Рішення

від 12.10.2021 по справі 927/897/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/897/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, розгляд якої здійснено у порядку загального позовного провадження

за позовом: Приватного підприємства "Юридична фірма "ЮРЗАХИСТ"

вул. Євгена Коновальця (Щорса), 26, м. Київ, 01133

електронна адреса: sergiikuriat@gmail.com

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.П.І.Х. Україна" ,

юридична адреса: вул. Бориспільська,7, м.Київ, 02099

адреса місцезнаходження: провул. Ніжинський,2-4, м. Київ, 03058

вул. Незалежності,1, кв.18, м. Борзна, Борзнянський район, Чернігівська область, 16400

про розірвання договору та скасування запису в державному реєстрі

За участю представників:

від позивача: Курьят С.В. - адвокат (довіреність №б/н від 10.06.2021)

від відповідача: не прибув

У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Приватним підприємством "Юридична фірма "ЮРЗАХИСТ" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.П.І.Х. Україна" про розірвання укладеного між сторонами договору на управління нерухомим майном № ННА 166178 від 24.04.2018 та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №664.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язань за договором на управління нерухомим майном № ННА 166178 від 24.04.2018.

Ухвалою суду від 25.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.09.2021.

Копії ухвали суду від 25.08.2021 направлені на адреси сторін, вказані у позовній заяві, повернуті відділенням зв`язку з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою .

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну місцезнаходження від позивача та відповідача до суду не надходило.

Згідно з витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: місцезнаходження Приватного підприємства "Юридична фірма "ЮРЗАХИСТ": 01133, м. Київ, вул. Щорса, б. 26; місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.П.І.Х. Україна": 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, б.7.

Таким чином, судом було вжито всіх заходів щодо належного повідомлення позивача та відповідача про дату, час та місце судового засідання, але відповідач у судове засідання не прибув, заяв та клопотань від відповідача до суду не надходило.

У судовому засіданні 22.09.2021 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.10.2021, про що повідомив позивача під розписку від 22.09.2021, відповідача ухвалою суду від 22.09.2001.

У судовому засіданні 12.10.2021 відповідач також не прибув.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі відповідач був попереджений, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на дату розгляду справи по суті від відповідача відзиву на позовну заяву не надійшло; заперечень, інших доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення щодо позовних вимог суду надано не було.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідачем не подано відзив на позов у встановлений судом строк без поважних причин, тому в силу приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України справа вирішується судом за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріали справи, 24.04.2018 між Приватним підприємством ЮРИДИЧНА ФІРМА ЮРЗАХИСТ (Установник управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю А.С.П.І.Х. Україна (Управитель) укладено договір управління нерухомим майном (далі - Договір), згідно з умовами п.1.1. якого Установник управління передає Управителю, а Управитель приймає майно в управління на строк, визначений цим Договором, та здійснює управління цим майном в інтересах Установника управління.

Відповідно до п.1.2. Договору, майно, яке передається в управління: рибальсько-мисливська база загальною площею 164,1 кв.м, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Козелецький район, с.Тужар, вулиця Дачна (колишня назва вулиці Чапаєва), будинок 37, яке належить Установнику управління на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Гамаль І.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 16 серпня 2017 року за реєстровим №4641, право власності зареєстровано, що підтверджується наявністю державної реєстрації права власності на це майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 21901797 (дата державної реєстрації: 16.08.2017 року), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 333095274220, до складу якого входять будинок, А, 65,1 кв.м., тамбур, а, 5,3 кв.м.; ґанок а1; мансарда, Мс, 49,8 кв.м.; балкон а2, 1,1 кв.м.; будинок, Б, 42,8 кв.м.; ґанок, б; баня, В; гараж, Г; сарай, Д; альтанка, Е; сарай, Ж; сарай, З; вбиральня, У; колодязь, К; огорожа, 1-6. - (далі - Майно). Майно розташоване на земельній ділянці площею 0,2613 га, кадастровий номер: 7422083900:21:029:0102, цільове призначення - 07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

Метою управлінням майном відповідно до цього договору є отримання прибутку (п.1.3. Договору).

Відповідно до п.2.1., п.2.2. Договору Управитель одержує від Установника управління плату в розмірі 20% від річного прибутку від управління майном, яка сплачується останнім із періодичністю один раз на рік в строк до десятого січня року, наступного за роком, у якому здійснювалось управління майном. Річний прибуток визначається на підставі результатів фінансово господарської діяльності із управлінням Майна.

Згідно з п.3.3.2 - п.3.3.10 Договору Управитель зобов`язаний звітувати перед Установником управління про свою діяльність щодо виконання цього Договору в строк один раз на рік до 10 січня року, наступного за роком, у якому здійснювалось управління майном; Здійснювати управління майном особисто; При вчиненні фактичних і юридичних дій, пов`язаних з управлінням майном, повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна; Забезпечити охорону майна та прилеглої території; Забезпечити прибирання прилеглої території та утримання її в належному стані; Забезпечувати (у випадку необхідності) оплату орендних платежів за земельну ділянку на якій знаходиться майно та прилеглої території; Забезпечувати (у випадку необхідності) водопостачання, теплопостачання та і. електропостачання майна та оплату за них; Проводити поточні ремонті майна та належне обслуговування устаткування що забезпечує функціонування майна; Забезпечити пожежну безпеку Об`єкта, додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду; утримували у справному стані засоби протипожежного захисту і зв`язку, не допускати їх використаний не за призначенням; проводити службове розслідування випадків пожеж, документи розслідування надавати Установнику управління.

У разі порушення зобов`язання, що виникає з цього Договору (далі - порушення Договору), сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору (п.4.1., п.4.1.1. Договору)

Цей Договір підлягає державній реєстрації. Підставою виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін Договору є підписання Договору сторонами, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього Договору та діє десять років. (п.6.1.,п.6.2. Договору).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н.В. та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №664.

Як зазначає позивач у позовній заяві, починаючи з 2018 року відповідач ніякої діяльності по управлінню майном відповідно до Договору не веде та кошти від господарської діяльності по управлінню майном не сплачує.

Позивачем направлялись відповідачу листи від 27.05.2021 та 29.05.2021 про надання інформації щодо розміру доходів, отриманих ТОВ А.С.П.І.Х Україна за 2018 рік, за 2019 рік та за 2020 рік; повідомлення про причини невиконання умов Договору; про розірвання Договору у зв`язку з невиконанням Управителем пунктів 3.3.2-3.3.10 Договору, з одночасним направленням угоди про розірвання договору.

Листи повернуті відділенням зв`язку з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою . Станом на дату подання позову до суду відповіді позивачем не отримано, умов договору відповідачем виконано не було.

Невиконання відповідачем зобов`язань за Договором стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про розірвання Договору та скасування відповідного запису в державному реєстрі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з приписами ст.6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що 24.04.2018 між сторонами у справі було укладено договір управління нерухомим майном, який за своєю правовою природою є договором управління. Цей договір підписано уповноваженими представниками обох сторін та скріплено печатками, посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н.В. та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №664.

За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (ч.1 ст.1029 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1031 Цивільного кодексу України договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір управління майном припиняється, зокрема, у разі дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим договором, або за рішенням суду (п.10 ч.1 ст.1044 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких, за п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України, належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.2, 3 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписам ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивач обґрунтовано вжив всіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про розірвання договору, зважаючи на невиконання відповідачем умов договору, що не спростовано відповідачем, та відсутність зацікавленості позивача в продовженні правовідносин з відповідачем, суд доходить висновку про задоволення заявлених позовних вимог у частині розірвання спірного договору.

Щодо позовної вимоги про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд зазначає наступне.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час прийняття оскарженого договору) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 вищевказаного Закону викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч.3 ст. 26 Закону (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на час ухвалення рішення у даній справі), на відміну від положень ч.2 ст. 26 Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення рішення у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

Суд зазначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до положень частини другої ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до ГПК України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Як вже було зазначено судом, починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Вимога про скасування запису №664 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не є тотожною до вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, отже позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Юридична фірма "ЮРЗАХИСТ" (код ЄДРПОУ31405975) до Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.П.І.Х. Україна" (код ЄДРПОУ 40783860) про розірвання укладеного між сторонами договору на управління нерухомим майном № ННА 166178 від 24.04.2018 та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №664, задовольнити частково.

2. Розірвати договір управління нерухомим майном від 24.04.2018, укладений між Приватним підприємством Юридична фірма ЮРЗАХИСТ та Товариством з обмеженою відповідальністю А.С.П.І.Х. Україна , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №664.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.П.І.Х. Україна" (юридична адреса: вул. Бориспільська,7, м.Київ, 02099; адреса місцезнаходження: провул. Ніжинський,2-4, м. Київ, 03058; код ЄДРПОУ 40783860) на користь Приватного підприємства "Юридична фірма "ЮРЗАХИСТ" (вул. Євгена Коновальця (Щорса), 26, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ31405975) 2270,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Юридична фірма "ЮРЗАХИСТ" (код ЄДРПОУ31405975) до Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.П.І.Х. Україна" (код ЄДРПОУ 40783860) про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №664 - відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.10.2021.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор