Ухвала

від 05.10.2021 по справі 2-2063/2008

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-2063/2008 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/811/1194/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 10

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Жукровської Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 липня 2008 року в складі судді Бойко О.М. у справі за позовом ОСОБА_3 до Житлово-будівельного кооперативу 163, з участю третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності,-

встановив:

У липні 2008 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ЖБК - 163, з участю третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності, просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Вимоги обґрунтовувала тим, що її чоловік ОСОБА_6 був членом ЖБК 163 та йому в даному кооперативі належала спірна квартира, вони разом із чоловіком, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, повністю виплатили пай за неї, однак не зареєстрували право власності на квартиру у встановленому порядку. У зв`язку з тим, що вказане майно набуте за час шлюбу, вважає, що таке є спільним майном подружжя, а тому виходячи з рівності часток їй належить 1/2 частини квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, вона як спадкоємець першої черги фактично прийняла спадщину, однак має труднощі в оформленні свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю правозастосовного документу на квартиру.

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23 липня 2008 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , зазначає, що оскаржуване рішення стосується прав та інтересів його довірителя, як кредитора, оскільки рішення про визнання права власності на спадкове майно спрямоване на недопущення стягнення на майно боржника в майбутньому.

В апеляційній скарзі зазначає, що 03.10.1991 ОСОБА_6 отримав від нього позику в сумі 2000 дол. США, які зобов`язувався повернути на першу вимогу, однак на вимогу від 03.11.2020 про повернення коштів, отримав листа від ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а після його смерті у Шостій державній нотаріальній конторі заведена відповідна спадкова справа.

Покликається на положення ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредиторів, а також про необхідність повідомлення їх про відкриття спадщини.

Вважає, що ОСОБА_3 діяла недобросовісно та зловживала своїм право стосовно його довірителя ОСОБА_1 , як кредитора.

Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 липня 2008 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Учасники справи позивачка ОСОБА_3 , представник відповідача Житлово-будівельного кооперативу 163, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибули, представник апелянта ОСОБА_2 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із наявністю ознак захворювання ГРВІ, однак доказів перебування на лікуванні не надав.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглядаючи апеляційну скаргу колегія суддів виходить з такого.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Задовольняючи позовні вимоги та ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 , чоловік позивачки ОСОБА_3 , був членом ЖБК - 163 і йому в кооперативі належала квартира АДРЕСА_1 , пайові внески за яку було виплачено ним повністю, однак право власності на дану квартиру ним не було зареєстровано у встановленому порядку.

При цьому ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 15.02.1950, відтак встановивши, що пайові внески за спірну квартиру виплачені за час шлюбу, суд прийшов висновку що спірна квартира, відповідно до положень ст. 22 КпШС України, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тобто 1/2 частина квартири належить позивачці.

Також, врахувавши те, що після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка, яка є спадкоємцем першої черги за законом, фактично вступила у володіння і управління спадковим майном, а отже прийняла спадщину відповідно до ст. 549 ЦК України (у редакції 1963р.), інші спадкоємці першої черги за законом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були залучені до участі у розгляді справи та визнали позовні вимоги, тому суд задовольнив позовні вимоги та визнав право власності на спірну квартиру в цілому.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 липня 2008 року оскаржувалося в апеляційному порядку, при цьому постановою Львівського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Житлово-будівельного кооперативу 163, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності - закрито.

Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_8 залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року залишено без змін (а.с. 97-98, 169-171).

Як зазначалося вище, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 1/2 частина спірної квартири належить позивачці, як частка в спільному майні подружжя, а іншу 1/2 частину вона успадкувала після смерті чоловіка як спадкоємиця першої черги за законом.

Наведене свідчить, зокрема про те, що спірні правовідносини крім того, що є майновими, також належать до категорії спадкових, оскільки об`єкт таких входить у спадкову масу після смерті чоловіка позивачки ОСОБА_6 .

Статями 1216 та 1217 ЦК України визначено, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), і що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила книги шостої ЦК України застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, за змістом указаної норми, ЦК України 2003 року застосовується до спадщини, яка відкрилася, але була прийнята спадкоємцями після 1 січня 2004 року, а якщо спадщина була прийнята до 1 січня 2004 року, застосовується ЦК Української РСР 1963 року.

Статтями 529, 530 ЦК УРСР (1963 року) передбачено, що при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно із статтями 548, 549 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, що був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Так, ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд встановив інших спадкоємців першої черги за законом померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також встановив їхнє відношення до заявлених позовних вимог ОСОБА_3 .

Разом з цим, оскаржуючи рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 липня 2008 року, ОСОБА_1 , з врахуванням зазначеного складу учасників справи та заявлених вимог, фактично заперечує права ОСОБА_3 найперше, як спадкоємця першої черги, однак будь яких доказів щодо порушення його прав та інтересів рішенням суду, як спадкоємця померлого ОСОБА_6 , апелянт не подав.

При цьому, доказів про те, що укладена у 1991 році розписка покійного ОСОБА_6 про надання йому коштів у позику ОСОБА_1 (навіть за умови її правової оцінки судом та правдивості) впливає на права останнього в контексті реалізації позивачкою ОСОБА_3 прав спадкоємця в судовому порядку, судом не встановлено.

За змістом частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, кожна особа несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Враховуючи наведені норми закону та досліджені судом матеріали справи, колегія суддів приходить висновку про те, що ОСОБА_1 не надав, належних та допустимих доказів щодо порушення його прав та обов`язків, як спадкоємця ОСОБА_6 , з якими законодавець пов`язує право особи на частку у відповідному майні, відтак докази про порушення його прав оскаржуваним рішенням відсутні.

Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що оскаржуваним рішенням вирішувалось питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_9 , тому провадження за його апеляційною скаргою необхідно закрити.

Закриття провадження - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 п. 3 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

17 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 206/2-1238/11, провадження № 61-23491 св 18 (ЄДРСРУ № 95067027) вказав, що суд апеляційної інстанції у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, має право закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13.

Зважаючи на те, що оскаржуваним рішенням не вирішувались питання про права та обов`язки апелянта ОСОБА_1 , який не був залучений до участі у справі, що стверджує про відсутність у останнього права апеляційного оскарження відповідного рішення, відтак апеляційне провадження необхідно закрити.

Керуючись ст. 260, п. 1 ч. 1 ст. 362, ч. 4 ст. 364, ст.ст. 372, 389 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Житлово-будівельного кооперативу 163, з участю третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складений 05 жовтня 2021 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк