Постанова

від 15.09.2021 по справі 609/341/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 609/341/19

провадження № 61-8757св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Шумська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Сергій Михайлович, на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року в складі судді Ковтуновича О. В., додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року в складі судді Ковтуновича О. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 січня 2020 року в складі колегії суддів:

Сташківа Б. І., Костіва О. З., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Шумська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору про поділ спадкового майна та визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4 , внаслідок смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 та земельні ділянки, а саме: загальною площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та загальною площею 0,4121 га, 0,98 га, 0,12 га, 0,81 га і 0,22 га

з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Спадкодавець заповіту не залишила. Спадкоємцями за законом

першої черги майна ОСОБА_4 є її діти: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та

ОСОБА_3

ОСОБА_1 вказувала, що вона зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами), однак їй було відмовлено, оскільки не пред`явлено правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Зазначала, що 25 вересня 2012 року державний нотаріус посвідчила договір про поділ спадкового майна між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , згідно

з яким вищевказаний житловий будинок переходить на праві власності

ОСОБА_3 . Проте, відповідачі не повідомили нотаріуса про наявність

у спадкодавця ще одного спадкоємця за законом першої черги, внаслідок чого позивач була позбавлена можливості отримати належну їй частку

у спадковому майні.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним

договір про поділ спадкового майна, укладений 25 вересня 2012 року

між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ; визнати за нею як спадкоємцем першої черги за законом право власності на 1/2 частину житлового будинку

на

АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір про поділ спадкового майна було укладено відповідачами і нотаріально посвідчено

з дотриманням вимог законодавства. Спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоди на внесення нотаріусом цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину. Однак, ОСОБА_1 з такою позовною вимогою до суду не зверталась. Позивач обрала невірний спосіб захисту свого права.

Додатковим рішенням Шумського районного суду Тернопільської області

від 05 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про поділ спадкового майна відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач обрала невірний спосіб захисту свого порушеного права. При цьому судом зазначено, що на час відкриття спадщини ОСОБА_1 досягла пенсійного віку та відповідно до статті 1241 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України) мала право на обов`язкову частку у спадковому майні, проте вона не звертається до суду з цих підстав.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 січня 2020 року рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року та додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що сторони оспорюваного договору прийняли спадщину

у встановленому законом порядку, добровільно за цим письмовим договором визначили належні їм частки у спадщині, а позивач

у визначеному законом порядку до укладення вказаного договору не зверталася у нотаріальну контору про прийняття спадкового майна, тому підстави для визнання зазначеного договору недійсним відсутні. Укладення договору про поділ спадкового майна, не позбавляє іншого спадкоємця, який не є стороною цього договору, права звернутися до суду з позовними вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину

і проведення перерозподілу спадкового майна.

Вимоги про визнання договору про поділ спадкового майна недійсним та визнання права власності на частину спадщини не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Такий спосіб захисту, враховуючи положення статті 16 ЦК України, є неналежним.

Вимагати перерозподілу спадкового майна може спадкоємець, який прийняв спадщину після закінчення строку для її прийняття або має право на перерозподіл з інших підстав. Вимога про перерозподіл спадщини адресується спадкоємцям, які прийняли спадщину та розподілили її між собою. Передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців.

Нотаріус роз`яснила позивачу право на звернення до суду з вимогою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. У матеріалах справи відсутні докази, що відповідачі не дають згоди на внесення нотаріусом змін до свідоцтва про право на спадщину. При цьому ОСОБА_2 визнав позов та погодився на перерозподіл спадкового майна, а в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_3 відмовляється від такого перерозподілу. Визнання

ОСОБА_2 позову, порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суперечить закону, тому не може бути взята до уваги.

Разом з тим, позивач пропустила і встановлений судом додатковий строк для прийняття спадщини, оскільки звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний будинок лише 12 лютого 2019 року, тому не має права вимагати перерозподілу спадкового майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Семененко С. М., просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі, як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Так, ОСОБА_1 ,

в інтересах якої діє адвокат Семененко С. М., у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі

№ 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) та від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), а також у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 487/2496/16-ц (провадження № 61-33459св18), від 23 квітня 2020 року у справі

№ 753/20483/18 (провадження № 61-15243св19), від 17 червня 2020 року

у справі № 1502/150/2012 (провадження № 61-41889св18).

Касаційна скарга також мотивована тим, що суди не з`ясували характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Суди дійшли помилкового висновку, що позивач обрала неправильний спосіб захисту порушеного права.

Разом з тим, позивач прийняла спадщину на підставі рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 17 вересня 2018 року у справі

№ 609/1738/17, яке набрало законної сили 17 жовтня 2018 року, тому вона мала право на спадкування майна ОСОБА_4 разом з відповідачами як спадкоємець першої черги. Так, заяву про прийняття спадщини на підставі вказаного рішення суду позивач подала нотаріусу вчасно - 13 листопада 2018 року, що підтверджується, зокрема матеріалами спадкової справи та відповідною заявою з відміткою нотаріуса. Разом з тим, 12 лютого

2019 року нотаріусу була подана інша заява, а саме про видачу свідоцтва про право на спадщину. Проте суди не витребували матеріали спадкової справи та не дослідили вказані докази.

ОСОБА_1 не пропустила додатковий строк для прийняття спадщини,

а нотаріус відмовив у видачі свідоцтва на спадщину на спірний житловий будинок у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на це майно.

Вказувала, що інші спадкоємці: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , не повідомили нотаріуса про наявність у позивача спадкових прав на спірне майно, відповідно, нотаріус не повідомив її про можливість отримання належної частки у спадковому майні. Договір про поділ спадкового майна суперечить закону та унеможливлює спадкування позивачем належної їй частки

у житловому будинку. Свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний будинок не видавалося, тому до нього не можна внести зміни.

Оскільки ОСОБА_1 має право на спадкування частки спадщини, яка належала її матері, а відповідачі, уклавши між собою договір про поділ спадкового майна, порушили її спадкові права, то спірний правочин підлягав визнанню судом недійсним. Суди дійшли помилкового висновку, що позивач звернулася до нотаріуса з пропуском додаткового строку для прийняття спадщини, встановленого судом, оскільки вона звернулася

з відповідною заявою вчасно. Суди повинні були витребувати відповідні докази з метою встановлення обставин звернення позивача до нотаріуса

у межах додаткового тримісячного строку, проте таких дій не вчинили.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко С. М., 04 червня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі .

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача -

ОСОБА_4 , внаслідок смерті якої відкрилася спадщина на належне

їй майно, зокрема житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 та земельні ділянки, а саме: загальною площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та загальною площею 0,4121 га, 0,98 га, 0,12 га, 0,81 га і 0,22 га споруд

з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Спадкоємцями за законом першої черги майна ОСОБА_4 є її діти:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Шумська державна нотаріальна контора 25 вересня 2012 року посвідчила договір про поділ спадкового майна між спадкоємцями першої черги, згідно з яким ОСОБА_3 переходить на праві власності: житловий будинок

з господарськими будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 , земельна ділянка загальною площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельна ділянка загальною площею 0,4121 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться за вищевказаною адресою.

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_2 переходять на праві власності: земельні ділянки загальною площею 0,98 га, 0,12 га, 0,81 га,

0,22 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходиться на території Рохманівської сільської ради Шумського району Тернопільської області.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 17 вересня 2018 року у справі № 609/1738/17, яке набрало законної сили 17 жовтня

2018 року, визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання нею заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном у три місяці з моменту набрання законної сили рішенням суду.

12 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок на

АДРЕСА_1 .

На вказану заяву позивача Шумська державна нотаріальна контора надіслала лист від 19 лютого 2019 року, відповідно до якого спадкову справу після смерті ОСОБА_4 було заведено 13 серпня 2012 року на підставі заяви ОСОБА_3 про прийняття нею спадщини після смерті матері. ОСОБА_2 подав заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі договору про поділ спадкового майна 23 серпня 2017 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на вищевказані земельні ділянки загальною площею 0,98 га, 0,12 га, 0,81 га, 0,22 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У зазначеному листі нотаріуса від 19 лютого 2019 року також роз`яснено зміст частини першої статті 1300 ЦК України та зазначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк може звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину. Нотаріус також вказував, що видача свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно проводиться на підставі оригіналів правовстановлюючих документів.

Суди також встановили, що ОСОБА_2 погодився на перерозподіл спадкового майна. Так, ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій він визнає позов в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку на

АДРЕСА_1 , однак не зазначає своєї згоди щодо перерозподілу між спадкоємцями земельних ділянок, чотири з яких йому передані у приватну власність на підставі договору про поділ спадкового майна від 23 серпня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір про поділ спадкового майна було укладено відповідачами

і нотаріально посвідчено з дотриманням вимог законодавства. Спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоди на внесення нотаріусом цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину. Однак

ОСОБА_1 з такою позовною вимогою до суду не зверталась. Позивач обрала невірний спосіб захисту свого права. На час відкриття спадщини

ОСОБА_1 досягла пенсійного віку та відповідно до статті 1241 ЦК України мала право на обов`язкову частку у спадковому майні, проте вона не звертається до суду з цих підстав.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що сторони оспорюваного договору прийняли спадщину у встановленому законом порядку, добровільно за цим письмовим договором визначили належні їм частки у спадщині, а позивач у визначеному законом порядку до укладення вказаного вище договору не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тому підстави для визнання зазначеного договору недійсним відсутні. Укладення договору про поділ спадкового майна не позбавляє іншого спадкоємця, який не є стороною цього договору, права звернутися до суду з позовними вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину і проведення перерозподілу спадщини. Вимоги про визнання спірного договору недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Такий спосіб захисту, враховуючи положення статті 16 ЦК України, є неналежним. Разом з тим, позивач пропустила і встановлений судом додатковий строк для прийняття спадщини, оскільки звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний будинок лише 12 лютого

2019 року, тому не має права вимагати перерозподілу спадкового майна.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів, враховуючи наступне.

Щодо пропуску позивачем визначеного судом додаткового строку для прийняття спадщини

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною другою статті 1220 ЦК України передбачено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Спадкоємець за законом чи за заповітом має право прийняти спадщину

або не прийняти її. Спадщина належить спадкоємцю незалежно від

часу її прийняття з часу відкриття спадщини (частини перша та п`ята

статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв спадщину. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частини перша, друга та третя статті 1272 ЦК України).

Встановлено, що рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 17 вересня 2018 року у справі № 609/1738/17, яке набрало законної сили 17 жовтня 2018 року, визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання нею заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном у три місяці з моменту набрання законної сили рішенням суду.

ОСОБА_1 , зокрема у позовній заяві, вказувала, що вона у визначений рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 17 вересня 2018 року у справі № 609/1738/17 додатковий строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 51/2018, яка знаходиться в провадженні Шумської державної нотаріальної контори, а 12 лютого 2019 року звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ (спадкування), можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право на спадкування,

є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 квітня

2019 року у справі № 754/6442/16-ц (провадження № 61-22663св18),

від 11 червня 2020 року у справі № 523/16625/14-ц (провадження

№ 61-47553св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 759/8219/19 (провадження № 61-14103св20).

У разі якщо особи, які беруть участь у справі, не заявляють клопотання про витребування доказів, зокрема, копій документів із спадкової справи, обов`язком суду є роз`яснення наслідків невчинення такої процесуальної дії.

Запит суду до нотаріальної контори має стосуватись документів щодо обставин, які підлягають встановленню судом, зокрема, відомостей про осіб, які звертались до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, яким видано свідоцтва про право на спадщину.

Разом з тим, суди не звернули належної уваги на вищевказані доводи позивача щодо вчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у межах додаткового строку, встановленого судовим рішенням,

а також вказівки останньої на те, що докази на підтвердження цих обставин знаходяться у матеріалах спадкової справи, не роз`яснили сторонам право на звернення до суду з клопотанням про витребування з нотаріальної контори зазначеної спадкової справи (копії відповідних документів) з метою доведення (спростування) заявлених вимог, а також не роз`яснили наслідки вчинення або невчинення такої процесуальної дії.

При цьому, висновки апеляційного суду, що позивач пропустила встановлений судом додатковий строк для прийняття спадщини, оскільки звернулася із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину

12 лютого 2019 року, тому не має права вимагати її перерозподілу, не підтверджено належними та допустимими доказами, отже є припущеннями.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, передчасними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач пропустила встановлений судом додатковий строк для прийняття спадщини, тому не має права вимагати її перерозподілу.

Щодо належного способу захисту порушеного права

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси

фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша

статті 5 ЦПК України).

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду

з прав людинивважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом цієї норми, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб,

і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Подібні висновки викладено у поставах Великої Палати Верховного

Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження

№ 14-624цс18), від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).

Відповідно до частини першої статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Спадкоємці, які прийняли спадщину, можуть укласти договір про поділ спадкового майна, що узгоджується з положеннями статей 6, 627 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

За змістом статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців (частина друга статті 1297 ЦК України).

Статтею 1300 ЦК України визначено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Разом з тим, до повноважень нотаріуса не відноситься вирішення спорів між спадкоємцями щодо розподілу спадкового майна.

Позивач вказувала, що свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами спадкоємцям не видавалося, тому відсутні підстави для звернення до суду з позовом про внесення змін до неіснуючого свідоцтва про право на спадщину за законом. У матеріалах справи також відсутні докази про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом щодо спірного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

Крім того, питання правомірності укладення договору про поділ спадкового майна та визнання цього правочину недійсним неодноразово було предметом касаційного розгляду, що підтверджуються, зокрема постановами Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі

№ 161/9023/18 (провадження № 61-10633св19), від 17 червня 2020 року

у справі № 1502/150/2012 (провадження № 61-41889св18), від 06 серпня 2020 року у справі № 171/2190/17 (провадження № 61-5111св19).

За таких обставин, безпідставними є висновки судів про те, що позивач обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, а також, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 є лише звернення з позовною вимогою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Щодо визнання недійсним договору про поділ спадкового майна

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним

і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 указувала, що ОСОБА_2

і ОСОБА_3 при зверненні до нотаріуса щодо укладення договору про поділ спадкового майна не повідомили останнього про наявність

у спадкодавця ще одного спадкоємця першої черги, тому її позбавлено права на спадкове майно, зокрема частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 , та, відповідно, права позивача порушуються внаслідок укладення спірного правочину, оскільки вона позбавлена можливості оформити спадщину у визначеному законом порядку.

Зазначала, що вона не може захистити свої права шляхом звернення до суду з позовом про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, оскільки таке свідоцтво щодо спірного будинку з надвірними будівлями та спорудами не було видано.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Згідно з частиною другою статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суди повинні були обрати ефективний спосіб захисту порушеного права, враховуючи ту обставину, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 , а спірний правочин перешкоджає їй оформити спадкові права на 1/2 частину житлового будинку на

АДРЕСА_1 .

Крім того, листом від 19 лютого 2019 року нотаріус відмовила позивачу

у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може наразитися на проблему, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої.

Отже, з`являється декілька шляхів досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права або захисту інтересу.

При розгляді справи суди не перевірили з достатньою повнотою доводів позивача, у судових рішеннях не зазначили конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи.

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції.

Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі

обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права

чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень

статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження

№ 14-20цс21).

Таким чином, право позивача обрати такий спосіб захисту свого порушеного права як визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, залежить від того, чи порушено таким правочином його право. У випадку встановлення такого порушення, визнання правочину недійсним є способом захисту порушеного права позивача, який він може обирати на власний розсуд (стаття 20 ЦК України).

Також безпідставним є посилання апеляційного суду на ту обставину, що ОСОБА_2 визнав позов та погоджується на перерозподіл спадкового майна, оскільки відповідно до умов спірного правочину останньому переходять на праві власності: земельні ділянки площею 0,98 га,

0,12 га, 0,81 га, 0,22 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходиться на території Рохманівської сільської ради Шумського району Тернопільської області,

а житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1 переходить на праві власності ОСОБА_3 .

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази, що інший спадкоємець - ОСОБА_3 також надавала згоду на перерозподіл спірного майна.

Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, оскільки її положення втратили чинність на час виникнення спірних правовідносин.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Оскільки недоліки, допущені судами, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість позовних вимог, сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам

в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Доводи, наведені у позовній заяві та апеляційних скаргах, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Отже, рішення та додаткове рішення місцевого суду, а також постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи

на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог

статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Сергій Михайлович, задовольнити частково.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року, додаткове рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук