Ухвала

від 02.09.2021 по справі 359/1508/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №359/1508/18Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1 Провадження №11-кп/824/1169/2021УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретарів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

захисника ОСОБА_10 ,

потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду матеріали кримінального провадження №12017110000000443 по обвинуваченню:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2019 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2019 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбаченні ст.76 цього Кодексу.

По справі вирішено питання про цивільні позови, речові докази і судові витрати.

За вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та тілесні ушкодження середньої тяжкості двом іншим потерпілим, тобто у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

За встановлених судом обставин 10.08.2017 року о 17 год. 30 хв., ОСОБА_9 , керуючи автомобілем «MAN 26.414» д.р.н. НОМЕР_1 та рухаючись в напрямку м.Бориспіль на автодорозі «Північно-Східний обхід м.Києва», проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну та, виявивши перешкоду у вигляді нерухомого автомобіля «Volkswagen Transporter» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_13 , який зупинився в межах смуги руху в напрямку м.Бориспіль з метою виконання маневру повороту ліворуч на другорядну дорогу в напрямку с.Дударків, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив зіткнення з задньою частиною автомобіля «Volkswagen Transporter». Після цього, автомобіль «Volkswagen Transporter» викинуло на смугу для зустрічного руху в напрямку м.Бровари, де відбулося його зіткнення з автомобілем «Кіа Magentis» д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням потерпілого ОСОБА_14 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди, водій автомобіля «Кіа Magentis», д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_14 та пасажир цього ж автомобіля ОСОБА_15 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості.

В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 просить скасувати обвинувальний вирок у зв`язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неповнотою судового розгляду.

Вважає, що дана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини інших учасників руху, а тому свою винуватість у вчиненому не визнає. Зазначає, що в той день він рухався на автомобілі «MAN 26.414» у напрямку м.Харків по об`їзній дорозі м.Борисполь з дозволеною швидкістю. Попереду нього рухався автомобіль «Volkswagen Transporter», який розпочав здійснювати маневр повороту ліворуч на с.Дударків. Коли автомобіль перетинав смугу зустрічного руху, відбулося його зіткнення з автомобілем «Кіа Magentis», який рухався в зустрічному напрямку. Допускає, що автомобіль «Volkswagen Transporter» від удару відкинуло на його смугу руху, він нажав на гальма, відчув удар. Інстинктивно заплющив очі, а коли їх відкрив, то побачив, що його автомобіль знаходиться в полі ліворуч від дороги.

На переконання обвинуваченого, судом першої інстанції незаконно та необґрунтовано визнано його винуватим у вчинені даного злочину за відсутності належних і достовірних доказів, які б доводили його винуватість. Зокрема, протокол огляду та схема місця дорожньо-транспортної пригоди від 10.08.2017 року не були надані йому для огляду і підпису, не містять відомостей про знаходження на місці події великогабаритних уламків чорного і синього кольорів від автомобілів «Кіа Magentis» та «Volkswagen Transporter», а також чітких слідів гальмування, які відділяються від осьової лінії дороги і ведуть в напрямку кінцевого положення вантажного автомобіля «MAN 26.414», що в свою чергу свідчить про недостовірність відомостей щодо обставин зіткнення транспортних засобів. Крім цього, слідчий експеримент проведений 14.02.2018 року лише за участі потерпілих.

За наведених обставин вважає, що такі докази сторони обвинувачення не можуть бути визнані належними і допустимими в даному кримінальному провадженні, а висновки експерта №12-1/1727 від 14.12.2017 року та №12-1/38 від 24.01.2018 року є неповними і однобічними.

За твердженнями апелянта, судом першої інстанції не надано належної оцінки доданої до схеми місця події фотоілюстрації та відеозапису моменту зіткнення, якими спростовуються висновки експертів щодо механізму зіткнення транспортних засобів, а наявні механічні пошкодження на автомобілях та їх кінцеве розташування після ДТП підтверджують версію обвинуваченого щодо обставин події.

При цьому, судом безпідставно не взято до уваги консультативний висновок спеціаліста - автотехніка та трасолога №1-09/18 від 06.09.2018 року, яким підтверджується спроможність його версії про механізм виникнення ДТП та його наслідки.

За результатами апеляційного розгляду обвинувачений просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження у зв`язку із відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

В поданій апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не оспорюючи доведеність винуватості обвинуваченого та правову кваліфікацію його дій, вважає вирок суду в частині призначеного покарання незаконним у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, через неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що, звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд належним чином не врахував тяжкість вчиненого злочину та дані про особу винного, а саме те, що він свою вину не визнав та у вчиненому не розкаявся, не вживав заходів по відшкодуванню шкоди, завданої потерпілим. Така поведінка ОСОБА_9 і його ставлення до вчиненого свідчать про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання. Звертає увагу і на те, що без належної уваги суду першої інстанції залишилася позиція потерпілих, які просили призначити обвинуваченому покарання в межах санкції статті.

За наведених обставинвважає, що суд неправильного звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

За результатами апеляційного розгляду просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 роки.

Заслухавши пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку поданої апеляційної скарги, прокурора та потерпілих, які підтримали апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та заперечували проти апеляційних доводів обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши за клопотанням сторони захисту письмові докази, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника та прокурора у кримінальному провадженні задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Згідно статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.

Положеннями ч.2 ст.94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, асукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст.374 КПК України.

Суд першої інстанції, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини кримінального провадження за висунутим обвинуваченням, свій висновок про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину обґрунтував доказами, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку, асаме показаннями потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , свідка ОСОБА_16 , даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10.08.2017 року, протоколу про проведення слідчого експерименту від 14.02.2018 року, проведеного за участю потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , даними висновків судово-медичної експертизи №309 від 11.08.2016 року, №1/Е від 02.01.2018 року, №15/Е від 24.01.2018 року, якими встановлено причина смерті потерпілого ОСОБА_13 та наявність і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, спричинених потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , даними висновків судової автотехнічної експертизи №12-1/1728 від 04.12.2017 року,№12-1/1726 від 28.11.2017 року, №12-1/1724 від 01.12.2017 про технічний стан автомобілів «МАN 26.414» д.н.з. НОМЕР_1 , «Kia Magentis» д.н.з. НОМЕР_3 , «Volkswagen Transporter» д.н.з. НОМЕР_2 на момент огляду, висновку експерта №12-1/1727 від 14.12.2017 року про розташування автомобілів «Kia Magentis», «MAN 26.414» та «Volkswagen Transporter» у момент первинного контакту, висновку експерта №11-1/525 від 22.12.2017 року про слідові інформацію на автомобілях «Volkswagen Transporter», «Kia Magentis» та «MAN 26.414», висновку судової автотехнічної експертизи №12-1/38 від 24.01.2018 року про відповідність дій водіїв автомобілів «МАN 26.414» д.н.з. НОМЕР_1 , «Kia Magentis» д.н.з. НОМЕР_3 та «Volkswagen Transporter» д.н.з. НОМЕР_2 вимогам Правилам дорожнього руху України, відеозаписом з відеореєстратора «Xiaomi».

Оцінивши всі наведені вище докази, суд першої інстанції визнав їх належними, допустимими та достовірними, які у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме у порушенні обвинуваченим ОСОБА_9 правил безпеки дорожнього руху, як особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_13 , а також тілесні ушкодження середньої тяжкості потерпілим ОСОБА_14 і ОСОБА_15 .

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне: Об`єктивна сторона складу злочину, передбаченогоч.2 ст.286 КК України, включає три обов`язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпіломутяжких тілесних ушкоджень або заподіяння смерті); в) причинний зв`язок між діянням і наслідками. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. У випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю декількох водіїв, наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинамистатті 286 КК, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричинення злочинного наслідку.

Як правильно встановив суд першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_9 , керуючи автомобілем «MAN 26.414»,в порушення вимог п.2.3 «б», п.2.3 «д», п.12.3 Правил дорожнього руху України, виявивши перешкоду у вигляді нерухомого автомобіля «Volkswagen Transporter» під керуванням ОСОБА_13 , який з метою виконання повороту ліворуч на другорядну дорогу в напрямку с.Дударків Бориспільського району Київської області, знаходився у межах смуги руху в напрямку м.Бориспіль, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив зіткнення із задньою частиною автомобіля «Volkswagen Transporter». Після чого, автомобіль «Volkswagen Transporter» викинуло на смугу зустрічного руху в напрямку м.Бровари, де відбулося його зіткнення з автомобілем «Kia Magentis» під керуванням потерпілого ОСОБА_14 .

Порушення обвинуваченим ОСОБА_9 правил безпеки дорожнього руху, як особою, яка керує транспортним засобом, спричинило смерть потерпілого ОСОБА_13 , а також тілесні ушкодження середньої тяжкості потерпілим ОСОБА_14 і ОСОБА_15 .

Зазначене підтверджується даними висновку експерта №12-1/38 від 24.01.2018 року, покладеного судом в основу обвинувального вироку, яким встановлено, що показання водія автомобіля «MAN 26.414» ОСОБА_9 , в частинітого, що первинне зіткнення автомобілів «Volkswagen Transporter» та «Kia Magentis» відбулося на зустрічній для нього смузі руху, після чого автомобіль марки «Volkswagen Transporter» відкинуло на його смугу руху, зтехнічної точки зору неспроможні. За даних обставин водій автомобіля «MAN 26.414» повинен був діяти відповідно до вимог п.12.3 ПДР України. У даній дорожньо-транспортній ситуації, при заданих вихідних даних, водій автомобіля «MAN 26.414» мав технічну можливість попередити зіткнення з нерухомим автомобілем «Volkswagen Transporter» шляхом застосування екстреного гальмування в момент виявлення перешкоди. За даних дорожніх обставин, водій автомобіля «Kia Magentis» повинен був діяти, відповідно до вимог п.12.3 ПДР України. У даній дорожньо-транспортній ситуації, при заданих вихідних даних, водій автомобіля «Kia Magentis» не мав технічної можливості попередити зіткнення з автомобілем «Volkswagen Transporter», шляхом застосування екстреного гальмування в момент виникнення. За даних дорожніх обставин водій автомобіля «Volkswagen Transporter» повинен був діяти відповідно до вимог п.16.13 ПДР України. З технічної точки зору, в діях водія автомобіля «Volkswagen Transporter» невідповідностей вимогам Правилам дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, могли бути причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, не вбачається. З технічної точки зору, в діях водія автомобіля «Kia Magentis» невідповідностей вимогам п.12.3 ПДР України не вбачається. З технічної точки зору, при заданому комплексі вихідних даних, дії водія автомобіля «MAN 26.414» не відповідали вимогам п.12.3 ПДР України, що знаходиться в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Суд обґрунтовано визнав даний висновок належним та допустимим доказом, дані якого узгоджуються з іншими доказами, наведеними у вироку.

Допитаний в суді першої інстанції експерт ОСОБА_17 підтвердив зроблені ним висновки та роз`яснив, що первинний контакт відбувся передньою правою частиною автомобіля «MAN 26.414» і задньою лівою частиною автомобіля «Volkswagen Transporter», який перебував у нерухомому стані. При цьому, версія водія автомобіля «MAN 26.414» ОСОБА_9 , в частинітого, що первинне зіткнення автомобілів «Volkswagen Transporter» та «Kia Magentis» відбулося на зустрічній для нього смузі руху, після чого автомобіль марки «Volkswagen Transporter», викинуло на його смугу руху, з технічної точки зору неспроможні.

Суд першої інстанції також навів мотиви, з яких відкинув як доказ невинуватості ОСОБА_9 консультативний висновок спеціаліста автотехніка та транспортного трасолога № НОМЕР_4 від 06.09.2018 року, складеного судовим експертом ОСОБА_18 , оскільки даний документ не є висновком експерта в розумінні положень ч.2 ст.84, ст.ст.101-102 КПК України і Закону України «Про судову експертизу» та повністю спростовується дослідженими в судовому засіданні висновками експертів. Суд також врахував, що стороною захисту не заявлялося клопотання про призначення додаткової чи повторної експертизи.

Також колегією суддів було відмовлено стороні захисту у задоволені клопотання про дослідження в суді апеляційній інстанції та врахуванні при апеляційному перегляді висновку експертизи №2-11/19 від 11.11.2019 року, складеного судовим експертом ОСОБА_18 , оскільки під час судового розгляду стороною захисту не заявлялося клопотання про призначення повторної чи додаткової експертизи. Даний висновок було складено експертом ОСОБА_18 за зверненням сторони захисту 11.11.2019 року, тобто після ухвалення оскаржуваного вироку. При цьому зазначений висновок експерта не можна вважати доказом, який відповідно до положень ч.3 ст.404 КПК України став відомий стороні захисту після ухвалення оскаржуваного вироку, оскільки за своїм змістом він є ідентичним висновку спеціаліста №1-09/12 від 06.09.2018 року, складеним експертом ОСОБА_18 , якому суд першої інстанції надав оцінку на предмет належності та допустимості (а.с.53-100,101 т.2, а.с.1-47,48 т.3).

Надаючи оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_9 , в яких він заперечує механізм виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди за встановлених судом обставин, а також свою винуватість у порушенні вимог п.2.3 «б», п.2.3 «д», п.12.3 Правил дорожнього руху України, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_13 , а також заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілим ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , суд визнав їх безпідставними, оскільки вони повністю спростовуються наданими стороною обвинувачення доказами, зокрема показаннями потерпілих, свідка та висновками експертів, які узгоджуються між собою, і в повній мірі, поза розумним сумнівом, доводять його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10.08.2017 року, яким зафіксовано місце дорожньо-транспортної пригоди, розташування транспортних засобів з описом видимих механічних пошкоджень, за своїм змістом відповідає вимогам ст.104 КПК України, зокрема, містить відомості про отримані в результаті процесуальної дії відомості, які мають важливе значення для даного кримінального провадження, а також підписаний учасниками цієї процесуальної дії без зауважень чи застережень (а.с.159-165 т.1).

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що в даному протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди і схемі, доданої до нього, відсутні всі необхідні вихідні дані для з`ясування дійсних обставин дорожньо-транспортної пригоди не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до пункту 19 вказаного протоколу, на схемі зафіксовано наявність слідів гальмування, які відділяються від осьової лінії дороги і ведуть в напрямку кінцевого положення вантажного автомобіля «MAN 26.414» (позначки L1, L2) (а.с.163, 166 т.1). Крім цього, на схемі зафіксовано місце знаходження осипу скла, пластику і уламків частин кузовів автомобілів - учасників даної дорожньо-транспортної пригоди (пункт 22 в протоколі від 10.08.2017 року; і пункт 6, зазначений на схемі).

Доводи апелянта про недопустимість як доказу даних слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілих 14.02.2018 року, з тих підстав, що дана слідча дія проводилась без його участі, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки за положеннями ч.3 ст.240 КПК України до участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Таким чином, залучення підозрюваного до участі в проведенні слідчого експерименту не є обов`язковим.

За таких обставин доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що висновки експерта №12-1/1727 від 14.12.2017 року та №12-1/38 від 24.01.2018 року є однобічними і неповними, оскільки в їх основу покладені недостовірні вихідні дані, є безпідставними.

На підставі наведеного колегією суддів за результатами апеляційного перегляду не встановлено невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неповноти судового розгляду, як про це посилається обвинувачений ОСОБА_9 у поданій апеляційній скарзі.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавлення права керування транспортними засобами на три роки, судпершої інстанції, діючи у відповідності до вимог ст.65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який у відповідності до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, вчинений з необережності, дані про особу винного, а саме те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Врахувавши фактичну тяжкість вчиненого злочину та його наслідки, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дані про особу винного, а саме те, що на його утриманні перебувають дружина, двоє дітей, сестра та матір похилого віку, позицію потерпілих щодо міри покарання, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому на підставі положень ст.75 КК України звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду про можливість звільнення ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільняючи ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості злочину, вчиненого ним з необережності, дані про особу винного, в тому числі і те, що він раніше притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, відсутність обставин, які обтяжують його покарання, а тому обґрунтовано та на законних підставах дійшов висновку, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.

Колегія суддів також враховує, що обвинувачений ОСОБА_9 на час ухвалення вироку працює в ТОВ «Тульчин м`ясо» на посаді водія, за місцем роботи характеризується з позитивної сторони (а.с.208 т.3), розлучений, має на утриманні двох дітей 2002 та 2010 років народження (а.с.205, 206 т.3), позитивно характеризується за місцем реєстрації і проживання (а.с.207 т.3), При цьому, обвинувачений фактично є єдиним годувальником своєї сім`ї та на його утриманні також перебувають хвора сестра, яка має ІІ групу інвалідності, та матір похилого віку, про що свідчать відповідні довідки (а.с.39,41, 42, 43-44 т.1).

Посилання прокурора в поданій апеляційній скарзі на те, суд при призначенні покарання суд не врахував, що обвинувачений заперечує свою винуватість у вчиненому та позицію потерпілих, які просили призначити покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, також не можуть бути безумовною підставою для скасування вироку суду в цій частині, оскільки за встановлених обставин суддя обґрунтовано та вмотивовано прийшов до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного йому основного покарання.

Цим самим спростовуються доводи апеляційної скарги прокурора про незаконність вироку суду в частині призначеного покарання у зв`язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, через неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Суд першої інстанції також вирішив цивільні позови потерпілих та ухвалив рішення про стягнення ТОВ «Тульчинмясо» на користь ОСОБА_14 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 287641 грн. 26 коп. та з ОСОБА_9 та ТОВ «Тульчинмясо» на користь потерпілих ОСОБА_15 та ОСОБА_14 солідарно в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі по 30 000 грн. (кожному).

З огляду на те, що оскаржуваний вирок суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, колегія суддів залишає його без змін, а подані апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора без задоволення.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2019 року, ухвалений щодо ОСОБА_9 , залишити без змін, аапеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.

Судді: