Рішення

від 12.10.2021 по справі 128/480/21

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/480/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2021 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі :

головуючого судді Шевчук Л.П.,

при секретарі судового засідання Ружицькій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання права власності в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вороновицької селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Комарів Вінницького району Вінницької області померла ОСОБА_2 . 06.04.1983 ОСОБА_2 , за життя, склала заповіт, відповідно до якого заповіла йому, позивачу, житловий будинок та все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, на що вона за законом матиме право і взагалі все те, що їй буде належати. У встановлений законом строк ним до Вінницької районної державної нотаріальної контори подано заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . На підставі його заяви ним отримано свідоцтво про право на спадщину, а саме на житловий будинок в АДРЕСА_1 . Інша частина спадщини, а саме земельна ділянка площею 3,01 га, цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Комарівської сільської ради, що належала померлій ОСОБА_2 згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ВН №035056, виданий Комарівською сільською радою 25.02.2020 залишилась не оформлена. Оскільки державний акт помилково було видано на ім»я ОСОБА_2 вже після її смерті та оригінал даного державного акту було втрачено, про що ним розміщено відповідно оголошення в газеті Вінниччина №47(23288) від 20.06.2018, він не може оформити свої спадкові права на вказану земельну ділянку. Через наявні розбіжності в зазначенні імені спадкодавця та через втрату оригіналу правовстановлюючого документу йому постановою державного нотаріуса №666/02-31 від 06.04.2020 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Факт, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно за життя набула спочатку право на земельну частку (пай), а в подальшому, після виділення земельної ділянки в натурі, право на земельну ділянку площею 3,01га, підтверджується копією самого Державного акта серії ІІ_ВН №035056 в частині зазначення її прізвища та по батькові, копією рішення 17 сесії 3 скликання Комарівської сільської ради від 26.12.2001, яким був виданий зазначений Державний акт ОСОБА_2 вже після її смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , де у графі прізвище, ім`я та по батькові помилково вказано невірне ім`я ОСОБА_3 , замість вірного ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою Комарівської сільської ради №724 від 03.09.2015, витягом зі списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) в ТОВ-А Колос с. Комарів Вінницького району Вінницької області, в якому під №236 значиться ОСОБА_2 . На підставі викладеного просить суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку, площею 3,01га, цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Комарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Ухвалою суду від 04.03.2021 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с. 30)

Ухвалою суду від 19.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 50).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання для розгляду справи по суті не з`явився, подав до суду заяву, в якій позовні вимоги він підтримує повністю та просить справу розглянути у його відсутність (а.с. 67).

Представник відповідача - Вороновицької селищної ради в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлився про час, дату та місце його проведення, відзив на позов до суду станом на час розгляду справи не надійшов.

Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не вбачається.

З огляду на вищевикладене та за умов існування усіх підстав, суд прийшов до висновку про ухвалення заочного рішення, про що було постановлено мотивовану ухвалу.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки розгляд справи відповідно до положень цього Кодексу проводиться судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи заяви по суті, докази, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований в АДРЕСА_2 (а.с. 9-10).

Відповідно до копії заповіту, складеного 06.04.1983, ОСОБА_2 , мешканка с. Комарів Вінницького району Вінницької області, на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_1 житловий будинок та все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, на що вона за законом матиме право і взагалі все те, що їй буде належати (а.с. 12).

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 11) вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно копії спадкової справи №178/98 (а.с. 54-64) вбачається, що 09.04.1998 ОСОБА_1 звернувся до Вінницької районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок в АДРЕСА_1 . Спадщину ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 прийняв шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, тобто в порядку ст. 549 ЦК України в ред. 1963 року. 09.04.1998 Вінницькою районною державною нотаріальною конторою позивачу ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з жилого будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . 16.08.2011 позивач ОСОБА_1 отримав дублікат вказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом замість втраченого/зіпсованого (а.с. 14).

З копії Державного акта на право приватної власності на землю серія ІІ-ВН №035056 від 25.02.2002 (а.с. 13) ОСОБА_2 , на підставі рішення 17 сесії 3 скликання Комарівської сільської ради народних депутатів від 26.12.2001 передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,01га, яка розташована на території Кормарівської сільської ради, цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позивачем ОСОБА_1 з приводу втрати оригіналу Державного акту серії ІІ-ВН №035056 від 25.02.2002, зареєстрованого за №54, виданого Комарівською сільською радою на ім`я ОСОБА_2 площею 3,01га на території Комарівської сільської ради Вінницького району Вінницької бласті, розміщено відповідне оголошення в газеті Вінниччина №47(23288) від 20.06.2018 (а.с. 23).

Відповідно до копії довідки виконавчого комітету Комарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області №724 від 03.09.2015 (а.с. 15) ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , була членом КСП с. Комарів (ТОВ-А Колос ) і мала право на земельну частку (пай), на який в подальшому був виданий державний акт серії ІІ-ВН №035056 на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в якому помилково вказано ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до копії Витягу з списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства кооперативу або товариства, що є Додатком №1 до Державного акта №1 від 17.05.1996, що затверджено сільським головою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 18) під №266 значиться ОСОБА_2 .

Згідно копії Витягу із списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) в ТОВ-А Колос с. Комарів Вінницького району, затвердженого сільським головою В.В. Гиренком 03.09.2015 (а.с. 19) під №236 значиться ОСОБА_2 , площа - 2,97га, сертифікат серії ВН №0511806.

Постановою державного нотаріуса Вінницької районної державної нотаріальної контори №666/02-31 від 06.04.2020 позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 3,0149га, кадастровий номер 0520682400:04:003:0111, розташовану за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Комарівська сільська рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с. 21), оскільки встановити факт належності померлій ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки неможливо у зв»язкеу із тим, що Державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ВН №035056, виданий Комарівською сільською радою Вінницького району Вінницької області 25.02.2002 на ім»я ОСОБА_2 .

Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає прийняті судом до уваги докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд не може взяти до уваги відомості, що містяться у Державному земельному кадастрі про земельну ділянку, згідно Витягу №НВ-0508700912018 від 30.07.2018 (а.с. 16, 17), де вказано, земельна ділянка з кадастровим номером 0520682400:04:003:0111 належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту від 25.02.2002 серії ІІ-ВН 035056, оскільки дана інформацію суперечить відомостям вказаним в наданій позивачем копії Державного акту (а.с. 13) щодо власника земельної ділянки, де зазначено власником ОСОБА_2 .

Із встановлених обставин випливає, що між сторонами виникли правовідносини спадкування за заповітом, що регулюються Цивільним Кодексом України, Цивільним Кодексом України в редакції 1963 року та Земельними кодексом України, які застосував суд при вирішенні справи та на які посилався позивач.

Відповідно до ст. 9 ЦК України в ред. 1963 р. - правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється з смертю. Відповідно до ст. 1216 ЦК України - спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1218 до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті. Відповідно до ч.1 ст.1223 ЦК України - право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Відповідно до ч.1 ст.1225 ЦК України - право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями . Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Так, згідно зі змістом ст. 549 ЦК України (1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом

шести місяців з дня відкриття спадщини або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Статтею 524 ЦК України (1963 року) визначено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до ст. 527 ЦК України (1963 р.) спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті.

Відповідно до ч. ч. 9, 10 ст.5 ЗК України 1990 року, що був чинним на час смерті спадкодавця кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу. Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства.

Відповідно до ч. ч. 1, 8 ст.6 ЗК України 1990 року громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва. До числа осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.

Відповідно до ст.ст. 47, 48 ЗК України 1990 року землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються, зокрема, у користування громадянам - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; громадянам, радгоспам, колективним та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ст. 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 79, 80 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач, як на підставу поданого ним позову, посилається на те, що через розбіжності в зазначенні імені спадкодавця, а саме у правовстановлюючому документі, Державному акті на право приватної власності на землю - ОСОБА_3 , а в свідоцтві про смерть - ОСОБА_4 , а також, що через втрату оригіналу цього Державного акту, він позбавлений можливості оформити свої спадкові права після смерті ОСОБА_2 . Проте, належних доказів тому позивачем не надано, адже відповідно до Додатку №1 до Державного акта №1 від 17.05.1996 Витяг з списку громадян-членів КСП (а.с. 18) та Витягу із списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) в ТОВ-А Колос с. Комарів Вінницького району значиться ОСОБА_2 , якій належав сертифікат на земельну частку (пай) серії ВН №0511806 та на підставі якого було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ВН №035054 (а.с. 13). Інших доказів, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_2 , а не ОСОБА_2 та в Державному акті при його видачі було допущено помилку, позивачем не надано.

Окрім того, як вбачається із постанови державного нотаріуса Вінницької нотаріальної контори №66/02-31 від 06.04.2020 (а.с. 21), якою позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, позивачем ОСОБА_1 06.04.2020 надано нотаріусу оригінал та ксерокопію Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ВН №035054, виданого Комарівською сільською радою Вінницького району Вінницької області 25.02.2002 на ім`я ОСОБА_2 . Разом із тим, позивачем в газеті Вінниччина №47(23288) від 20.06.2018 розміщено оголошення про втрату Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ВН №035054 на ім?я ОСОБА_2 (а.с. 23).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки однією із засад судочинства, регламентованих пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, не доведені належними та допустимими доказами, тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Керуючись ст.ст. 9, 524, 527, 548, 549 ЦК України в ред. 1963 року, ст.ст. 1216, 1217, 1220, 1221, 1222 ЦК України, ст.ст. 5, 6, 23, 47, 48 ЗК України, керуючись, ст.ст. 1, 2, 4, 10, 12, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 293- 294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Сторони по справі:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканець АДРЕСА_2 ;

Відповідач - Вороновицька селищна рада Вінницького району Вінницької області - смт Вороновиця Вінницького району Вінницької області, вул. Козацький шлях, 60, код ЄДРПОУ 04326069.

Суддя Л.П. Шевчук