Постанова

від 05.10.2021 по справі 703/700/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року

м. Черкаси

справа № 703/700/21 провадження № 22-ц/821/1634/21 категорія 304030000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бородійчука В.Г.,

суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І.

учасники справи :

позивач: ОСОБА_1

представник ОСОБА_1 - адвокат Лук`яненко Галина Олександрівна

відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2

представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвокат Савченко Станіслав Вадимович

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвоката Савченка Станіслава Вадимовича на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди земельної ділянки.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

03 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за орендною платою у сумі 2 793 гривні 16 копійок, пеню за прострочення сплати орендної плати у сумі 156 гривень 24 копійки та сплачені ним судові витрати по сплаті судового збору та по наданню йому професійної правничої допомоги.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 1,59 га з кадастровим номером 7123788500:02:001:0211, яка розташована в адміністративних межах Сунківської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

01 березня 2007 року між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років, відповідно до умов якого: орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 1,5 % від грошової оцінки земельної ділянки і становить 560 гривень, і видається у формі натуральній; обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням (без урахування) індексів інфляції; орендна плата вноситься у такі строки з 1 по 30 вересня, остаточно по 31 грудня.

28 серпня 2016 року між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про зміну умов до договору оренди в адмінмежах Сунківської сільської ради від 01 березня 2007 року, відповідно до умов якої, сторони погодили внести зміни до договору від 01 березня 2007 року про те, що: нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01 січня 2016 року становить 63 867,65 грн.; договір укладено на 10 років з дати набрання чинності даної угоди; річна орендна плата не менше 7% від грошової оцінки земельної ділянки вноситься орендарем коштами, надання послуг або сільськогосподарською продукцією по ринковим цінам на час відпуску продукції.

15 серпня 2019 року укладено додаткову угоду про зміну умов до договору оренди землі в адмінмежах Сунківської сільської ради від 01 березня 2007 року, відповідно до умов якого сторони погодили внести зміни до договору від 01 березня 2007 року про те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01 січня 2019 року становить 39 902,31 гривні.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2020 року у цивільній справі № 703/1631/20, яке набрало законної сили 11 серпня 2020 року, вищевказаний договір оренди земельної ділянки між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 розірвано.

Позивач стверджує, що відповідачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 умови договору оренди землі, з врахуванням зазначених додаткових угод, не виконано та не сплачено йому орендну плату за користування земельною ділянкою у 2020 році. При цьому, на думку позивача, розірвання договору за рішенням суду, яке відбулося з вини виключно відповідача, не перешкоджало у повній мірі використати у 2020 році орендовану земельну ділянку за цільовим призначення, тобто для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки він мав реальну можливість здійснити посів на даній земельній ділянці сільськогосподарських культур та зібрати врожай до прийняття судом вищевказаного рішення.

Станом на день звернення до суду існує заборгованість зі сплати орендної плати за землю за 2020 рік у сумі 2 793 гривні 16 копійок, що становить 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Крім того, договором оренди землі передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1 відсоток несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 прострочено орендну плату з 01 січня 2021 року по 25 лютого 2021 року включно, тобто 56 днів. Як стверджує позивач, сума пені за прострочення сплати відповідачем орендної плати за землю становить 156 гривень 24 копійки.

З врахуванням того, що відповідач фізична особа ОСОБА_2 добровільно не виплатив орендну плату, у передбачені договором строки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськраойнного суду Черкаської області від 01 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в сумі 2 793 грн. 16 коп. та пеню за прострочення орендної плати в сумі 156 грн. 24 коп., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 грн., а також витрати по отриманню правничої допомоги в сумі 2 000 грн., а всього 5 857 грн. 40 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем повністю доведено обгрунтованість заявлених позовних вимог. Будь-яких доказів сплати відповідачем орендної плати позивачу в сумі 2 793 грн. 16 коп. за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7123788500:02:001:0211 суду надано не було та не спростовано докази позивача щодо безпідставності заявлених вимог.

Враховуючи, що сторони у Договорі погодили строки орендної сплати, а саме з 01 по 30 вересня, остаточно 31 грудня, суд дійшов висновку, що орендна плата, яку відповідач повинен був сплатити позивачу за 2020 рік вважається простроченою з 01 січня 2021 року.

Таким чином, доводи відповідача щодо зазначення позивачем невірного періоду прострочення зі сплати орендної плати за використання земельної ділянки визнані судом хибними, в зв`язку з чим суд не прийняв їх до уваги.

Суд, здійснюючи розрахунок пені за прострочення зобов`язання, враховував заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 зі сплати орендної плати за землю за 2020 рік, яка встановлена судом у сумі 2 793 гривні 16 копійок.

Сума пені за прострочення сплати відповідачем орендної плати за землю за 2020 рік розрахована судом та склала 156 гривень 24 копійки.

Суд визнав повністю доведеними доводи позивача щодо заявлених вимог, тому дійшов висновку про їх задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвокат Савченко С.В. просив скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 липня 2021 року як незаконне та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору, суд неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

За умовами договору орендна плата вноситься в строк з 01 по 30 вересня, остаточна по 31 грудня. Однак, суд не врахував, що договір оренди земельної ділянки було зареєстровано в Смілянському відділі земельних ресурсів ЧРФ Центр ДЗК 04 квітня 2007 року. Тому, мінімальний термін початку вираховування прострочення відповідача зі сплати орендної плати за 2020 рік починається з 05 квітня 2020 року і закінчується 02 липня 2020 року, моментом подачі позову до суду.

Крім того, ФОП ОСОБА_2 із 01 січня 2020 року не мав права здійснювати використання земельної ділянки позивача, оскільки 01 січня 2020 року, укладено між ФОП ОСОБА_2 та ФГ Глуган М.М. договір суборенди земельної ділянки, який виключив право орендаря щодо здійснення договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції вищевикладених обставин при вирішенні спору не врахував, та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

1. Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany , заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року Varela Assalino contre le Portugal , заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду повністю відповідає.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною 1 ст. 2 ЗУ Про оренду землі визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст. 1 ЗУ Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до вимог ст. 13 ЗУ Про оренду землі та ст. 93 ЗК України договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Форма, спосіб і строки розрахунку по орендній платі є однією із істотних умов договору оренди землі, на які погодилися сторони за обоюдною, добровільною згодою та яка не суперечить інтересам держави, суспільства та інших фізичних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЗУ Про оренду землі однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом ст.ст. 21, 22 ЗУ Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Ч. 2 ст. 23 ЗУ Про оренду землі передбачено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Відповідно до вимог ст. 24 ЗУ Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Ч.1 ст. 526 ЦК України передбачає, що, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що 01 березня 2007 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, строком на 10 років.

Згідно умов п. 9 Договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 1,5% від грошової оцінки земельної ділянки і становить 560 гривень і видається у формі натуральній.

Відповідно п. 11 Договору, орендна плата вноситься у такі строки з 1 по 30 вересня, остаточно по 31 грудня.

Згідно п. 13 Договору, розмір орендної плати переглядається 1 раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках передбачених законом.

Відповідно до п. 14 Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1 відсотка несплаченої суми за кожний день прострочення.

28 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , укладено додаткову угоду про зміну умов до договору оренди землі від 01 березня 2007 року, згідно умов якої, сторони домовилися внести зміни та доповнення до пункту 5 договору Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01 січня 2016 року становить 63 867,65 грн. .

Також, зокрема, сторони домовилися пункт 9 договору оренди землі викласти в редакції Річна орендна плата не менше 7 % від грошової оцінки земельної ділянки вноситься орендарем коштами, надання послуг або сільськогосподарською продукцією по ринковим цінам на час відпуску продукції .

15 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , укладено додаткову угоду про зміну умов до договору оренди землі від 01 березня 2007 року, відповідно до умов якої, сторони домовилися внести зміни та доповнення до пункту 5 договору Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01 січня 2019 року становить 39 902 грн. 31 коп.

З аналізу положень Договору оренди землі та додаткових угод до нього вбачається, що орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується орендарем один раз на рік не пізніше 31 грудня кожного року, в якому діяв даний договір, з врахуванням додаткових угод.

Згідно Договору суборенди земельної ділянки № 0210 від 01 січня 2020 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ФГ Глуган М.М. , в суборенду передається земельна ділянка кадастровий номер 7123788500:02:001:0211 загальною площею 1,5883 га, цільове призначення якої: для ведення товарного селянського господарства, що знаходиться в адміністративних межах Сунківської сільської ради Смілянського району Черкаської області. Договір укладено на строк з 1 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року. Плата сплачується орендодавцю не пізніше 31 грудня 2020 року або за згодою сторін (а.с. 46-49).

Відповідно до Акту приймання-передачі земельної ділянки по договору суборенди № 0210 від 01 січня 2020 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та ФГ Гуглан М.М. склали цей акт про те, що земельна ділянка загальною площею 1,5883 га кадастровий номер 7123788500:02:001:0211, що надається в суборенду терміном на один рік, придатна для використання за цільовим призначенням та відповідає умовам договору суборенди. Земельна ділянка відведена в натурі, межові знаки показані суборендодавцю та передані йому на зберігання (а.с.50).

Суд апеляційної інстанції вважає про безпідставність посилання представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 адвоката Савченка С.В. в апеляційній скарзі на те, що за умовами договору суборенди від 01 січня 2020 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ФГ Глуган М.М. , відповідач не мав права здійснювати використання спірної земельної ділянки впродовж 2020 та 2021 років та, відповідно, у останнього відсутній обов`язок щодо сплати ОСОБА_1 орендної плати за використання ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2020 року (а.с. 14-17) у цивільній справі №703/1631/20, визнано протиправною реєстрацію додаткової угоди від 01 січня 2020 року номер 0211, укладеної між фізичною сособою-підприємцем ОСОБА_2 та ФГ Глуган М.М. про суборенду земельної ділянки та скасовано державну реєстрацію даної угоди; розірвано договір оренди земельної ділянки від 01 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ..

Відповідно до вимог ст. 77 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч. 6 ст. 93 ЗК України передбачає, що орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ Про оренду землі , орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Як вбачається із змісту рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2020 року у цивільній справі № 703/1631/20, передача орендарем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 в суборенду ФГ ГЛУГАН М.М. земельної ділянки площею 1,5883 га, з кадастровим номером 7123788500:02:001:0211, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Сунківської сільської ради Смілянського району Черкаської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1171776971237, власником якої є позивач ОСОБА_1 , відбулася з порушенням вимог ч. 1 ст. 8 ЗУ Про оренду землі , оскільки це не передбачено договором оренди даної земельної ділянки та така передача відбулася без письмової згоди власника земельної ділянки ОСОБА_1 ..

Таким чином, Договір суборенди земельної ділянки № 0211 від 01 січня 2020 року, стороною якого ОСОБА_1 не є та на його укладення письмової згоди не надавав, не може слугувати підставою для звільнення орендодавця за Договором оренди землі та Додатковими угодами до нього від обов`язку сплати ОСОБА_1 орендної плати.

Щодо сплати пені за прострочення виконання зобов`язання, колегія зазначає наступне.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

П.3 ч.1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом п. 14 укладеного між сторонами Договору його сторони визначили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1 відсотка несплаченої суми за кожний день прострочення.

При цьому, сторони договору оренди погодили строки орендної сплати, саме з 1 по 30 вересня, остаточно по 31 грудня поточного року, а тому суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку що орендна плата, яку фізична особа-підприємець ОСОБА_2 повинен був сплатити ОСОБА_1 за 2020 рік, вважається простроченою з 01 січня 2021 року.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, що вказано у ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи відповідно ст. 76 ЦПК України.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12 червня 2009 року вказано, що предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Тягар доказування обґрунтованості вимог покладається на позивача, а на відповідача відповідно покладається обов`язок спростувати доводи позивача щодо мотивів заявленого позову.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні відповідачем спірних правовідносин та положень ЦК України, ЗК України, ЗУ Про оренду землі , а також ЦПК України вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову. Оцінивши в сукупності наявні по справі докази, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди земельної ділянки.

У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим колегія суддів не знаходить підстав для зміни або скасування постановленого судом першої інстанції рішення за наведених в апеляційній скарзі підстав.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат є також правильним, ухваленим із врахуванням положень ст. 141 ЦПК України і підстав для його зміни чи скасування в цій частині суд апеляційної інстанції не вбачає. Крім того, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвоката Савченка Станіслава Вадимовича на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 липня 2021 року залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди земельної ділянки залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 06 жовтня 2021 року.

Головуючий В.Г. Бородійчук

Судді О.В. Карпенко

Л.І. Василенко