Рішення

від 06.10.2021 по справі 927/870/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/870/21

Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за правилами спрощеного позовного провадження розглянуто справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт",

юридична адреса: вул. Київська, 11, поверх 7, м. Чернігів, 14000;

адреса для листування: проспект Миру, 233, м. Чернігів, 14007;

електронна адреса: or@ethnoproduct.com;

електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_3

до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,

АДРЕСА_1 ;

електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

предмет спору: про стягнення 31941,48грн

без виклику (повідомлення) сторін

16.08.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю Етнопродукт (надалі - ТОВ Етнопродукт ) звернулось з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1) про стягнення 31941,48грн заборгованості за договором суборенди земельної ділянки б/н від 24.04.2020 (надалі - Договір), з них: 25794,72грн основного боргу, 2265,20грн інфляційних втрат за період з червня 2020 року по липень 2021 року, 716,03грн три відсотка річних за період з 16.05.2020 по 12.08.2021, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, та 3165,53грн пені за період з аналогічний період, нарахованої на підставі п.9.2. Договору.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині своєчасної сплати суборенди за користування земельною ділянкою кадастровий номер 7421481200:04:000:0106, площею 4,6062га, розташованою: за межами села Бутівка, Городнянського району Чернігівської області.

Зважаючи на те, що спір між сторонами виник при виконанні договору суборенди земельної ділянки, яка розташована в Чернігівський області, такий спір повинен розглядатися за місцезнаходженням об`єкта оренди - нерухомого майна (земельної ділянки), за правилами виключної підсудності.

Ухвалою від 25.08.2021 дану позовну заяву прийнято до розгляду; відкрито провадження в справі №927/870/21; постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін.

Даним процесуальним документом сторонам установлено строки для подання заяв по суті спору, зокрема відповідачу 15-ти денний строк з дня вручення ухвали, для подання до суду та позивачу відзиву на позовну заяву; відповідачу роз`яснено, що відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), в разі ненадання ним відзиву в установлений строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач не скористався правом на подання мотивованого відзиву на позов, у порядку статей 165, 178 ГПК України, в установлений судом строк.

Ухвала суду про відкриття провадження в справі направлена 26.08.2021 за адресою державної реєстрації відповідача згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Шкільна, буд. 11/9, кв. 22, м. Умань, Черкаська область, 20300, повернута відділенням поштового зв`язку на адресу суду без вручення, з відміткою: адресат відсутній за вказаною адресою .

Відповідно до п.5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяви про зміну місцезнаходження від відповідача до суду не надходило.

За даними, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (витяг з якого наявний в матеріалах справи), місцезнаходження відповідача - ФОП ОСОБА_1 на момент відкриття провадження в справі та ухвалення судового рішення: АДРЕСА_1 .

З наведеного слідує, що відповідач за адресою державної реєстрації був належним чином повідомлений про відкриття провадження в справі №927/870/21, однак своїми процесуальними правами не скористався. Строк на подання відповідачем відзиву на позов закінчився 28.09.2021, тобто зі спливом п`ятнадцятиденного строку з дня повернення процесуального документа на адресу суду.

При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень , усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

На офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/) опубліковано повний текст ухвали суду від 25.08.2021 у справі №927/870/21, зі змістом якої відповідач/або його представник міг ознайомитись в будь-який час (інформація в відкритому доступі).

За приписами статей 42, 43 ГПК України сторони повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відтак неподання відповідачем відзиву на позов не є перешкодою для розгляду справи за наявними доказами , відповідно до статей 178, 251, 252 ГПК України.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 ГПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження в справі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

За п.1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2020, між ТОВ "Етнопродукт" (Орендар, позивач) та ФОП Колісником Д.С. (Суборендар, відповідач) укладено договір суборенди земельної ділянки (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1.) Орендар зобов`язується за плату передати Суборендарю земельну ділянку в строкове платне користування без зміни цільового призначення, а Суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього Договору та вимог земельного законодавства.

За умовами пунктів 1.2. - 1.4., 1.6. Договору земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться в користуванні Орендаря відповідно до договору оренди від 01.01.2012 між Орендарем і Орендодавцем Лисенко Г.М., в якому передбачено право суборенди (п.4 додаткової угоди від 01.08.2019). Зазначена земельна ділянка розташована за межами села Бутівка Городнянського району Чернігівської області. Загальна площа земельної ділянки складає 4,6062га, у тому числі ріллі - 4,6062га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0106. Категорія земель, до якої відноситься земельна ділянка, що є предметом цього Договору: землі сільськогосподарського призначення.

За пунктом 2.1. Договору земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання цього Договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 19.05.2020 за №209419491, за ФОП Колісником Д.М. (суборендар) зареєстровано право суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 7421481200:04:000:0106, загальною площею 4,6062га, зі строком суборенди до 30.11.2020 (підстава виникнення: договір суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 б/н; орендар: ТОВ "Етнопродукт").

У пункті 3.1. Договору сторонами погоджено, що Суборендар сплачує Орендарю орендну плату в розмірі 5600,00грн, включно з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності Договору, в наступному порядку: до 15.05.2020 - 10% від загальної суми Договору; до 15.07.2020 - 40% від загальної суми Договору та 50% не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

Підписанням цього Договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду. Після закінчення строку дії цього Договору земельна ділянка вважається повернутою Орендарю (пункти 4.1., 5.1. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020 (п.11.1. Договору).

Проаналізувавши положення укладеного 24.04.2020 сторонами Договору, суд встановив, що даний правочин за своєю юридичною природою є договором оренди нерухомого майна (земельної ділянки), що на час вирішення спору припинив свою дію, в зв`язку із закінченням строку на який його укладено (п.11.1. Договору). Судом установлено, що на правовідносини сторін, що виникли з його виконання, поширюється дія параграфів 1, 3 глави 58 ЦК України, Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Частиною 1 статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України, статтею 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За частинами 1-3 та 5 статті 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Як установлено судом, позивачем передано відповідачу в суборенду земельну ділянку кадастровий номер 7421481200:04:000:0106, загальною площею 4,6062га, у тому числі рілля - 4,6062га, за оренду якої відповідач, відповідно до п.3.1. Договору, повинен сплачувати орендну плату в розмірі 5600,00грн з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки , за весь період чинності договору, загальний розмір якої складає 25794,72грн, у наступному порядку: до 15.05.2020 - 2579,47грн (10 % від загальної суми Договору) (оплату прострочено 16.05.2020); до 15.07.2020 - 10317,89грн (40% від загальної суми Договору) (оплату прострочено 16.07.2020); та 12897,36грн (50% від загальної суми Договору) не пізніше 15.11.2020 (оплату прострочено 17.11.2020, оскільки 15.11.2020 - вихідний день).

Граничні строки оплати визначені судом з урахування правил перебігу строків, обумовлених статями 253, 254 ЦК України.

30.11.2020, позивачем виставлено відповідачу рахунок №87 про сплату 25794,72грн суборендної плати за користування, на підставі Договору, земельною ділянкою, кадастровий номер 7421481200:04:000:0106.

Підставою звернення до суду з даним позовом є порушення відповідачем умов Договору б/н від 24.04.2020, у частині внесення орендної плати, в строк установлений п.3.1. Договору. За порушення відповідачем грошових зобов`язань, позивачем, окрім орендної плати в розмірі 25794,72грн, заявлено до стягнення: 2265,20грн інфляційних втрат за період з червня 2020 року по липень 2021 року, 716,03грн трьох відсотків річних за період з 16.05.2020 по 12.08.2021, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, та 3165,53грн пені за період з аналогічний період, нарахованої на підставі п.9.2. Договору.

Тобто до обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, належить з`ясування наявності між сторонами договірних відносин та факт порушення відповідачем грошових зобов`язань щодо своєчасної оплати за користування земельною ділянкою (ідентифікованою в Договорі); наявність правових підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій (у формі пені) та наслідків, обумовлених частиною 2 статті 625 ЦК України.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення наведені в частині 1 статті 526 ЦК України.

Статтею 193 ГК України та статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (стаття 79 ГПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі висновки Верховного Суду наведені в постановах від 29.10.2020 у справі 905/1630/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов, проти заявлених вимог не заперечив, доказів оплати орендної плати за Договором б/н від 24.04.2020 за суборенду земельної ділянки кадастровий номер 7421481200:04:000:0106 на момент ухвалення рішення до суду не надав.

Здійснивши аналіз наявних матеріалів справи суд вважає доведеними та обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 25794,72грн заборгованості за суборенду вказаної земельної ділянки, відтак позов у цій частині підлягає задоволенню.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Частина 1 статті 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статей 546 та 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За пунктом 9.2. Договору сторони погодили, що в разі прострочення сплати орендної плати Суборендарем відповідно до п.3.1. останній зобов`язаний сплатити Орендарю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожний день прострочення платежу.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором, суд, керуючись п.3.1., п.9.2. Договору та частиною 2 статті 625 ЦК України, провівши перерахунок заявлених до стягнення нарахувань: пені, відсотків річних та інфляційних втрат, виходячи з установленого судом періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині вимог про стягнення пені в сумі 701,94грн у період з 16.05.2020 по 30.11.2020, відсотків річних у сумі 714,01грн за період з 16.05.2020 по 12.08.2021 та інфляційних втрат у сумі 2265,20грн за період з червня 2020 року по липень 2021 року.

Судом відмовлено в частині вимог про стягнення трьох відсотків річних на суму 2,02грн, з огляду на арифметичні помилки, наявні в розрахунку позивача.

Судом відмовлено в частині вимог про стягнення неустойки (пені) на суму 2463,59грн, що нарахована в період з 01.12.2020 по 12.08.2021, тобто поза межами строку дії Договору (п.11.1), виходячи з наступного.

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється в письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина 2 статті 551 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З урахуванням наведених норм, суд констатує, що пеня може бути стягнута лише в тому випадку, коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (в формі пені або штрафу) в чинному договорі, що встановлює її розмір.

Тобто, необхідною умовою для застосування такої відповідальності є визначення в законі чи в договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, виду штрафних санкцій і конкретного їх розміру. Даний правовий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

За висновком суду, враховуючи, що строк дії Договору погоджено по 30.11.2020, починаючи з 01.12.2020 відсутні правові підстави для нарахування та стягнення пені, встановленої цим Договором (п.9.2.), оскільки закінчення дії Договору має своїм наслідком припинення забезпечувального зобов`язання.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (п.5 частина 1 статті 237 ГПК України).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.

Згідно зі статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (1); розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (2).

За статтею 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог . Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), що подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За приписами частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 3 - 6 статті 126 ГПК України визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Водночас за частиною 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи (1); чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (2); поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (3); дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (4).

Виходячи з аналізу вказаних статей для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд, зокрема, повинен враховувати критерії складності справи, обсяг наданих адвокатом послуг, кваліфікації і досвіду адвоката, ціну позову, керуватися принципами розумності та справедливості.

У позовній заяві позивач повідомив, що орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в межах даної справи становить 10000грн. У процесі судового розгляду його повноважний представник надав до суду детальний перелік робіт, виконаний в ході представництва інтересів ТОВ "Етнопродукт" у межах справи №927/870/21, за яким зменшено судові витрати на правову допомогу до 9000,00грн.

На підтвердження заявленого розміру витрат на правову допомогу надав до матеріалів справи належним чином засвідчені копії: договору №01-03-2021/ю1 від 01.03.2021, укладений між Адвокатським об`єднанням "Яр.ВАЛ" та ТОВ "Етнопродукт"; додатку №1 від 01.03.2021 до нього, яким, зокрема, погоджено, що вартість однієї години роботи адвоката, що пов`язана з виконанням основної правової роботи за Договором, становить 1000грн; ордер серія КС №841317, виданий 31.05.2021; а також детальний перелік робіт, виконаних адвокатом "Яр.ВАЛ" у межах судової справи №927/870/21, згідно з яким останнім на представлення інтересів клієнта в суді витрачено 9год, вартість яких складає 9000,00грн (3год на ознайомлення із документами, наданими ТОВ "Етнопродукт"; 2год на аналіз норм чинного законодавства та судової практики; 4год на підготовку позовної заяви, розрахунку суми позову та надсилання позову).

Велика Палата Верховного Суду, правові висновки якої є обов`язковими для врахування судом першої інстанції в силу частини 4 статті 236 ГПК України, вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Тобто, судові витрати на професійну правничу допомогу повинні бути фактичними, неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

За змістом п.1 частини 2 статті 126 та частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Тобто, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Вказана правова позиція наведена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №903/125/19.

За статтею 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Суд, беручи до уваги ступінь складності справи (незначний, що включає лише один епізод спірних правовідносин), характер та обсяг наданих адвокатом позивача послуг (підготовка та складання позовної заяви), ціну позову (31941,48грн), виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності , керуючись частинами 1 та 4 статті 129 ГПК України (відсоток задоволення позову - 92,28%) вирішив покласти на відповідача відшкодування позивачу судових витрат по сплаті судового збору в сумі 2094,78грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2947,56грн (із розрахунку: 3194,15грн х 92,28%, де 3194,15грн - 10% від ціни позову).

Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 165 - 167, 178, 184, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (юридична адреса: вул. Київська, 11, поверх 7, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 03798553) до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 31941,48грн, задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Етнопродукт" (юридична адреса: вул. Київська, 11, поверх 7, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 03798553) 25794,72грн основного боргу, 2265,20грн інфляційних втрат, 714,01грн трьох відсотків річних; 701,94грн пені, 2094,78грн судового збору та 2947,56грн витрат на професійну правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко