Рішення

від 11.10.2021 по справі 640/15232/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року м. Київ № 640/15232/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СТРІТ-ОПТ

до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю СТРІТ-ОПТ з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, Державної податкової служби України в якому просило:

- скасувати рішення комісії Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації № 1541970/42310006 від 28.04.2020р. про відмову в реєстрації податкової накладної від 15.04.2020 року №2;

- зобов`язати ДПС України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну від 15.04.2020 року №2, датою її подання;

- встановити судовий контроль та зобов`язати відповідачів подати до суду звіт про виконання судового рішення, протягом одного тижня з дня набрання законної сили судовим рішенням.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що комісією ГУ ДПС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, було прийнято рішення про відмову в реєстрації ПН в Єдиному реєстрі податкових накладних, яке на думку позивача, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки платником податків надано всі необхідні документи, які підтверджують реальність здійснення операцій по податковій накладній.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.04.2020р. позивачем складено та подано для реєстрації в ЄРПН податкову накладну № 2.

Водночас, відповідно до квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 15.04.2020р. № 2, документи доставлено до ДПС України. Документи прийнято, однак реєстрація зупинена. Вдповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку відповідає пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку та запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Позивачем подано до відповідача повідомлення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по ПН/РК, реєстрація якої/го зупинено (ПН від 15.04.2020р. № 2) до якого надано пояснення та копії документів на підтвердження реальності здійснення операції по податковій накладній, реєстрацію якої було зупинено.

28.04.2020р. Головою комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийнято рішення № 1541970/42310006 про відмову у реєстрації податкової накладної № 2 від 15.04.2020р. в Єдиному реєстрі податкових накладних з посиланням на ненадання платником податку копій документів, а саме: розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків.

З огляду на вищевикладене, позивач звернувся до суду для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201. Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У розумінні підпунктів 14.1.60 пункту 14 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) Єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Таким органом центральної виконавчої влади, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, є Державна податкова служба України.

Згідно з підпунктами а , б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

У свою чергу, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг, згідно приписів норми пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. (абзац 5 пункту 201.10 статті 201 ПК України).

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин (абзац 5 пункту 201.10 статті 201 ПК України).

Згідно з пункту 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Механізм зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), організаційні та процедурні засади діяльності комісій з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі (далі - комісії контролюючих органів), права та обов`язки їх членів визначає Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165.

У відповідності до пункту 2 Порядку №1165 автоматизований моніторинг відповідності податкової накладної/розрахунку коригування критеріям оцінки ступеня ризиків - сукупність заходів та методів, що застосовуються контролюючим органом для виявлення ознак наявності ризиків порушення норм податкового законодавства за результатами проведення автоматизованого аналізу наявної в інформаційних системах контролюючих органів податкової інформації.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1165 у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

Відповідно до пунктів 10-11 Порядку № 1165 У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; 2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, прийняте у зв`язку із ненаданням платником податку копій документів, а саме: розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків.

Проте, яких саме документів контролюючий орган не зазначив.

Жоден з перелічених документів, що передбачений формою, не підкреслений.

Відповідно до пункту 5 Порядку №520 перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.

В той же час, у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної не було зазначено вичерпного переліку документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію ПН в ЄРПН.

Пунктом 8 Критеріїв ризиковості платників податку зазначено: у контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування.

Наведене в сукупності свідчить про те, що контролюючий орган зупинив реєстрацію податкової накладної з одних підстав, а відмовив у їх реєстрації з інших підстав, які не були причинами для зупинення.

Також, відповідно до пункту 11 Порядку №520 Комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації ПН в ЄРПН у разі: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у ПН/РК, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі; та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку; та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.

При цьому, конкретний перелік документів може залежати, зокрема від змісту операції з постачання, суб`єктного складу її учасників, їх податкової поведінки.

Здійснення моніторингу відповідності ПН/РК критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, що складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

Тобто, використання податковим органом загального пункту щодо різновидів оцінки за критеріями ризику є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути обізнаним у моделюванні поведінки та таким, що не повідомлений про необхідність надання документів за вичерпним і зрозумілим переліком.

Невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії має наслідком визнання його протиправним.

За таких підстав, суд приходить до висновку про те, що відповідачем неправомірно зупинено реєстрацію податкової накладної позивача та протиправно винесено оскаржуване рішення про відмову у реєстрації вказаної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки контролюючий орган обмежився лише загальною оцінкою наданих позивачем документів, при цьому, сукупність наданих первинних документів до матеріалів справи, не дають підстав для сумніву щодо здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом, на виконання вимог яких складено спірну податкову накладну.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкову накладну № 2 від 15.04.2020р. датою її подання, суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 201.16.4. пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна / розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій:

а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, відповідно до п. 19, п. 20 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1246 податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструються у день:

1) прийняття комісією рішення про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування;

2) набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення суду).

У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду (пункт 20 Порядку № 1246).

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що у даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, подану позивачем податкову накладну, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Таким чином, оскільки оскаржуване рішення визнано протиправним та скасовано, суд приходить до висновку про те, що належним способом захисту прав позивача є задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подану позивачем податкову накладну.

З урахуванням наведеного та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що адміністративний позов має бути задоволено.

Щодо вимог представника позивача про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 714, 00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінанрсовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що представник позивача просив суд розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 714, 00 грн.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником надано копії таких документів: Договір-доручення про надання правової допомоги від 29 квітня 2020 року №ПН-2/02, укладеного між Адвокатським об`єднанням Адвокатська фірма Правозахисник та директором ТОВ СТРІТ-ОПТ , Протокол №1 узгодження договірної ціни від 29 квітня 2020 року, Акт приймання-передачі правових послуг від 04 травня 2020 року №ПН-2/02, Звіт про надані правові послуги від 04 травня 2020 року №2/02, Рахунок-фактуру від 04 травня 2020 року №ПН-2/02 та платіжне доручення від 26 червня 2020 року №2.

Водночас, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/7806/17, щодо застосування ст. 134 КАС України. У вказаному судовому рішенні зазначено, що аналіз положень ст. 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, а саме: у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, дійшов висновку, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В інших справах Ботацці проти Італії , Іатрідіс проти Греції , у текстах своїх рішень у даних справах Європейський суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При розгляді клопотання, суд, також враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, згідно яких: "…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг".

Суд зазначає, що справа відповіднно до предмету спору не є складною.

Дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що розмір витрат на оплату гонорару адвоката, у заявленому розмірі 14 714, 00 грн. не є співмірним із складністю справи, фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним в акті наданих послуг переліком.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача 10 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас, в частині вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідачів подати до суду звіт про виконання судового рішення, протягом одного тижня з дня набрання законної сили судовим рішенням, суд зазначає таке.

Так, ч. 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналіз вказаної правової норми дає суду підстави стверджувати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов`язком.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

При цьому, відповідно до ч. 2 до ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України Про виконавче провадження , а відтак суд не вбачає правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення.

Доказів на підтвердження факту того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення, яке набрало законної сили до суду не надано, з огляду на що суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю СТРІТ-ОПТ - задовольнити.

2. Скасувати рішення комісії Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 28.04.2020р. № 1541970/42310006 про відмову в реєстрації податкової накладної від 15.04.2020 року № 2.

3. Зобов`язати ДПС України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну від 15.04.2020 року № 2, датою її подання.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТРІТ-ОПТ судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1 051, 00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТРІТ-ОПТ судові витрати за сплату судового збору в розмірі розмірі 1 051, 00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.

6. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТРІТ-ОПТ за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

7. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТРІТ-ОПТ за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська