Рішення

від 06.10.2021 по справі 640/21017/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2021 року м. Київ № 640/21017/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Перша вантажна компанія в Україні доГоловного управління Державної податкової служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2019 № 0038050604, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Перша вантажна компанія в Україні звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.10.2019 №0038050604, яким визначено, що з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Перша вантажна компанія в Україні порушено пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого за висновком Головного управління Державної податкової служби у місті Києві збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи юридичних осіб, пені на загальну суму 222 286,25 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на помилковість висновків Акта перевірки від 27.08.2019 №564/26-15-14-02-06/35839738, оскільки у підпункті 3.1.1.3 Акта та п. 4 Розділу "Висновки" Акта перевіряючими зроблено хибні, неправомірні висновки щодо порушення з боку позивача пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України, при визначенні суми податку з доходу нерезидента при виплаті доходу нерезиденту у вигляді відстотків за користування позикою і його заниження за період з 01.04.2016 по 31.03.2019 у сумі 177 829,00 грн за 2016 рік. Так, позивач зауважив, що податок на дохід нерезидента АО "Первая грузовая компания" повинен утримуватись та сплачуватись нерезидентом, так як саме нерезидент має право на отримання процентів у зв`язку з укладеними ним договорами. Позивачем наголошено на тому, що АО "Первая грузовая компания" є бенефіціарним (фактичним) власником доходу у вигляді процентів за Генеральною угодою від 12.02.2010 №ДД/Ф-29/10, про що було зазначено в Акті, однак при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем не було взято до уваги пояснення позивача, як і не було взято до уваги, висновків суду, викладених у постанові від 18.10.2016 №826/13173/16 щодо визначення суми податку з доходу нерезидента при виплаті доходу нерезиденту у вигляді відсотків за договорами позики.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.11.2019 (суддя Патратій О.В.) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статей 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними в матеріалах судової справи доказами.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 03.12.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що проведеною перевіркою за період з 01.04.2016 по 31.03.2019 встановлено порушення п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України, а саме, при виплаті АО "Первая грузовая компания" доходу у вигляді відсотків згідно з Генеральною угодою від 12.02.2010 №ДД/Ф-29/10 у розмірі 64 352, 39 дол. США (екв. 1 778 286,25 грн.), податок на прибуток інозених юридичних осіб ТОВ "ПВК в Україні" не утримувався та не сплачувався до бюджету.

Таким чином, відповідачем встановлено заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 177 829,00 грн за 2016 рік.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді, справу в порядку пп.2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду передано на повторний автомазитований розподіл справ між суддями.

Відповідно до частини дев`ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно з протоколом повтороного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/21017/19 передано на розгляд судді Іщуку І.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2021 адміністративну справу №640/21017/19 прийнято до провадження суддею Іщуком І.О.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Розглянувши всі наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Перша вантажна компанія в Україні , за результатами якої складено акт від 27.08.2019 №564/26-15-14-02-06/35839738.

З акта перевірки від 27.08.2019 №564/26-15-14-02-06/35839738 вбачається, що податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем:

- П (с)БО 16 Витрати , п. 134.1 ст. 134 Кодексу, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 18262767,00 грн., в тому числы за 1 квартал 2019 року на суму 18262767,00 грн.;

- п. 198.6 ст. 198 п. 201.10 ст. 201 Кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 18262767 грн., в тому числі за грудень 2017 року на суму 211789,00 грн.;

- ст. 1 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті зі змінами та доповненнями, а саме: несвоєчасне надходження валютних коштів у розмірі 110 271,75 рос. руб. (екв.50 181,37 грн.) за контрактом від 29.12.2012 №ДД/УМ-732/12 з АО Первая грузовая компания (Російська Федерація);

- пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, а саме, заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб у 2016 році на загальну суму 177 829,00 грн.

На підставі акта перевірки від 27.08.2019 №564/26-15-14-02-06/35839738 Головним управлінням Державної фіскальної служби України прийнято податкове повідомлення рішення від 18.10.2019 №0038050604.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини, відображені в акті, а саме, проведеною перевіркою за період з 01.04.2016 по 31.03.2019 встаовлено, що ТОВ ПВК в Україні при виплаті доходу у вигляді відсотків нерезиденту АО Первая грузовая компания (Російська Федерація) в розмірі 64 352,39 дол. США (екв. 1 778 286,25 грн.), податок на прибуток іноземних юридичних осіб не утримувався та сплачувався до бюджету.

ТОВ ПВК в Україні . Перевіркою встановленопорушення пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПКУ, а саме: при виплаті АО Первая грузовая компания (Російська Федерація) доходу у вигляді відсотків згідно генеральної угоди від 12.02.2010 №ДД/Ф-29/10 у розмірі 64 352,39 дол. США (екв. 1 778 286, 25 грн.), податок на прибуток іноземних юридичних осіб ТОВ ПВК в Україні не утримувався та не сплачувався до бюджету.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки від 27.08.2019 №564/26-15-14-02-06/35839738 та прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 18.10.2019 №0038050604 позивач подав до контролюючого органу письмові заперечення (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 03.10.2019 №17107/10), в яких щодо заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб у 2016 році на загальну суму 177 829,00 грн. пояснив, що ТОВ ПВК в Україні здійснювались розрахунки згідно Генеральної угоди від 12.02.2010 №ДД/Ф-29/10 з АО Первая грузовая компания (Російська Федерація). Відповідно до вищезазначеного договору за період з 01.04.2016 пр 31.03.2019 ТОВ ПВК в Україні здійснило виплату нерезиденту АО Первая грузовая компания (Російська Федерація), доходу джерелом його походження в Україні у вигляді відсотків за користування позикою у загальному розмірі 64 352,39 дол. США (екв. 1 778 286,25 грн.) в 2016 році. У своїх запереченнях позивач зазначив про те, що податок на дохід нерезидента - АО Первая грузовая компания (Російська Федерація) повинен утримуватись та сплачуватись нерезидентом, так як саме нерезидент має право на отримання процентів у зв`язку з укладеними ним договорами.

За результатами розгляду заперечень позивача (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 03.10.2019 №17107/10) рішенням Державної податкової служби України від 15.10.2019 №25627/10/26-15-05-02-06 висновки акта перевірки від 27.08.2019 №564/26-15-14-02-06/35839738 "Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ ПВК в Україні залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

Позивач вважає вищевказані висновки податкового органу безпідставними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п. 3.2 ст. 3 Податкового кодексу України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до п.п. 103.1, 103.2 ст. 103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпункту 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

П.п. 103.4, 103.5 ст. 103 Податкового кодексу України визначено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Згідно з пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є, серед іншого, проценти.

У відповідності до пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб`єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа - підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

З аналізу викладених положень вбачається, що можливість регулювання відносин оподаткування між резидентами та нерезидентами передбачено міжнародними договорами.

Як вбачається з акта перевірки від 27.08.2019 №564/26-15-14-02-06/35839738 ТОВ ПВК в Україні здійснювались розрахунки згідно генеральної угоди від 12.02.2010 №ДД/Ф-29/10 з АО Первая грузовая компания (Російська Федерація). Відповідно до вищезазначеного договору за період з 01.04.2016 по 31.03.2019 ТОВ ПВК в Україні здійснило виплату нерезиденту АО Первая грузовая компания (Російська Федерація), доходу джерелом його походження в Україні у вигляді відсотків за користування позикоб у загальному розмірі 64 352,39 дол. США (екв. 1 778 286,25 грн.) в 2016 році.

Так, підпунктом 3.1.1.3. акта перевірки від 27.08.2019 №564/26-15-14-02-06/35839738 контролюючим органом зроблено висновок щодо порушення з боку позивача пп. 141.4.2. п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України, при визначенні суми податку з доходу нерезидента при виплаті доходу нерезиденту у вигляді відсотків за користування позикою і його заниження за період з 01.04.2016 по 31.03.2019 у сумі 177 829,00 грн за 2016 рік.

Вказане порушення відображено у пункті 4 висновків акта перевірки від 27.08.2019 №564/26-15-14-02-06/35839738.

Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що ТОВ "ПВК в Україні" до перевірки надано довідку про підтвердження податкового статусу "АО "Первая грузовая компания"від 14.03.2016 №08-11/11955, видану Міжрегіональною інспекцією Федеральної податкової служби при централізованій обробці даних, якою підтверджено статус "АО "Первая грузовая компания" як нерезидента.

Згідно з п. 3.2. ст. 3 Податкового кодексу України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Так, Угодою між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, ратифікованою Законом від 06.10.1995 №369/95-ВР (надалі - Угода), передбачено право оподатковувати такі доходи кожною з держав, які є сторонами міжнародного договору.

Згідно зі ст. 1 Угоди ця Угода застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

Пунтками 1, 2 статті 11 Угоди передбачено, що проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти.

Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

При цьому, пунктом 103.3 ст. 103 Податкового кодексу України визначено, що бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором), вважається особа, що має право на отримання таких доходів та є вигодоотримувачем щодо них (має право фактично розпоряджатися таким доходом).

Відповідно до п. 14.1.122 Податкового кодексу України, нерезиденти - це іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; фізичні особи, які не є резидентами України.

Пунктом 3 статті 11 Угоди визначено, що незважаючи на положення п. 2, проценти, які виникають: а) у Росії і сплачувані Уряду України або Національному банку України, будь-якому іншому створеному в ній органу державної влади, органу місцевого самоврядування, а також по гарантованим ними кредитам, звільняються від російського податку; б) в Україні і сплачувані Уряду Росії або Центральному банку Росії, будь-якому іншому створеному в ній органу державної влади, а також по гарантованим ними кредитам, звільняються від українського податку.

Термін "проценти" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов`язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов`язань.

Положення п.п. 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній державі, в якій виникають проценти, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. У такому випадку застосовуються положення ст. 7 або ст. 14 цієї Угоди.

Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є будь-який створений в ній орган державної влади, орган місцевого самоврядування або резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв`язку з якими і виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у тій Державі, в якій міститься постійне представництво або постійна база.

Якщо з причин особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на проценти, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума сплачуваних процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує з будь-яких причин суму, яка була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на одержання процентів, при відсутності таких відносин, положення цієї статті можуть застосовуватись тільки до останньої згаданої суми процентів. У такому випадку надмірна частина платежу може бути оподаткована відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Угоди.

З викладених положень вбачається, що податок на дохід нерезидента повинен утримуватись та сплачуватись нерезидентом, так як він має правові підстави на отримання процентів у зв`язку з укладеними ним договорами.

Аналогічні висновки зазначено у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2016 у справі №826/13173/16, яка набрала законної сили.

Посилання контролюючого органу в Акті перевірки від 27.08.2019 №564/26-15-14-02-06/35839738 на те, що на сьогоднішній день постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2016 №826/13173/16 оскаржена ГУ ДФС у м. Києві і знаходиться на розгляді у Касаційному адміістративному суді у складі Верховного Суду, а рішення не прийнято не беруться судом до уваги, оскільки як було зазначено та виходячи з положень Кодексу адміністративного судочинства України, вказана постанова набрала законної сили.

При цьому, частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд вважає, що позивач, діючи відповідно до положень Угоди, не порушив положення Податкового кодексу України, оскільки податок на дохід нерезидента - АО Первая грузовая компания повинен утримуватись та сплачуватись саме нерезидентом, так як саме нерезидент має право на отримання процентів у зв`язку з укладеними ним договорами.

Разом, з тим, суд звертає увагу на тому, що в Угоді між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків закладено принципи уникнення подвійного оподаткування в Російській Федерації та Україні.

Відповідно до таких принципів та мети укладення вказаної Угоди доходи, що були оподатковані в одній договірній державі, не повинні повторно оподатковуватися в іншій Договірній Державі.

На думку суду, відповідач не довів правомірність своїх висновків щодо заниження позивачем податку на прибуток іноземних юридичних осіб у 2016 році на загальнусуму 177 829,00 грн., та, як наслідок, прийнятого податкового повідомлення-рішення від 18.10.2019 №0038050604 з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Перша вантажна компанія в Україні підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій в межах спірних правовідносин.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Перша вантажна компанія в Україні задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 18.10.2019 №0038050604.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Перша вантажна компанія в Україні (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 72, код ЄДРПОУ 35839738) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 334,29 грн (три тисячі триста тридцять чотири гривні двадцять дев`ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.