Постанова

від 21.09.2021 по справі 925/1176/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 925/1176/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Чапаєвське"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Чапаєвське"

до Благодатнівської сільської ради

про визнання права власності та скасування державної реєстрації.

У судовому засіданні взяв участь представник відповідача - Сизько Д. Б. (адвокат).

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2020 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Чапаєвське" (далі - СТОВ "Чапаєвське" та/або Товариство) звернулося до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою до Благодатнівської сільської ради (далі - сільрада) про:

- визнання за СТОВ "Чапаєвське" права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7121589400:14:002:0503, площею 20,8151 га;

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності сільради на земельну ділянку, кадастровий номер 7121589400:14:002:0503, площею 20,8151 га.

1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірна земельна ділянка входила до складу землі, яка перебувала у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Чапаєва (далі - КСП ім. Чапаєва) на підставі державного акта на право колективної власності на землю від 18.11.1994 серії ЧР № 5-3. На спірній земельній ділянці розміщені господарські будівлі та двори і вона не підлягала паюванню. Після перетворення КСП ім. Чапаєва у СТОВ "Чапаєвське" до Товариства як до правонаступника КСП ім. Чапаєва перейшло право власності на спірну земельну ділянку і розміщені на ній господарські будівлі і двори. Попри це право власності на спірну земельну ділянку згідно з наявними у Державному земельному кадастрі відомостями зареєстровано за сільрадою.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.12.2020 (суддя Довгань К. І.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано за СТОВ "Чапаєвське" право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7121589400:14:002:0503, площею 20,8151 га; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 32755144 про право власності сільради на земельну ділянку, кадастровий номер 7121589400:14:002:0503, площею 20,8151 га; присуджено до стягнення з сільради на користь СТОВ "Чапаєвське" 12 701, 33 грн витрат зі сплати судового збору.

2.2. Рішення місцевого господарського суду арґументоване тим, що саме позивач набув право власності на спірну земельну ділянку в процесі перетворення КСП ім. Чапаєва, а оскільки ця земельна ділянка розташована під сільськогосподарськими спорудами і не підлягала паюванню, то залишилася у колективній власності КСП ім. Чапаєва і повністю перейшла у власність до СТОВ "Чапаєвське" у результаті перетворення КСП ім. Чапаєва. Місцевий господарським суд також встановив, що оскільки право власності на земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації, визнається за позивачем, то відповідно існуючий запис (як державна реєстрація) про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на цю ж саму спірну земельну ділянку підлягає скасуванню за результатами розгляду цієї позовної вимоги як похідної.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 (Агрикова О. В. - головуючий, судді Чорногуз М. Г., Мальченко А. О.) скасовано рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2020 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

2.4. Постанова апеляційного господарського суду мотивована посиланням на положення статті 37 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), статей 15, 16, 316, 319, 321, 328, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 3, 5, 22, 23, 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції від 18.12.1990), пункту 21 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2019), статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній до 01.01.2004), статей 10, 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статей 3, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 6, 15 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118 (далі - Положення № 118, у редакції від 22.06.2005), статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на недоведеність набуття Товариством права власності на спірну земельну ділянку в порядку правонаступництва, оскільки: 1) позивачем не надано до суду розподільчого балансу КСП ім. Чапаєва, а за відсутності розподільчого балансу неможливо встановити, які частки могли перейти до новоствореного підприємства; 2) з протоколу від 12.02.1999 № 5 зборів уповноважених членів КСП ім. Чапаєва вбачається, що було ухвалено рішення про виділення в натурі майна спільним комплексом для засновників СТОВ у рахунок майнових паїв для внесення до статутного фонду Товариства на суму 46,300 тис. грн та здійснити передачу виділеного майна засновникам за актом прийому-передачі, проте матеріали справи не містять відповідного акта; 3) з протоколу № 1 установчих зборів засновників ТОВ "Чапаєвське" від 12.02.1999 вбачається, що засновників СТОВ "Чапаєвське" - 15 осіб, тоді як згідно зі списком осіб, які мають право на земельну частку в КСП ім. Чапаєва, затвердженого рішенням від 30.05.1997 № 11- 22, до складу КСП входило 328 осіб; 4) позивачем не надано до суду статуту СТОВ "Чапаєвське" у редакції до 2008 року (з 1999 року), а зі статутів СТОВ "Чапаєвське" у подальших редакціях (від 2008 року та від 2019 року) вбачається, що Товариство створено не як правонаступник КСП ім. Чапаєва, а як об`єднання громадян, колишніх членів КСП ім. Чапаєва, шляхом об`єднання їх майна та паїв для підприємницької діяльності; 5) навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП ім. Чапаєва шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП автоматично повинні були б стати учасниками Товариства, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників; 6) відповідно до пунктів 12.1, 12.6 статуту КСП ім. Чапаєва перетворення підприємства здійснюється лише за рішенням загальних зборів членів підприємства, однак матеріали справи не містять доказів про прийняття такого рішення; 7) посилання в статуті СТОВ "Чапаєвське" на те, що Товариство є правонаступником КСП ім. Чапаєва, не може слугувати належним та допустимим доказом, оскільки статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою для правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону; 8) сам факт реєстрації СТОВ "Чапаєвське" в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (далі - ЄДРПОУ) за тим же ідентифікаційним кодом, за яким було зареєстровано КСП ім. Чапаєва, не може бути належним і достатнім доказом про набуття у порядку правонаступництва права на спірну земельну ділянку, що була частиною земель, які належали на праві колективної власності КСП ім. Чапаєва відповідно до державного акта, позаяк помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, не є підставою для правонаступництва (схожий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19); 9) на момент державної реєстрації за сільрадою права власності на спірну земельну ділянку Товариство не було її власником, а КСП ім. Чапаєва було припинено; 10) рішення сільради від 26.06.2019, яким зареєстровано право комунальної власності за територіальною громадою на спірну земельну ділянку, є чинним і ніким не оскаржувалося; 11) землі, що віднесені до комунальної власності відповідно до пункту 21 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2019), належать територіальній громаді з дня набрання чинності Законом України від 10.07.2018 № 2498-VIII, тому відповідач правомірно здійснив реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку; 12) вимога позивача про скасування спірного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності сільради на спірну земельну не відповідає встановленим частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" способам захисту порушеного права власності на нерухоме майно, оскільки з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права зазначений Закон не передбачає, а способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 925/1176/20, СТОВ "Чапаєвське" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від 08.12.2020 - залишити без змін.

3.2. За змістом уточненої касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме статей 80, 104, 108 ЦК України, статті 140 і пунктів 7, 21 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2019), статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статей 8, 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", пункту 6 Положення № 118, статей 14, 75, 269 ГПК України, наголошуючи на тому, що:

1) під час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційний господарський суд не врахував висновків щодо застосування положень статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18;

2) суд апеляційної інстанції не врахував викладеного у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6, від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17 та від 31.01.2019 у справі № 914/839/18 висновку про те, що у разі реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають;

3) апеляційний господарський суд не врахував висновку щодо застосування положень пункту 15 Положення № 118, наведеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17;

4) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо порядку визначення правонаступництва СТОВ стосовно прав і обов`язків колективного сільськогосподарського підприємства при здійсненні реорганізації колективного сільгосппідприємства шляхом перетворення, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 921/75/19;

5) апеляційний господарський суд не врахував висновку щодо процесу реформування колективних сільськогосподарських підприємств, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 442/456/17 (провадження № 11-860апп18);

6) суд апеляційної інстанції не врахував викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 висновку про те, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти;

7) апеляційний господарський суд безпідставно застосував до спірних правовідносин висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19;

8) апеляційний господарський суд не застосував пункт 10 Порядку оформлення правонаступництва за зобов`язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 № 63 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2001 за № 306/5497 (далі - Порядок № 63), який позиціонується зі статтею 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" при тому, що з питання правозастування цих правових норм у їх взаємозв`язку відсутній правовий висновок Верховного Суду;

9) апеляційний господарський суд допустив процесуальне порушення положень статей 14, 269 ГПК України та вийшов за межі доводів апеляційної скарги;

10) відсутній правовий висновок щодо застосування положень частини 4 статті 269 ГПК України щодо підстав та умов виходу суду апеляційної інстанції за межі вимог апеляційної скарги, оскільки при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції свавільно вийшов за межі позовних обґрунтувань апеляційної скарги, перейнявши на себе функцію обґрунтування підстав звернення з апеляційною скаргою та функцію доведення вимог апеляційної скарги.

3.3. У клопотаннях від 01.09.2021 № 01/09, № 02/09, №03/09, які надійшли на адресу Верховного Суду 06.09.2021, сільрада просить при застосуванні норм права до спірних правовідносин у справі № 925/1176/20 врахувати висновки щодо застосування положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 392 ЦК України, статті 300 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких наведено у цих клопотаннях.

3.4. У клопотанні від 20.09.2021 № 04/09, яке також надійшло на адресу Верховного Суду 06.09.2021, сільрада просить при застосуванні норм права до спірних правовідносин у справі № 925/1176/20 врахувати висновки щодо застосування тих норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 925/1179/20.

3.5. 21.09.2021 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання СТОВ "Чапаєвське" про розгляд касаційної скарги без участі представника позивача.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, відповідно до рішення Золотоніської районної ради народних депутатів від 20.10.1994 № 2-22 та Державного акта на право колективної власності на землю від 18.11.1994 серії ЧР 5-3 КСП ім. Чапаєва передано 2 377,1 га землі у колективну власність.

Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 2 від 18.11.1994.

Відповідно до списку осіб, які мають право на земельну частку в КСП ім. Чапаєва затвердженого рішенням від 30.05.1997 № 11- 22 кількість таких осіб становить 328.

12.02.1999 громадяни України як власники земельних часток (паїв), отриманих в результаті паювання земель, що знаходились у колективній власності КСП ім. Чапаєва, уклали договір № 1 про спільне володіння, користування і розпорядження землею, що знаходиться в спільній власності. Відповідно до пункту 1.1. цього договору в зв`язку з реорганізацією КСП ім. Чапаєва співвласники домовились спільно володіти, користуватися і розпоряджатися належними їм земельними частками (паями), які у сукупності складають єдиний земельний масив, що належить їм на праві спільної часткової власності.

В матеріалах справи також наявний Договір передачі майна колективом співвласників юридичної особи від 25.03.1999 № 2, відповідно до пункту 1.1 якого співвласники передають належне їм на праві спільної власності майно Товариству на таких правових засадах: основні засоби, що входять до складу майна, передаються Товариству в оренду строком на 10 років, а оборотні засоби та об`єкти незавершеного будівництва, що входять до складу майна, продаються Товариству на умовах товарного кредиту.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що розмір майнової частки (паю) кожного з співвласників у спільному майні визначається у вартісному виразі і посвідчується свідоцтвом на майнову частку (пай), виданим в результаті паювання майна КСП ім. Чапаєва співвідношення між основними, оборотними засобами та об`єктами незавершеного будівництва, затверджені загальними зборами членів КСП ім. Чапаєва 12.02.1999.

Згідно з пунктом 2.1. вказаного договору перелік основних засобів, що передаються в оренду за цим договором, а також їх вартість визначені в додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до пункту 2.5. даного договору майно передається Товариству за актом прийому-передачі, який від імені співвласників підписує голова спостережної ради, а від імені Товариства - керівник Товариства. Майно передається в оренду разом із землею, яка знаходиться під спорудами і призначена для їх обслуговування.

Однак в матеріалах справи відсутні, як свідоцтво на майнову частку (пай), так і додаток № 1 до цього договору, а також акт прийому-передачі майна в оренду.

Відповідно до витягу з протоколу від 12.02.1999 № 5 зборів уповноважених членів КСП ім. Чапаєва вбачається, що всього уповноважених осіб 250, а присутніми на зборах були 232 особи.

Зі змісту вказаного вище витягу вбачається, що на порядку денному були питання: про реорганізацію КСП ім. Чапаєва в сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю; про визначення переліку майна в натурі для передачі його засновникам з метою внесення до статутного фонду Товариства. При цьому матеріали справи не містять переліку майна в натурі для передачі його засновникам.

12.02.1999 згідно з протоколом установчих зборів засновників ТОВ "Чапаєвське" № 1 також було вирішено підписати/укласти Установчий договір про створення СТОВ та затвердити статут Товариства.

У подальшому 12.02.1999 було укладено установчий договір про створення СТОВ "Чапаєвське". Відповідно до вказаного установчого договору засновниками та учасниками товариства є 15 осіб.

Рішенням виконавчого комітету Чапаєвської сільської ради Золотоніського району "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна" від 22.02.2011 року № 17 було оформлено за СТОВ "Чапаєвське" право власності на об`єкти нерухомого майна: рільнича бригада; тракторна бригада № 2; кормовий двір молочно-товарної ферми; хімсклад; овочесховище; брудер для підрощення молодняка; птиці; комунгосп; пташник; парникове господарство; свино-товарна ферма; будівельна бригада; автогараж; молочно-товарна ферма; приміщення будинку побуткомбінату на першому поверсі та котельня.

Крім того, в матеріалах справи наявний технічний паспорт на нежитлове приміщення загальною площею 17 817,6 кв. м, власником якого є СТОВ "Чапаєвське", складений 25.06.2009.

Крім цього, судом установлено, що у матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого СТОВ "Чапаєвське" є власником нежитлових приміщень загальною площею 17 817, 6 кв.м., а саме приміщення прохідної, А1 загальна площа 36, 9 кв.м., вагова, Б1, загальна площа 8,4 кв.м., корівник №5, В1, загальна площа 1082, 4 кв.м., телятник №9, Г1, загальна площа 1421, 6 кв.м., корівник №4, Д1, загальна площа 1055, 3 кв.м., забійний цех, Е1, загальна площа 74, 6 кв.м., 4-х рядний корівник, Є1, загальна площа 3351, 7 кв.м., пункт осіменіння худоби, Ж1, загальна площа 76,7 кв.м., телятник №13, З1, загальна площа 1864,2 кв.м., корівник №3, К1, загальна площа 1004, 4 кв.м., корівник №6, Л1, л, загальна площа 1082, 5 кв.м., телятник №12, Н1, загальна площа 1750, 1 кв.м., телятник №8, О1, загальна площа 1241,2 кв.м., насосна станція, П1, загальна площа 32,4 кв.м., корівник №2, Р1, р, загальна площа 893,7 кв.м., корівник №7 з котельнею, холодильною та тамбуром, С1, с, с1, с2, загальна площа 983, 6 кв.м., телятник №11, Т1, загальна площа 788, 8 кв.м., зерносховище з котельнею, У1, у, загальна площа 490, 9 кв.м., кормокухня з цехом подрібнення зерна, Ф1, ф, загальна площа 227, 8 кв.м., інструментальний цех, Х1, загальна площа 14,1 кв.м., цех змішування кормів, Ю1, загальна площа 336, 3 кв.м., Корівник №1, Я, навіс, И, приміщення трансформаторної підстанції, М, прибудова, Ш, вбиральня, Ч, огорожа, 1, 2, 7, 8, 12, тех. Колодязі, 3-5 9, 11, водонапірна башта 6, 10, вимощення, І, силосні та сінажні ями, ІІ-VІІ, гноєсховище, VІІІ, гноєсховище ІХ.

У матеріалах справи також наявний виготовлений фізичною особою-підприємцем Нос А. І. на замовлення позивача у 2020 році Технічний звіт по визначенню статусу земельних ділянок, що знаходяться в користуванні на умовах оренди СТОВ "Чапаєвське", відповідно до якого до складу земель, які були передані у власність КСП ім. Чапаєва відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю від 18.11.1994, серія ЧР 5- 3, - у тому числі входила спірна земельна ділянка кадастровий номер 7121589400:14:002:0502, площею 7,4808 га, яка є землею під господарськими будівлями та дворами ("кормовий двір").

Позивачем також долучено довідку виконавчого комітету Чапаєвської сільської ради, підписану сільським головою, зі змісту якої вбачається, що земельні ділянки під господарськими спорудами та дворами в адмінмежах Чапаєвської сільської ради фактично використовує СТОВ "Чапаєвське".

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності від 19.09.1995 КСП ім. Чапаєва мало ідентифікаційний код 03793047. Цей самий ідентифікаційний код має і позивач - СТОВ "Чапаєвське", що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності юридичної особи та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, у зазначеному Витязі вказано, що попередником СТОВ "Чапаєвське" є КСП ім. Чапаєва.

26.06.2019 сільрадою прийняте рішення № 41-5/У11, яким вирішено зареєструвати право комунальної власності за територіальною громадою села Благодатне Золотоніського району Черкаської області, зокрема на земельну ділянку, кадастровий номер 7121589400:14:002:0503 (пташник), площею 20,815 га.

30.07.2019 здійснена державна реєстрація права у державному реєстрі права, де зазначена форма власності - комунальна; власник - Благодатнівська сільрада.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Як убачається з матеріалів справи, в основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами обставини набуття ним права власності на спірну земельну ділянку в порядку правонаступництва, а саме внаслідок реорганізації КСП ім. Чапаєва шляхом його перетворення у СТОВ "Чапаєвське", та правомірність набуття сільрадою права комунальної власності на спірну земельну ділянку в силу вимог пункту 21 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2019) як на землю колишнього КСП ім. Чапаєва, припиненого у 1999 році.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши надані сторонами докази, апеляційний господарський суд виходив з того, що згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 37 ЦК УРСР (у редакції, чинній станом на час припинення КСП ім. Чапаєва) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходять до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

За змістом статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній до 01.01.2004) колективне підприємство визначено як вид підприємств в Україні, ліквідація та реорганізація яких (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Пунктом 1 частини 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Аналогічна норма міститься у пункті 10 Порядку № 63, який втратив чинність з 24.05.2013.

Суд першої інстанції під час розгляду цієї справи дійшов висновку, що Товариство набуло право власності на спірну земельну ділянку в порядку правонаступництва на підставі частини 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", а саме внаслідок проведеної у лютому-березні 1999 року реорганізації КСП ім. Чапаєва шляхом його перетворення у СТОВ "Чапаєвське".

Колегія суддів вважає, що, обґрунтовано спростовуючи вказаний висновок, суд апеляційної інстанції цілком правомірно виходив з тих встановлених обставин, що: 1) позивачем не надано до суду розподільчого балансу КСП ім. Чапаєва, а за відсутності розподільчого балансу неможливо встановити, які частки могли перейти до новоствореного підприємства; 2) з протоколу від 12.02.1999 № 5 зборів уповноважених членів КСП ім. Чапаєва вбачається, що було ухвалено рішення про виділення в натурі майна спільним комплексом для засновників СТОВ у рахунок майнових паїв для внесення до статутного фонду Товариства на суму 46,300 тис. грн та здійснити передачу виділеного майна засновникам за актом прийому-передачі, проте матеріали справи не містять відповідного акта; 3) навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП ім. Чапаєва шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП автоматично повинні були б стати учасниками Товариства, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників; 4) натомість з протоколу № 1 установчих зборів засновників ТОВ "Чапаєвське" від 12.02.1999 вбачається, що засновників СТОВ "Чапаєвське" - 15 осіб, тоді як згідно зі списком осіб, які мають право на земельну частку в КСП ім. Чапаєва, затвердженого рішенням від 30.05.1997 № 11-22, до складу КСП входило 328 осіб , тобто склад засновників (учасників) КСП ім. Чапаєва і СТОВ "Чапаєвське" вочевидь не співпадають, а тому у розумінні частини 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" Товариство не можна вважати утвореним внаслідок реорганізації КСП ім. Чапаєва шляхом перетворення; 5) позивачем не надано до суду статуту СТОВ "Чапаєвське" у редакції, чинній до 2008 року (з 1999 року), а зі статутів СТОВ "Чапаєвське у подальших редакціях (від 2008 року і від 2019 року) вбачається, що Товариство створено не як правонаступник КСП ім. Чапаєва, а як об`єднання громадян, колишніх членів КСП ім. Чапаєва, шляхом об`єднання їх майна та паїв для підприємницької діяльності; 6) відповідно до пунктів 12.1, 12.6 статуту КСП ім. Чапаєва перетворення підприємства здійснюється лише за рішенням загальних зборів членів підприємства , однак матеріали справи не містять доказів щодо прийняття такого рішення; 7) посилання в статуті СТОВ "Чапаєвське" на те, що Товариство є правонаступником КСП ім. Чапаєва, не може слугувати належним та допустимим доказом, оскільки статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону; 8) сам по собі факт державної реєстрації СТОВ "Чапаєвське" у ЄДРПОУ за тим же ідентифікаційним кодом, за яким було зареєстровано КСП ім. Чапаєва, не може бути належним і достатнім доказом про набуття у порядку правонаступництва права на спірну земельну ділянку, що була частиною земель, які належали на праві колективної власності КСП ім. Чапаєва на підставі державного акта, позаяк помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою правонаступництва; 9) умовами пунктів 1.1, 2.5 договору передачі майна колективом співвласників юридичної особи від 25.03.1999 № 2 передбачено, що майно колективу передається Товариству разом із землею в оренду , таке майно визначається у вартісному виразі і посвідчується свідоцтвом на майнову частку та передається за актом прийому-передачі, які в матеріалах справи відсутні, що виключає можливість встановити, що насправді було передано Товариству; 10) на момент державної реєстрації за сільрадою права власності на спірну земельну ділянку позивач не був її власником, а КСП ім. Чапаєва було припинено.

При цьому, керуючись вимогами частини 4 статті 236 ГПК України, апеляційний суд, на відміну від місцевого господарського суду, врахував викладений у пунктах 7.12, 7.23, 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (зі спору, що виник з подібних правовідносин) висновок щодо питання комплексного застосування положень частини 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" і пунктів 6, 15 Положення № 118, а саме:

"Статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону.

Ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Водночас помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою правонаступництва.

Навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП "8 Березня" шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП "8 Березня" автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників".

Отже, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що апеляційний суд переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 правового висновку щодо умов можливого переходу прав реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства на землю до його правонаступника.

Зазначене спростовує доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 14, 269 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції також врахував статус спірної земельної ділянки саме як використовуваної Товариством на умовах оренди, що у судовому засіданні 21.04.2021 визнав представник позивача.

Водночас Верховний Суд зауважує, що частиною 1 статті 82 ЗК України передбачено, що юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу ; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 28 ЗК України сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Отже, чинне земельне законодавство, яким чітко визначено підстави набуття сільськогосподарськими підприємствами права власності на землі сільськогосподарського призначення, не передбачає можливості безоплатного відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність юридичних осіб, в тому числі таких сільськогосподарських підприємств як СТОВ "Чапаєвське", на чому безпідставно наголошує скаржник.

Разом з тим касаційна інстанція відхиляє твердження скаржника про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови: 1) висновків щодо застосування статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18; 2) висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6, від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17 та від 31.01.2019 у справі № 914/839/18 висновку про те, що у разі реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають; 3) висновку щодо застосування положень пункту 15 Положення № 118, наведеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17; 4) висновку щодо порядку визначення правонаступництва СТОВ стосовно прав і обов`язків колективного сільськогосподарського підприємства при здійсненні реорганізації колективного сільгосппідприємства шляхом перетворення, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 921/75/19; 5) висновку щодо процесу реформування колективних сільськогосподарських підприємств, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 442/456/17 (провадження № 11-860апп18); 6)висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 про те, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти, з огляду на таке.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15 і від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18, предметом позову в яких є визнання протиправними дій державного реєстратора щодо державної реєстрації припинення юридичної особи та скасування відповідних записів, міститься висновок про те, що статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДРПОУ, з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, предметом позову в якій є визнання протиправними дій державного реєстратора щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах та скасування відповідного запису, зазначено, що статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до Реєстру, отже, наявність у Реєстрі недостовірних відомостей про правонаступництво не є перешкодою для реалізації кредитором своїх прав щодо правонаступника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17, предметом позову в якій є визнання протиправною та скасування дії державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації юридичної особи, викладено лише висновок про те, що спір про відміну державної реєстрації юридичної особи має розглядатися у порядку господарського судочинства. Тобто у вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду взагалі не формувався висновок щодо питання застосування статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" як норми матеріального права.

У свою чергу у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 442/456/17 (провадження № 11-860апп18) зі спору, що виник з пенсійних правовідносин, також не сформульовано висновку щодо процесу реформування колективних сільськогосподарських підприємств, на існуванні якого помилково наголошує скаржник.

Натомість у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6 зі спору, що виник з правовідносин постійного користування землею, викладено висновок щодо питання застосування положень статті 37 ЦК УРСР, статей 104, 108 ЦК України і статей 92, 141 ЗК України, а саме: "Припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво, тобто наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають".

При цьому касаційна інстанція, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 921/710/17-г/6, якими відмовлено у задоволенні позову Тернопільської міської ради про стягнення збитків з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аско", на відміну від встановленої у справі № 925/1176/20 недоведеності правонаступництва СТОВ "Чапаєвське" щодо прав та обов`язків КСП ім. Чапаєва, виходила зі встановлених судами обставин доведеності правонаступництва відповідача стосовно СТО-2, яка була власником приміщень на вул. Микулинецькій, 40 у м. Тернополі. Правонаступництво відбулося за рішенням засновників шляхом викупу СТО-2 у процесі його приватизації та стосувалося переходу права постійного користування земельною ділянкою на вул. Микулинецькій, 40 у м. Тернополі, яка належала СТО-2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ТР № 12 від 11.05.1994.

Схожий висновок щодо застосування норми пункту 15 Положення № 118 наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17, предметом позову в якій було визнання недійсним договору оренди та під час розгляду якої суди усіх інстанцій дійшли висновку про підтвердження матеріалами справи факту правонаступництва СТОВ "Потік" за всіма правами та обов`язками КСП "Потік" і у свою чергу колгоспу ім. Карла Маркса, в тому числі права постійного користування на землі в межах постійного землекористування, визначеного державним актом від 27.04.1995, який (висновок) зумовлено незмінністю ідентифікаційного коду юридичної особи-попередника та юридичної особи-правонаступника.

У справі № 907/916/17, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, суди, розглядаючи та відмовляючи у задоволенні позовних вимог Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області до Публічного акціонерного товариства "Берегово-Тиса 2" про припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка перебувала у користуванні Державного підприємства (ДП) "Радгосп-завод "Берегівський", та про визнання Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000444 від 06.07.1995 таким, що втратив чинність, у відповідності до положень статей 79-1, 92, 141, 149 ЗК України, зазначили, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства, установи, організації, передбачених згідно зі статтею 141 ЗК України допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво. При цьому суди установили обставини щодо набуття відповідачем права постійного користування спірними земельними ділянками внаслідок правонаступництва прав та обов`язків юридичної особи, яка набула вказане право у порядку, визначеному законом, в процесі здійснення процедури приватизації цілісного майнового комплексу, до складу якого входили спірні земельні ділянки, які є невід`ємними його частинами, що є відмінним від обставин встановлених у справі № 925/1176/20, яка переглядається.

У справі № 914/839/18 суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Городоцької міської ради Львівської області про скасування державного акта на право постійного користування землею площею 0,84 га серії ІІ-ЛВ №001030, виданого Спільному підприємству "Райкоопзаготпром", скасування запису про реєстрацію Державного акта на право постійного користування землею площею 0,84 га серії ІІ-ЛВ №001030, зобов`язання Городоцької районної спілки споживчих товариств повернути земельну ділянку, розташовану за адресою: Львівська область, місто Городок, вулиця І. Франка, площею 0,608 га, що фактично використовується Городоцькою районною спілкою споживчих товариств Городоцькій міській ради установили фактичні обставини того, що відповідач - Городоцька районна спілка споживчих товариств є правонаступником права постійного користування земельної ділянки Спільного підприємства "Райкоопзаготпром". Суди також зауважили, що непереоформлення права постійного користування земельною ділянкою відповідачем не дає правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, предмет і підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у зазначених вище справах і у цій справі є різними, що виключає як подібність спірних правовідносин, так і підстави для застосування вказаних вище правових позицій під час вирішення спору у справі № 925/1176/20.

Водночас стосовно посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 927/75/19 (зі спору, що виник з подібних правовідносин) правову позицію щодо порядку визначення правонаступництва СТОВ стосовно прав і обов`язків колективного сільськогосподарського підприємства при здійсненні реорганізації колективного сільгосппідприємства шляхом перетворення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 чітко вбачається, що у зазначеній постанові сформульовано уточнюючий висновок щодо питання застосування положень статті 75 ГПК України, статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" і пунктів 6, 15 Положення № 118 саме з метою врегулювання розбіжностей у питанні реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства та переходу прав такого підприємства на землю до його правонаступника.

За таких обставин колегія суддів вважає, що наразі під час касаційного перегляду постанови у цій справі врахуванню підлягає остання правова позиція щодо питання про реорганізацію колективного сільськогосподарського підприємства та переходу прав такого підприємства на землю до його правонаступника, яку (правову позицію) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, чим спростовується посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на попередні правові позиції, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17, від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6 і від 23.01.2020 у справі № 927/75/19. Наведене також спростовує доводи щодо безпідставного застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

Касаційна інстанція також не бере до уваги твердження скаржника про неврахування висновку про те, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У пунктах 6.28 і 6.29 постанови від 16.06.2020 у цивільній справі № 689/26/17 (зі спору, що виник з правовідносин набуття фізичною особою права власності на земельну ділянку площею 0,25 га у зв`язку з переходом до позивача (обдарована) права власності на житловий будинок за договором дарування), предметом позову в якій є визнання права власності на земельну ділянку та визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого відповідачу (дарувальник), Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику".

Проте, по-перше, на відміну від зазначеної цивільної справи, в якій позов заявлено саме з підстав набуття права власності на земельну ділянку в силу положень статей 120, 125 ЗК України і статті 377 ЦК України, на обґрунтування підстав позову у цій справі Товариство посилалося лише на набуття права власності на спірну земельну ділянку в порядку правонаступництва, відповідно до імперативних положень частини 3 статті 300 ГПК України зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

По-друге, колегія суддів зауважує, що достеменно встановлені судами попередніх інстанцій обставини державної реєстрації СТОВ "Чапаєвське" 05.03.1999 та подальшого набуття ним права власності на об`єкт нерухомості на підставі рішення виконавчого комітету Чапаєвської сільської ради Золотоніського району, а не на підставі цивільно-правових угод з відчуження будівель та споруд (купівля-продаж, міна, дарування тощо), що наразі виключає виникнення передбачених статтею 120 ЗК України і статтею 377 ЦК України підстав для переходу до Товариства права колективної власності КСП "Чапаєвське" на спірну земельну ділянку.

Таким чином, предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, у цивільній справі № 689/26/17 та цій господарській справі є різними, що виключає як подібність спірних правовідносин, так і підстави для застосування вказаної правової позиції під час вирішення цього спору.

Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Так колегія суддів відхиляє безпідставні доводи скаржника про відсутність висновків Верховного Суду як щодо питання комплексного застосування норм статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" і пункту 10 Порядку № 63 у подібних правовідносинах, так і щодо питання застосування норми пункту 21 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2019), з огляду на таке.

Зі змісту цієї постанови (від 01.09.2020 у справі № 907/29/19) вбачається, що Велика Палата Верховного Суду сформулювала уточнюючий висновок щодо питання комплексного застосування положень статті 75 ГПК України, статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" і пунктів 6, 15 Положення № 118 саме з метою врегулювання розбіжностей у питанні реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства та переходу прав такого підприємства на землю до його правонаступника, який (висновок) належним чином враховано апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови за результатами перегляду рішення місцевого господарського суду у цій справі.

Разом з тим, наразі касаційна інстанція не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування пункту 10 Порядку № 63 у подібних правовідносинах, оскільки: по-перше, норма пункту 10 Порядку № 63 як підзаконного нормативно-правового акта є аналогічною за змістом з нормою пункту 1 частини 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"; по-друге, на відміну від Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" з 24.05.2013 Порядок № 63 втратив свою чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.04.2013 № 253.

Згідно з імперативними вимогами пункту 21 Розділу Х (Перехідні положення) ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2019), застосованих судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин, установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (тобто з 01.01.2019) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 917/677/20 зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформульовано такий правовий висновок: "Як установили суди, КСП "Україна" реорганізовано у СТОВ "Україна", яке було ліквідовано 26.10.2006, правонаступники відсутні. Тому, посилаючись на положення пункту 21 Перехідних положень ЗК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Краснолуцька сільська рада є власником і розпорядником спірної земельної ділянки в силу закону, тому позовна вимога про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за територіальною громадою в особі Краснолуцької сільської ради права комунальної власності на спірну земельну ділянку не узгоджується із наведеною нормою.

Крім того суд апеляційної інстанції зазначив, що запис до Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку із присвоєнням їй кадастрового номеру 5320486500:00:001:0121 було здійснено на підставі наказу від 16.07.2014 № 1757-СГ та розробленого на його основі проекту землеустрою. Проте позивач не оскаржив в судовому порядку законність наказу, на підставі якого здійснено такий запис.

Отже, суди виходили з того, що набуття та формування спірної земельної ділянки відбулося ще у 2014 році з дотриманням норм чинного на момент спірних правовідносин законодавства, сільська рада є власником і розпорядником спірної земельної ділянки в силу закону".

Суд апеляційної інстанції під час вирішення спору у цій справі зазначив, що на момент державної реєстрації за сільрадою права власності на спірну земельну ділянку Товариство не було її власником, а КСП ім. Чапаєва було припинено. Рішення Благодатнівської сільради від 26.06.2019, яким зареєстровано право комунальної власності за територіальною громадою на спірну земельну ділянку, є чинним і ніким не оскаржувалося. При цьому землі, що віднесені до комунальної власності відповідно до пункту 21 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2019), належать територіальній громаді з дня набрання чинності Законом України від 10.07.2018 № 2498-VIII, тому відповідач правомірно здійснив реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку.

Отже, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку щодо застосування норми пункту 21 Розділу Х (Перехідні положення) ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2019) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 917/677/20.

Адже інша підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження саме з огляду на врахування судом апеляційної інстанції останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо умов переходу прав реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства на землю до його правонаступника, викладеного у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, у зв`язку з чим в силу вимог статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" колегія суддів не бере до уваги попередні правові позиції, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17, від 02.04.2019 у справі № 921/710/17-г/6 і від 23.01.2020 у справі № 927/75/19.

Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на недоведеність позивачем належними і допустимими доказами обставини набуття ним права власності на спірну земельну ділянку в порядку правонаступництва, а саме внаслідок реорганізації КСП ім. Чапаєва шляхом його перетворення у СТОВ "Чапаєвське", та правомірність набуття сільрадою права комунальної власності на спірну земельну ділянку в силу вимог пункту 21 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2019) як на землю колишнього КСП ім. Чапаєва, припиненого у 1999 році, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання скаржника на вихід судом апеляційної інстанції за межі доводів апеляційної скарги відхиляються колегією суддів, оскільки спростовуються положеннями частини 4 статті 269 ГПК України, згідно з якою суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У цій справі апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, врахував викладений у пунктах 7.12, 7.23, 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (зі спору, що виник з подібних правовідносин) та відповідно, установивши порушення судом першої інстанції положень, зокрема, частини 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" і пунктів 6, 15 Положення № 118, обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України в зазначеній частині, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена із додержанням норм процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Чапаєвське" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 925/1176/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил