Рішення

від 12.10.2021 по справі 640/29485/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2021 року м. Київ № 640/29485/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 до Господарського суду Київської області Державної судової адміністрації України провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Господарського суду Київської області, Державної судової адміністрації України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Господарського суду Київської області щодо нездійснення нарахування, а Державної судової адміністрації України щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно, зобов`язати Господарський суд Київської області нарахувати суддівську винагороду за період p 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі, який встановлений ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , без врахування обмежень, які встановлені Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2010 № 553-ІХ; стягнути з бюджетної програми за кодом програмної класифікації видатків 501150 виконання рішень судів на користь суддів та працівників , розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму недоотриманої суддівської винагородb за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 180 809 (сто вісімдесят тисяч вісімсот дев`ять) грн. 71 коп.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідачами протиправно здійснено позивачу нарахування та виплату суддівської винагороди на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, а не відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до зменшення її розміру і порушення конституційних прав позивача.

У відзиві на позовну заяву, Господарський суд Київської області визнав право позивача на отримання компенсації невиплаченої суми недонарахованої суддівської винагороди та визнав вимоги позивача щодо нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі, який встановлений ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , без врахування обмежень, які встановлені Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 № 553-ІХ у сумі 180 809 грн 71 коп. Разом з тим, відповідач вказував, що не допускав порушень законодавства, чинного на час спірних відносин, діяв виключно з урахуванням вимог Закону України №553-ІХ Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет на 2020 рік , яким встановлено обмеження при нарахуванні суддівської винагороди.

У відзиві на позовну заяву, Державна судова адміністрації України проти задоволення позовних вимог заперечила, посилаючись на те, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Крім того, питання виплати суддівської винагороди у вказаний період було також предметом рішення Ради суддів України 24.04.2020 № 22, в якому зазначено, що виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 17.04.2020 здійснювалася у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно із наказом Господарського суду Київської області від 08.02.2011 №7-к на підставі Указу Президента України Про призначення суддів , відповідно до статті 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів наказано зарахувати ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Київської області строком на п`ять років та вважати таким, що з 08.02.2011 приступив до виконання своїх обов`язків.

Згідно із наказом Господарського суду Київської області від 06.11.2017 №42-к на виконання Указу Президента України від 02.11.2017 № 347/2017 Про призначення суддів , відповідно до статті 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів наказано вважати суддю господарського суду Київської області ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання своїх обов`язків з 06.11.2017.

Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 №553-IX, який набрав чинності 18 квітня 2020 року внесено зміни до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік шляхом його доповнення, зокрема, статтею 29 наступного змісту: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки .

Відповідно до частини 3 вказаної статті обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні, крім іншого, суддівської винагороди.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) наведені вище положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" зі змінами.

Згідно із довідкою Господарського суду Київської області №188 від 28.09.2020, у зв`язку з набранням чинності Закону України Про внесення змін до Закону України Про державний бюджет на 2020 рік від 13.04.2020 №553-IX, на виконання Рішення Ради суддів України від 24.04.2020 №22 ОСОБА_1 не донараховано суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 180 809, 71 грн., у тому числі за періоди:

- Квітень - 21 044, 76 грн.;

- Травень - 49 279, 95 грн.;

- Червень - 44 194, 00 грн.;

- Липень - 55 242, 50 грн.;

- Серпень - 11048, 50 грн.

Вважаючи дії відповідачів щодо обмеження розміру суддівської винагороди протиправними, а своє право порушеним, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Преамбулою Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно із статтею 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частин першої - четвертої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX, який набрав чинності 18.04.2020, внесені зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" шляхом його доповнення, зокрема, статтею 29, відповідно до частини першої якої, встановлено установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні, крім іншого, суддівської винагороди.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що наявність у Конституції України положень статті 130 дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). При цьому оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Враховуючи те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема його статті 135, що спирається передусім на положення частини другої статті 130 Конституції України і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-IX) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України.

Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів

Суд також зазначає, що відповідно до абзаців сьомого та восьмого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020 гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Суд звертає увагу, що гарантії незалежності суддів неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання.

Так, Конституційний Суд України зазначав: "однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів" (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24.06.1999 №6-рп/99); "гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України" (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002); "особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя" (абзац дев`ятий пункту 7 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005); "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом" (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013); "конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 08.06.2016 №4-рп/2016).

Відповідно до пункту 6.1 Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10.07.1998 рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість.

В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 №(94)12 та від 17.11.2010 №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019.

Враховуючи наведене законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Таким чином, суд зробив висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач 1 мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Також суд звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), наведені положення частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року №294-IX зі змінами.

Конституційний Суд України сформулював правову позицію, відповідно до якої обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Суд констатує, що у спірний період в України не оголошувався та не вводився воєнний або надзвичайний стан.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак, після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо нездійснення нарахування, а відповідача 2 щодо нездійснення виплати йому суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно.

Відповідно до статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Частиною першою статті 151 зазначеного Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно з підпунктом 16 пункту 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 № 12 ДСА України відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.

Таким чином, Державна судова адміністрація України є розпорядником коштів вищого рівня, у той час, як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди судді, є суд у якому позивач працює, тобто у даному випадку відповідач-1.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №640/22025/18.

Згідно вимог статті 149 Закону №1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Порядок організації роботи апарату місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого суду визначено вимогами Типового положення про апарат суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України 08.02.2019 № 131.

Відтак, саме Господарський суд Київської області наділений повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, з дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов`язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань та своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов`язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням.

Як встановлено судом, позивачу за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно суддівську винагороду нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Вказані обставини підтверджуються наданою суду довідкою Господарського суду Київської області від №188 від 28.09.2020.

Таким чином, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із засостуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" відповідач 1, як суб`єкт владних повноважень діяв у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак твердження відповідача про правомірність дій останнього в цій частині є обґрунтованими, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про відсутність протиправних дій Господарського суду Київської області, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування із застуванням обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ, у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2021 по справі № 640/2150/21.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та стягнути з Господарського суду Київської області суму нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у сумі 180 809, 71 грн., з урахуванням податків та зборів.

Щодо позовних вимог в частині стягнення суддівської винагороди за рахунок окремої бюджетної програми Державної судової адміністрації України, то суд вважає, що позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають, оскільки під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що забезпечення позивача суддівською винагородою здійснює саме Господарський суд Київської області.

Крім того, позовна вимога про стягнення коштів за рахунок окремої бюджетної програми фактично є встановленням способу виконання рішення суду, проте, в даному випадку суд не вбачає необхідності встановлювати відповідний спосіб виконання рішення.

При цьому, якщо в процесі виконання судового рішення буде з`ясовано неможливість стягнення коштів саме за рахунок бюджетних асигнувань суду, то позивач може звернутися до суду в порядку ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення, зокрема, за рахунок коштів конкретно визначеної бюджетної програми.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про стягнення з бюджетної програми за кодом програмної класифікації видатків 501150 "виконання рішень судів на користь суддів та працівників", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 у сумі 180 809, 71 грн., суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Стягнути з Господарського суду Київської області (01032, М. Київ, вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, код ЄДРПОУ 03499945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) суму нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 року 180 809 (сто вісімдесят тисяч вісімсот дев`ять) грн. 71 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя А.С. Мазур