Ухвала

від 11.10.2021 по справі 915/1432/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

11 жовтня 2021 року Справа № 915/1432/20

м. Миколаїв

Суддя Господарського суду Миколаївської області Давченко Т.М.

розглянувши подання начальника Шевченківського ВДВС у Миколаївській області Миколаївського району ПМУМЮ (м. Одеса) Некрасової Н.В.,

вул. Океанівська, 1-А, м. Миколаїв, 54052;

про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України

громадянки ОСОБА_1 (як керівника боржника)

у справі № 915/1432/20 (наказне провадження)

за заявою Міського комунального підприємства "Миколаївводоканал",

вул. Погранична, 161, м. Миколаїв, 54055;

про стягнення з Житлово-комунального підприємства Галицинівської сільської ради "Дельфін",

вул. Центральна, 1, с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область, 57286;

грошових коштів у загальній сумі 28220,63 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Начальник Шевченківського ВДВС у Миколаївській області Миколаївського району ПМУМЮ (м. Одеса) Некрасова Н.В. звернулася з поданням, зареєстрованим у Господарському суді Миколаївської області 08.10.2021 за вх. № 15183/21, у порядку ст. 337 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в?їзду в Україну громадян України" та ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянки ОСОБА_1 , яка, за твердженнями заявника, є керівником Житлово-комунального підприємства (ЖКП) Галицинівської сільської ради "Дельфін", котре є боржником у зведеному виконавчому провадженні (ЗВП) № 64900460 з виконання, зокрема, судового наказу Господарського суду Миколаївської області від 01.12.2020 № 915/1432/20.

Подання обґрунтоване тим, що: 1) судовий наказ № 915/1432/20 на сьогоднішній день не виконаний, будь-яких дій для його виконання боржником не вчинено; 2) майно, належне боржнику на праві власності, відсутнє.

Дослідивши матеріали подання, суд приходить до такого.

У відповідності до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, у разі ухилення боржника від виконання зобов?язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи чи керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов?язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в?їзду в країну громадян України", право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов?язань, покладених на нього судовим рішенням, ? до виконання зобов?язань.

На виконання статті 2 Указу Президента України від 24.03.2008 № 261/2008 "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів" стосовно врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов?язання, було видано спільного листа Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 № 25-32/463 та № 25-5347, в якому зазначено, що наявність у особи невиконаних зобов?язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, до того ж питання такого обмеження вирішується судом.

Виконання судового рішення є невід?ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Ухилення боржника від виконання своїх зобов?язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов?язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

У листі Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов?язань, а за ухилення від їх виконання. У зв?язку з цим з метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов?язків учасників спірних правовідносин суду належить з?ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов?язання в повному обсязі або частково.

Отже, Законом України "Про виконавче провадження" закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов?язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

Поряд з цим, згідно з правилами ст. 337 ГПК України, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи може мати місце виключно у випадку: коли ця особа є боржником; невиконання нею судового рішення, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Такий захід забезпечення виконання судового рішення є виключним.

Статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України та в?їзд в Україну громадян України" передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов?язання до виконання зобов?язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках.

Таким чином, наявність в особи невиконаних зобов?язань, покладених на неї, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов?язань, а за ухилення від їх виконання. У зв?язку з цим з метою всебічного і повного з?ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов?язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов?язання в повному обсязі або частково.

Ухилення від виконання зобов?язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов?язку сплатити кошти).

При цьому Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальною нормою права, якою врегульовано умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню. Тобто вказаним Законом врегульовано права та обов?язки осіб, на правовідносини яких розповсюджується дія такої норми права.

Відтак якщо спеціальною нормою права (п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону) передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов?язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи чи керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов?язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, то обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені спеціальною нормою права, а саме Законом.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.08.2020 у справі № 910/8130/17.

Отже, виконавець має право на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як боржника-фізичної особи, так і керівника боржника-юридичної особи.

Разом із тим, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 не є керівником боржника.

Натомість, реєстр містить запис про те, що ОСОБА_1 , була виконуючим обов?язки директора ЖКП Галицинівської сільської ради "Дельфін" на три місяці з 04.03.2021 по 04.06.2021 включно, а також в указаний період була уповноваженою вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо; подавати документи для державної реєстрації від імені юридичної особи.

Доказів того, що ОСОБА_1 є керівником боржника на даний час державним виконавцем не подано.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі ? Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

У відповідності до ст. 313 ЦК України, фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у Цивільному кодексі України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме ? до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Згідно ч. 3 ст. 269 ЦК України особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

В даному випадку вжиття запропонованих державним виконавцем заходів не ґрунтується на приписах закону та могло призвести до порушення фундаментального права на свободу пересування зазначеної вище особи, що є неприпустимим.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що підстави для задоволення подання державного виконавця відсутні.

Керуючись ст.ст. 234, 337 ГПК України, ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", суд

У Х В А Л И В:

Відмовити повністю в задоволенні подання начальника Шевченківського ВДВС у Миколаївській області Миколаївського району ПМУМЮ (м. Одеса) Некрасової Н.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянки ОСОБА_1 .

Ухвалу може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 10 днів з дня її проголошення.

Суддя Т.М. Давченко