Вирок

від 06.10.2021 по справі 205/1054/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/955/21 Справа № 205/1054/17 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддівсудової палатиз розглядукримінальних справДніпровського апеляційногосуду ускладі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши в судовому засіданні апеляційні скарги прокурора та обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2021 року стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченої у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Ленінського районногосуду м.Дніпропетровська від20січня 2021року ОСОБА_7 визнано винуватоюу скоєннікримінального проступку,передбаченого ч.1ст.190КК Українита призначеноїй покаранняу видіштрафу вдохід державив розміріп`ятдесяти неоподатковуванихмінімумів доходівгромадян,тобто 850(вісімсотп`ятдесят)гривень.

Звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до ст.49 КК України.

Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 190 КК України закрито.

Цивільний позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави в особі Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради незаконно отримані грошові кошти в розмірі 20 776,33 грн. (двадцять тисяч сімсот сімдесят шість гривень 33 копійки).

ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та у неї злочинний умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), а саме грошових коштів Державного бюджету України.

Оскільки ОСОБА_7 стало відомо, що відповідно до п. 2 Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 року (далі - Порядок), громадянам України, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а також перебувають на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських рад з дня звернення за її призначенням виплачується грошова допомога по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

В той же час, розуміючи, що відповідно до п. 6 Порядку, в редакції від 01.10.2014 року, грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім`ї має у володінні житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції.

ОСОБА_7 було відомо про її право власності, що на підставі ст. 317 Цивільного кодексу України також включає в себе право володіння 2/3 частини житлового приміщення, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , набутих на підставі рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2008 року.

Таким чином, ОСОБА_7 усвідомлювала те, що вищевказана грошова допомога їй не може бути призначена з вищевикладених причин.

Так, 10.12.2014 року ОСОБА_7 прибула до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, яке знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Трудова, буд. 1а, і реалізовуючи вищевказаний умисел на шахрайське заволодіння чужим майном шляхом обману, з корисливих мотивів, та, усвідомлюючи вищевикладені обставини, що унеможливлює отримання допомоги відповідно до п. 6 Порядку, особисто заповнила заяву про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, де в заяві власною рукою зазначила неправдиві відомості про відсутність у будь-якого з членів сім`ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції, яку в подальшому надала уповноваженій особі Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську раді.

Тим самим ОСОБА_7 приховала від Управління факт того, що вона має право власності на 2/3 частини житлового приміщення, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Після цього, ОСОБА_7 кожні півроку надавала до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, аналогічну заяву і таким же чином приховувала факт наявності у неї права власності на 2/3 частини житлового приміщення, внаслідок чого в період часу з 10.12.2014 року до 31.12.2016 року ОСОБА_7 незаконно отримала соціальну допомогу у сумі 22 160,33 грн, тим самим заволоділа шахрайським шляхом коштами Державного бюджету України на вищевказану суму. Розмір грошової шкоди частково відшкодовано ОСОБА_7 і на даний час заборгованість складає 20 776,33 грн.

Не погоджуючись з вказаним вироком, обвинувачена ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження у звязку з відсутністю в її діях події та складу кримінального правопорушення.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що вона не мала умислу на заволодіння майном, а прокурор невірно застосував у обвинувальному акті нормативні акти щодо порядку отримання матеріальної допомоги, оскільки не прийняв до уваги уточнення та доповнення до постанови КМУ №505 від 01.10.2014 року.

Апелянт зазначає, що з грудня 2014 року до жовтня 2015 року у Порядку, на який посилається прокурор, не було зазначено про необхідність вказувати в заяві про наявність у власності у будь-кого з членів сім`ї житлового приміщення, розташованого не на тимчасово окупованій території. Таке доповнення було внесене постановою КМУ від 07.10.2015 року № 810.

Апелянт також зазначає, що з жовтня 2015 року по грудень 2016 року вона продовжувала отримувати кошти на законних підставах, оскільки вона мала не житлове приміщення, а лише його частину.

Апелянт наголошує, що доповнення про необхідність зазначати про частину житлового приміщення було внесено постановою КМУ № 370 від 31.05.2017 року, проте станом на цей час вона вже не отримувала допомоги.

Апелянт наголошує, що бланк заяви, який вона підписувала 10.12.2014 року, не затверджений і не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а тому він не може бути документом, зразком, або попередженням, та який уособлює собою відповідальність за підкреслення слів так/ні.

Прокурор також подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності.

Просив постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватою у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України, з урахуванням вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, просив звільнити ОСОБА_7 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

В іншій частині просив вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що постановою Пленуму Верховного суду України № 12 від 23.12.2005 року передбачено, що постановити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України можливо лише за наявності її згоди на закриття справи з відповідної підстави.

У разі, коли обвинувачений заперечує проти закриття провадження з підстав його звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження продовжується у загальному порядку, передбаченому КПК України, і суд ухвалює вирок із звільненням обвинуваченого від призначеного покарання.

Прокурор вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки при звільненні обвинуваченої від кримінальної відповідальності не застосував ч. 5 ст. 74 КК України, тобто по суті одним судовим рішенням прийняв два різні процесуальні рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційна скарга обвинуваченої не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень ст. 190 КК обман при шахрайстві це неправдиве утвердження винною особою про такі факти, які завідомо не відповідають дійсності, або умисне замовчування таких фактів, подій тощо, повідомлення яких було обов`язкове з метою викривлення дійсних інтересів потерпілого. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 з 09.12.2014 року перебувала на обліку Управління, як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України. При цьому, у заяві про взяття на облік остання зазначила про відсутність у неї або будь-кого із членів сім`ї у володінні житлових приміщень, розташованих в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції.

Згідно Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 (далі Порядок № 505) проводиться призначення щомісячної адресної допомоги у відповідності до поданої такою особою заяви.

Відповідно до п. 2 Порядку № 505 грошова допомога надається особам з дня звернення за її призначенням та виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Згідно з п. 6 Порядку № 505 грошова допомога не призначається у разі, коли заявник або будь-хто з членів сім`ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги обвинуваченої стосовно того, що з грудня 2014 року до жовтня 2015 року у Порядку № 505 не було зазначено про необхідність вказувати про наявність житлового приміщення, оскільки відповідно до відомостей з офіційного джерела - сайту Верховної Ради України за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/, редакція вказаного Порядку, яка була чинна станом на 10.12.2014 року, містила вимогу про необхідність зазначення інформації про наявність у власності житлового приміщення.

Крім того, таку вимогу містили також інші редакції вказаного Порядку, які були чинні на момент подання обвинуваченою відповідних заяв до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, тому колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги обвинуваченої в цій частині.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкту, ОСОБА_7 на праві приватної власності належить 2\3 частини квартири АДРЕСА_2 , на підставі рішення Амур- Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.06.2005 року, дата внесення запису 03.06.2008 рік.

10.12.2014 року ОСОБА_7 звернулась до Управління із заявою для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та отримувала таку допомогу.

В заяві ОСОБА_7 зазначила про відсутність у будь-кого із членів сім`ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших, ніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції.

Зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_7 була поінформована, що інформація, подана у заяві, а також документи, додані до неї, можуть бути перевірені органом соціального захисту населення для забезпечення цільового використання бюджетних коштів.

Колегія суддів не приймає доводи обвинуваченої стосовно того, що вона отримувала кошти на законних підставах, оскільки вона мала не житлове приміщення, а лише його частину, оскільки вказані обставини не спростовують факт наявності права приватної власності.

Рішеннями Управління від 10.12.2014 року, 10.07.2015 року, 18.01.2016 року, 20.01.2016 року, 08.06.2016 року, 28.07.2016 року ОСОБА_7 було призначено грошову допомогу та виплачено 22160,33 грн (за період 10.12.2014 року до 31.12.2016 року).

З огляду на те, що ОСОБА_7 на підставі рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29.06.2005 року, має 2\3 частини квартири на праві приватної власності, вона, відповідно до п. 6 Порядку № 505, не мала права на отримання адресної допомоги.

Разом з цим, ОСОБА_7 , будучи обізнаною, що про обставини, які впливають на призначення грошової допомоги, вона зобов`язана повідомити уповноваженому органу, не повідомила про наявність у її власності вищевказаної квартири, тому колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги обвинуваченої.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_7 .

Щодо апеляційної скарги прокурора, колегія суддів погоджується з її доводами, оскільки з матеріалів провадження не вбачається наявність згоди обвинуваченої ОСОБА_7 на звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Колегія суддів зазначає, що у разі, коли обвинувачений заперечує проти закриття провадження з підстав його звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження продовжується у загальному порядку, передбаченому КПК України, і суд ухвалює вирок із звільненням обвинуваченого від призначеного покарання.

Тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо того, що при звільненні обвинуваченої від кримінальної відповідальності суд першої інстанції безпідставно не застосував ч. 5 ст. 74 КК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок щодо обвинуваченої ОСОБА_7 є таким, що підлягає скасуванню в частині призначення покарання та закриття кримінального провадження з ухваленням нового вироку в цій частині.

Керуючись ст.ст.407, 409, 413 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2021 року стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченої у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2021 року стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченої у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2021 року стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченої у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України скасувати в частині призначення покарання та закриття кримінального провадження, та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Звільнити ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, з урахуванням вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4