Ухвала

від 11.10.2021 по справі 640/12082/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 640/12082/19

адміністративне провадження № К/9901/34892/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попков Павло Олександрович, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року у справі № 640/12082/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України, з участю третьої особи: Верховного Суду, про скасування наказу та поновлення на посаді судді,

УСТАНОВИВ:

20 вересня 2021 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попков Павло Олександрович, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року у справі № 640/12082/19.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Так, у касаційній скарзі скаржник вказує підставою касаційного оскарження неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що полягає у:

не застосуванні судом апеляційної інстанції статті 9 Закону України Про статус суддів від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ у відповідній редакції, що визначає момент набуття Позивачем статусу і повноважень судді; статті 15 Закону України Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України від 18 березня 2004 року № 1625-ІV у відповідній редакції, якою унормовано момент набуття позивачем статусу судді ВГСУ внаслідок переведення на цю посаду; статті 122 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у відповідній редакції, які пов`язують момент припинення повноважень позивача як судді ВГСУ із моментом прийняття парламентом відповідної постанови, що відповідає пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України;

не застосуванні судом апеляційної інстанції статтей 3, 56 Закону України Про Вищу раду правосуддя , які не передбачають повноважень цього органу підтверджувати законність звільнення суддів, що відбулося раніше, що відповідає пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України;

не застосуванні судом апеляційної інстанції статті 125 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ в редакції, чинній станом на момент прийняття оскаржуваного наказу № 376-к від 10 жовтня 2016 року, яка встановлює похідний характер наказу про припинення трудових відносин від припинення повноважень судді, що відповідає пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України:

не застосуванні судом апеляційної інстанції статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року № 1402-VІII у редакції, чинній у проміжок часу з 30 вересня 2016 року по 03 вересня 2019 року, згідно з якою суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, а нездійснення суддею правосуддя не є підставою для позбавлення його суддівської винагороди в повному обсязі, а лише не надає права на отримання доплат до посадового окладу, що відповідає пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України;

не застосуванні судом першої інстанції пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, яким передбачено коригування заробітної плати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів відповідно до актів законодавства на коефіцієнт їх підвищення, що відповідає пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України:

не врахуванні судом апеляційної інстанції обставини наявності у позивача статусу судді Вищого господарського суду України у період з 29 вересня 2016 року по 03 вересня 2019 року, встановлених відносно позивача за результатом розгляд адміністративної справи № 9901/525/19, що відповідає пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд касаційної інстанції зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається не відірвано від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Разом з тим скаржник посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України не зазначає постанови Верховного Суду, в якій викладено висновки щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 9 Закону України № 2862-ХІІ, статті 15 Закону № 1625-ІV, статті 122 Закону № 2453-VІ, статті 135 Закону № 1402-VІII, пункту 10 Порядку № 100 та відповідно висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм; висновок судів першої та апеляційної інстанцій, який суперечить позиції Верховного Суду та в чому полягає подібність правовідносин.

У касаційній скарзі наявні посилання на пункти постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 9901/777/18 та Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 0440/6844/18.

Водночас скаржником не взято до уваги, що наведені ним постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах, є безпідставними.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судового рішення за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 3, 56 Закону України Про Вищу раду правосуддя , статті 125 Закону України №1402-VІІІ.

Лише наведення скаржником зазначених норм законодавства, якими урегульовано повноваження Вищої ради правосуддя, припинення трудових відносин із суддею внаслідок припинення повноважень та питання, що виникають під час звільнення судді з посади за особливими обставинами не є підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, так як ці норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду у цій справі саме щодо цих норм.

Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Разом з тим касаційна скарга в частині обґрунтувань вказаної підстави зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема:

суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу;

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини другої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.

При цьому, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про задоволення позову, що передбачено статтею 351 КАС України.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, Суд звертає увагу скаржника, що ця справа розглядалася судами за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Разом з тим касаційна скарга не містить обгрунтувань щодо наявності одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в ухвалах Верховного Суду від 19 липня 2021 року, від 05 серпня 2021 року та від 06 вересня 2021 року про повернення попередньо поданих касаційних скарг скаржнику було роз`яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попков Павло Олександрович, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року у справі № 640/12082/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України, з участю третьої особи: Верховного Суду, про скасування наказу та поновлення на посаді судді - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько