Постанова

від 05.10.2021 по справі 200/9958/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року справа №200/9958/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Гайдар А.В., секретар судового засідання Сізонов Є.С., за участю представника відповідача - Сенникова А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 р. у справі № 200/9958/20-а (головуючий І інстанції Бабіч С.І.) за позовом Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

27 жовтня 2020 року Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.10.2019 року № 0000881418 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 2 981 001,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 490 500,50 грн. нарахованих на підставі акту перевірки № 42/05-99-05-17/34032208 від 20.09.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем 20.09.2019 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку за результатами якої складено акт № 42/05-99-05-17/34032208, та встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 85.2 ст. 85, п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 розділу V Податкового кодексу України, а. 5 розділу ІІІ, пп. 1 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності, а саме: за лютий 2019 року на суму 1 783 333,00 грн., за березень 2019 року на суму 700324,00 грн., за квітень 2019 року на суму 497344,00 грн. та разом на загальну суму 2981001 грн. 23.10.2019 року відповідачем було складено податкове повідомлення-рішення № 0000881418 про донарахування податкового зобов`язання в сумі 2 981 001,00 грн. з податку на додану вартість та нараховано штраф у сумі 1 490 500,50 грн. у зв`язку із заниженням податку на додану вартість. Позивач заказу на те, що не погодившись зі спірним рішенням відповідача направив до Державної податкової служби України скаргу від 15.11.2019 року № 2192 про скасування податкового повідомлення-рішення, однак рішенням Державної податкової служби України від 28.12.2019 року № 14963/6/99-00-08-05-01 скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що прийнято із суттєвим порушенням норм Податкового кодексу України, оскільки первинними документи, які долучені до матеріалів справи та були надані під час перевірки податковому органу, підтверджується реальність господарських операцій з ТОВ «Дикон» та ТОВ «НОРД СУПРА» , а товари та виконані роботи, які були придбані у вказаних контрагентів, використовувались у власній господарській діяльності.

Також зазначає, що достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання або виготовлення платником податку товарів чи послуг; використання зазначених товарів, робіт та послуг в межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням, з урахуванням рівня звичайних цін. Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно пункту 201.10 ст.201 ПК України являється податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. ТОВ «Дикон» та ТОВ «НОРД СУПРА» були складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, що з огляду на норми ПК України дає право позивачу нарахувати суми податку на додану вартість за цими податковими накладними до податкового кредиту.

Крім того вказує, що всі первинні документи, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, містять всі обов`язкові реквізити як того вимагає законодавство, що свідчить про правомірність відображення їх у податковій звітності.

Стосовно посилання податкового органу щодо відсутності справжнього джерела первинного походження товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «ДиКон» та ТОВ «НОРД СУПРА» позивач зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Крім того, позивач вказує, що на час здійснення господарських операцій за договорами, ТОВ «ДиКон» та ТОВ «НОРД СУПРА» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зареєстровані, в зв`язку з чим у позивача не було підстав ставити під сумнів господарську правоздатність ТОВ «ДиКон» та ТОВ «НОРД СУПРА» .

Підкреслює, що податкової вигоди, як це неодноразово вказується в акті перевірки, ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» не мало, оскільки на суми податкового кредиту на товари та виконані роботи від ТОВ «ДиКон» та ТОВ «НОРД СУПРА» були нараховані податкові зобов`язання за п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України.

Вказує, що в акті від 20.09.2019 року № 42/05-99-05-17/34032208 згадується про наявність кримінального провадження № 42017000000004299 від 17.11.2017 року та здійснення досудових розслідувань у відношенні ТОВ «НОРД СУПРА» , однак, таке посилання є безпідставним, оскільки вина ТОВ «НОРД СУПРА» у вчиненні протиправних дій ще не доведена.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 р. у справі № 200/9958/20-а позов задоволено, внаслідок чого скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 23.10.2019 року № 0000881418 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 2981001,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1490500,50 грн., нарахованих на підставі акту перевірки № 42/05-99-05-17/34032208 від 20.09.2019 року.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що проведеною перевіркою доведено нереальність (відсутність фактичного здійснення) господарської операції між Позивачем та його контрагентами. Такий висновок підтверджується: відсутністю справжнього джерела первинного походження товарів , відтак не існує дійсної можливості набуття їх у власність, а тому відсутній факт володіння відповідним активом та розпорядження ним у ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» , незважаючи на документальне оформлення операцій; відсутністю технічної (ресурсної) і технологічної можливості здійснення виробництва (на першій ланці), перевезення (навантаження, розвантаження), тимчасового зберігання таких обсягів товару (його фізичний рух) в обмежені проміжки часу; не здійснення придбання послуг з транспортування у інших СГ тощо, чим порушено пп. 14.1.191, 14.1.202 і 14.1.244 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, частини п`ятої ст. 203, частини другої ст. 319, частини перших ст. 334 та 656 Цивільного кодексу України, частини п`ятої ст. 3, частини перших ст. 134 та 264 Господарського кодексу України, абзацу другого ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Фактично ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» здійснено неправомірне оформлення первинних документів за нереальними господарськими операціями з придбання (купівлі) товарів, послуг оскільки документи не відображають реального руху активів між учасниками господарської операції всупереч норм частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704. Оскільки відсутній факт формування згідно з абзацом другим ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання або власного виробництва. Тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу п`ятого ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , в основі якої має бути дійсний рух певного активу.

При перенесенні інформації ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» з неправомірно складеного первинних документів до облікових регістрів порушено норми частини п`ятої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, абзацу другого розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21.12.99 за № 893/4186.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» є юридичною особою, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за кодом ЄДРПОУ 34032208 10.04.2006 року, запис №12551230000000094.

Позивачем до відповідача 18 березня 2019 року направлена податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2019 року, яка отримана відповідачем у той же день, що підтверджується відповідною квитанцією № 2, яка долучена до матеріалів справи, за березень 2019 року, яка отримана відповідачем у цей же день, що підтверджується квитанцією № 2, за квітень 2019 року, яка отримана відповідачем у цей же день, що підтверджується квитанцією № 2 (т.2, а.с. 104-131).

Відповідно до декларацій позивача, позитивне значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9 - рядок 17 декларації) (позитивне значення), яке сплачується до державного бюджету, відображене у рядку 18 декларації за лютий 2019 року складає 69381,00 грн., за березень 2019 року - 62064,00 грн., за квітень 2019 року - 68974,00 грн.

З 02.09.2019 року по 13.09.2019 року Головним управління ДПС у Донецькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» з питання достовірності формування та віднесення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками: ТОВ «ДиКон» за лютий 2019 року, ТОВ «НОРД СУПРА» за березень-квітень 2019 року, про що складено акт від 20.09.2019 №42/05-99-05-17/34032208 (т.1 а.с.18-48).

Згідно висновків акту перевірки податковим органом зазначено встановлення порушення позивачем вимог п.44.1 ст. 44, п. 85.2 ст.85, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200, п.201.1 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, п. 5 розділу ІІІ, пп. 1 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 року за № 159/28289, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності, а саме: за лютий 2019 року по взаємодії з контрагентом ТОВ «ДиКон» - 1783333,00 грн., за березень 2019 року по взаємодії з контрагентом ТОВ «НОРД СУПРА» - 700324,00 грн., за квітень 2019 року по взаємодії з контрагентом ТОВ «НОРД СУПРА» - 497344,00 грн., на загальну суму 2981001,00 грн.

Не погодившись з висновками викладеними в Акті - перевірки, підприємством подано до Головного управління ДПС у Донецькій області заперечення (вих. №1965 від 03.10.2019 року) (т.1 а.с.49-52).

18.10.2019 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області надано відповідь на заперечення позивача за №14343/10/05-99-05-17 (т.1 а.с.53-64), відповідно до якої зазначено, що висновки акта від 20.09.2019 року № 42/05-99-99-17/34032208 відповідають діючому законодавству та з урахуванням наданих заперечень, залишені без змін, а саме: перевіркою встановлено порушення п.44.1 ст. 44, п. 85.2 ст.85, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200, п.201.1 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено показники у рядку № 18 «Позитивне значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9 - рядок 17 декларації) (позитивне значення), яке сплачується до державного бюджету» у загальній сумі 2 981 001,00 грн.

На підставі акту перевірки, 23 жовтня 2019 року було прийняте спірне податкове повідомлення-рішення № 0000881418, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 471 501,50 грн., з якої 2 981 001,00 грн. - сума податкових зобов`язань, 1 490 500,50 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафи) (т.1 а.с.66).

Зазначене податкове повідомлення-рішення направлено на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням, та отримано уповноваженою особою позивача 25.10.2019 року, що підтверджується матеріалами справи (т. 2 а.с. 31).

Позивач скористався правом адміністративного оскарження та звернувся зі скаргою № 2192 від 05.11.2019 року на податкове повідомлення-рішення (т.1 а.с.67-70).

Рішенням Державної податкової служби України від 28.12.2019 року №14963/6/99-00-08-05-01, податкове повідомлення - рішення від 23.10.2019 року № 0000881418 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення (т.1 а.с.71-74).

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Пункт 15.1 статті 15 Податкового кодексу України визначає: платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

У підпункті 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України зазначено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Зміст п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України визначає, що на платника податків покладений обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У пп. 14.1.191. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Підпунктом 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Підпунктом 14.1.244 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

За нормою п.п. а п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Унормуванням п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

За приписами п.п. а п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит - це елемент розрахунку суми податку на додану вартість, яку має сплатити платник до бюджету. Це по суті розмір податку на додану вартість, що був оплачений платником податку на додану вартість на користь своїх контрагентів-інших платників податку на додану вартість, з приводу якої в останніх вже виник обов`язок щодо сплати відповідної суми податку до бюджету.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Відповідно до пп. «а» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу об`єктом оподаткування ПДВ є операції з постачання товарів та послуг. Згідно з пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу постачання товарів - це передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

У п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України окреслено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, вказаних у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996).

Статтею 1 Закону № 996 встановлює, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За визначенням ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця. Права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів оброблення інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов`язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством.

Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.

Приписами пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 встановлено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Аналіз наведених норм вказує на те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Суд зазначає, що відповідачем, зазначено про відсутність реального (законного) джерела походження ідентифікованих товарів/робіт/послуг та нереальність (відсутність фактичного здійснення) господарських операцій з придбання товарно - матеріальних цінностей по контрагентах на адресу ДП "Шахтоуправління "Південнодонбаське № 1", за період лютий 2019 року з ТОВ «ДиКон» , березень - квітень 2019 року з ТОВ «НОРД СУПРА» .

Податковий орган в акті перевірки вказував, що проведеною перевіркою встановлено нереальність (відсутність фактичного здійснення) господарської операції, що підтверджується: відсутністю справжнього джерела первинного походження товарів , відтак не існує дійсної можливості набуття їх у власність, а тому відсутній факт володіння відповідним активом та розпорядження ним у ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» , незважаючи на документальне оформлення операцій; відсутність технічної (ресурсної) і технологічної можливості здійснення виробництва (на першій ланці), перевезення (навантаження, розвантаження), тимчасового зберігання таких обсягів товару (його фізичний рух) в обмежені проміжки часу; не здійснення придбання послуг з транспортування у інших суб`єктів господарювання тощо, чим порушено пп. 14.1.191, 14.1.202 і 14.1. 244 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, частини п`ятої ст.203, частини другої ст.319,частини перших ст.334 та 656 Цивільного кодексу України, частини п`ятої ст.3, частини перших ст.134 та 264 Господарського кодексу України, абзацу другого ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Фактично ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» здійснено неправомірне оформлення первинних документів за нереальними господарськими операціями з придбання (купівлі) товарів, послуг оскільки документи не відображають реального руху активів між учасниками господарської операції ( наведені в п.п. 3.1.2.2.) всупереч норм частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704. Оскільки відсутній факт формування згідно з абзацом другим ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб`єктів господарювання або власного виробництва. Тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія у визначенні абзацу п`ятого ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , в основі якої має бути дійсний рух певного активу.

При перенесенні інформації ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» з неправомірно складеного первинних документів до облікових регістрів (наведено в п.п. 3.1.2.2.) порушено норми частини п`ятої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, абзацу другого розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21.12.99 за № 893/4186.

Перевіряючи висновки перевірки та, як наслідок, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на предмет їх відповідності положенням ч.2 ст. 2 КАС України, у розрізі господарських операцій позивача та його контрагента у періоді, що перевірявся суд зазначає наступне.

Між позивачем, як Замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДиКон» , як Виконавцем, укладений договір № 152Т на виконання послуг за результатами відкритих торгів № UA-2018-04-20-000161-в від 10 травня 2018 року, копія якого наявна в матеріалах справи (т.1, а.с. 155-157).

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 зазначеного Договору, Виконавець приймає на себе обов`язок по виконанню послуг ЄЗС ДК 021:2015-50530000-9-Послуги з ремонту і технічного обслуговування техніки (Послуги з ремонту і технічного обслуговування комбайна вугільного УКД200/250), а Замовник зобов`язаний прийняти і оплатити виконані послуги у передбачений цим Договором термін.

Пунктом 1.2 розділу 1 Договору визначено, що найменування, кількісні характеристики, ціна та вартість послуг визначено у додатку «Специфікація» , ціна розраховується у додатку «Калькуляція» , які є складовою та невід`ємною частиною договору.

Пунктом 1.4. розділу 1 Договору визначено, що «Обладнання, яке підлягає ремонту» , «Обладнання» - гірничошахтне устаткування або його окремі складові частини» , що складають предмет цього договору у відповідності з пунктом 1.1 та додатками цього договору, передбачені стандартами СОУ - 10.1.00174071.003:2008.

Згідно п. 2.1 розділу 2 Договору, ремонт обладнання здійснюється на підприємствах Виконавця за адресами вказаними у Специфікаціях. Транспортування обладнання з підприємства Замовника на виробничі площі Виконавця, а також доставка Замовнику обладнання, що пройшло ремонт, здійснюється Виконавцем за власний рахунок.

Відповідно до п. 2.2 розділу 2 Договору, обладнання, яке підлягає ремонту повинно бути передано Замовником та прийнято Виконавцем шляхом підписання Сторонами акту прийому - передачу ремонт гірничошахтного устаткування.

У пп. 2.2.1 п. 2.2 розділу 2 Договору зазначено, що акт прийому - передачі у ремонт гірничошахтного устаткування надається Замовником для підписання Виконавцем в день завезення обладнання на підприємство Виконавця.

Пунктом 3.1 розділу 3 Договору визначено, що Виконавець зобов`язується виконати послуги з ремонту у порядку, визначеному стандартами СОУ-10.1.00174071.003:2008.

Виконавець гарантує якість наданих послуг вимогам технічного завдання, стандарту СОУ-10.1.00174071.003:2008 та ремонтним документам у разі дотримання Замовником правил експлуатації (п. 4.1 розділу 4 Договору).

Відповідно до п. 9.1 розділу 9 Договору визначено, що договорі набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін і діє по 10.05.2019 року, а щодо виконання зобов`язань - до повного і належного їх виконання Сторонами.

Згідно Специфікації №1 до договору № 152Т від 10 травня 2018 року, складеної 10 травня 2018 року між позивачем та ТОВ «ДиКон» , сторони домовились, що Виконавець зобов`язується виконати, а Замовник прийняти та оплатити послуги з капітального ремонту комбайну очисного УКД 200/250 на загальну суму 10700000,00 грн., у тому числі ПДВ 1783333,33 грн. Строк виконання послуг по ремонту: впродовж 60 календарних днів після підписання акту приймання - передачі обладнання в ремонт. Умови розрахунків: оплата послуг з капітального ремонту здійснюється протягом 10 робочих днів після підписання акту виконаних робіт. Ремонт обладнання здійснюється Виконавцем за адресою: м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 10В (т. 1, а.с. 158).

На виконання умов вищезазначеного договору позивачем суду були надані наступні документи:

заявка про надання дозволу на вивезення « 30 травня 2018 року» в ТОВ «ДиКон» для проведення капітального ремонту, згідно з договором № 152Т від 10.05.2018 року, комбайну очисного УКД200-250 (з ВСП) - інвентарний номер 85694 (т. 2 а.с. 84);

накладна - вимога на відпуск/внутрішнє переміщення/матеріалів від 30.12.2020 року (т. 2 а.с. 91);

акт прийому - передачі від 31 травня 2018 року, відповідно до якого позивач передав, а ТОВ «ДиКон» отримав для проведення капітального ремонту , згідно з договором № 152Т від 10.05.2018 року, комбайну очисного УКД200-250 (з ВСП) - інвентарний номер 85694 (т. 1 а.с. 179);

товарно-транспортна накладна № 9 від 30 травня 2018 року, № 25-02 від 25 лютого 2019 року з відомостями про вантаж «Комбайну очисного УКД200-250 (з ВСП)» (т. 1 а.с. 180, 182);

відомості дефектації Комбайна УКД200-250 з винесеною системою подачі (ВСП) (т. 1 а.с. 161-178);

податкова накладна № 1 від 25.02.2019 року, виписана ТОВ «ДиКон» на адресу позивача на загальну суму 10700000,00 грн., у тому числі ПДВ 1783333,33 грн., яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (т. 2 а.с. 61)

акт № 25/1 від 25.02.2019 року здачі - приймання виконаних робіт за договором № 152Т від 10.05.2018 року, відповідно до якого Виконавцем робота виконана в повному обсязі та оформлена належним чином (т. 1 а.с. 160);

акт здачі - приймання з ремонту від 25 лютого 2019 року за договором №152Т від 10.05.2018 року, відповідно до якого Виконавець передав, в Замовник прийняв з ремонту обладнання - «Комбайну очисного УКД200-250 (з ВСП)» (т. 1 а.с. 181);

ремонтний паспорт очисного комбайну УКД 200-250 с ВСП (т. 2 а.с. 94-98);

відомості аналітичного обліку за рахунком 6312 за 2019 рік (т. 1 а.с. 159);

Судом встановлено, що ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» , на момент винесення спірного податкового повідомлення - рішення, грошові кошти за отримання послуг у сумі 107000000,00 грн. були перераховані ТОВ «ДиКон» в повному обсязі.

Між позивачем, як Замовником, та ТОВ «НОРД СУПРА» , як Постачальником, укладений договір № 139Т про закупівлю товару за кошти підприємства за результатами закупівлі № UA-2019-01-25-000045-а від 25 березня 2019 року (т. 1 а.с. 75-77).

Відповідно до п. 1.1 розділу І вказаного Договору, Постачальник зобов`язується поставити Замовникові товар за кодом класифікації ЄЗС Д 021:2015-43600000-9 частини гірничодобувного та будівельного обладнання (запасні частини секцій механізованого кріплення 1 КД90), зазначений у даному договорі, а замовник - прийняти і оплатити такий товар.

Пунктом 1.2 розділу І Договору визначено найменування, кількість і ціна товару.

Згідно п. 2.1 розділу ІІ Договору, постачальник повинен поставити Замовнику Товар, якість якого відповідає державним нормам, стандартам ГОСТ, регламентам і вимогам, встановленим діючими нормативними актами України та Умовами Договору.

Пунктом 3.1 розділу ІІІ Договору, визначено, що сума договору становить 9306339,78 грн., у тому числі ПДВ 20% - 1551056,63 грн.

Відповідно до п. 4.1 розділу IV Договору, розрахунок проводиться шляхом оплати Замовником, яка здійснюється на підставі рахунку Постачальника на умовах: предпостачання, оплата по факту постачання протягом 30 календарних днів.

Згідно п. 4.2 розділу IV Договору, при поставці Товару Постачальник до рахунку додає наступні товаросупроводжувальні документи: рахунок, видаткова та товарно-транспортна накладна, податкову накладну, зареєстровану згідно п. 200.1 ст. 200 розд. V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, яка надається в електронному вигляді.

У п. 4.3 розділу IV Договору визначено, що Замовник здійснює розрахунки з Постачальником в національній валюті України шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Пункт 5.2 розділу V Договору визначає умови поставки: DDP, Україна, 85670, Донецька область, м. Вугледар, вул. Магістральна, 4, ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» ; умова регулюється офіційними правилами тлумачення торгових термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс 2010).

Згідно п. 10.1 розділу Х договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019 року, а щодо виконання зобов`язань до повного і належного їх виконання Сторонами.

На підтвердження здійснення господарської діяльності позивачем з контрагентом надано:

видаткову накладну № 27/03-9 від 27 березня 2019 року на загальну суму 4133696,34 грн. (у тому числі ПДВ - 688949,39 грн.), видаткова накладна № 29/03-1 від 29 березня 2019 року на загальну суму 68245,20 грн. (у тому числі ПДВ - 11374,20 грн.), видаткова накладана № 02/04-1 від 02 квітня 2019 року на загальну суму 1212248,46 грн. (у тому числі ПДВ - 202041,41 грн.), видаткова накладна № 10/04-1 від 10 квітня 2019 року на загальну суму 725441,10 грн. (у тому числі ПДВ - 120906,85 грн.), видаткова накладна № 12/4-1 від 12 квітня 2019 року на загальну суму 1046375,10 грн. (у тому числі ПДВ - 174395,85 грн.), (т. 1 а.с. 110, 115, 125, 148);

товарно-транспортна накладна № 27/03-9 від 27.03.2019 року, товарно-транспортна накладна № 29/03-1 від 29.03.2019 року, товарно-транспортна накладна № 02/04-1 від 02.04.2019 року, товарно-транспортна накладна № 10/04-1 від 10.04.2019 року, товарно-транспортна накладна № 12/04-1 від 12.04.2019 року (т. 1 а.с. 111, 116, 126, 142, 149);

акт № 88 технічного обстеження від 27.03.2019 року, акт № 87 технічного обстеження від 29.03.2019 року, акт № 124 технічного обстеження від 02.04.2019 року, акт № 123 технічного обстеження від 10.04.2019 року, акт № 121 технічного обстеження від 12.04.2019 року (т. 1 а.с. 112, 117, 127, 146, 15);

картка складського обліку матеріалів (т. 1 а.с. 83-109, 113, 118, 119, 128-139, 151-152);

прибутковий ордер № 131, № 132, № 5, № 20, № 19 (т. 1 а.с. 81, 114, 124, 140, 147).

Також, судом встановлено, що ТОВ «НОРД СУПРА» на адресу позивача виписані податкові накладні № 72 від 27.03.2019 року на загальну суму 68245,20 грн., у тому числі ПДВ 11374,20 грн., № 70 від 29.03.2019 року на загальну суму 4133696,34 грн., у тому числі ПДВ 688949,30 грн., № 6 від 02.04.2019 року на загальну суму 1212248,46 грн., у тому числі ПДВ 202041,41 грн., № 26 від 10.04.2019 року на загальну суму 725441,10 грн., у тому числі ПДВ 120906,85 грн., № 32 від 12.04.2019 року на загальну суму 1046375,10 грн., які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (т. 2 а.с. 67, 68, 78, 79).

Позивачем надані відомості аналітичного обліку за рахунком 6311 на березень 2019 року рахується початкове кредитове сальдо в розмірі 4201941,54 грн., та кінцеве кредитне сальдо в розмірі 4201941,54 грн. (т.с. 1 а.с. 78-79).

Згідно відомостей аналітичного обліку за рахунком 6311 на квітень 2019 року рахується початкове кредитове сальдо в розмірі 4201941,54 грн., оборотний дебіт в розмірі 1436000,00 грн. та кредит в розмірі 2984064,66 грн., та кінцеве кредитне сальдо в розмірі 5750006,20 грн. (т.с. 1 а.с. 123-124).

Відповідно до платіжного доручення № 724 від 09.04.2019 року встановлено, що позивачем проведена оплата за запасні частини 1КД90 згідно договору 139Т від 25.03.2019 року відповідно до тендеру №UA-2019-01-25-000045-а (т. 1 а.с. 152).

Аналіз Закону № 996-XIV та норм Податкового кодексу України свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Верховний суд у постанові від 28 серпня 2018 року у справі № 804/12763/13-а сформував наступні критерії оцінки «реальності» господарської операції та її вплив на формування (як в даному випадку) податкового кредиту: Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З урахуванням вищенаведеного, документом, який підтверджує право платника податку на податковий кредит є належним чином оформлена податкова накладна. Податкові накладні надані позивачу його контрагентами оформлені відповідно до вимог законодавства, зареєстровані в ЄРПН і тому підстав для виключення із складу податкового кредиту зазначених в них сум ПДВ немає.

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи судом встановлено, що вказані документи не мають дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій та засвідчують фактичний рух активів між задекларованими учасниками.

Судом враховано, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавалися.

Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник» , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платника не наділено повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

За умови не встановлення контролюючим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі № 4842/11/2670.

У пункті 13 постанови від 24.04.2018 року по справі № 813/8500/13-а Верховним Судом викладено правову позицію, відповідно до якої, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними» .

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальних характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, оскільки вони перебувають поза межами його впливу.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» , якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Більше того, суд зазначає, що контролюючим органом в акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Крім того, суд вказує на те, що відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Виходячи з наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів позивача, в межах яких органами досудового слідства вживають певні заходи процесуального характеру, і вирок судом ще не винесений, є неприйнятними, оскільки матеріали кримінальних проваджень в силу закону не встановлюють жодних обставин, які мають значення в адміністративній справі.

Посилання відповідача на те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентом позивача та його контрагентами, які не є контрагентами позивача, є неприйнятними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов`язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов`язань по господарським операціям, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд визнає, що у будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема на додану вартість. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не інформацією, яка наведена в базах даних податкового органу.

Суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірної господарської операції між позивачем та ТОВ «ДиКон» та ТОВ «НОРД СУПРА» .

Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цим контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нереальності укладеного правочину не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ «ДиКон» та ТОВ «НОРД СУПРА» матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Судом встановлено, що укладені за участі позивача господарські договори містять усі істотні умови, встановлені законом для відповідного виду правочинів.

Щодо посилання податкового органу стосовно того, що в ході проведення перевірки встановлено відсутність справжнього джерела первинного походження товарно - матеріальних цінностей, відсутність перевезення (навантаження, розвантаження) тимчасового зберігання відповідних обсягів товару та відсутність даних, що підтверджують придбання послуг з транспортування у інших суб`єктів господарювання; відсутність підтверджуючих якість придбаного товару, відсутність обов`язкових реквізитів у первинних документах, наявність інформації, яка свідчить що продавець не здійснює господарської діяльності та функціонує лише для формування неправомірної податкової вигоди у покупця, наявність кримінальних проваджень, зазначені обставини підтверджують дані і факти що доводять нереальність господарських операцій між ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» та ТОВ «ДиКон» , та ТОВ «НОРД СУПРА» , слід зазначити наступне.

Оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, контрагенти позивача та позивач, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Стосовно недоліків виявлених при оформленні товарно - транспортних накладних, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. У відповідності до п.11.4 зазначених Правил обов`язок виписування ТТН покладено на Вантажовідправника.

Наявність або відсутність окремих документів, як і певні недоліки в їх заповненні (описка, помарка, не заповнення певного реквізиту) носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися). Судовою практикою Вищого адміністративного суду України підтверджено безпідставне посилання контролюючого органу на складення товарно-транспортних накладних з порушенням Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 при дослідженні реальності господарських операцій.

Наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами поставки чи купівлі-продажу, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже наявність товарно-транспортних накладних складених з певними недоліками, не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами.

Суд зазначає, що транспортною документацією підтверджується операція з надання саме послуг з перевезення вантажів на виконання умов договору перевезення, а не факт придбання товару або надання послуг.

Щодо посилання податкового органу в акті перевірки на відсутність підтверджуючих якість придбаного товару документів, суд вказує на те, що на підтвердження реальності господарських операцій можна надати документи щодо якості товару, наприклад сертифікати відповідності, висновки державної санітарно - епідеміологічної експертизи, паспорти якості.

Проте, суд вказує, що сертифікати якості, паспорта якості на товар не належать до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік, та не містить відомостей про господарську операцію.

Крім того, зазначені документи за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів платнику податку, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

При цьому, сама по собі відсутність сертифікатів чи або паспорту якості, може стати лише підставою позивачу не примати взагалі чи за якістю товар, поставлений контрагентом та заявляти відповідні претензії та не свідчить про реальність господарської операції.

Відповідно суд зазначає, що вказані документи складав та повинен був надати постачальник, а не позивач.

Суд зазначає, що сертифікати якості на товар не належать до документів, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, та саме не надання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товарів не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Щодо посилання позивача на розповсюдження на нього пільги передбаченої ст. 45 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідних положень» ПК України, а саме тимчасово до 01.01.2022 р. звільняється від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення.

Суд зазначає, що дана пільга не стосується спірних правовідносин та не застосовується в даному випадку, оскільки поставлені контрагентом були не вугілля та/або продукти його збагачення, частини гірничодобувного та будівельного обладнання.

Відповідач зазначає про те, що у товарно-транспортній накладній від 25.02.2019 року №25-02 зазначено, що на адресу ДІЇ «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» здійснювалось перевезення «комбайн вугільний очисний УКД 200/250» транспортним засобом Камаз 5410 з державним номером НОМЕР_1 , причіп/полу причіп НОМЕР_2 .

В даній товарно-транспортній накладній вказано: «маса брутто, т 17,5т., а згідно даних ремонтного паспорту, комбайн маса комбайна УКД 200/250 становить не більше: 14,4т.

Відповідач зазначає, що відповідно до технічних характеристик автомобіля, які містяться на офіційному KAMAZ, КАМАЗ 5410 має споряджену масу 6650 кг., у тому числі:повна маса, 14900 кг.

Вказує, що згідно баз даних, що містяться на офіційному сайті mtsbu.ua, причіп з державним номером НОМЕР_2 має модифікацію ОДАЗ 9370, але враховуючи технічні характеристики причепа ОДАЗ, а саме: корисне навантаження 13,700 кг; маса спорядженого напівпричепа 5,400кг; які зазначено на офіційному сайті odaz.com.ua, цей причіп не мав можливості здійснювати перевезення вантажу масою 17,5т.

Суд зазначає, що повна маса транспортного засобу - це передбачена виробником споряджена маса колісного засобу плюс маса водія, пасажирів з їх багажем, маса вантажу, маса напівпричепа, тощо.

Проте, визначення такої маси не означає, що транспортний засіб не може бути перевантажений власником понад цю величину, на його власний ризик.

Крім цього, як зазначив сам відповідач у відзиві на позов, згідно даних ремонтного паспорту комбайну УКД 200/250 :»маса комбайна, тн не більше: 14,4 т.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість збільшення відповідачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій та зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що позивачем належним чином доведено факт здійснення господарських операцій з ТОВ «Дикон» , ТОВ «НОРД СУРПА» .

З огляду на вищевикладене, суд звертає увагу, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Окрім того, вказані висновки ґрунтуються також на ненаданні платником податків первинних документів контролюючому органу, які також є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Встановлені судом обставини свідчать про необ`єктивність висновків контролюючого органу та безпідставність винесених спірних податкових повідомлень-рішень, зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів на їх підтвердження.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що податкове повідомлення - рішення № 0000881418 від 23 жовтня 2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 4471501,50 грн., з якої 2981001,00 грн. - сума податкових зобов`язань, 1490500,50 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафи), є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 р. у справі № 200/9958/20-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 р. у справі № 200/9958/20-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 11 жовтня 2021 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

А.В. Гайдар