Рішення

від 04.10.2021 по справі 420/13323/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/13323/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул..Соборна,34, с.Старокозаче, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 67730) про визнання незаконним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, за результатом якого позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 24.12.20 № № 132-VIII;

визнати протиправною бездіяльність Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської, що виражена у порушенні пункту 7 статті 118 та пункту 3 статті 123 Земельного кодексу України при розгляді клопотання позивачки від 23.09.21;

зобов`язати Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської задовольнити клопотання позивачки від 23.09.21;

стягнути з відповідача на користь позивачки 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що 11.11.19 засобами електронної пошти ОСОБА_1 направила клопотання до відповідача щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га, відповідно до відомостей з публічної кадастрової мапи номер ділянки з масиву був 5120885400:01:001:0623. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.20 по справі № 420/4866/20 вiдповiдача зобов`язано розглянути вищезгадане клопотання та надати дозвіл або вмотивовану відмову. Дозволу або вмотивованої відмови позивач не отримала, але помітила, що інформація на публічній кадастровiй мапі змінилася - тепер кадастровий номер масиву став 5120885400:01:001:0717, то ж 23.09.20 вона повторно подала клопотання. Позивач стверджує, що у липні 2021 року їй стало відомо про рішення відповідача № 132-VIII вiд 24.12.20 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність цієї самої земельної ділянки. Та вважає, що оскільки на вказану ділянку вона подавала клопотання 11.11.19 та 23.09.20 - та судом визнано протиправною фактичну відмову задовільнити клопотання вiд 11.11.19 наявні підстави стверджувати про неправомірність рішення відповідача № 132-VIII вiд 24.12.20. Крім того, оскільки клопотання позивача від 23.09.20р. не розглянуто наявна протиправна бездіяльність відповідача. Та зазначає, що має право на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою суду від 02.08.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 262 КАС України).

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

11.11.2019р. засобами електронної пошти ОСОБА_1 направила клопотання до відповідача щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га, відповідно до вiдомостей з публічної кадастрової мапи номер ділянки з масиву був 5120885400:01:001:0623. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 по справі № 420/4866/20 відповідача зобов`язано розглянути вищезгадане клопотання та надати дозвіл або вмотивовану відмову.

Позивач зазначає, що дозволу або вмотивовану відмову вона не отримала, але помітила, що інформація на публiчнiй кадастровiй мапі змінилася - тепер кадастровий номер масиву став 5120885400:01:001:0717.

23.09.2020р. ОСОБА_1 повторно подала клопотання до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо введення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га y iз земельного масиву з кадастровим № 5120885400:01:001:0717.

До клопотань були додані копія паспорта громадянки України; копія PHОКПП; графічний матеріал із місцем розташування земельної ділянки.

Відповідачем клопотання позивача не розглянуто, що і стало підставою для позову про визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 року (далі Земельний кодекс України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом в частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У силу пункту а частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин та виключену на підставі Закону №1423-IX від 28.04.2021 року) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Виходячи з аналізу зазначених норм, будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею не більше 0,12 гектара для ведення садівництва, проте суд звертає увагу, що якщо земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб додається погодження землекористувача.

Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні №280/97-ВР від 21 травня 1997 року (далі - Закон України Про місцеве самоврядування в Україні ) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з вимогами частини 2 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць (ч.5 ст.46 Закону України Про місцеве самоврядування ).

Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ч.12 ст.46 Закону України Про місцеве самоврядування ).

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №34/5 від 12.04.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 року за №381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що, за результатами розгляду будь-яких основних питань, у тому числі, про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах повноважень органу місцевого самоврядування, цей орган має приймати відповідне рішення на пленарному засіданні відповідної ради.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Старокозацькою сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області не прийнято жодного рішення стосовно клопотання ОСОБА_1 від 23.09.2020р. щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо введення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га y iз земельного масиву з кадастровим № 5120885400:01:001:0717.

Тобто, протягом встановленого законодавством строку, Подільською міською радою Подільського району Одеської області не було прийнято відповідного рішення на пленарному засіданні ради про відмову у наданні дозволу чи у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи відмову у його наданні у формі рішення , свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акту організаційно-розпорядчого характеру з числа тих, які він повинен був постановити за законом.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської, що виражена у порушенні пункту 7 статті 118 та пункту 3 статті 123 Земельного кодексу України при розгляді клопотання ОСОБА_1 від 23.09.2020 року.

Згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, наявні підстави для зобов`язання Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.09.2020р. щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо введення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га iз земельного масиву з кадастровим № 5120885400:01:001:0717 Старокозацької ОТГ Б.-Дністровського району Одеської області, з урахуванням висновків суду.

Стосовно позовної вимоги про визнати протиправним та скасувати рішення Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 24.12.20 № № 132-VIII суд зазначає наступне.

Як стверджує позивач, у липні 2021 року їй стало відомо про рішення відповідача №132-VIII вiд 24.12.20 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки.

В матеріалах справи наявне рішення Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 24.12.20 № № 132-VIII Про надання дозволу громадянці України ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власнiсть земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Старокозацької сільської ради, яким надано дозвіл громадянці України ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,2000 га, для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 5120885400:01:001:0717, із земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення "16.00 землi запасу,(земельні дiлянки кожної категорiї земель, якi не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)", яка розташована за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Старокозацька сільська рада.

Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд звертає увагу, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14.

Аналіз статей 116, 118 ЗК України вказує на те, що місцева рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 №463/3375/15-а та від 27.02.2020 у справі №120/1491/19-а (22 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/1177/19, адміністративне провадження №К/9901/29552/19 (ЄДРСРУ № 98493756).

Рішення місцевої ради про надання третій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не встановлює обмежень щодо реалізації заявником права на отримання у встановленому законом порядку цієї земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) та в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 295/14795/16-а, від 19 червня 2018 року у справі № 750/8511/17, від 05 березня 2019 року у справі № 360/2334/17 та від 28 лютого 2020 року у справі №461/1257/17, від 15 березня 2021 року у справі № 441/701/17.

З огляду на викладене зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, необхідно обґрунтування позивачем наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань позивачем.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди бездіяльностю відповідача, що була предметом розгляду у даній справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача, відтак заявлені позивачем обставини завдання йому моральної шкоди суд вважає не доведеними, в зв`язку з чим позовну вимогу про стягнення моральної шкоди суд вважає не обґрунтованою.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, у свою чергу, не доведено правомірність не розгляду клопотання позивача у встановленому законом порядку та не прийняття відповідного владного рішення за результатами його розгляду.

Таким чином, на підставі статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (вул..Соборна,34, с.Старокозаче, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 67730) про визнання незаконним та скасування рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської, що виражена у порушенні пункту 7 статті 118 та пункту 3 статті 123 Земельного кодексу України при розгляді клопотання ОСОБА_1 від 23.09.2020р.

Зобов`язання Старокозацьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області (вул..Соборна,34, с.Старокозаче, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 67730, код ЄДРПОУ 04378020) розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.09.2020 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо введення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га iз земельного масиву з кадастровим № 5120885400:01:001:0717 Старокозацької ОТГ Білгород-Дністровського району Одеської області, з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко