Рішення

від 28.09.2021 по справі 903/228/21 (903/405/21)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 вересня 2021 року Справа № 903/228/21 (903/405/21)

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М.М., розглянувши матеріали по справі №903/405/21

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:

1) Акціонерного товариства "Укрсоцбанк",

2) Акціонерного товариства "Альфа Банк"

про повернення (витребування) майна боржника

Представники сторін:

від позивача: Мисковець Олександр Юрійович, ордер серія ВЛ №000,079977 від 31.05.2021;

від арбітражного керуючого: не прибув;

від відповідача-1: не прибув;

від відповідача-2: Вітошко Віктор Георгійович, ордер серія ВК №1021051 від 07.05.2021;

Встановив: Позивач - ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ "Укрсоцбанк" та АТ "Альфа Банк", в якому просить витребувати майно - будинок АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння АТ Альфа Банк , шляхом внесення запису про державну реєстрацію права власності.

В обґрунтування позову посилається на те, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 01.12.2020 у справі №161/11777/19, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2019 №46334495, яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством "Укрсоцбанк".

Позивач, звернувся до державного реєстратора про реєстрацію спірного будинку.

04 березня 2021 державний реєстратор прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецький І.О. виніс рішення № 56940099 04 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки реєстратором встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстровано за Акціонерним товариством "Альфа-банк". Запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності внесено па підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.03.2020 №51544062.

Позивач доводить, що відповідач АТ УКРСОЦБАНК до завершення розгляду справи за №161/11777/19, подав документи на реєстрацію права власності на житловий будинок за Акціонерним товариством "Альфа-банк" діючи недобросовісно, а відтак дії відповідачів щодо реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 за АТ"Альфа-банк" є незаконними.

Ухвалою суду від 08.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено 05.06.2021.

Ухвалою суду від 14.06.2021 справу №903/405/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", Акціонерного товариства "Альфа Банк" про повернення (витребування) майна боржника - передано господарському суду, в провадженні якого перебуває справа №903/228/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 для розгляду в межах цієї справи.

Ухвалою суду від 17.06.2021 прийнято справу №903/405/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрсоцбанк" та АТ "Альфа Банк" про повернення (витребування) майна боржника до розгляду в межах справи №903/228/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Ухвалою суду від 05.07.2021 відкладено підготовче засідання на 26.07.2021.

Ухвалою суду від 26.07.2021 відкладено розгляд справи на 11.08.2021.

Ухвалою суду від 11.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу по суті 27.09.2021.

В судовому засіданні 27.09.2021 оголошено перерву до 28.09.2021.

Представник позивача позов підтримав в повному об`ємі та просить задоволити його з підстав викладених у позові.

Представник відповідач-2 позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача-1 в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

23.12.2004 між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний) укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_1 набула у власність житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 89,3 кв.м., що знаходиться АДРЕСА_1 . (а.с. 37-38)

19.04.2008 за іпотечним договором даний будинок був переданий боржником - ОСОБА_1 в іпотеку АКБ соціального розвитку УКРСОЦБАНК , у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту № 070-22-27/07.

Як слідує із матеріалів справи державним реєстратором Чернюк Оленою Олексіївною, Комунального підприємства Волинь-реєстр Кубинської сільської ради 03.04.2019р. здійснено реєстраційний запис про реєстрацію 1/1 частки права власності на житловий будинок загальною площею 89,3 кв.м., житловою 45,8кв.м., що знаходиться АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством УКРСОЦБАНК код ЄДРПОУ: 00039019. Підставою виникнення права власності зазначено: кредитний договір № 070-22-27/07.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 01.12.2020 у справі №161/11777/19, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства Волинь-реєстр Куклинської сільської ради Чернюк Олени Олексіївни від 05.04.2019 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:46334495, яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за Акціонерним товариством Укрсоцбанк з внесенням запису про скасування державної реєстрації цього права до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Поновлено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Стягнуто з Акціонерного товариства Альфа-Банк в користь ОСОБА_1 768 40 грн. судового збору.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом в межах вказаної справи встановлено, що 05.04.2019 державним реєстратором КП Волинь-реєстр Куклинської сільської ради Чернюк О.О. винесено рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., яким фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна, яке є постійним житлом, без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

При цьому, відповідачем, не надано суду доказів проведення перевірки щодо відповідності вказаного об`єкта нерухомого майна наведеним положенням Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті . Таким чином, відповідачем АТ Укрсоцбанк при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на квартиру не дотримано вимоги Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Між тим, дане рішення суду у встановленому Законом України Про виконавче провадження порядку залишилось не виконаним. Дана обставина підтверджується документом поданим представником позивача в судовому засіданні, а саме: повідомленням про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 26.07.2021.

01.03.2021 позивач звернувся до державного реєстратора із заявою за №44305883 про державну реєстрацію права на житловий будинок, що розташований АДРЕСА_1 , на підставі рішення Луцького міськрайонного суду у Волинської області від 01.12.2020 у справі №161/11777/19.

Однак, державний реєстратор прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецький І.О. виніс рішення № 56940099 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки реєстратором встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, право власності на житловий будинок 8, АДРЕСА_1 , зареєстровано за Акціонерним товариством "Альфа-банк", запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності внесено па підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.03.2020 №51544062. (а.с. 5)

Позивач доводить, що відповідача -2 АТ Альфа Банк здійснив реєстрацію права власності на житловий будинок без наявності правових підстав, оскільки договір іпотеки визнано недійсним та запис права власності за іпотекодержателем АКБ соціального розвитку Укрсоцбанк також визнано в судовому порядку недійсним, та звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить витребувати майно - житловий будинок №8, у с. Гірка Полонка, вул. Зелена , 8 з чужого незаконного володіння АТ Альфа Банк , шляхом внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний будинок за позивачем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходи із такого.

Верховний Суду у постанові від 31.10.2018р. у справі № 465/1310/17 вказав, що системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України Про іпотеку дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , пунктом 1 якого передбачено, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

-таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

-загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Верховний Суду у Постанові від 31.10.2018р. у справі № 465/1310/17 дійшов правового висновку, що визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті є настання правового наслідку, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2015 р. № 1127 із змінами і доповненнями передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Частиною 2 підпункту 4 пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень протягом дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яким є нерухоме житлове майно загальною площею в межах, визначених зазначеним Законом, що виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, також подається заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат".

Під час подачі документів для вчинення запису про зміну власника будинку №8 в с. Гірка Полонка, вул. Зелена з Акціонерним товариством УКРСОЦБАНК на Акціонерним товариством "Альфа-банк" в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідачі порушили вимоги п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, АТ "Альфа-банк", та не надали документів, що позивач не виконав вимоги про сплату боргу новому кредитору протягом 30 днів, про те, що боржник отримав вимогу і надав банку нотаріально посвідчену заяву про згоду на здійснення реєстрації нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 14 листопада 2018р. справа № 183/1617/16 провадження № 14-208 цс 18 зазначила, що:

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс 14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не с ефективним способом захисту права власника.

Дана правова позиція Верховного Суду висловлена також у постанові від 04.07.2019р. у справі № 913/106/18, Верховний суд зазначив, що як судами було встановлено, договір купівлі-продажу від 09.04.2011, за яким майно вибуло з власності позивача, було визнано судами недійсним у межах справи про банкрутство № 21/89б/2011. Саме встановлення факту незаконності вибуття майна з власності ЗАТ МЗРО Стрілецький степ , подальше відчуження цього майна іншій особі зумовили подачу відповідного віндикаційного позову у цій справі, що має спеціальну мету - повернення майна боржника та захист інтересів кредиторів у справі про банкрутство.

Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтями 319, 321, 658 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

За приписами статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

У відповідності зі статтями 12, 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Цивільний кодекс України передбачає, зокрема, такий самостійний спосіб захисту права власності та інших речових прав, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикацію (стаття 388 ЦК України), у тому числі й від добросовісного набувача.

Положення статті 387 ЦК України передбачають право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Отже, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

В ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду відповідні докази.

Частиною першою статті 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, особливістю даної справи є встановлення судом балансу інтересів боржника, кредиторів у справі про банкрутство та набувача майна, а також визначення долі спірного майна.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначено, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість є однією з основних засад права та вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Змістом права власності є правомочності щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд зауважує, що з моменту порушення стосовно боржника справи про неплатоспроможність він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Тобто, в даному випадку, визначальними щодо правила юрисдикції мають саме норми процесуального закону, зокрема статті 20 ГПК України.

Розгляд цього спору щодо витребування майна боржника у добросовісного набувача або з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство забезпечить реалізацію контролю суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, за діяльністю боржника та є ефективним засобом юридичного захисту прав як боржника, так і кредиторів.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.04.2019 у справі № 44/459-б.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, у даній справі, коли вирішення цього спору стосується, крім сторін спору, інтересів великого кола осіб (кредиторів боржника) та має прямим наслідком розгляд питання зміни розміру ліквідаційної маси боржника то на переконання суду, крім принципу змагальності сторін суди повинні керуватися і принципом належного встановлення обставин справи (принципом об`єктивної істини), який вимагає перевірки відповідності стверджень або заперечень сторін їх дійсній наявності чи відсутності стосовно існуючих об`єктивно речей, фактів, ідей.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 910/9741/13, від 15.01.2019 у справі № Б24/081-12, від 26.03.2019 у справі № 910/1739/18, від 09.04.2019 у справі № 923/333/16 з розгляду касаційної скарги ліквідатора ТОВ Медичний центр Мед-СИТИ арбітражного керуючого Дудкіна Р.А., від 16.04.2019 у справі № 918/111/15.

Як слідує із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з віндикаційним позовом, у якому позивач доводить, що право власності на витребуване майно виникло у ОСОБА_1 за договором дарування житлового будинку від 23 грудня 2004р.(а.с. 37-38)

Як зазначено вище, договір іпотеки визнано в судовому порядку недійсним, та відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду від 01.12.2020 у справі №161/11777/19, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2019 №46334495, яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством "Укрсоцбанк", а відтак підтверджує відсутність у відповідача -1 правових підстав для володіння майном.

Крім того, як слідує із рішення Луцького міськрайонного суду від 01.12.2020 у справі №161/11777/19 Акціонерне товариство УКРСОЦБАНК було залучено у якості відповідача по справі і останньому було відомо про вимоги позивача ОСОБА_1 щодо скасування реєстрації права власності.

21.11.2019 рішенням спільних загальних зборів акціонерів АТ Альфа-Банк та АТ Укрсоцбанк , оформленим протоколом №1/2019, затверджено нову редакцію статуту АТ Альфа-Банк .

Відповідно до п.п. 2 п. 1.2 статуту АТ Альфа-Банк є правонаступником всього майна, прав та зобов`язань АТ Укрсоцбанк , на підставі передавального акту та рішення загальних зборів акціонерів АТ Альфа-Банк , відповідно до якого до АТ Альфа-Банк було передано все майно, права і зобов`язання АТ Укрсоцбанк .

26.11.2019 НБУ погодив Статут АТ Альфа-Банк .

28.11.2019 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха С.С. здійснив реєстраційну дію №10681050156055612 - державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, змін статутного або складеного капіталу та змін складу або інформації про засновників, якою зокрема, провів державну реєстрацію статуту АТ Альфа-Банк .

03.12.2019 до ЄДРЮЩФОПГФ було внесено запис №10681120104002827 про припинення АТ Укрсоцбанк .

В процесі реорганізації АТ Укрсоцбанк та розгляду справи №161/11777/19, його правонаступник АТ "Альфа-банк" здійснив реєстрацію права власності на спірний житловий будинок.

У справі №161/11777/19 правова оцінка діям АТ Альфа-Банк, щодо переєстрації сіпрного житлового будинку суд загальної юридикції не надавав.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи № 390/34/17 у постанові від 10 квітня 2019 року (касаційне провадження № 61-22315сво18) зробив правовий висновок щодо принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину. Суд вказав, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Враховуючи вище викладене, позивачем доведено належними та допустимими доказами, що будинок АДРЕСА_1 , на підставі рішення державного реєстратора від 04.03.2021 №56940099 перебуває у незаконному володінні відповідача-2.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладені обставини справи суд дійшов висновку, що позов до АТ Альфа-Банк підлягає задоволенню в повному обсязі, а в позові до АТ Укрсоцбанк слід відмовити, як безпідставно заявленому.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України слід покласти на відповідача-2.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 231, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задоволити.

2. Витребувати майно - АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 іпн. НОМЕР_1 ) та знаходиться у АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння Акціонерного товариства Альфа Банк (03150, м. Київ, вул. В.Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714).

3. Внести запис про державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за громадянкою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 іпн. НОМЕР_1 ).

4. В позові до АТ Укрсоцбанк відмовити.

3. Стягнути з АТ "Альфа Банк" (03150, м. Київ, вул. В.Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 іпн. НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 2270,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текс рішення складено 07.10.2021.

Суддя В. М. Дем`як