Рішення

від 01.10.2021 по справі 299/4508/21

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

---

Справа № 299/4508/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.10.2021 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Казимірська Н.В., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності.

Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 , вже більше 15 років добросовісно, вільно, відкрито та безперервно володіє та користується наступним нерухомим майном: земельною ділянкою площею 0,0512 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2121210100:00:006:0108, цільове призначення для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель та недобудованим житловим будинком готовністю 12%, який розташований на даній земельній ділянці. Відтак вважає, що в неї є правові підстави для визнання за нею права власності на перераховане вище нерухоме майно за набувальною давністю, в порядку та на умовах, що визначені в ст.344 ЦК України, виходячи з наступного.

Так, Відповідачем 2 - ОСОБА_3 в 2002 році по домовленості з ОСОБА_4 , мешканкою АДРЕСА_2 , було придбано в останньої земельну ділянку площею 0,0512 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, на якій знаходився об`єкт незавершеного будівництва - недобудований жилий будинок готовністю 12%, право власності на який на підставі діючого на той час законодавства зареєстровано за Відповідачем 2 в Реєстрі речових прав на нерухоме майно на підтвердження чого додано відповідний Витяг.

Внаслідок даної домовленості ОСОБА_4 відмовилась від своїх майнових прав на ці об`єкти нерухомості в користь Відповідача 2 на підтвердження чого додано копію Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки та копія будівельного паспорту, виданих на ім`я ОСОБА_4 , копія рішення виконкому Виноградівської міської ради № 362 від 20.09.1985 року. В подальшому, згідно законодавства, яке було чинним у 2002 році, ОСОБА_3 на підставі Рішення Виноградівської міської ради № 95 від 26.07.2002 року набув у власність зазначену земельну ділянку, з наявним на ній об`єктом нерухомості на ствердження чого надано копію рішення Виноградівської міської ради.

В 2003 році, зважаючи на відсутність у ОСОБА_3 особистих коштів та можливостей для продовження будівництва житлового будинку, останній попросив позивачку продовжити будівництво за її рахунок і з того часу вона вільно, безперервно і відкрито користується земельною ділянкою площею 0,0512 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, за її цільовим призначенням, а саме: власним коштом та власними зусиллями продовжує будівництво житлового будинку, підвела всі необхідні комунікації тощо. Наразі будівництво будинку триває.

В 2006-2007 роках позивачкою за власні особисті кошти, від імені ОСОБА_3 та за його згодою було оформлено всі правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку та незавершений будівництвом жилий будинок, що розташований на ній, на ім`я Відповідача 2, для подальшого переоформлення всіх майнових прав на неї (копія Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.08.2007 року № 15599095, копія Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15599046 від 15.08.2007 року, копія Держакту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 025687 від 07.08.2007 року, Звіт про експертну грошову оцінку від 03.09.2007 року додаються).

Окрім цього, так як згідно будівельного паспорту на будівництво на земельній ділянці в АДРЕСА_1 , передбачалось будівництво спареного житлового будинку, частина вказаного об`єкту незавершеного будівництва за ці роки була позивачкою зведена на суміжній земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0848 га, кадастровий номер 2121210100:00:006:0039, яка на даний час належить синові позивачки - ОСОБА_2 , Відповідачу 1 в даній справі (копія Витягу з Держземкадастру № НВ-2101531332016 від 14.09.2016 року, копія Витягу з Держреєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 197145872 від 22.01.2020 року, копія Виписки з рішення Виноградівської міської ради № 73 від 17.03.2016 року, копія Витягу з Держреєстру речових прав на нерухоме майно № 74634346 від 02.12.2016 року, копія Виписки з рішення Виноградівської міської ради № 177 від 10.11.2016 року, якими підтверджується, що частина зведеної будівлі розташована на земельній ділянці саме Відповідача 2 - ОСОБА_2 , додаються).

Факт добросовісного, вільного, відкритого та безперервного володіння позивачкою протягом більш як 15 років спірним нерухомим майном - незавершеним будівництвом житловим будинком та земельною ділянкою площею 0,0512 га, крім вище перерахованого, також підтверджується розрахунковими документами, квитанціями та Договорами з ПрАТ Закарпаттяобленерго , які були позивачкою оформлені та відповідно оплачені з власних коштів від імені Відповідача 2 ОСОБА_3 за послуги комерційного обліку, приєднання до електричних мереж системи розподілу на підтвердження чого надано відповідні копії.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно п. п. 9, 11 та 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав №5 від 07.02.2014 року, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК).

Добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 року № 24-150/0/4-13 Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав .

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із виникненням і припиненням права власності, слід мати на увазі, що норми статті 344 ЦК про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Крім того, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 р. у справі № 910/10987/18).

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Одночасно з цим, набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється Земельним кодексом України, зокрема статтею 119.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Земельного кодексу України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

Частиною 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

За змістом частини 1 статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17).

Однією з обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю є наявність у спірного майна правового режиму нерухомої речі, тобто об`єкта нерухомості (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 по справі №910/17274/17).

Одночасно з цим, частинами першою, другою статті 120 Земельного Кодексу встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до положень статей 181, 182 Цивільного Кодексу, статті 5 Закону України Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень земельні ділянки, житлові будинки, будівлі, споруди є нерухомим майном, щодо яких проводиться державна реєстрація прав. При цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Крім того, відповідно до статті 188 Цивільного Кодексу якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення прав на земельну ділянку перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

За таких обставин, зважаючи на те, що позивачка більше 15-ти років добросовісно, вільно, відкрито, безперервно володіє земельною ділянкою площею 0,0512 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2121210100:00:006:0108, цільове призначення для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель і недобудованим житловим будинком, 12% готовності, який розташований на даній земельній ділянці і є об`єктом цивільного обороту та має статус нерухомої речі, оскільки право власності на нього зареєстровано у встановленому законодавством порядку, несе витрати по будівництву вказаного об`єкту нерухомості та його утриманню, і задля використання земельної ділянки за її цільовим призначенням вважає, що за нею може бути визнане право власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, проте подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує (а.с.67-68).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, однак подав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. Вимоги позову визнає у повному обсязі (а.с. 69-70).

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився. До суду подав нотаріально посвідчену заяву про розгляд справи у його відсутності. Вимоги позову визнає (а.с.66).

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Бондарєва О.С., яка діє згідно ордеру від 19.06.2019 р. у судове засідання не з`явилася. Подала до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а.с.62-63, 64).

Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, з врахуванням того, що відповідачем позов визнано повністю, що не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому в порядку ч.4 ст.206 ЦПК України визнання відповідачами позову прийнято судом. Відповідно до ч.4 ст. 200 ЦПК України судом у підготовчому судовому засіданні ухвалюється рішення.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що Відповідач ОСОБА_3 в 2002 році придбав в ОСОБА_4 , мешканки АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,0512 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, на якій знаходився об`єкт незавершеного будівництва - недобудований жилий будинок готовністю 12%, право власності на який на підставі діючого на той час законодавства зареєстровано за Відповідачем 2 в Реєстрі речових прав на нерухоме майно на підтвердження чого додано відповідний Витяг (а.с.46-46 зв.).

Внаслідок даної домовленості ОСОБА_4 відмовилась від своїх майнових прав на ці об`єкти нерухомості в користь Відповідача 2 на підтвердження чого додано копію Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки та копія будівельного паспорту, виданих на ім`я ОСОБА_4 , копія рішення виконкому Виноградівської міської ради № 362 від 20.09.1985 року. (а.с. 53-54, 55, 58).

В подальшому ОСОБА_3 на підставі Рішення Виноградівської міської ради № 95 від 26.07.2002 року набув у власність зазначену земельну ділянку, з наявним на ній об`єктом нерухомості на ствердження чого надано копію рішення Виноградівської міської ради (а.с.39, 47-47зв., 48, 49).

В 2006-2007 роках позивачкою за власні особисті кошти, від імені ОСОБА_3 та за його згодою було оформлено всі правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку та незавершений будівництвом жилий будинок, що розташований на ній, на ім`я Відповідача 2, для подальшого переоформлення всіх майнових прав на неї, що підтверджується копією Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.08.2007 року № 15599095, копією Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15599046 від 15.08.2007 року, копією Держакту на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 025687 від 07.08.2007 року, Звіт про експертну грошову оцінку від 03.09.2007 року (а.с.16-19, 47-47 зв., 48, 49).

Згідно будівельного паспорту на будівництво на земельній ділянці в АДРЕСА_1 , передбачалось будівництво спареного житлового будинку, частина вказаного об`єкту незавершеного будівництва за ці роки була позивачкою зведена на суміжній земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0848 га, кадастровий номер 2121210100:00:006:0039, яка на даний час належить синові позивачки - ОСОБА_2 , Відповідачу 1 в даній справі, що стверджується копією Витягу з Держземкадастру № НВ-2101531332016 від 14.09.2016 року, копією Витягу з Держреєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 197145872 від 22.01.2020 року, копією Виписки з рішення Виноградівської міської ради № 73 від 17.03.2016 року, копією Витягу з Держреєстру речових прав на нерухоме майно № 74634346 від 02.12.2016 року, копією Виписки з рішення Виноградівської міської ради № 177 від 10.11.2016 року (а.с.34, 35, 36, 41, 42, 43-43 зв., 51).

Факт добросовісного, вільного, відкритого та безперервного володіння позивачкою протягом більш як 15 років спірним нерухомим майном - незавершеним будівництвом житловим будинком та земельною ділянкою площею 0,0512 га, крім підтверджується розрахунковими документами, квитанціями та Договорами з ПрАТ Закарпаттяобленерго , які були позивачкою оформлені та відповідно оплачені з власних коштів від імені Відповідача 2 ОСОБА_3 за послуги комерційного обліку, приєднання до електричних мереж системи розподілу на підтвердження чого надано відповідні копії (а.с.25-33).

Згідно довідки №2309 Виноградівського міського відділу земельних ресурсів земельна ділянка в АДРЕСА_1 площею 0,512 га обмежень, обтяжень, сервітутів не має (а.с.20).

Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимоги та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що дані конкретні правовідносини врегульовані Цивільним кодексом України (ЦК України) та Земельним кодексом України (ЗК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно п. п. 9, 11 та 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав №5 від 07.02.2014 року, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК).

Добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 року № 24-150/0/4-13 Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав .

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Ураховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із виникненням і припиненням права власності, слід мати на увазі, що норми статті 344 ЦК про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Крім того, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 р. у справі № 910/10987/18).

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Одночасно з цим, набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється ЗК України, зокрема статтею 119.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ЗК України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

Частиною 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

За змістом частини 1 статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17).

Однією з обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю є наявність у спірного майна правового режиму нерухомої речі, тобто об`єкта нерухомості (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 по справі №910/17274/17).

Одночасно з цим, частинами першою, другою статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до положень статей 181, 182 ЦК України, статті 5 Закону України Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень земельні ділянки, житлові будинки, будівлі, споруди є нерухомим майном, щодо яких проводиться державна реєстрація прав. При цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Крім того, відповідно до статті 188 Цивільного Кодексу якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення прав на земельну ділянку перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

На підставі ч.4 ст.344 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Відповідну до ст.16 ЦК України визнання права с одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.

У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвеціїї про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, а також якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою(ст.344, ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).

Відповідно до п.37 постанови № 5 від 07.02.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав з урахуванням положень частини першої статті 15 статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, до це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним Документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Матеріалами справи підтверджується факт набуття позивачем права власності за набувальною давністю, оскільки вона добросовісно і відкрито користується нерухомим майном на протязі більше 10 років, а відповідач не заявляє вимог щодо повернення вказаного нерухомого майна, отже визнання права власності не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачем вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що позивачем на законних підставах набуто право власності на майно, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задоволити.

Визнати за позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,0512 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2121210100:00:006:0108, цільове призначення для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель та недобудований житловий будинок готовністю 12%, який розташований на даній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГоловуючийВ. В. Леньо