ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2021Справа № 910/7975/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпроект"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України

про визнання недійсним договору

Представники:

від позивача: Воронцов О.М.;

від відповідача: Сурник В.М.;

від третьої особи: Губський В.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпроект" (далі -відповідач) про визнання недійсним інвестиційного договору № 823 від 02.11.2015 року, укладеного між Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпроект".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір суперечить вимогам законодавства, діючого на момент його укладення, оскільки, як зазначає позивач, умовами інвестиційного договору наперед передбачено відчуження об`єкту будівництва на користь відповідача та, відповідно, відчуження земельної ділянки державної власності, на якій розташований об`єкт будівництва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 позовну заяву Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" залишено без руху. Встановлено Державному підприємству "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" строк для усунення недоліків позовної заяви.

07.06.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв`язку - 04.06.2021).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.07.2021.

07.07.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав клопотання про витребування доказів, в якому просить суд витребувати у Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" оригінал інвестиційного договору № 823 від 02.11.2015 року.

Також, 07.07.2021 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог, зокрема зазначає, що умовами спірного правочину, а саме п. 12.5. договору чітко визначено, що право на земельну ділянку залишається за позивачем, земельна ділянка не є вкладом позивача у діяльність по реалізації договору та укладення такого договору не припиняє права позивача на земельну ділянку, яка протягом дії договору залишається за ним. Крім того, відповідач зазначає, що за своєю правовою природою спірний договір є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми, що також визначено сторонами у п. 12.6 договору.

У судовому засіданні 08.07.2021, дослідивши клопотання відповідача про витребування доказів, суд зазначив, що ухвалою від 10.06.2021 було зобов`язано позивача надати суду оригінали доданих до позовної заяви документів для огляду в судовому засіданні, в тому числі інвестиційного договору № 823 від 02.11.2015 року, відповідно, наразі суд не розглядає клопотання відповідача про витребування доказів.

Також, у судовому засіданні 08.07.2021 оголошено перерву до 12.08.2021.

21.07.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій, зокрема зазначає, що п.п. 6.1.7.-6.1.16 договору визначені обов`язки позивача щодо вчинення активних власних дій для здійснення будівництва на різних стадіях будівництва, що свідчить про те, що позивач та відповідач за спірним договором діють спільно та координують свої дії для досягнення певної мети, а саме здійснення будівництва об`єкта.

03.08.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фонду державного майна України надійшла заява про вступ у справу, в якій заявник просить суд залучити Фонд державного майна України до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

12.08.2021 відповідач через відділ автоматизованого документообігу суду подав заперечення на заяву Фонду державного майна України про вступ у справу, в яких, зокрема зазначає, що Фонд не є стороною спірного правочину та спір у даній справі виник внаслідок діяльності позивача, як юридичної особи, а не через діяльність його органу управління.

12.08.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав клопотання про залучення третьої особи, в якому просить суд залучити до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України та Кабінет Міністрів України.

Також, 12.08.2021 позивач подав до суду клопотання про витребування доказів, в якому просить суд поновити процесуальних строк на подання доказів, залучити до матеріалів справи додаткові докази, поновити процесуальний строк на подання клопотання про витребування доказів та витребувати докази у відповідача, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Фонду державного майна України, Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України, Кабінету Міністрів України, згідно переліку, наведеного у клопотанні.

12.08.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заперечення на відповідь на відзив в яких, зокрема зазначає, що усі витрати щодо проектування та спорудження об`єкта покладаються саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпроект", в свою чергу, обов`язок зі сплати земельного податку виникає у позивача в силу положень Податкового кодексу, оскільки саме позивач є землекористувачем, відтак положення ст. 15 Закону України Про інвестиційну діяльність не підлягають застосуванню при реалізації інвестиційного договору № 823 від 02.11.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 заяву Фонду державного майна України про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - задоволено. Клопотання Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" про залучення третьої особи - задоволено частково. Залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України. Зокрема, зобов`язано Фонд державного майна України у строк до 25.08.2021 надати суду письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог та докази на підтвердження викладених обставин, з урахуванням положень ч. 3-7 ст. 165 ГПК. Підготовче засідання відкладено на 26.08.2021.

25.08.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заперечення на клопотання позивача про витребування доказів.

26.08.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення, в яких третя особа, зокрема зазначає, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договоруом про спільну діяльність, для укладення якого необхідне погодження Кабінету Міністрів України. Також третя особа зазначає, що умовами оспорюваного правочину передбачено відчуження об`єкту будівництва на користь відповідача та відчуження земельної ділянки, що обліковується на балансі Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця".

У судовому засіданні 26.08.2021, розглянувши заявлене позивачем у клопотанні про витребування доказів клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів та подання клопотання про витребування доказів, суд поновив строк на подання клопотання про витребування доказів (мотиви викладені в ухвалі суду від 09.09.2021).

Крім того, у судовому засіданні 26.08.2021, розглянувши подане позивачем клопотання про витребування доказів, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 09.09.2021).

Також, у судовому засіданні 26.08.2021 оголошено перерву до 09.09.2021.

07.09.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав додаткові пояснення щодо відсутності оригіналів документів, в яких повідомляє оригінали яких саме документів наявні у позивача та можуть бути надані для огляду у судовому засіданні.

08.09.2021 відповідач через відділ автоматизованого документообігу суду подав заперечення на пояснення третьої особи, в яких, зокрема зазначає, що оспорюваний договір не може розглядатися як договір про сумісну (спільну) діяльність, оскільки обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом договору, фактично покладено на одну сторону - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпроект" без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/7975/21 призначено на 23.09.2021.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 23.09.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.11.2005 між Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (далі - сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпроект" (далі - сторона-2) укладено інвестиційний договір № 823, предметом якого є зобов`язання та права сторін щодо їх дій по будівництву об`єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною з сторін своєї частини в збудованому об`єкті або іншого майна та/або коштів в порядку та на умовах, визначених в договорі.

В порядку та на умовах даного договору сторона-1, як землекористувач земельної ділянки, залучає сторону-2 до будівництва об`єкта на земельній ділянці та делегує стороні-2 забезпечити проектування та спорудження об`єкта, а сторона-2 зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проектування та спорудження об`єкта відповідно до проектної документації.

Відповідно до визначення термінів наведених у розділі 1 договору:

Земельна ділянка - частина земної поверхні (територія) орієнтовною площею 55,22 га, що знаходиться в межах земельної ділянки загальною площею 70, 0206 га, кадастровий номер якої 8000000000:91:066:0098, що розташована за адресою проспект Правди (навпроти з проспектом Василя Порика) у Подільському районі міста Києва, що надана стороні-1 на праві постійного користування. Межі земельної ділянки зазначені у додатку № 1 до даного договору (п. 1.1.6. договору).

Згідно п. 4.1. договору, сторона-1 у встановленому законодавством порядку здійснює функції землекористувача земельної ділянки, виконує в межах своєї компетенції відповідні дії щодо надання дозвільних документів на проектування та спорудження об`єкта, а також на звільнення земельної ділянки від існуючих об`єктів, а також у встановленому законодавством порядку (в тому числі Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд . затвердженим Постановою Держбуду СРСР від 02.02.1998 № 16) здійснює функції замовника будівництва об`єкта в частині, що передбачена даним договором; згідно з договором бере участь у відрахуваннях (переданні) та платежах, передбачених законодавством щодо об`єкта.

За умовами п. 5.1.3. договору, фінансування будівництва об`єкта здійснюється стороною-2 відповідно до укладених стороною-2 правочинів (в т.ч. контрактів, договорів, рахунків) безпосередньо виконавцям (проектувальникам, підрядникам, постачальникам тощо) по мірі необхідності, згідно з черговістю реалізації договору.

Порядок, строки та джерело фінансування будівництва об`єкта визначаються стороною-2 на власний розсуд у відповідності до договору і законодавства. Сторона-2 може використовувати як власні кошти, так і кошти, залучені на будь-яких не заборонених законодавством умовах від фізичних та юридичних осіб у способи, що не суперечать законодавству, самостійно укладаючи відповідні договори (п. 5.1.4. договору).

За умовами п. 5.2. договору, враховуючи статус сторони-1 та з метою економії державних коштів сторони погодили, що розрахунки між сторонами за договором здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об`єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку:

5.2.1. За виконання своїх зобов`язань за договором сторона-1 отримує у свою власність (господарське відання) 5 % від площі житла в об`єкті.

5.2.2. Решту об`єкта 95 % площі житла в об`єкті та 100 % площі нежилого призначення в об`єкті отримує у свою власність сторона-2.

Пунктом 5.2.3. договору передбачено, що за згодою сторін замість частини об`єкта, що вказана в п. 5.2.1. договору, стороні-1 можуть бути надані стороною-2 нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти у розмірі не менше ніж 5 % від вартості майнових прав на площі житла в об`єкті за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою сторони-1. В такому разі сторона-2 отримує у власність об`єкт в повному обсязі.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до моменту остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань, проте в будь-якому випадку до моменту реєстрації права власності на об`єкт (п. 11.1. договору).

16.07.2019 між Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпроект" (сторона-2) укладено додаткову угоду № 1 до інвестиційного договору № 823 від 02.11.2005, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти підпункт 1.1.6. пункту 1 договору у наступній редакції: 1.1.6. Земельна ділянка - частина земної поверхні (територія) орієнтовною площею 55,2225 га, кадастровий номер якої 8000000000:91:066:0102, що розташована за адресою проспект Правди (навпроти з проспектом Василя Порика) у Подільському районі міста Києва, яка надана стороні-1 на праві постійного користування. Межі земельної ділянки визначені в додатку №1 до цього договору (п. 1.6. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 16.07.2019) .

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що спірний інвестиційний договір містить ознаки договору про спільну діяльність, оскільки позивач фактично здійснив вклад в спільну діяльність шляхом передачі під забудову земельної ділянки, а відповідач, в свою чергу, здійснює фінансування будівництва, після чого сторони спільно отримують збудовані площі нерухомості, тому, на думку позивача, згідно положень Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 р. N 296, Державне підприємство Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця повинно було отримати погодження Кабінету Міністрів України на укладення спірного договору, проте таке погодження отримано не було.

Крім того, позивач зазначає, що умовами інвестиційного договору наперед передбачено відчуження об`єкту будівництва на користь відповідача та, відповідно, відчуження земельної ділянки державної власності, на якій розташований об`єкт будівництва, у зв`язку з чим просить суд визнати недійсним інвестиційний договір № 823 від 02.11.2015 року, укладений між Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпроект".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно пп. л п.18 ч. 2 ст. 5 Закону України Про управління об`єктами державної власності здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (надалі - Порядок №296), який визначає механізм і процедуру укладення такими підприємствами договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Пунктами 2, 3 Порядку №296 передбачено, що суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідним пакетом документів, а орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін`юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України, до якого додаються:

- звернення суб`єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2 - 6 пункту 2 Порядку, а також погоджений органом управління проект договору;

- висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб`єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором;

- висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб`єкта господарювання, який планує укласти договір.

Згідно пунктів 4, 5 Порядку №296 орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Отже, для укладення державними підприємствами, установами, організаціями, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, необхідне погодження Кабінету Міністрів України на укладення такого правочину.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, визначено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Так, згідно статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Положеннями статті 1131 Цивільного кодексу України визначено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом (ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України).

Зі змісту оспорюваного інвестиційного договору вбачається, що зобов`язанням ДП Пуща-Водиця за договором є: оформлення дозволу на Проектування об`єкта; ініціювання зміни цільового призначення земельної ділянки з метою подальшого здійснення будівництва об`єкта; звільнення земельної ділянки від об`єктів знесення; сприяння відповідачу у виконанні Проектування та спорудження об`єкта; отримання в компетентних органах та надання відповідачу дозвільних документів на виконання підготовчих робіт та на виконання будівельних робіт по спорудженню об`єкта з лімітами і точками підключення електроенергії, води та інших необхідних комунікацій на будівельному майданчику, а також необхідних документів на тимчасове порушення благоустрою та необхідних документів на прокладення зовнішніх мереж у зв`язку із спорудженням об`єкта; протягом 14 календарних днів з моменту отримання відповідного дозвільного документа на виконання будівельних робіт із спорудження об`єкта надати стороні-2 будівельний майданчик, звільнений від майна і персоналу сторони-1 та третіх осіб, що фіксується відповідним актом, що підписується обома сторонами; забезпечити відповідачу та/або особам, що не залучені для виконання цього договору, вільний та безперешкодний доступ до земельної ділянки протягом періоду будівництва об`єкта; надавати відповідачу будь-яку інформацію та відомості, що є необхідними для реалізації цього договору (п. п. 3.1, 4.1., 6.1.1. - 6.1.17 договору).

При цьому, пунктами 6.3.-6.4. договору визначені наступні права та обов`язки відповідача, а саме щодо: розробки завдання на проектування об`єкта; укладення відповідних договорів та забезпечення фінансування процесу збору вихідних даних на проектування об`єкта; забезпечення розробки проектної документації, в тому числі визначення виконавців, укладення з ними відповідних договорів та, забезпечення прийняття результатів та здійснення розрахунків по них; забезпечення спорудження об`єкта, в тому числі визначення виконавців та постачальників, контроль щодо наявності у них необхідних дозволів, ліцензій; укладення з ними відповідних договорів та забезпечення прийняття результатів та здійснення розрахунків по них.

Тобто, зі змісту положень п. п. 6.3.-6.4. договору вбачається, що фактично здійснення будівництва об`єкта та реалізація інвестиційного договору покладається на відповідача та інших третіх осіб, з якими у відповідача будуть договірні зобов`язання, в той час як позивач не приймає безпосередньої участі в будівництві.

Суд зазначає, що за своїм змістом спірний договір містить елементи зобов`язальних правовідносин з приводу інвестування (інвестиційний договір), підряду (договір підряду), та інших елементів зобов`язальних правовідносин, що не дозволяє зробити висновок про можливість комплексного застосування до окремих частин договору інших положень чинного законодавства, ніж ті, що регламентують порядок здійснення інвестиційної діяльності та особливості виникнення, зміни та припинення правовідносин підряду.

При цьому, в п. 12.6. договору сторони зазначили, що цей договір є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України та ст. 3, 6 Цивільного кодексу України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного договору не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності сторони, що їх внесла. Частини об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належить кожній з сторін відповідно до положень договору. При реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Частиною 5 ст. 318 Господарського кодексу України регламентовано, що договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об`єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов`язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об`єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об`єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

Згідно ч. 2 ст. 319 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 838 Цивільного кодексу України підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

Відповідно до ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 321 Господарського кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

За умовами ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 849 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 320 Господарського кодексу України замовник має право у будь- який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Частиною 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Згідно ч. 1 ст. 876 Цивільного кодексу України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних, робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

За приписами ч. 2 ст. 877 Цивільного кодексу України договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов`язана надати відповідну документацію.

Як визначено ч. 1 ст. 879 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 318 Господарського кодексу України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

За приписами ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Як визначено статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що за своєю правовою природою спірний інвестиційний договір № 823 від 02.11.2015 є змішаним господарським договором з елементами підрядних відносин та відносин з приводу інвестування, та укладений між сторонами виходячи з приписів ст. 627, 628 Цивільного кодексу України.

Таким чином, твердження позивача стосовно того, що спірний договір носить характер договору про спільну діяльність та під час його укладення мали застосовуватися положення Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 11.04.2012 № 296 щодо отримання погодження Кабінету міністрів України на укладення такого правочину, визнаються судом необґрунтованими, оскільки, як встановлено судом вище, укладений між сторонами інвестиційний договір є змішаним договором з елементами підряду та інвестування, що не потребувало погодження Кабінету Міністрів України на вчинення такого правочину та, відповідно, на нього не поширюються положення Порядку № 296.

При цьому, як вбачається зі змісту спірного інвестиційного договору, з боку позивача - Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця останній підписаний генеральним директором Кириченко Віктором Аркадійовичем, який діяв на підставі статуту.

Так, відповідно до Статуту Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця , затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.11.2013 № 687, Державне підприємство Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (уповноважений орган управління) і є підзвітним йому.

Згідно п. 11.2.11 Статуту позивача, уповноважений орган управління здійснює моніторинг та погоджує питання, пов`язані з вилученням чи добровільної відмови від користування земельною ділянкою або їх частин, які закріплені за підприємством на праві постійного користування.

З матеріалів справи вбачається, що листом № 281 від 18.03.2015 позивач звертався до Міністерства аграрної політки та продовольства України, в якому повідомив, що від ТОВ "Інтерпроект" надійшла пропозиція укласти інвестиційний договір на здійснення забудови частини земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:066:0098 орієнтовною площею 55, 22 га та така пропозиція ТОВ "Інтерпроект" відповідає затвердженій містобудівній документації, у зв`язку з чим просив Міністерство аграрної політки та продовольства України, зокрема, погодити редакції інвестиційних договорів та надати дозвіл на проведення позивачем роботи щодо зміни в установленому законодавством порядку цільового призначення частини земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:066:0098 орієнтовною площею 55, 22 га для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами соціально-побутового, торгівельного, комунально-складського призначення, інженерно-транспортною інфраструктурою та створення озеленених територій загального користування.

В свою чергу, листом від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 Міністерством аграрної політки та продовольства України було надано відповідь на звернення позивача та повідомлено, що з урахуванням детального плану території багатофункціонального житлового району, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 398/9455, Мінагрополітики України не заперечує щодо зміни цільового призначення, зокрема земельної ділянки 8000000000:91:066:0098 орієнтовною площею 55, 22 га в порядку передбаченому земельним кодексом України, з метою реалізації умов укладених інвестиційних договорів, зокрема з ТОВ "Інтерпроект" відповідно до Закону України Про інвестиційну діяльність .

Таким чином, як вбачається зі змісту вищезазначеного листа, органом управління позивача (на момент укладення спірного договору) - Міністерством аграрної політки та продовольства України було надано дозвіл на зміну в установленому законодавством порядку цільового призначення частини земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:066:0098 орієнтовною площею 55, 22 га, при цьому вказаний лист не містить заперечень Мінагрополітики щодо укладення та подальшого виконання, зокрема спірного інвестиційного договору.

При цьому, суд звертає увагу, що вказаний лист був наданий самим позивачем разом з заявою про усунення недоліків позовної заяви, що спростовує твердження позивача стосовно того, що йому не відомо походження такого листа.

Суд також зазначає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували відсутність у першого заступника Міністра Краснопольського Я.В. повноважень на підписання такого листа.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання третьої особи на лист Міністерства аграрної політики та продовольства України № 9/41566 від 21.09.2021, оскільки в останньому не зазначено, що Міністерством лист від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 на адресу позивача не надсилався, як і не викладено заперечення щодо існування такого листа, а лише зазначено, що в архіві Міністерства аграрної політики та продовольства України не виявлено листи, адресовані Державному підприємству Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця , зокрема, лист від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961.

Судом також встановлено, що розпорядженням Кабінету міністрів України від 20.11.2019 року №1101-р Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна та актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", останній було передано зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України.

Враховуючи, що цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", було передано зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України в 2019 році, натомість оспорюваний договір укладено між сторонами в 2015 році, відповідно, для укладення оспорюваного договору отримання погодження Фонду державного майна України станом на момент його вчинення не вимагалося.

Щодо твердження позивача стосовного того, що умови інвестиційного договору передбачають вибуття земельної ділянки із державної власності, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.2. договору, враховуючи статус сторони-1 та з метою економії державних коштів сторони погодили, що розрахунки між сторонами за договором здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об`єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку:

5.2.1. За виконання своїх зобов`язань за договором сторона-1 отримує у свою власність (господарське відання) 5 % від площі житла в об`єкті.

5.2.2. Решту об`єкта 95 % площі житла в об`єкті та 100 % площі нежилого призначення в об`єкті отримує у свою власність сторона-2.

Пунктом 5.2.3. договору передбачено, що за згодою сторін замість частини об`єкта, що вказана в п. 5.2.1. договору, стороні-1 можуть бути надані стороною-2 нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти у розмірі не менше ніж 5 % від вартості майнових прав на площі житла в об`єкті за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою сторони-1. В такому разі сторона-2 отримує у власність об`єкт в повному обсязі.

Відповідно до п. 12.4 договору, укладення даного договору не є зміною цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється та змінюється компетентними суб`єктами у встановленому законодавством порядку.

При цьому, у п. 12.5. договору, сторони стверджують, що при реалізації даного договору право на земельну ділянку залишається за стороною-1, земельна ділянка не є вкладом сторони-1 у діяльність по реалізації договору і укладення даного договору не припиняє права сторони-1 на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за стороною-1.

Суд зазначає, що за умовами спірного договору позивач, як землекористувач залучив ТОВ "Інтерпроект" для будівництва на земельній ділянці, якою він користується на праві постійного користування.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу та інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Суд зазначає, що позивач не є власником земельної ділянки на якій здійснюється будівництво та реалізує свої повноваження щодо такої земельної ділянки лише як землекористувач.

Так, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у місті Києві № 26-1-СГ від 19.07.2016 року, ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" було надано згоду на поділ земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:91:066:0098, площею 70,0206 га (земельна ділянка в межах якої, відповідно до умов Інвестиційного договору № 823 від 02.11.2015 року ДП НДВА Пуща-Водиця залучено ТОВ "Інтерпроект" до будівництва об`єкта).

Крім того, віповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у місті Києві № 26-1-СГ від 08.11.2018 року, ДП "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:91:066:0102 площею 55,2225 га, розташованої за адресою: м. Київ, Подільський район, проспект Правди (навпроти з проспектом Василя Порика), цільове призначення якої змінюється із земель сільськогосподарського призначення державної власності, наданих для ведення сільськогосподарської діяльності на землі житлової та громадської забудови для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами торгівельного, соціально-побутового призначення та об`єктами інженерної, транспортної інфраструктури та дорожнього господарства.

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у місті Києві № 26-1-СГ від 01.03.2019 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:91:066:0102 Державному підприємству "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" за адресою: м. Київ, Подільський район, проспект Правди (навпроти з проспектом Василя Порика) у Подільському районі міста Києва, цільове призначення якої змінюється із земель сільськогосподарського призначення державної власності, наданих для введення сільськогосподарської діяльності на землі житлової та громадської забудови з об`єктами торгівельного, соціально-побутового призначення та об`єктами інженерної, транспортної і інфраструктури та дорожнього господарства (категорія земель- землі житлової та громадської забудови, код КВЦП 02.10), розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю Конкорд Юг .

Відповідно до п. 3 вказаного наказу, змінено цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:91:066:0102 площею 55,2225 га з цільовго призначення для іншого сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 01.13), вид використання - для ведення сільськогосподарської діяльності на цільове призначення для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код КВЦПЗ 02.10), вид використання - для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови з об`єктами торгівельного, соціально-побутового призначення та об`єктами інженерної, транспортної інфраструктури та дорожнього господарства.

При цьому, суд звертає увагу, що у вказаних наказах Головного управління Держгеокадастру у місті Києві № 26-1-СГ від 08.11.2018 року та № 26-1-СГ від 01.03.2019 року також міститься посилання на лист Міністерства аграрної політки та продовольства України від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961.

Тож, враховуючи формування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:066:0102 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 від 16.07.2019 року до Інвестиційного договору № 823 від 02.11.2015 року, відповідно до якої Сторони дійшли взаємної згоди викласти підпункт 1.1.6 пункту 1 інвестиційного договору у наступній редакції: 1.1.6. Земельна ділянка - частина земної поверхні (територія) орієнтовною площею 55,2225 га, кадастровий номер якої 8000000000:91:066:0102, що розташована за адресою проспект Правди (навпроти з проспектом Василя Порика) у Подільському районі міста Києва, яка надана стороні-1 на праві постійного користування. Межі земельної ділянки визначені в додатку №1 до цього договору (п. 1.6. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 16.07.2019) .

З урахування викладено вище, суд зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номер 8000000000:91:066:0102 перебуває у володінні Держави Україна, знаходиться у постійному користуванні ДП НДВА Пуща-Водиця та фактично не вибувала з державної форми власності, що також підтверджується інформаційною довідкою з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 161104470).

Щодо посилання позивача на 5.2.3. договору (яким передбачено, що за згодою сторін замість частини об`єкта, що вказана в п. 5.2.1. договору, стороні-1 можуть бути надані стороною-2 нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти у розмірі не менше ніж 5 % від вартості майнових прав на площі житла в об`єкті за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою сторони-1. В такому разі сторона-2 отримує у власність об`єкт в повному обсязі), суд зазначає, що вказаним пунктом не передбачено наперед перехід права власності на весь об`єкт до ТОВ "Інтерпроект", а лише визначено, що за згодою сторін (позивача та відповідача) позивачу можуть бути надані відповідачем нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти у розмірі не менше ніж 5 % від вартості майнових прав на площі житла в об`єкті, тобто зазначено про таку можливість, яка не має обов`язкового характеру.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 27.09.2019 року між ДП НДВА Пуща-Водиця та ТОВ "Інтерпроект" було підписано Протокол № 1 розподілу площ в об`єкті за Інвестиційним договором № 823 від 02.11.2015 року, відповідно до якого, позивач за виконання своїх зобов`язань за спірним інвестиційним договором отримує у свою власність (господарське відання) частину об`єкту у розмірі 5 % від площі житла в об`єкті, які складаються з 12263,28 кв.м площі житла в об`єкті.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що умовами оспорюваного договору наперед передбачалось відчуження земельної ділянки державної власності на користь відповідача.

При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи наявні докази часткового виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Так, 20.11.2018 року між ДП НДВА Пуща-Водиця , як замовником та ТОВ "Інтерпроект", як платником та ДП Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , як виконавцем було укладено договір на створення (передачу) проектно-вишукувальних робіт № 1551, відповідно до якого виконавець бере на себе виконання проектно-вишукувальних робіт: виготовлення технічного звіту щодо якісної характеристики ґрунтового покриву та розрахунок витрат сільськогосподарського виробництва. Місце розташування об`єкту: м. Київ, проспект Правди (навпроти з проспектом Василя Порика), кадастровий номер 8000000000:91:066:0102.

В подальшому 22.04.2019 року на виконання умов Інвестиційного договору № 823 від 02.11.2015 року, ДП НДВА Пуща-Водиця , як замовником, було отримано Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва Комплексна забудова в межах IV, V, 2 п. к. III, 2 п. к. VIII мікрорайонів у багатофункціональному житловому районі на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:066:0102.

Крім того, 03.06.2019 року ДП НДВА Пуща-Водиця , як замовником та ТОВ "Інтерпроект", як інвестором було затверджено Техніко-економічні показники Комплексна забудова в межах IV, V, 2 п. к. III, 2 п. к. VIII мікрорайонів у багатофункціональному житловому районі на проспекті Правди (навпроти з проспектом Василя Порика) у Подільському районі м. Києва (IV мікрорайон].

Також, як вбачається з матеріалів справи 04.06.2019 року позивачем було затверджено Завдання на проектування проекту Комплексна забудова в межах IV, V, 2 п. к. III, 2 п. к. VIII мікрорайонів у багатофункціональному житловому районі на проспекті Правди (навпроти з проспектом Василя Порика) у Подільському районі м. Києва (IV мікрорайон].

20.06.2019 позивачем було видано наказ № 59-0 Про затвердження ескізного проекту: Комплексна забудова в межах IV, V, 2 п. к. III, 2 п. к. VIII мікрорайонів у багатофункціональному житловому районі на проспекті Правди (навпроти з проспектом Василя Порика) у Подільському районі м. Києва , відповідно до якого позивачем було затверджено проектну документацію на будівництво вищезазначеного об`єкту з відповідними технічними показниками.

Крім того, 24.06.2019 року між позивачем та АТ Київгаз було підписано Технічні умови приєднання до газорозподільної системи Комплексна забудова в межах IV, V, 2 п. к. III, 2 п. к. VIII мікрорайонів у багатофункціональному житловому районі на проспекті Правди (навпроти з проспектом Василя Порика) у Подільському районі м. Києва (IV мікрорайон).

В подальшому, 01.10.2019 між позивачем та відповідачем було укладено договір компенсації витрат за водопостачання та водовідведення № 01-10/19-421, відповідно до якого позивч зобов`язався надати доступ (місце підключення) до джерел водопостачання та водовідведення, з метою споживання води та водовідведення в необхідних обсягах, заявлених ТОВ "Інтерпроект", а відповідач, в свою чергу, зобов`язався компенсувати позивачу фактично понесені витрати за спожиту воду та водовідведення в межах показань лічильника та за Тарифами, що визначені водопостачальною організацією.

Крім того, як зазначено судом вище, 27.09.2019 року між ДП НДВА Пуща-Водиця та ТОВ "Інтерпроект" було підписано Протокол № 1 розподілу площ в об`єкті за Інвестиційним договором № 823 від 02.11.2015 року.

Тобто, вищезазначені дії позивача свідчать про те, що позивачем протягом тривалого часу вчинялись дії на виконання умов Інвестиційного договору № 823 від 02.11.2015 року, дійсність якого наразі оспорюється позивачем.

Щодо тверджень позивача про те, що Інвестиційний договір № 823 від 02.11.2015 є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зі змісту ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вбачається, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

У п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними №11 від 29.05.2013 вказано, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об`єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров`я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В свою чергу, обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Однак, позивачем не доведено невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства та умислу будь-якої із сторін на те, а також, що вказаний договір завідомо укладався з метою порушення таких інтересів, що унеможливлює визнання договору недійсним з цих підстав.

Отже, підсумовуючи викладене вище, з урахуванням положень ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсним Інвестиційного договору № 823 від 02.11.2015 року не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення прав, за захистом яких він звернувся до суду, з боку відповідача, а тому позовні вимоги про визнання недійсним інвестиційного договору № 823 від 02.11.2015 року, укладеного між Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпроект" не підлягають задоволенню.

Судом також враховано, що відповідачем було заявлено у відзиві про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Відповідно до пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням наведеного, оскільки суд відмовив позивачу у позові по суті у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і, відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 04.10.2021.

Суддя С. О. Щербаков

Дата ухвалення рішення 23.09.2021
Зареєстровано 08.10.2021
Оприлюднено 11.10.2021

Судовий реєстр по справі 910/7975/21

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Ухвала від 26.10.2021 Північний апеляційний господарський суд Господарське
Ухвала від 26.10.2021 Північний апеляційний господарський суд Господарське
Ухвала від 04.10.2021 Господарський суд міста Києва Господарське
Рішення від 23.09.2021 Господарський суд міста Києва Господарське
Ухвала від 09.09.2021 Господарський суд міста Києва Господарське
Ухвала від 12.08.2021 Господарський суд міста Києва Господарське
Ухвала від 10.06.2021 Господарський суд міста Києва Господарське
Ухвала від 24.05.2021 Господарський суд міста Києва Господарське

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Відстежувати судові рішення та засідання

Додайте Опендатабот до улюбленного месенджеру

Вайбер Телеграм

Опендатабот для телефону