Ухвала

від 04.10.2021 по справі 949/1259/21

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/1259/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2021 року

Слідчий суддя Дубровицького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 ,

за участю секретаря: ОСОБА_2 ,

розглянувши клопотання виконувача обов`язків начальника Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 на підставі матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021182220000060 від 28 вересня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1КК України про арешт майна,

В С Т А Н О В И В:

До Дубровицького районного суду Рівненської області від виконувача обов`язків прокурора Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 надійшло клопотання про накладення арешту на сільськогосподарську культуру - сою, загальною площею 20 га, яка незаконно засіяна на земельній ділянці з кадастровим номером 5621881300:05:012:0061 (площа 92 га) та перебуває у комунальній власності Дубровицької територіальної громади в особі Дубровицької міської ради, код ЄДРПОУ 05390997 на підставі акту приймання передачі нерухомого майна, серія та номер б/н, виданий 07 грудня 2020 року, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області.

Клопотання обгрунтовує тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 5621881300:05:012:0061 (площа 92 га), перебуває у комунальній власності Дубровицької територіальної громади в особі Дубровицької міської ради. Зазначена земельна ділянка є землею запасу та має обмеження у використанні, оскільки є охоронюваною зоною навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи та прибережною захисною смугою вздовж річок, навколо водойм та на островах. Разом з тим, невстановлені особи самовільно зайняли зазначену земельну ділянку, провели її обробіток та засіяли сільськогосподарською культурою - соєю. Будь-які договори оренди чи дозвільні документи на здійснення такої діяльності відсутні, а також у зв`язку з відсутністю контролю такої діяльності наноситься шкода родючому шару грунту, що в подальшому може вивести земельні ділянки із сільськогосподарського обороту. При цьому, у зв`язку з відсутністю укладених договорів оренди, бюджету Дубровицької міської ради завдаються значні збитки.

До початку розгляду справи від прокурора ОСОБА_3 до суду надійшла заява, у якій просить розглянути клопотання без його участі.

Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов`язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до висновку, що в задоволенні клопотання слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ст. 131, ч. 1 ст. 170 КПК України засобом забезпечення кримінального провадження є арешт майна, який полягає у тимчасовому позбавленні за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст. 170 КПК України; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч.2 ст. 170 КПК України, 3-1) можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст. 170 КПК України), 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст. 170 КПК України, 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

З матеріалів клопотання встановлено, що органом досудового розслідування, проводиться досудове розслідування кримінального провадження за №42021182220000060 від 28 вересня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України.

Підставою для внесення відомостей до ЄРДР став рапорт оперуповноваженого Сарненського РВ Управління СБ України в Рівненській області щодо виявлення факту самовільного заняття невстановленими особами земельних ділянок з кадастровими номерами: 5621881300:05:013:0014 (площа 5,93 га); 5621881300:05:012:0030 (площа 42,7096 га); 5621881300:05:012:0026 (площа 38,8373 га) та 5621881300:05:012:0061 (площа 92,0000 га), на яких невстановленими особами було проведено обробіток та засіяно соєю. Вказані земельні ділянки є землями запасу та деякі з них мають обмеження у використанні, оскільки є охоронною зоною навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи. При цьому будь-які договори оренди, чи дозвільні документи на здійснення такої діяльності відсутні (а.п.6).

29.09.2021 року під час проведення огляду місця події, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5621881300:05:012:0061, площею 92 га, яка має цільове призначення "Землі запасу" було виявлено посіви сої, орієнтовною площею 20 га (а.п.7).

Постанови про визнання речовими доказами посівів сої в даному кримінальному провадженні не виносилось.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя в першу чергу враховує обставини, визначені ч. 2 ст. 173 КПК України.

Частина 1 ст. 173 КПК України передбачає, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно з загальними правилами застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що закріплені у частині третій статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Тобто, для можливості застосування у кримінальному провадженні будь-якого заходу забезпечення обов`язковому доведенню підлягають одночасно всі наведені обставини. При цьому не доведення попередньої обставини виключає необхідність встановлення усіх наступних обставин.

Диспозиція ч.2 ст.197-1 КК України передбачає відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель.

Як вбачається з матеріалів клопотання, прокурором не надано належних доказів на підтвердження зазначених доводів про те, що земельну ділянку за кадастровим номером 5621881300:05:012:0026 було самовільно зайнято особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або, що земельна ділянка належить до особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель.

До матеріалів клопотання долучено Додаток до Акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 07.12.2020 року у вигляді таблиці з переліком земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність Дубровицькій територіальній громаді в особі Дубровицької міської ради Дубровицького району Рівненської області, де значиться земельна ділянка з кадастровим номером 5621881300:05:012:0061, площею 92 га (а.с.10). В графі "Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки" напроти відомостей по земельній ділянці з даним кадастровим номером вказано наступні дані: 01.05. Охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи 0,9653 гектарів; 01.05. Охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи 2,5268 гектарів; 05.02. Прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах 19,2818 гектарів.

До матеріалів клопотання долучено також інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку за кадастровим номером 5621881300:05:012:0061, де також значиться, що дана земельна ділянка площею 92 га відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням: "землі запасу". У графі "відомості про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки" вказано вид обмеження: "Прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах". Однак, Постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 року був затверджений вичерпний перелік обмежень щодо використання земельних ділянок, зокрема, прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах; уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах (коди 05.02 та 05.03). Та у відповідній постанові КМУ чітко зазначено, що ці прибережні захисні смуги є окремим, відмінним від згаданих у ч. 2 ст. 197-1 КК «охоронних зон» (код 01), видом обмежень, котрий належить до водоохоронних. Це підтверджується і положеннями Водного кодексу України, де в ст. 1 вказується, що прибережна захисна смуга є частиною не охоронної, а водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Зважаючи на ці нормативні приписи, в даному випадку слідчий суддя констатує відсутність підстав для кваліфікації за ч. 2 ст. 197-1 КК саме за ознакою зайняття земель в «охоронних зонах» в контексті вказаного виду обмеження щодо частини вказаної земельної ділянки розміром 19,2818 гектарів.

Що стосується інших відомостей про обмеження частин вказаної ділянки розмірами 0,9653 та 2,5268 гектарів (01.05. Охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної систем), то варто зауважити, що із 92 гектарів даної земельної ділянки тільки 3,4921 (0,9653+2,5268) га належить до охоронної зони, що підпадає під кваліфікацію за ч.2 ст.197-1 КК України. Однак, в клопотанні не конкретизовано, а з матеріалів слідчим суддею не встановлено наявності будь-яких доказів того, яка саме площа із загального розміру земельної ділянки 93 га, орієнтовно 20 га з яких засіяно сільськогосподарською культурою "соя" підпадає під обмеження "Охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи", тобто не доведено, що вказані 3,4921 га відносяться саме до тих 20 га, на яких виявлено посіви сої.

Крім того, прокурор просить накласти арешт на сільськогосподарську культуру - сою, загальною площею 20 га, яка незаконно засіяна на земельній ділянці площею 92 га. Проте, ним не надано жодних документів, які підтверджують точний розмір земельної ділянки, де виявлено посів, окрім зазначення про її орієнтовний розмір в протоколі огляду.

Також варто зазначити, що кримінальне провадження, в якому здійснюється досудове розслідування, порушене за ч.2 ст. 197-1 КК України - самовільне зайняття земельної ділянки, де предметом злочину є земельна ділянка, а не врожай. Прокурором у клопотанні не зазначено для встановлення яких саме обставин скоєння кримінального правопорушення має значення вирощений на земельній ділянці врожай. Враховуючи це, доказове значення врожаю сої для доведення факту вчинення зазначених у диспозиції статті дій, взагалі є сумнівним. Тобто, посіви сільськогосподарської культури «сої», якою засіяна зазначена у клопотанні земельна ділянка не є ні об`єктом, ні предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України. Таким чином, прокурором не доведено, яка мета досудового розслідування може бути досягнена шляхом накладення арешту на земельні ділянки з вирощеними на них посівами сільськогосподарської культури сої. При цьому належним чином не мотивовано і мету їх зберігання. Більше того, матеріали клопотання не містять інформацію про те, яким саме чином буде збережено сільськогосподарську продукцію, яка є такою, що псується.

Крім того, врожай сільськогосподарської культури - сої, не відповідає критеріям наведеним у ст.98 КПК України для речового доказу, так як не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст.197-1 КК України, не зберіг на собі його сліди, не містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ, та не є набутим кримінально протиправним шляхом, оскільки факт самовільно захоплення земельної ділянки не свідчить про незаконність набуття права на врожай.

Відповідно до змісту положень ст. 170 КПК України підставою арешту майна є наявність сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно, зокрема є доказом злочину.

Проте, в рамках даного кримінального провадження жодній особі, про підозру не повідомлено, конфіскація або спеціальна конфіскація санкцією ч.2 ст.197-1 КК України не передбачена, цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, не заявлявся.

Згідно ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обгрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

ЄСПЛ нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98) (справа «East/West Alliance Limited» проти України).

В ході розгляду клопотання про накладення арешту у кримінальному провадженні не доведено необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

Також безпідставними є посилання прокурора на арешт такого майно з метою спеціальної конфіскації. Як зазначено у ч.4 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Однак системний аналіз ст.96-1 та ст.197-1 України свідчить про відсутність можливості спеціальної конфіскації за таким злочином як самовільне зайняття земельної ділянки.

Всупереч положенням ч. 3 ст. 132 КПК України прокурором не доведено існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; не доведено, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; а також те, що може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч.1ст.173 КПК України- слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Отже, дослідженням змісту даного клопотання встановлено, що прокурор не вказує, яке завдання має бути виконане у зв`язку з накладенням арешту на землі та посіви с/г культури на даній площі та яка є потреба слідства у такому арешті.

Крім цього, прокурором не доведено обставин, передбачених п.2 та п.3 ч.3 ст.132 КПК України про те, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності, чи користування держави чи інших осіб на земельні ділянки. Зокрема, прокурор не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права розпоряджатися та використовувати земельні ділянки завданням кримінального провадження, а також наслідки такого арешту майна та не довів будь-яких ризиків, які визначені Законом.

Відповідно до положень ч.6 ст.170 КПК України у випадку , передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Отже дане клопотання не містить відомостей точного розміру ділянки посівів сої, не містить підтвердження існування обов`язкової ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.179-1 КК. Крім того, відсутні доводи стосовно можливого настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженні у разі незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки органом досудового розслідування жодним чином не доведено, що вищезазначене майно зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

В разі прийняття рішення про арешт вищевказаних посівів, наслідком неминуче буде питання організації збору врожаю, його збереження, що вимагає понесення досудовим слідством не передбачених нормами КПК України значних матеріальних витрат.

Таким чином, приходжу до висновку про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно, вказане у клопотанні прокурора, а тому в його задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст.ст.131,132,170 - 173,175,234 - 236,309 КПК УкраїниКПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання виконувача обов`язків начальника Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 на підставі матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021182220000060 від 28 вересня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1КК України про арешт майна - відмовити.

Повний текст ухвали проголошено 07 жовтня 2021 року о 17-00 год.

Ухвала може бути оскаржена Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя:підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області ОСОБА_1 .