Рішення

від 21.09.2021 по справі 920/867/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.09.2021м. СумиСправа № 920/867/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Кириченко-Шелест А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи № 920/867/21

за позовом: виконувача обов`язків керівника Шосткинської окружної прокуратури Сумської області (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Свободи, буд. 65,)

в інтересах держави в особі позивачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 25, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 39765885),

2) Державного професійно-технічного навчального закладу Свеський професійний аграрний ліцей (вул. Грушевського, буд. 9, смт Свеса, Сумська область, 41226, ідентифікаційний код 02547458),

до відповідача: Приватного підприємства Ямпіль Інвест (41200, смт. Ямпіль, Сумська область, бул. Ювілейний, буд. 2, ідентифікаційний код 34113192),

про визнання недійсним договору підряду на виконання науково-технічних робіт від 31.05.2021 № 1,

за участі представників учасників справи:

прокурор - Мурашко Т.А. (службове посвідчення від 25.01.2021 № 054980),

позивачів - не з`явилися,

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави в особі позивачів звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд визнати недійсним та припинити на майбутнє договір підряду на виконання науково-технічних робіт № 1, укладений 31.05.2021 року між Державним професійно-технічним навчальним закладом Свеський професійний аграрний ліцей (вул. Грушевського, буд. 9, смт Свеса, Шосткинський район, Сумська область, 41226, ідентифікаційний код 02547458) та Приватним підприємством Ямпіль Інвест (бул. Ювілейний, буд. 2, смт Ямпіль, Шосткинський район, Сумська область, 41200, ідентифікаційний код 34113192); а також стягнути з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000; код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник зазначає, що договір підряду на виконання науково-технічних робіт № 1, укладений 31.05.2021 між Державним професійно-технічним навчальним закладом Свеський професійний аграрний ліцей та Приватним підприємством Ямпіль Інвест , не відповідає вимогам статей 92, 95 Земельного кодексу України, а тому підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 10.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/867/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.09.2021, 12:00 з повідомленням сторін про дату, час і місце судового засідання.

Прокурор у підготовчому засіданні 21.09.2021 усно зазначив, що підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представники позивачів та відповідача у підготовче засідання 21.09.2021 не з`явилися, про дату, час та місце судового слухання справи повідомлені судом належним чином.

17.08.2021 представником першого позивача до суду засобами електронного зв`язку надіслано письмові пояснення від 17.08.2021 б/н (вх. № 7360/21), де останній підтримує позов та просить суд провести підготовче засідання без участі представника першого позивача.

25.08.2021 другим позивачем до суду надіслано листа від 13.08.2021 № 497 (вх. № 7482/21), де останній підтримує позов та просить суд провести підготовче засідання без участі представника другого позивача.

30.08.2021 засобами електронного зв`язку та 03.09.2021 засобами поштового зв`язку від відповідача на адресу суду надійшов лист від 28.08.2021 № 28-08/21-юр (вх. № 7597/21 від 30.08.2021 та вх. № 7717/21 від 03.09.2021), в якому відповідач зазначає, що визнає позовні вимоги прокурора в повному розмірі до початку розгляду справи по суті, керуючись частиною першою статті 130 ГПК України, просить суд не стягувати з відповідача 50 % судового збору та вирішити питання про повернення 50 % судового збору позивачу з державного бюджету. Також відповідач просить суд провести підготовче засідання без участі представника відповідача.

Згідно частини першої статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини третьої статті 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною третьою статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників учасників справи.

Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні 21.09.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як закріплено у частині першій статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Зі змісту пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно частиною третьою статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта цієї ж статті).

Частиною першою статті 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Частинною першою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Підстави для звернення прокурора до суду із зазначеною позовною заявою обумовлено наступним.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Серков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

У Рішенні Трегубенко проти України від 02.11.2004 Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес . Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 7 грудня 1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 січня 1986 року).

Порушення інтересів держави полягає у незаконній передачі в оренду майна закладу освіти, стосовно якого законодавчо встановлена заборона на відчуження та використання не за освітнім призначенням; у недотриманні встановленого чинним земельним законодавством України порядку передачі земельної ділянки в користування. Вищезазначені порушення призвели до того, що земельна ділянка, яка є складовою матеріально-технічної бази навчального закладу, незаконно перейшла у користування відповідача.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства, а також недопущення незаконного відчуження майна закладу освіти і використання його всупереч освітнім цілям та порядку, визначеному законом.

У зв`язку із тим, що відповідачем незаконно набуто право на користування земельною ділянкою навчального закладу, даний позов заявлено в інтересах держави, з метою відновлення порушених прав користування навчального закладу земельною ділянкою.

Спірна земельна ділянка є державною власністю, передана у постійне користування навчальному закладу для освітніх потреб у порядку статей 22, 24 Земельного кодексу України. Укладення вказаного договору сторонами в порушення установленого порядку, передача земельної ділянки навчального закладу іншій особі для підприємницької діяльності порушує державні інтереси.

Згідно статті 80 Закону України Про освіту об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Також у даному випадку позов поданий прокурором з урахуванням зазначених вище трьох критеріїв доцільності втручання держави у право особи на володіння майном: 1) при укладенні договору допущено очевидне порушення вимог закону щодо заборони використання майна закладу освіти не для освітніх цілей; законодавчій забороні землекористувачу на праві постійного користування виходити за межі прав, передбачених статтями 92, 95 Земельного кодексу України; укладання договору усупереч установленого порядку та з метою приховування іншого договору; 2) вказаний спір має суспільний інтерес, оскільки майно, що передане в оренду - майно освітнього признання, надане закладу освіти в порядку статті 24 Земельного кодексу України для освітніх та дослідних цілей; 3) втручання у власність є пропорційним визначеним цілям, оскільки спірний договір укладений сторонами в порушення вимог Земельного кодексу України та Закону України Про освіту , а майно, яке мало використовуватися для освітніх цілей, не використовується з моменту укладення договору за цільовим призначенням.

Відповідно до Статуту Державного професійно-технічного навчального закладу Свеський професійний аграрний ліцей , затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України № 1611 від 13.12.2017, Державний професійно-технічний навчальний заклад Свеський професійний аграрний ліцей є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним закладом другого (базового) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття робітничих кваліфікацій та профільної середньої освіти (п. 1.1).

Цивільні права та обов`язки професійного ліцею виникають з моменту його створення і припиняються з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про його припинення (п. 2.1 Статуту).

Професійний ліцей є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, штамп, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Отже, ДПТНЗ Свеський ПАЛ має право звертатися до суду за захистом порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, зокрема, прав землекористувача на праві постійного користування земельними ділянками освітнього призначення.

Крім того, відповідно до статті 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Пунктами 1, 7 положення Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 25-1 вказаного положення передбачено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Норми Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2016 № 308, вказують, що Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно статті 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 122 вищевказаного Кодексу передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно зі змінами, внесеними до статті 122 Земельного кодексу України Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , від 06.09.2012, який набрав чинності 01.01.2013, повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб передані центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам.

Наказом Держгеокадастру від 21.05.2021 № 248 затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, відповідно до п.п. 13 п. 4 якого Головне управління здійснює розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених чинним законодавством, на території Сумської області.

Таким чином, повноваження щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення покладено на Головне управління Держгеокадастру Сумській області.

Позивачами в даному спорі є Головне управління Держгеокадастру в Сумській області, як орган державного контролю за дотриманням земельного законодавства, який має право звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним договору підряду на виконання науково-технічних робіт та ДПТНЗ Свеський ПАЛ .

Водночас, Головним управлінням Держгеокадастру в Сумській області та ДПТНЗ Свеський ПАЛ не вжито заходів щодо оскарження вищезгаданого договору, не зважаючи на очевидний характер порушень, що свідчить про їх бездіяльність, тобто нездійснення захисту інтересів органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження.

На виконання вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурором направлено відповідні листи-повідомлення Головного управління Держгеокадастру в Сумській області та ДПТНЗ Свеський ПАЛ .

Відповідно до листа ДПТНЗ Свеський ПАЛ від 09.07.2021 № 424 вказаною установою заходи судового захисту інтересів держави не вживались та вживатись не будуть.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Сумській області від 12.07.2021 № 0-18-06-4047/2-21 вказаним органом заходи судового захисту інтересів держави вживатись не будуть.

Отже, у цьому випадку наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв`язку із доведеною бездіяльністю вказаних компетентних органів та необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.

Ураховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженими органами допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстави для внесення позову прокурором в інтересах держави.

Зазначене є доказом нездійснення захисту інтересів держави уповноваженими суб`єктами владних повноважень та вказує на наявність підстав для застосування представницьких повноважень прокурором.

Стислий опис фактичних обставин справи.

В обґрунтування заявленого позову заявник зазначає, що вивченням Шосткинською окружною прокуратурою стану законності щодо використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, переданих в постійне користування підприємствам та організаціям державної та комунальної форми власності району, встановлено факт порушення інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області, як органу контролю у сфері земельних відносин та Державного професійно-технічного навчального закладу Свеський професійний аграрний ліцей як землекористувача на праві постійного користування земельними ділянками освітнього призначення.

Державний професійно-технічний навчальний заклад Свеський професійний аграрний ліцей є державною організацією (установою, закладом), заснованим на державній власності і підпорядкованим Міністерству освіти і науки України, і є підзвітним йому, що в свою чергу свідчить про певну специфіку регулювання його господарської діяльності, яка здійснюється, зокрема і Законом України Про управління об`єктами державної власності . Вказані обставини підтверджуються витягом з ЄДРПОУ та статутом другого позивача.

Згідно витягу НВ-5903068132016 від 19.04.2016 з Державного земельного кадастру другому позивачу передано в постійне користування земельну ділянку площею 51,07 га (кадастровий номер 5925682500:01:001:1501) для ведення підсобного сільського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Микитівської сільської ради Ямпільського району (на даний час Свеської селищної територіальної громади Шосткинського району Сумської області відповідно до положень Постанови Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 Про утворення та ліквідацію районів , розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р від 12.06.2020 Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області ).

31.05.2021 між ДПТНЗ Свеський професійний аграрний ліцей , іменований в договорі Підрядник , та Приватним підприємством Ямпіль Інвест , іменованим в договорі Замовник , укладено договір підряду № 1 на виконання науково-технічних робіт терміном до 31.12.2023 (надалі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору другий позивач зобов`язується на землях загальною площею 51,07 га, що знаходяться на території Свеської селищної територіальної громади Шосткинського району Сумської області за межами населених пунктів у користуванні другого позивача на праві постійного користування розробити та передати за завданням замовника науково-технічну роботу (НТР) на тему: Модернізація технології обробітку ґрунту, догляду за посівами, внесення добрив, захисту рослин та вирощування зернових та технічних культур для умов Ямпільського району Сумської області , а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що відповідач здійснює оплату робіт шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок другого позивача наприкінці кожного поточного року після проведення відповідного етапу робіт у розмірі 117 461,00 грн.

Згідно з пунктами 4.2.1, 4.3.1 договору відповідач залишає у своїй власності врожай, отриманий при проведенні досліджень, а позивач-2 зобов`язаний розробити та передати відповідачу НТР.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

У відповідності до статті 80 Закону України Про освіту до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.

Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України Про освіту юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.

Освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (фізичної особи - підприємця).

Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.

Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.

Другий позивач є державною установою. Вказане підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статутом закладу.

Згідно пункту 1.4 Статуту другого позивача, головним завданням професійного ліцею є забезпечення права громадян України на професійну (професійно-технічну) освіту.

Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Традиційно право володіння розуміється як належність об`єкта певному суб`єкту, фактичне панування суб`єкта над об`єктом; право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об`єкта, а також створених за його допомогою благ.

Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності, суб`єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом (стаття 92 ЗК України).

Право постійного користування є одним з двох можливих титулів, що надає право користування землею: глава 15 ЗК України Право користування землею передбачає користування землею на праві постійного користування та на праві оренди землі.

Права землекористувачів визначені статтею 95 ЗК України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме другий позивач, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування. Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

Формулювання законодавця право самостійно господарювати підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.

Згідно договору підряду на виконання НТР від 31.05.2021, укладеного між другим позивачем та відповідачем, обробкою земельної ділянки, збором врожаю на прощі 51,07 га займається в повному обсязі відповідач. Для обробітку земельної ділянки відповідач використовує тільки власні трудові, фінансові, матеріально-технічні ресурси.

Таким чином, наведене вище дозволяє дійти висновку про наступне: право на обробку землі та збір врожаю, передбачене умовами спірного договору, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які, згідно статті 92 ЗК України, складають титул права постійного користування.

Право володіння та користування, як правомочності, що належать землекористувачеві згідно положень статті 92 ЗК України, за умовами спірного договору реалізуються не землекористувачем - другим позивачем, а відповідачем шляхом обробки землі та збору врожаю.

Право самостійного господарювання як право, надане частиною першою статті 95 ГПК ЗК України саме землекористувачеві, згідно умов спірного договору використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка на постійного користування, а відповідачем, шо суперечить вимогам вказаної норми права.

Таким чином, договір підряду про виконання науково-технічних робіт від 31.05.2021 № 1 не відповідає вимогам статей 92, 95 ЗК України.

Взявши на себе вказані вище права та обов`язки за спірним договором, другий позивач здійснив розпорядження вказаною земельною ділянкою, визначивши фактичну долю речі (майна) - земельної ділянки. Водночас, повноважень щодо розпорядження землею навчальний заклад не має.

Використання Приватним підприємством Ямпіль Інвест земельної ділянки суперечить вимогам чинного законодавства, про що можна дійти висновку з наступного.

Зі змісту глави 15 ЗК України, як спеціального нормативного акту, що регулює земельні відносини, вбачається, що земельні ділянки можуть бути надані у користування або на праві оренди, або на праві постійного користування.

Земельні ділянки, які використовує відповідач не належать йому на жодному з передбачених чинним законодавством титулів - праві власності чи праві оренди, отже, землекористування здійснюється останнім за відсутності законодавчо визначеної підстави.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

В дійсності сторони мали на меті укладання договору оренди, оскільки за укладеним спірним договором фактично відбулася передача земельної ділянки приватному підприємству Ямпіль Інвест та використання її для здійснення підприємницької діяльності зі сплатою коштів навчальному закладу за користування.

Крім того, відповідно до статті 892 ЦК України за договором на виконання науково-дослідних робіт підрядник (виконавець) зобов`язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Таким чином, суттєвими умовами цього договору є проведення особою, що є фахівцем з тих чи інших питань певного виду робіт (досліджень) і передачу кінцевого результату замовнику та оплата цих робіт.

У даному випадку метою укладання спірного договору є не отримання певного продукту, а саме можливість користування відповідачем конкретними земельними ділянками навчального закладу з можливістю проводити сільськогосподарську діяльність зі сплатою коштів за користування землею.

Вказане підтверджується як самими умовами договору, так і фактичною неможливістю виконати ті його умови, що пов`язані саме з проведенням досліджувальних робіт.

Фактично науково-технічні роботи навчальним закладом не можуть бути виконані.

Так, другий позивач відповідно до статті 17 Закону України Про професійно-технічну освіту є закладом освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я.

Згідно з ліцензією на здійснення освітньої діяльності забезпечує здобуття учнями професій: продавець продовольчих товарів; слюсар з ремонту с/г машин і устаткування; тракторист-машиніст с/г (лісогосподарського); виробництва /категорія А1 , А2 , В1 ; електрогазозварник; плодоовочівник; кухар; електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування; кондитер; верстатник широкого профілю; волій автотранспортних засобів (категорія С , СІ ). У штатному розписі закладу відсутні посади працівників галузі агрономії. У закладі також немає працівників з дипломом за напрямом підготовки агрономія .

Будь-якої матеріально-технічної бази та фахівців для проведення науково-технічних робіт за темою: Модернізація технології обробітку грунту, догляду за посівами, внесення добрив, захисту рослин та вирощування зернових та технічних культур для умов Шосткинського району заклад не має.

Таким чином, аналізом умов спірного договору встановлено, що метою його укладення та основною його ознакою є платне користування земельною ділянкою зі сплатою плати за користування.

Вказаний правочин відповідно до статті 235 ЦК України є удаваним, тобто таким, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Законом України Про оренду землі .

У відповідності до статті 13 Закону України Про оренду землі договір землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату - передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний час, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі встановлено істотні умови договору оренди землі та зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору оренди недійсним відповідно до закону.

Відповідно до положень частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже оспорюваний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме статтям 92, 93, 96 Земельного кодексу України, а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі частин першої, другої, п`ятої статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із вимогами частин першої, четвертої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

Укладення особами правочину, зміст якого суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства є, згідно зі статтями 203 та 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання укладеної угоди (правочину) недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також іншим, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правовим актам, прийнятим відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Пунктом 26 постанови пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7 передбачено, що купівля-продаж, рента, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, у тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, відповідно до статті 210 ЗК України повинні визнаватися недійсними - із наслідками, передбаченими відповідними статтями ЦК України.

Зі змісту пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2015 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними вбачається, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. На виняток з цього правила відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (частина друга статті 15 Закону України Про оренду землі ).

У пункті 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 роз`яснено, що частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України передбачена можливість припинення господарського зобов`язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (зокрема, вже здійснене користування за договором оренди), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов`язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов`язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов`язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Враховуючи викладене, суд виснував, що договір підряду на виконання науково-технічних робіт № 1, укладений 31.05.2021 між Державним професійно-технічним навчальним закладом Свеський професійний аграрний ліцей та Приватним підприємством Ямпіль Інвест , підлягає визнанню недійсним, як такий що укладено з порушенням вищезазначених правових норм.

Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

В зв`язку з визнанням позову відповідачем, Сумській обласній прокуратурі підлягає поверненню з Державного бюджету України 50 % сплаченого судового збору у сумі 1 135,00 грн.

Решта сплаченого прокуратурою судового збору у сумі 1 135,00 грн підлягає відшкодуванню Сумській обласній прокуратурі за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 42, 46, 123, 129, 130 частинами третьою, четвертою статті 185 та статтями 191, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним та припинити на майбутнє договір підряду на виконання науково-технічних робіт № 1, укладений 31.05.2021 між Державним професійно-технічним навчальним закладом Свеський професійний аграрний ліцей (вул. Грушевського, 9, смт Свеса, Сумська область, 41226, ідентифікаційний код 02547458) та Приватним підприємством Ямпіль Інвест (41200, смт Ямпіль, Сумська область, бул. Ювілейний, 2, ідентифікаційний код 34113192).

3. Стягнути з Приватного підприємства Ямпіль Інвест (41200, смт Ямпіль, Сумська область, бул. Ювілейний, 2, ідентифікаційний код 34113192) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, м. Суми, 40000; код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 1 135,00 грн (одна тисяча сто тридцять п`ять гривень 00 коп.) - 50 % відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 05 жовтня 2021 року у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. з 30.09.2021 по 04.10.2021.

Суддя Ю.А. Джепа