Рішення

від 06.10.2021 по справі 910/11112/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.10.2021Справа № 910/11112/21 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

За позовом Керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області (87541, Донецька обл., м. Маріуполь, бульвар Мертиди, буд. 1, код ЄДРПОУ 25707002) в інтересах держави в особі

1) Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольська міська лікарня №1" (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Радіна М.В., буд.2, код ЄДРПОУ 01990683)

2) Маріупольської міської ради (87500, Донецька обл, м. Маріуполь, проспект Миру, буд. 70, код ЄДРПОУ 33852448)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР "М.Т.К." (03110, м. Київ, вул. М. Амосова, буд. 10, ЄДРПОУ 21633086)

про визнання правочину недійсним в частині та стягнення 11900 грн. ціни податку на додану вартість

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Лівобережної окружної прокуратури Донецької області звернувся із позовом в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольська міська лікарня №1" та Маріупольської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "М.Т.К." про:

- визнання недійсним п.3.1 договору поставки №453/20-ДН-БП від 12.11.2020, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством Маріупольської міської ради "Маріупольська міська лікарня №1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "М.Т.К." ;

- стягнення 11900,00 грн податку на додану вартість, сплаченого по договору поставки №453/20-ДН-БП від 12.11.2020, як безпідставно отриманих коштів.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.07.2021 залишив позовну заяву без руху, встановив строк для усунення недоліків позову у визначений спосіб.

02.08.2021 від Лівобережної окружної прокуратури Донецької області засобами поштового зв`язку до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.08.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/11112/21 за правилами спрощеного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановив учасникам справи строк для реалізації процесуальних прав.

31.08.2021 відповідач засобами поштового зв`язку (відправлено 28.08.2021) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про безпідставність позовних вимог з огляду на укладення договору відповідно до чинного законодавства України, включення лікарського засобу, що був предметом поставки за договором до переліку продукції, що звільняється від ПДВ після укладення договірних відносин та фактичної поставки, що виключає недійсність правочину та підстави для повернення ПДВ, як безпідставно отриманих коштів.

Позивач правом на подачу відповіді на відзив не скористався.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

12.11.2020 Комунальним некомерційним підприємством Маріупольської міської ради Маріупольська міська лікарня №1 (замовник за договором, позивач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР М.Т.К. (постачальник за договором, відповідач) був укладений договір № 453/20-ДН-БП (надалі - договір).

Згідно п.1.1 договору визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором - закупівля здійснюється на підставі Закону України від 17.03.2020 №530-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19) , Порядку та Переліку товарів та послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19. спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, на території України, затверджених Постановою КМУ Деякі питання закупівлі товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVІD-19, спричиненої коронавірусом SARS-Co-V-2, на території України від 20.03.2020 №225, Постачальник передає у власність Покупця, а Покупець оплачує вартість товару, що визначений в асортименті та за ціною (далі - товар ), яка зазначена у специфікації.

Найменування товару - ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ за кодом СРV ДК 021:2015 33600000-6 - Фармацевтична продукція (п.1.2 договору).

Кількість товару зазначено у Додатку 1 (Специфікації), що є невід`ємною частиною цього договору (п.1.3 договору).

Відповідно до п.3.1 договору визначено, що ціна договору становить 225348,00 грн, у т.ч. ПДВ 11900,00 грн.

Ціна цього договору не може змінюватись за виключенням випадків, передбачених Законом України Про публічні закупівлі або у випадку зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків (п.3.2 договору).

Згідно з п. 4.1 договору, поставка товару здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, вказані у Специфікації і включають в себе всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника, пов`язані з постачанням товару.

Матеріалами справи встановлено, що у Специфікації до договору узгоджено перелік товару: найменування, кількість, ціну одиниці без/з ПДВ, а саме: Інфулган, Метронідазол, Сангера, Лефлоцин, Інгаміст, всього на суму 213 448,00 грн без ПДВ, 11900,00 грн ПДВ, ціна з ПДВ 225 348,00 грн.

На виконання умов договору відповідач за видатковою накладною № МТК807435 від 12.11.2020 здійснив поставку товару: Лефлоцин, 2000 флаконів, вартістю 170 000,00 грн без ПДВ, 11900,00 грн ПДВ, всього 181 900,00 грн з ПДВ.

В свою чергу позивач-1 вартість отриманого товару, у т.ч. за видатковою накладною № МТК807435 від 12.11.2020 за договором оплатив у повному обсязі 30.12.2020 у сумі 225 348,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання недійсним п. 3.1 договору та Специфікації в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, і відповідно, стягнення 11 900,00 грн., як таких, що сплачені безпідставно.

Відповідач проти позову заперечив, зазначаючи про безпідставність заявлених вимог.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Судом враховано, що Комунальне некомерційне підприємство Маріупольської міської ради Маріупольська міська лікарня №1 є стороною оспорюваного прокурором правочину, та особою, за рахунок якої відповідачем безпідставно набуто стягувані грошові кошти.

Згідно відповіді Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради Маріупольська міська лікарня №1 № 01/241 від 26.02.2021, наданої на запит місцевої прокуратури, вказаним підприємством заходи по поверненню зайво сплачених бюджетних коштів, безпідставно сплачених відповідачу в рахунок податку на додану вартість - не вживались, з відповідним позовом підприємство до суду не зверталось.

Відтак, враховуючи, що виконання оспорюваного договору здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушень майнових прав територіальної громади Маріупольської міської ради, за рахунок якої останній і формується.

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Таким чином, саме на Маріупольську міську раду покладаються функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, в т.ч. при проведенні публічних закупівель, а тому Маріупольська міська рада у даному випадку становитиме собою орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави (місцевого самоврядування).

При цьому, Маріупольська міська рада була наділена повноваженнями щодо контролю за ефективним та цільовим використанням коштів місцевого бюджету, проте, будь-яких заходів щодо стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, не вжила, що підтверджується відповіддю № 01/241 від 26.02.2021, наданою на запит місцевої прокуратури.

Отже, оскільки позивачі, як органи, на які покладено відповідні повноваження забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів, що являє собою державні інтереси, не належним чином здійснювали свої повноваження, що проявилось у неподанні позову самостійно до відповідача, судом встановлено, що прокурор правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави, в особі Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради Маріупольська міська лікарня №1 та Маріупольської міської ради.

Відповідно до статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначеними нормами передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору або окремої його частини, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується прокурора, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Як на підставу для визнання недійсними оскаржуваного пункту 3.1 договору №453/20-ДН-БН від 12.11.2020 в частині включення до договірної ціни ПДВ, прокурор вказує на те, що медичні препарати, що є предметом закупівлі за договором, вимогами чинного на момент його укладення та здійснення оплати віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість. З огляду на викладене, прокурор вказує на відсутність підстав для включення до ціни товару ПДВ у розмірі 11 900,00 грн., у зв`язку з чим просить визнати такий пункт договору недійсними та стягнути з відповідача грошові кошти як наслідок його недійсності.

Положеннями п. 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції на момент укладення Договору та здійснення операції з купівлі-продажу товарів за ним) встановлено, що тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020, пункт 71 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: "Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".

Тобто, в силу наведених норм законодавцем було встановлено, що операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції виключно щодо товарів, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації п. 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 було затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (надалі - Перелік).

Судом встановлено, що товар, який був предметом поставки за укладеним сторонами договором №453/20-ДН-БН від 12.11.2020, а саме: Інфулган, Метронідазол, Сангера, Інгаміст був включений до вказаного Переліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224.

Водночас, ПДВ було нараховано на вартість товару: Лефлоцин у кількості 2000 флаконів, ціна 170 000,00 грн без ПДВ, 11900,00 грн ПДВ, всього 181 900,00 грн з ПДВ і станом на 12.11.2020 (дата укладення договору та поставки товару) за видатковою накладною № МТК807435) цей лікарський засіб до переліку лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість включений не був.

Відповідні зміни щодо включення лікарського засобу Лефлоцин 3004 (Levofloxacin) до переліку № 224 внесені постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2020 № 1178 Про внесення змін до переліків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 20 березня 2020 р. № 224 і 225 , яка набрала законної сили 03.12.2020.

Відтак, звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів на митній території України препарату Лефлоцин 3004 (Levofloxacin) відбулося на підставі нормативно-правових актів, які набрали чинності після укладення між сторонами та виконання договору.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Прокурором не доведено та не надано належних доказів наявності обставин та підстав звільнення від оподаткування господарської операції з поставки товару за видатковою накладною № МТК807435 від 12.11.2020 по договору № 453/20-ДН-БП від 12.11.2020, які покладено в основу позову про визнання недійсним п.3.1 договору, адже включення ПДВ до ціни товару жодним чином не суперечило чинному на той момент законодавству.

Щодо доводів прокурора про безпідставність перерахування 11 900,00 грн коштів в якості ПДВ на рахунок відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і яке не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину, або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Як встановлено судом, здійснюючи відповідну господарську операцію з поставки товару за видатковою накладною № МТК807435 від 12.11.2020 по договору № 453/20-ДН-БП від 12.11.2020 на суму 181 900,00 грн у відповідача були підстави для включення до складу ціни товару 11 900,00 грн ПДВ.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19 та від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18.

Оскільки у спірних правовідносинах грошові кошти в сумі 11 900,00 грн були набуті відповідачем на відповідній правовій підставі: укладеному з позивачем-1 договору № 453/20-ДН-БП від 12.11.2020 і неправомірність такого набуття прокурором не доведено, судом не встановлено підстав для їх повернення на підставі ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вимоги прокурора про повернення 11 900,00 грн коштів, отриманих відповідачем без належної правової підстави, визнаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області у зв`язку із недоведеністю та необґрунтованістю підстав.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на прокурора повністю.

На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 129, 233, 236 - 240, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на прокурора.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України та може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, передбачені розділом IV ГПК України.

Суддя О.М.Ярмак