Постанова

від 05.10.2021 по справі 199/9337/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7574/21 Справа № 199/9337/19 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Михеєва Тетяна Миколаївна, садівниче товариство Родник , про визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом та за об`єднаним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Михеєва Тетяна Миколаївна, про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю та визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Михеєва Т.М. (далі - ПН ДМНО Міхєїеєва Т.М.) та садівниче товариство Родник (далі - СТ "Родник"), про визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом та усунення перешкод в користуванні квартирою, мотивуючи позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5 , яка за життя склала заповіт, яким все своє майно заповідала їй. Відповідач ОСОБА_3 є чоловіком ОСОБА_5 та садовий будинок АДРЕСА_1 був їх спільною сумісною власністю подружжя.

Вказувала, що після смерті матері вона отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/8 частини садового будинку АДРЕСА_1 , інші 5/8 частин садового будинку АДРЕСА_1 належать на праві власності відповідачу ОСОБА_3 .

Зазначала, що земельна ділянка площею 0,0611 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, наданої для ведення садівництва, місце розташування: м.Дніпро Амур-Нижньодніпровський район СТ Родник , на якій знаходиться вказаний садовий будинок, належить на праві особистої власності спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 30 червня 1998 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №791. Свідоцтво про право власності на спадщину в цій частині спадкового майна не видане.

Посилаючись на те, що вона є спадкоємцем за заповітом, однак відповідач має право на обов`язкову частку у спадщині, тому просила суд визнати за нею право власності на 3/4 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0611 га, наданої для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, розташованої в м.Дніпро Амур-Нижньодніпровський район садівниче товариство Родник , у порядку спадкування за заповітом, посвідченим 20 листопада 1999 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шевченко В.В., за реєстровим №6625, після смерті матері ОСОБА_5 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року були виділені в окреме провадження.

У лютому 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Дніпровської міської ради, третя особа - ПН ДМНО Михеєва Т.М., про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю та визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом, мотивуючи його тим, що він був чоловіком ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказував, що 06 листопада 2019 року ПН ДМНО Міхеєвою Т.М. було видано йому, як подружжю у спільному майні, свідоцтво про право власності на 1/2 частину садового будинку АДРЕСА_1 . Також, 06 листопада 2019 року йому було видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 1/8 частину вищевказаного садового будинку.

Зазначав, що 12 листопада 2019 року приватний нотаріус видав йому постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, відповідно до якої йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 . Обґрунтовуючи свою відмову нотаріус послалася на те, що ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності та свідоцтво про право на спадщину за законом на 5/8 частин садового будинку, оскільки садовий будинок є спільною сумісною власністю подружжя позивача та спадкодавця, а земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_5 , яка залишила заповіт на все майно на ім`я ОСОБА_2 , та свідоцтво про право на спадщину за законом повинно бути видано лише на 1/4 частину земельної ділянки. Таким чином, воля заповідача вступає в протиріччя з діючим законодавством.

30 червня 1998 року ОСОБА_5 був виданий державний акт на право власності на землю, а саме: на земельну ділянку № НОМЕР_1 у СТ Родник Дніпропетровської районної ради, площею 0,0611 га, на підставі розпорядження голови Дніпропетровської районної ради народних депутатів від 17 грудня 1997 року №17-рта, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №791. Таким чином, земельна ділянка була набута у власність до 13 червня 2012 року, а тому є об`єктом спільної сумісної власності, а не особистою приватною власністю спадкодавця. Він не реєстрував за собою право власності на 1/2 частини земельної ділянки.

Посилаючись на те, що садовий будинок був збудований та земельна ділянка набута подружжям у період шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, тому просив суд: визнати вказану земельну ділянку АДРЕСА_1 , (кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, площа 0,0611га) спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на 1/4 частину земельної ділянки та в цілому визнати за ним право власності на 5/8 частин земельної ділянки.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року позови об`єднані в одне провадження.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 травня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0611 га, наданої для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, розташованої в м.Дніпро Амур-Нижньодніпровський район СТ Родник , у порядку спадкування за заповітом, посвідченим 20 листопада 1999 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шевченко В.В., за реєстровим №6625, після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0611 га, наданої для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, розташованої в м.Дніпро Амур-Нижньодніпровський район СТ Родник , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду в частині задоволення позову ОСОБА_2 та в частині часткового задоволення його позову та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частини земельної ділянки та визнати за ним право власності на 5/8 частин спірної земельної ділянки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що земельна ділянка є спільним сумісним майном подружжя, на спірній земельній ділянці розташований житловий будинок та вони є неподільними, а тому, не дивлячись на зміст заповіту, він має право не лише на обов`язкову частку земельної ділянки, але й право на неї як на спільне сумісне майно подружжя.

27 липня 2007 року Дніпровська міська рада надала відзив на апеляційну скаргу. Вказували, що у даній справі є заповіт стосовно спірного спадкового майна та вони жодним чином не порушували прав позивача.

13 серпня 2021 року ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказувала про те, що спірна земельна ділянка була особистою власністю її матері, а не спільним сумісним майном подружжя та ОСОБА_3 має право лише на обов`язкову частку.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (т.2 а.с.21).

14 грудня 1974 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу, серія НОМЕР_2 , виданим Сурсько-Литовською селищною радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис №54 (т.2 а.с.24).

Згідно із заповітом, посвідченим 20 листопада 1999 року ПН ДМНО Шевченко В.В. , за реєстровим №6625, ОСОБА_5 усе своє майно заповіла ОСОБА_2 (т.1 а.с.9).

ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_5 .

За життя ОСОБА_5 на праві власності належав садовий будинок АДРЕСА_1 .

06 листопада 2019 року ПН ДМНО Міхеєвою Т.М. було видано ОСОБА_3 , як подружжю у спільному майні, свідоцтво про право власності на 1/2 частину садового будинку АДРЕСА_1 , належного на підставі державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 грудня 2018 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1731982412101. Опис об`єкта: на земельній ділянці розташовані: А-2 - садовий будинок, житловою площею 40,5 м.кв, загальною площею 103,4 м.кв; під А-2 - підвал, Б - навіс, В-душ, Г - вбиральня, Д - сарай, Ж - навіс, 3 - теплиця, И - альтанка, №1-3,І-споруди.

Також, 06 листопада 2019 року нотаріусом, відповідно до ст.1241 ЦК України, ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 1/8 частину вищевказаного садового будинку.

Після смерті матері ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене 05 квітня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Міхеєвою Т.М. за реєстровим №236, на 3/8 частини садового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 квітня 2019 року.

Земельна ділянка площею 0,0611 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, надана для ведення садівництва, місце розташування: м.Дніпро Амур-Нижньодніпровський район СТ Родник , на якій знаходиться вказаний садовий будинок, належала на праві особистої власності спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 30 червня 1998 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №791(т.1 а.с.12).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що непрацездатний чоловік спадкодавця ОСОБА_3 має право на обов`язкову частку у спадщині, тобто на 1/4 частину земельної ділянки, відповідно до вимог ч.1 ст.1241 ЦК України, після смерті дружини, а ОСОБА_2 має право на 3/4 спірної земельної ділянки у порядку спадкування за заповітом.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом складання заповіту і розподілити спадкове майно, майнові права та обов`язки на свій розсуд.

У статті 1241 ЦК України визначено право певних осіб на отримання частки спадкового майна, незалежно від змісту заповіту закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов`язковою часткою.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону.

Перелік таких осіб, визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини

Непрацездатними вважаються жінки, які досягли 55 років, та чоловіки - 60 років; інваліди І, ІІ, ІІІ груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Обов`язкова частка у спадщині визначається в розмірі половини від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту.

Право на обов`язкову частку в спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, а також місця проживання спадкоємця. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов`язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Для визначення розміру обов`язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина.

Визначається дійсна вартість спадкового майна як заповідана, так і не заповідана, з урахуванням усіх спадкоємців за законом, які були б закликані до спадкування (у тому числі спадкоємців за правом представлення на частку їх рідних, які б мали бути спадкоємцями за законом, але померли до часу відкриття спадщини).

Для встановлення всієї спадкової маси в повному обсязі спадкоємець, який має право на обов`язкову частку, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів до охорони спадкового майна.

До обов`язкової частки зараховується все, що особа, яка має право на таку частку, отримує зі спадщини за будь-якою підставою: вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість встановленого на її користь заповідального відказу, банківський вклад, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Обов`язкова частка - це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду).

Чинним цивільним законодавством України визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов`язкову частку у спадщині, де право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі №510/350/16-ц (провадження №61-19810св18) зазначено, що право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом.

Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Колегія суддів звертає увагу на те, що спадкодавець ОСОБА_5 20 листопада 1999 року склала заповіт на ім`я своєї доньки ОСОБА_2 (т.1 а.с.9).

ОСОБА_3 посилається на те, що спірна земельна ділянка є спільним сумісним майном подружжя його та його померлої дружини ОСОБА_5 .

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час перебування у шлюбі, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі змістом статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до Закону України від 11 січня 2011 року №2913 Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України від 17 травня 2012 року №4766 Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка , який набрав чинності 12 червня 2012 року.

Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованого державного земельного фонду змінювався.

При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із державного земельного фонду, у тому числі приватизації, визнавалось спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності дружини або чоловіка, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №626/4/17 (провадження №61-29004св18) та від 07 жовтня 2020 року у справі №442/6318/17 (провадження №61-833св20).

Колегія суддів звертає увагу на те, що на земельній ділянці знаходиться будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя, а саме спадкодавця ОСОБА_5 та апелянта ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2) судам роз`яснено, що відповідно до положень статей 81,116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року №6-814цс15.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, залишив без уваги той факт, що на спірній земельній ділянці розташований будинок, що є спільною сумісною власністю подружжя. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка була особистою приватною власністю спадкодавця ОСОБА_5 .

Таким чином колегія суддів вважає за необхідне визнати спірну земельну ділянку спільним сумісним майном подружжя та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0611 га, наданої для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, що розташована в м.Дніпро Амур-Нижньодніпровський район СТ Родник , у спільному сумісному майні подружжя та визнати право власності на 1/8 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а усього визнати за ним право власності на 5/8 частин земельної ділянки.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частини земельної ділянки, у порядку спадкування за заповітом, після смерті матері.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення з ухваленням нового рішення часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .

На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в порядку розподілу судових витрат між сторонами, вважає за необхідне стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 192 грн.10 коп. (за подачу позову, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог), та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2 522 грн.40 коп. (за подачу позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до розміру задоволених позовних вимог).

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Михеєва Тетяна Миколаївна, садівниче товариство Родник , про визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом задовольнити частково.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Михеєва Тетяна Миколаївна, про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю та визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0611 га, надану для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, що розташована в м.Дніпро Амур-Нижньодніпровський район садове товариство Родник , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_3 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), право власності на 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0611 га, наданої для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, що розташована в АДРЕСА_3 , у спільному сумісному майні подружжя та визнати право власності на 1/8 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0611 га, наданої для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, що розташована в м.Дніпро Амур-Нижньодніпровський район садове товариство Родник , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а усього визнати за ОСОБА_3 право власності на 5/8 частин земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0611 га, наданої для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, що розташована в м.Дніпро Амур-Нижньодніпровський район садове товариство Родник .

Визнати за ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), право власності на 3/8 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0611 га, наданої для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:01:695:0339, що розташована в м.Дніпро Амур-Нижньодніпровський район садове товариство Родник , у порядку спадкування за заповітом, посвідченим 20 листопада 1999 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шевченко В.В., за реєстровим №6625, після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 192 грн.10 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2 522 грн. 40 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.