Рішення

від 30.09.2021 по справі 752/18359/20

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/18359/20

Провадження № 2/752/3277/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

30.09.2021 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.

за участю секретаря - Воробйова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення.

В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_1 , її чоловік, ОСОБА_3 , її син, ОСОБА_4 та донька, ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 08 січня 1998 року спільно володіють 79/100 частками квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира складається з чотирьох кімнат, з яких три кімнати належать членам їх родини. Так, у вищевказаній квартирі з 2016 року, без реєстрації проживає чоловік їх доньки, відповідач по справі, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та їх малолітні діти, ОСОБА_6 , 2016 року народження та ОСОБА_7 , 2018 року народження. Будь-якої згоди на його вселення та проживання, ні позивач, ні її чоловік, ОСОБА_3 , ні її син, ОСОБА_4 відповідачу не надавали. Позивач зауважує, що останнім часом проживання разом з відповідачем ОСОБА_2 в одній квартирі стало зовсім нестерпним. Відповідач зловживає алкогольними напоями та наркотичними засобами, постійно приводить до квартири незнайомих людей з якими до ранку влаштовує п`янки та гуляння, чим порушує громадський порядок та наш спокій. Крім того, відповідач може прийти вночі або вранці в неадекватному стані, починає лаятися, влаштовувати погроми в квартирі, вламуватися до кімнати, де ми з чоловіком відпочиваємо, і будь-які зауваження з боку позивача, чи з боку її чоловіка ще більше усугубляють його агресію. Кожна така сварка розпочинаються погрозами на адресу позивача та її чоловіка про позбавлення нас життя та здоров`я, що сприймається ними, як реальна загроза цьому, враховуючи, що відповідач вже відбував покарання в місцях позбавлення волі. Отже, між позивачем та відповідачем склалися особливо неприязні стосунки, які супроводжуються з боку відповідача фізичним насильством, образами та погрозами.

Враховуючи викладене, позивач просить усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з цієї квартири; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 24.09.2020 відкрито провадження по справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 03.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Позивач та його представник надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги просили задовольнити в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення суду не заперечували.

В судове засідання відповідач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку, свого представника до суду не направив. Надав заяву, в якій просив перенести розгляд справи у зв`язку із хворобою його представника.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог в удове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку. ОСОБА_3 надав заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, враховуючи, що відповідачем не надано доказів щодо хвороби його представника, не направлено відзив до суду, а позивач згоден на заочний розгляд справи, ухвалив розглянути справу заочно, згідно ст. 223 та ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку про задоволення позову.

В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 08.01.1998 органом приватизації державного житлового фонду Старокиївського району посвідчено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 дійсно належить на праві спільної власності ОСОБА_3 та членам його сім`ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 . Квартира приватизована згідно з Законом України Про приватизацію державного житлового фонду . Загальна площа квартири становить 92,17 кв.м.

Тобто, ОСОБА_1 , її чоловік, ОСОБА_3 , її син, ОСОБА_4 та донька, ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 08 січня 1998 року спільно володіють 79/100 частками квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорту квартира за адресою: АДРЕСА_1 складається з 4 кімнат жилою площею 68,3 кв.м., у тому числі 1-а кімната - 18,2 кв.м., 2-а кімната - 14,3 кв.м., 3-я кімната - 21,5 кв.м., 4-а кімната - 27,4 кв.м., вбудована шафа - 2,5 кв.м.

Згідно рішення Київської міської ради ІІ сесії VІІ скликання за № 373/373 від 13 листопада 2014 року Про повернення історичних назв та перейменування вулиць, площ провулків у м. Києві назву АДРЕСА_1 було змінено на АДРЕСА_1

Позивач стверджує, що не оспорено відповідачем, у вищевказаній квартирі з 2016 року, без реєстрації проживає чоловік її доньки, відповідач по справі, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та їх малолітні діти, ОСОБА_6 , 2016 року народження та ОСОБА_7 , 2018 року народження.

Разом з цим, будь-якої згоди на його вселення та проживання, ні позивач, ні її чоловік, ОСОБА_3 , ні її син, ОСОБА_8 відповідачу не надавали.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. ч.4 ст.41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено. що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, припинення правовідношення. Відповідно до наведених норм матеріального права, ЦК України, також передбачає захист порушеного права позивача у судовому порядку і визначає шлях поновлення цього права.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Позивач набув права власності на зазначене домоволодіння на підставі правочину, який посвідчено нотаріально.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. При цьому відповідно до ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до ч.4, ч.5 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 156 ч.1 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно ч.2, 3 ст. 156 ЖК УРСР за згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК Української РСР. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК Української РСР.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст.64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до висновку висловленого у постанові ВСУ від 17.10.2018 у справі №521/17805/16-ц, вбачається наступне: за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статті 405 ЦК України регулює взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Разом з цим, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

При цьому, не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України, слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Відповідно до ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року у справі № 752/1576/20 ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05 лютого січня 2020 року у справі № 752/1575/20 відповідача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно листа Управління превентивної діяльності від 31 серпня 2020 року вбачається, що відносно відповідача у період з 01 грудня 2019 року по 01 серпня 2020 року було складено три протоколи про адмінправопорушення за частинами 1 та 2 статті 173-2 КУпАП та у двох випадках окрім адміністративних протоколів застосовано спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству у вигляді термінового заборонного припису.

Більше того, як зазначає позивач, її донька потрапила під вплив відповідача та разом з ним веде антиморальний спосіб життя, свою кімнату та місця загального користування не прибирає, діти не доглянуті, їх вихованням ніхто не займається, що підтверджується постановами Голосіївського районного суду м. Києва 04 березня 2020 року у справах № 752/1056/20 та № 752/101059/20 відповідач та ОСОБА_5 були притягнуті до адмінвідповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП.

18 березня 2020 року відповідач знову вчинив насильство психологічного характеру по відношенню до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в результаті чого було викликано поліцію. Проте до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП не був притягнутий через закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, що підтверджується постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.07.2020, справа № 752/5957/20.

18 червня 2020 року стосовно відповідача ОСОБА_2 та третьої особи, ОСОБА_5 Голосіївським УП ГУНП в м. Києві було складено терміновий заборонний припис про заборону контактувати з ОСОБА_1 у будь-якій спосіб.

Крім того, враховуючи неможливість отримати роздільні особові рахунки, позивач та її чоловік змушені нести всі комунальні витрати, як за утримання будинку, так і витрати по сплаті послуг за електроенергію, газ, тощо, що підтверджується копіями квитанцій, які знаходяться в матеріалах справи.

Через постійні сварки та конфлікти з відповідачем ОСОБА_3 , потрапив 26.11.2019 до лікарні з діагнозом інсульт , що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 15759.

Згідно з нормами ЖКУ примусове виселення члена сім`ї власника житла без надання йому іншого приміщення можливо лише у випадку, передбаченому ч. 1 ст. 116 ЖКУ.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.85 року (з останніми змінами від 25.05.98 року) Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на те всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя , наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Крім цього, згідно ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Суд вважає, що згода позивача ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_3 на вселення відповідача не була надана.

Згідно листа відділу державної реєстрації управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області № 19 від 16.02.2021 наданого на виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 24.09.2020, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 на праві приватної власності має нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 .

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Кривіцька та Кривіцький проти України , зазначив, що, будучи зареєстрованими у спірній квартирі, заявники у цій справі уклали договір найму. ЄСПЛ вважає встановленим, що визнання договору найму недійсним і подальше виселення становить втручання у їхні права, що гарантуються статтею 8 Конвенції". Тому суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 64 ЖК УРСР.

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.85 року Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Суду надані докази, передбачені ст. 76 ЦПК України, тому є наявність підстав, для примусового виселення відповідача, передбачених ст. ст. 116, 157 ЖК УРСР.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи викладене, а також діючий матеріальний закон, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення - задовольнити.

Усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з цієї квартири.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Ю.Ю. Мазур