Рішення

від 20.09.2021 по справі 323/1787/21

ОРІХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 323/1787/21

2/323/675/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2021 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Тахтаул А.Л.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Фірма «Езра» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 ОСОБА_1 звернувся до Оріхівського районного суду Запорізької області з позовом, яким просив стягнути з ПП «Фірма «Езра» (надалі відповідач) нараховану, але не виплачену заробітну платуза період з квітня 2019 року по липень 2021 року в розмірі 54447,60 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що з 2002 року працював у відповідача на посаді заступника директора. У 2014 році був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період, а з 02.03.2015 уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді заступника військового комісара, начальника мобілізаційного відділення Оріхівського районного центру комплектування та соціальної підтримки, брав участь в антитерористичній операції. Відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю України позивач має право на збереження місця роботи, посади та середнього заробітку за місцем роботу до переходу на військову службу, до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Однак відповідач з квітня 2019 року припинив виплачувати позивачу середню заробітну плату, не повідомивши про причини цього, в тому числі не повідомивши про припинення нарахування заробітної плати або про звільнення позивача з роботи. Відтак, позивач, вважаючи порушеними свої права, гарантовані ст. 119 КЗпПУ, змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 15.07.2021 відкрито спрощене позовне провадження, у якій роз`яснено відповідачу право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов.

У судове засідання позивач не з`явився, надав заяву у якій просить розглянути справу без його участі, прохає суд позов задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в тому числі шляхом розміщення оголошення на офіційній веб-сторінці суду в мережі Інтернет, в судове засідання двічі не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзиву на позов не надав, письмових заяв по суті спору та з процесуальних питань не подав, що відповідно до ст. 280 ЦПК України в сукупності є підставою для заочного розгляду справи, про що 21.09.2021 була постановлена ухвала суду.

Фіксування судового процесу технічними засобами звукозапису не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши відповідні норми матеріального права, суд приходить до такого.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач з 01.01.2002 прийняти на роботу до відповідача, що підтверджується відомостями з персонального кабінету позивача на офіційному сайті Пенсійного фонду України.

02.03.2015 року позивач уклав з Міністерством оборони України Контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на особливий період.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно відпідпорядкування таформи власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Із змісту цієї норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення особливого періоду.

Визначення засадоборони Українитапідготовкидержави до оборони,порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України» від06.12.1991 р. № 1932-XII, ( далі Закон №1932-XII) «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII ( далі - Закон№ 3543-XII),,«Про військовий обов`язок та військову службу, "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Статтею другою Закону№1932-XIIвстановлюється, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Статтею третьою цього Закону передбачено, щопідготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населеннядо дій в особливий період.

Статтею першоюЗакону N 3543-XII дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації.

Зокрема визначено, щоособливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту цього визначення та аналогічного змісту визначення наведеного у статті першій Закону № 1932-XII вбачається, що вони дають чітке визначення початку перебігу особливого періоду, але чітко не встановлюють порядок та підстави його закінчення.

За таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст. 5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення, які приймаються у таких випадках Радою Національної безпеки та оборони України, яка відповідно до ст. 7 Закону № 1932-XII, наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони вумовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зокрема, Рада національної безпеки згідно зі ст.. 3 Закону України «Про Раду Національної безпеки і оборону України» від05.03.1998 р. № 183/98-ВР(далі- Закон№ 183/98-ВР)вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненнікризових ситуацій, що загрожують національній безпеці Україниа також, у відповідності до ст.. 4 цього Закону приймає рішення щодоневідкладних заходів із розв`язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст.. 10 Закону № 183/98-ВР вводяться в дію Указами Президента України та є обов`язковими до виконання.

Мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - наорганізацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Закон «Про військовий обов`язок та військову службу» від25 березня 1992 року

№ 2232-XII ( далі Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Статтею першою цього Закону передбачено, що змістом військового обов`язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.Військовий обов`язок є конституційним обов`язком, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку(за контрактом)та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Статтею другою Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом .

Статтею 19 Закону№ 2232-XII встановленізагальні умови укладення контракту на проходження військової служби, як військовослужбовцями чоловічої так і жіночої статі з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Статтею 20 цього Закону передбачено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби.

Указом виконуючого обов`язки Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб.

Таким чином, з дня публікації Указу, тобто з 18.03.2014 року, почався особливий період, рішень про закінчення якого, на час розгляду справи, Президент не приймав.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент не приймав.

Крім того, на час укладення контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014 р., яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Крім того, відповідно до ст. 4 Закону №1932-XII у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

З наведеного випливає, що військовий час не є тотожнім військовому стану та виникає й без оголошення останнього, в силу самого факту початку воєнних дій, і що в розумінні наведених вище законодавчих актів весь період військового часу є особливим періодом, незалежно від того, чи оголошений військовий стан.

Міжнародною спільнотою збройний конфлікт на Сході України визнається збройним конфліктом міжнародного характеру.

Зокрема, 12.10.2016 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію, в якій зазначено, що цей орган підтверджує свою позицію щодо того, що анексія Криму Російською Федерацією і військове втручання російських військ на сході України порушують міжнародне право і принципи, підтримані Радою Європи, про що йдеться у резолюції Асамблеї 2112 (2016), резолюції 2063 (2015), резолюції 1990 (2014) і резолюції 1988 (2014). Що стосується Криму, тут військову присутність Росії і контроль були офіційно визнані російською владою. Що стосується «ДНР» і «ЛНР», це підтверджується добре задокументованою роллю російських військових у взятті під контроль і контроль цих регіонів, незважаючи на рішучий опір законної влади України.

Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» військовослужбовці, які брали участь в операціях в окремих районах Донецької та Луганської областей, мають право на отримання статусу учасника бойових дій.

Відтак, у суду є всі підстави вважати, що в Україні особливий період в Україні триває, а тому позивач має право на застосування до нього гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Доказів виплати позивачу середнього заробітку у спірний період відповідач не надав.

Виходячи з наданої позивачем довідки про заробітну плату, його заробіток у 2018 році, тобто безпосередньо перед вступом на військову службу, складав 28552,72 грн. або 115,60 грн. на день

З огляду на це, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час з моменту припинення його виплати до дня 14.07.2021, а саме 54447,60 грн.

Процесуальні витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам в порядку ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ч. 3 ст. 119, ст. 235 Кодексу законів про працю України, Законів України «Про оборону України» від06.12.1991 р. № 1932-XII, «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII,«Про військовий обов`язок та військову службу», керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 19, 141, 176, 263-265, 280, 281 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Фірма «Езра» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Фірма «Езра» (ЄДРПОУ 25296409, адреса: пр. Соборний, буд.158, м. Запоріжжя) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), збережений середній заробіток за період з 01 квітня 2019 року по 14 липня 2021 року включно в сумі 54447 (п`ятдесят чотири тисячі чотириста сорок сім) грн. 60 коп.

Стягнути з Приватного підприємства «Фірма «Езра» (ЄДРПОУ 25296409, адреса: пр. Соборний, буд.158, м. Запоріжжя) в дохід держави судовий збір у розмірі 908 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду безпосередньо або через Оріхівський районний суд Запорізької області. У цьому разі 30-денний строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.М. Мінаєв