Постанова

від 06.10.2021 по справі 806/3245/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 806/3245/18

адміністративне провадження № К/9901/18612/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

за участю:

секретаря судового засідання - Вітковської К.М.,

представників позивача - Волкодава Д.Е., Боднара М.М.,

представника відповідача - Зеленової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Ружинський Райагрохім на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Соврига Д.І., судді - Курко О.П., Матохнюк Д.Б.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Ружинський Райагрохім до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

установив:

У червні 2018 року Приватне акціонерне товариство Ружинський Райагрохім (далі - ПрАТ Ружинський Райагрохім ) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - ГУ ДФС у Житомирській області) правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 червня 2018 року №001346-1405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 1 895 859 грн та застосовано штрафну санкцію в сумі 2 369 824 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів касаційної скарги її заявник зазначає, що апеляційним судом безпідставно не взято до уваги надані позивачем докази на підтвердження реальності здійснення операцій з контрагентами ТОВ Ріко-Імпорт , ТОВ Дажбог , ТОВ Сімаргл за договорами поставки мінеральних добрив. Натомість, висновок апеляційного суду про нереальність господарських відносин з означеними контрагентами ґрунтується лише на свідченнях їх засновника та керівника, - ОСОБА_1 , відібраних під час досудового розслідування кримінального провадження. Крім того, апеляційним судом помилково зазначено у рішенні про те, що вказані підприємства платниками ПДВ не реєструвались, відповідно, у періоді проведення розрахунків не мали права на виписку податкових накладних, оскільки жодних податкових накладних на користь позивача не виписувалось в силу положень Податкового кодексу України і жодних пільг у вигляді податкового кредиту від зазначених контрагентів він не отримував. Також наполягає на тому, що підприємство використало грошові кошти зі спеціального рахунку, відкритого в установі банку для акумулювання сум податку на додану вартість, які залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства, саме за цільовим призначенням, оскільки оплатило реально придбані та поставлені від контрагентів мінеральні добрива, які в подальшому були використані позивачем для підживлення та удобрення врожаю.

Підставою касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У розрізі підстав касаційного оскарження позивач зазначає про неврахування судом правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №826/6280/13-а, від 27 лютого 2018 року у справах №802/1853/16-а, №813/1974/17, №813/1766/17, від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу позивача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки суду апеляційної інстанції, з яких він виходив при вирішенні справи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги своєї касаційної скарги в повному обсязі. Просив врахувати, що кримінальне провадження за обвинуваченням директора контрагентів ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частинами першою, другою статті 205, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України) закрито, що спростовує доводи контролюючого органу, викладені в акті перевірки, щодо фіктивності господарських операцій позивача з такими контрагентами, з огляду на відсутність перспективи ухвалення обвинувального вироку.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення касаційної скарги заперечував з мотивів, викладених у відзиві на скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій ПрАТ Ружинський Райагрохім є сільськогосподарським товаровиробником та в період з 1 липня 2014 року по 31 грудня 2016 року було зареєстроване як суб`єкт спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських товаровиробників.

Посадовими особами ГУ ДФС у Житомирській області проведено документальну позапланову перевірку ПрАТ Ружинський Райагрохім з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів в результаті проведення фінансових операцій з контрагентами за період з 1 липня 2014 року по 1 липня 2017 року, за результатами якої 25 травня 2018 року складено акт №3/06-30-14-05/05488495.

Перевіркою встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме: пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та пункту 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року №11, внаслідок чого ПАТ Ружинський райагрохім використано кошти зі спеціального рахунку, відкритого в установі банку для акумулювання сум податку на додану вартість, які залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства, не за цільовим призначенням, на загальну суму 1895859,19 грн за вересень 2015 року.

До такого висновку податковий орган дійшов, вважаючи, що фактично поставки мінеральних добрив на підставі договорів, укладених між ТОВ Ріко-Імпорт , ТОВ Дажбог , ТОВ Сімаргл та ПрАТ Ружинський райагрохім , не відбулися, з огляду на відібрані в рамках кримінального провадження пояснення директора означених контрагентів, який заперечував здійснення господарських операцій з позивачем.

На підставі встановлених перевіркою порушень Головним управлінням ДФС у Житомирській області 13 червня 2018 року винесено податкове повідомлення рішення № 001346-1405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 1895859 грн та застосовано штрафну санкцію в сумі 2369824 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Задовольняючи позов в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів щодо нецільового використання позивачем коштів на спеціальному рахунку при проведенні розрахунків із ТОВ Ріко-Імпорт , ТОВ Дажбог , ТОВ Сімаргл в контексті визнання фіскальним органом реальності операцій та перерахунку позивачем на користь означених контрагентів коштів з інших рахунків.

Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції не погодився та, приймаючи протилежне рішення, виходив з того, що первинні документи, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг. За висновком суду апеляційної інстанції первинні документи контрагентів позивача є неналежними, оскільки, вони надійшли від юридичних осіб, створених з метою прикриття незаконної діяльності, та підписані особою, яка фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не має, фінансово-господарською діяльністю підприємства не займалась. Суд також зазначив, що вказані підприємства платниками ПДВ не реєструвались, а тому податкові накладні, які були надані ПрАТ Ружинський райагрохім на підтвердження господарських операції з ТОВ Ріко-Імпорт , ПП Сімаргл та ТОВ Дажбог судом до уваги не взято.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами підпунктів 14.1.178, 14.1.179 пункту 14.1 статті 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу; податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Відповідно до підпункту а пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (пункт 187.1 статті 187 ПК України).

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до підпункту а пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Статтею 209 ПК України регламентовано особливості спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Відповідно до пункту 209.2 статті 209 ПК України за умовами спеціального режиму оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом а підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 ПК України до виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, належать: товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

Відповідно до пункту 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року №11 (далі - Порядок №11), сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2017 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства. У разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

За приписами пункту 123.2 статті 123 ПК України використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору, платежу додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів, платежів, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що правовою підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував зафіксований в акті перевірки факт використання позивачем коштів зі спеціального рахунку, відкритого в установі банку для акумулювання сум податку на додану вартість, які залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства, не за цільовим призначенням, у вересні 2015 року на загальну суму 1895859,19 грн.

До такого висновку контролюючий орган дійшов з огляду на ознаки нереальності господарських операцій між ТОВ Ріко-Імпорт , ТОВ Дажбог , ТОВ Сімарг та ПрАТ Ружинський Райагрохім , а саме: відповідач посилається на матеріали досудового розслідування кримінального провадження за фактом вчинення фіктивних фінансово-господарських операцій за участі, серед іншого, ТОВ Ріко-Імпорт , ТОВ Дажбог , ТОВ Сімарг , зокрема, на наявний в межах цього провадження протокол допиту директора зазначених товариств ОСОБА_1 , який заперечував проведення господарських операцій з ПрАТ Ружинський Райагрохім .

Здійснюючи аналіз та надаючи оцінку доказам, на які посилався контролюючий орган в акті перевірки, зокрема, протокол допиту підозрюваного в межах кримінального провадження, апеляційний суд визнав його належним і допустимим, з огляду на що погодився з позицією податкового органу щодо доведеності порушення позивачем вимог податкового законодавства під час здійснення господарських взаємовідносин з відповідними контрагентами.

Разом з тим, питання можливості врахування матеріалів досудового розслідування кримінального провадження, зокрема, протоколу допиту, під час вирішення адміністративних справ означеної категорії вже неодноразово розглядалося Верховним Судом (постанови від 17 червня 2021 року у справі №826/1158/18, від 1 липня 2021 року у справі №822/1722/18, від 6 жовтня 2021 року у справі №2340/2731/18, тощо).

Правова позиція у наведених вище рішеннях зводиться до наступного: в силу положень Кримінально процесуального кодексу України протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження, може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, чого в межах даної справи здійснено не було. Факт податкового правопорушення не може обґрунтовуватись фактом існування кримінальної справи, в тому числі, щодо контрагента платника податків. До винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення, протоколи допиту чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

У постановах від 4 вересня 2020 року у справі №1640/2783/18, 20 травня 2021 року у справі № 826/17615/15, від 7 вересня 2021 року у справі №821/216/16, від 22 вересня 2021 року у справі №640/10979/20 Верховний Суд констатував, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів в межах кримінального провадження, не може бути єдиним, безперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами та не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, натомість, такий факт підлягає оцінці разом з іншими доказами у їх взаємній сукупності.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на протокол допиту директора контрагентів позивача як допустиме джерело доказової інформації, мотивуючи це тим, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження копія протоколу допиту чи інші матеріали досудового розслідування не можуть вважатись належним і допустимим доказом в адміністративному судочинстві.

Суд першої інстанції також урахував, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар, незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають певні наміри щодо порушення податкового законодавства. Своєю чергою, порушення постачальником вимог законодавства не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог закону, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер і позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших контрагентів. Окрім того, це не може бути єдиною підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

У вимірі доводів контролюючого органу та висновків суду апеляційної інстанції колегія суддів ВС зважає і на те, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили вироком Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/13491/18 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні низки кримінальних правопорушень передбачених КК України. Втім, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2019 року закрито кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частинами першою, другою статті 205, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 205 КК України.

Більш того, судами обох інстанцій встановлено, що фінансово-господарські документи за спірними операціями підписував не ОСОБА_1 , пояснення якого аналізувалися й отримали протилежну оцінку в судах першої та апеляційної інстанцій, а інша особа, уповноважена на вчинення таких дій, й на спростування цього аргументу відповідачем не надано жодних доказів. Клопотань щодо допиту як свідка особи, яка безпосередньо брала участь у господарських взаємовідносинах з позивачем, податковим органом в судах попередніх інстанцій також не заявлялось.

Дослідивши й проаналізувавши надані позивачем як до податкової перевірки, так і до суду, первинні та інші документи, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі відповідають вимогам чинного законодавства, встановленим для документів такого роду, та достовірно й повно підтверджують реальність проведених сільськогосподарських операцій між позивачем та ТОВ Ріко-Імпорт , ТОВ Дажбог , ТОВ Сімарг згідно з умовами договорів поставки мінеральних добрив №Са14 від 3 вересня 2015 року, №РК18-09 від 3 вересня 2015 року та №Др-12 від 8 вересня 2015 року.

Окрім того, судом першої інстанції було встановлено факт використання придбаних на підставі договорів поставки мінеральних добрив у господарській діяльності ПрАТ Ружинський Райагрохім , про що свідчать реєстр картки обліку мінеральних добрив, подорожні листи тракториста, товарно-транспортні накладні на відправку мінеральних добрив, накладні внутрігосподарського призначення, наради на відрядну роботу бригади, дорожні листки трактора. Оплата за отримані мінеральні добрива була здійснена позивачем у повному обсязі, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень.

Судом першої інстанції також було враховано, що в ході податкової перевірки у контролюючого органу не виникало обґрунтованих зауважень щодо форми та змісту означених документів. У ході розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідач не заперечував того, що первинні документи ПрАТ Ружинський Райагрохім , які були надані в ході перевірки, мають необхідні ознаки та оформлені належним чином.

Жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що ТОВ Ріко-Імпорт , ТОВ Дажбог , ТОВ Сімарг , ймовірно, порушують вимоги податкового законодавства, зокрема, в частині неподання податкової звітності, відсутності за юридичними адресами тощо, та доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагентів у системі оподаткування, - податковим органом не надано.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків даних свого податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається саме на суб`єкта владних повноважень. Контролюючим органом, своєю чергою, не наведено в цій справі переконливих доводів, які б ґрунтувалися на об`єктивній інформації та спростовували факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Отже, враховуючи, що за встановленими судом першої інстанції обставинами справи ПрАТ Ружинський райагрохім оплатило реально придбані у контрагентів мінеральні добрива, які в подальшому були використані позивачем для сільськогосподарських цілей, це свідчить на користь висновку про те, що позивач використав за цільовим призначенням грошові кошти зі спеціального рахунку, відкритого в установі банку для акумулювання сум податку на додану вартість, які залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства, а порушення, про які йдеться в акті перевірки (пункт 209.2 статті 209 ПК України та пункт 4 Порядку №11), - не знайшли свого належного підтвердження в ході розгляду справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав до задоволення позовних вимог Товариства та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Натомість, висновок суду апеляційної інстанції щодо законності спірного рішення зроблений без урахування усіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.

В контексті обставин цієї справи та висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів також враховує доводи позивача про те, що ТОВ Ріко-Імпорт , ПП Сімаргл та ТОВ Дажбог не виписували на його користь податкових накладних за спірними операціями, й такі документи, відповідно, до перевірки та матеріалів справи не надавались, й податковим органом не перевірялись.

Згідно зі статтею 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року.

Окрім того, якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).

Оскільки за наслідками касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, має бути здійснений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Позивачем за подання касаційної скарги у цій справі сплачено судовий збір в розмірі 42040,00 грн згідно з квитанцією від 27 липня 2020 року №27671253 на суму 3524,00 грн та платіжним дорученням від 19 серпня 2020 року №835 на суму 38516,00 грн, відповідно, ця сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 344, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Ружинський Райагрохім задовольнити.

Скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року й залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Юрка Тютюнника, 7, код ЄДРПОУ 44096781 на користь Приватного акціонерного товариства "Ружинський Райагрохім" (01054, м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 18, код ЄДРПОУ 05488495) судові витрати в розмірі 42040 (сорок дві тисячі сорок) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська

Повний текст судового рішення виготовлено 11 жовтня 2021 року.