Ухвала

від 12.10.2021 по справі 911/19/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 911/19/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Верхацький І.В., адвокат (довіреність від 22.12.2020 № 14-335),

відповідач - комунальне підприємство "Васильківтепломережа",

представник відповідача - Кашуба Л.Г. (у порядку самопредставництва),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 (головуючий Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В. і Демидова А.М.)

у справі № 911/19/19

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

до комунального підприємства "Васильківтепломережа" (далі - Підприємство)

про стягнення 267 186,15 грн 3% річних та 3 481 297,99 грн інфляційних втрат.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Підприємства про стягнення 3% річних у розмірі 267 186, 15 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 481 297, 99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Підприємством своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 13/3528-БО-17 (далі - Договір) у частині своєчасної оплати спожитого у 2013 році природного газу.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.01.2021 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Компанії 266 951,89 грн 3% річних та 2 916 474,58 грн інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанцій мотивоване тим, що, враховуючи положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016, Компанія помилково нарахувала 3 % річних на суму заборгованості, погашеної до зазначеної дати, а також судом проведено власний перерахунок сум інфляційних втрат.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 рішення господарського суду Київської області від 18.01.2021 змінено шляхом викладення його резолютивної частини в такій редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Васильківтепломережа" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Декабристів, будинок 60-А, код 31916457) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 26 695,19 грн (двадцять шість тисяч шістсот дев`яносто п`ять гривень дев`ятнадцять копійок) 3 % річних, 3 457 245,51 грн (три мільйони чотириста п`ятдесят сім тисяч двісті сорок п`ять гривень п`ятдесят одна копійка) інфляційних втрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити." Здійснено розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:

- суд першої інстанції, не звернув уваги на те, що нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням саме збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця з урахуванням раніше стягнутих втрат від інфляції;

- конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання за договором, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 511 ЦК України, статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України; щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України);

- Підприємство повністю розрахувалось за спожитий у 2013 році газ за рахунок як власних коштів, так і субвенцій з бюджету, враховуючи кризові явища у вітчизняній економіці, зважаючи на специфіку діяльності Підприємства, його фінансовий стан, а також те, що воно є комунальним підприємством, з метою виконання судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розміру 3% річних на 90% до 26 695,19 грн про, що було заявлено Підприємством у відповідному клопотання.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 240 256,70 грн, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також те, що судом апеляційної інстанції не враховано правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо визначення подібності правовідносин, викладених у постановах, які прийняті у інших справах, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині та прийняти нове рішення, яким у цій частині задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом:

- неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах;

- при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц щодо визначення подібності правовідносин, що свідчить про порушення частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а також якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Компанія у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц щодо визначення подібності правовідносин, що свідчить про порушення частини четвертої статті 236 ГПК України.

Водночас, проаналізувавши зміст вказаних постанов, Верховний Суд, враховуючи доводи касаційної скарги у цій частині, зазначає, що визначення подібності правовідносин не є висновком Верховного Суду щодо застосування норм права у розумінні пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яким передбачено, як одну з підстав касаційного оскарження судових рішень, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки даний висновок є визначенням критеріїв подібності правовідносин, для встановлення меж застосування норм права у тих чи інших правовідносинах. Тобто Великою Палатою Верховного Суду визначено саме критерії подібності правовідносин, які повинні враховуватись під час застосування статті 287 ГПК України.

Таким чином, посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц щодо визначення подібності правовідносин, що свідчить про порушення частини четвертої статті 236 ГПК України не відповідають положенням пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у контексті визначення підстав касаційного оскарження, оскільки вказана норма процесуального права передбачає неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не висновків, якими визначаються такі критерії подібності правовідносин.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судом частини четвертої статті 236 ГПК України у зв`язку з неврахуванням апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо визначення подібності правовідносин, також не відповідають положенням пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в контексті визначення підстав касаційного оскарження, якою передбачено саме застосування апеляційним судом при ухваленні постанов норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Враховуючи викладене, вказані доводи скаржника не можуть бути визначені Верховним Судом як підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Також скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України за відсутності висновків Верховного Суду щодо права суду на зменшення 3% річних (стаття 625 ЦК України).

Тобто скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо права суду на застосування статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України до нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, а не на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо правомірності зменшення нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, з урахуванням всіх критеріїв, на підставі яких можливо було б дійти висновку про обґрунтованість такого зменшення відповідних нарахувань.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви щодо компенсаційного характеру заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Тобто Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові виклала висновок щодо питання застосування статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України при вирішенні спорів про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок щодо наявності права для застосування статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України до нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала про необхідність врахування конкретних обставин справи, які мають юридичне значення під час застосування судами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Крім того, апеляційним судом оскаржувана постанова ухвалена з врахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на неправомірне застосування апеляційним судом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, тому що, на думку скаржника, у вказаній справі та у даній справі № 911/19/19 правовідносини не є подібними, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у справі № 902/417/18 зроблено висновок про застосування статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України при нарахуванні інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, що, у свою чергу, свідчить про узагальненість такого висновку, а саме, що такий висновок підлягає застосуванню до правовідносин, які виникають при порушенні грошового зобов`язанні, за що кредитор має право нарахувати боржнику інфляційні втрати та 3% річних, передбачені статтею 625 ЦК України.

Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтею 234 та пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 у справі № 911/19/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко