Рішення

від 05.10.2021 по справі 753/783/21

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/783/21

провадження № 2/753/4206/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Мицик Ю.С.

при секретарях Пугач Д.С., Береговенко Н.Г, Сердюковій Г.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-

встановив:

У січні 2021 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , відповідач), за вимогами якого просив суд визнати: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; машиномісце (гараж) № НОМЕР_1 , загальною площею 14,3 кв.м. в підземному паркінгу, розташованому за адресою: АДРЕСА_5 ; машиномісце (гараж) № НОМЕР_2 , загальною площею 13,1 кв.м. в підземному паркінгу, розташованому за адресою: АДРЕСА_5 ; автомобіль КІА SORENTO, 2016 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ; автомобіль FORD KUGA TREND, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ; земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 3220883200:03:001:0161, розташовану на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області; земельну ділянку, загальною площею 0,09 га, кадастровий номер 3221288800:03:010:0059, розташовану на території Семиполківської сільської рада Броварського району Київської області; земельну ділянку, загальною площею 0,278 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:1771, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного майна. Позивач послався на те, що дане майно набуто подружжя за час шлюбу, і тому належить їм на праві спільної сумісної власності.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25.01.2021 було відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до розгляду в підготовче засідання.

У визначений судом строк, відповідачем подано відзив, в якому вона заперечувала проти вимог позову. Зокрема, у своєму відзиві зазначила, що між подружжям укладений шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі № 801. Пунктом 1.1 шлюбного договору визначено, що з моменту підписання цього договору, майно, що буде придбаватися кожним з подружжя буде його особистою власністю, тобто все, що буде придбано ОСОБА_2 буде належати йому та дружина не буде мати на нього майнових прав. Все майно, що буде придбано ОСОБА_3 буде належать їй та чоловік не буде мати на нього майнових прав. Підпунктом 1.1.1. пункту 1.1. шлюбного договору визначено, що у період перебування у шлюбі майно, яке буде одержане кожним з подружжя в дар або в наслідок спадкування, вважатиметься особистою власністю кожної сторони.

Ухвалою суду від 15.04.2021, що занесена до протоколу судового засідання було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засідання представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Вислухавши виступи представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 01.12.2007 Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управляння юстиції Дніпропетровської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис за № 1340 (свідоцтво про шлюб від 01.12.2007 серії НОМЕР_7 ).

Як вбачається з матеріалів справи, за час шлюбу відповідачем ОСОБА_3 було набуте наступне майно: квартира АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 ; квартира АДРЕСА_3 ; квартира АДРЕСА_4 ; машино-місце (гараж) № НОМЕР_1 , загальною площею 14,3 кв.м. в підземному паркінгу, розташованому за адресою: АДРЕСА_5 ; машино-місце (гараж) № НОМЕР_2 , загальною площею 13,1 кв.м. в підземному паркінгу, розташованому за адресою: АДРЕСА_5 ; автомобіль КІА SORENTO, 2016 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ; автомобіль FORD KUGA TREND, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ; земельна ділянка, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 3220883200:03:001:0161, розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області; земельна ділянка, загальною площею 0,09 га, кадастровий номер 3221288800:03:010:0059, розташована на території Семиполківської сільської рада Броварського району Київської області; земельна ділянка, загальною площею 0,278 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:1771, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 .

Позивач наполягає на тому, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю сторін.

З такою позицією суд не може погодиться, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В той же час, 07.03.2008 між позивачем та відповідачем було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 801 (далі - шлюбний договір).

Пунктом 1.1. шлюбного договору визначено, що з моменту підписання цього договору, майно, що буде придбаватися кожним з подружжя буде його особистою власністю, тобто все, що буде придбано ОСОБА_2 буде належати йому та дружина не буде мати на нього майнових прав.

Все майно, що буде придбано ОСОБА_3 буде належать їй та чоловік не буде мати на нього майнових прав.

Підпунктом 1.1.1. пункту 1.1. шлюбного договору визначено, що у період перебування у шлюбі майно, яке буде одержане кожним з подружжя в дар або в наслідок спадкування, вважатиметься особистою власністю кожної сторони.

Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Згідно з статтею 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини першої статті 64 СК України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Окремим видом договірного регулювання сімейних відносин подружжя є шлюбний договір.

Відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

У главі 10 Сімейного кодексу України (ст. ст. 92-103) визначені вимоги до форми, змісту, строку дії та умов шлюбного договору, підстав його розірвання чи визнання недійсним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 93 Сімейного кодексу України шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов`язки.

Згідно з частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Згідно зі статтею 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Але, в матеріалах справи відсутні відомості, про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою зміни, розірвання або відмови від шлюбного договору, як то передбачено умовами договору, як і відсутні докази щодо пред`явлення вимог щодо розірвання договору та/або зміни його умов в судовому порядку.

Також, суд звертає увагу на те, що із договору вбачається, що при його укладенні, сторони попередньо були ознайомлені з правовими наслідками вибраного сторонами правового режиму майна, усвідомлювали природу правочину та значення своїх дій, перебували при здоровому розумі та ясній пам`яті, діяли добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, зміст його відомий, підписаний, як свідчення про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін договору.

Окремо слід звернути увагу на те, що сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. Позивач на час посвідчення шлюбного договору власноруч зазначив своє ім`я, прізвище, по-батькові та поставив свій підпис, тим самим засвідчивши, що текст договору йому повністю зрозумілий і його воля була направлена саме на укладення шлюбного договору.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно із статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи зазначене суд вважає, що позивачем не доведено правових підстав для визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину такого майна.

Питання перерозподілу судових витрат позивачем не порушувалось, що не суперечить вимогам частини першої статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 63, 70, 71, 92, 93, 94, 97 СК України, ст.ст. 12, 81, 83, 89, 141, 200-206, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Ю.С. Мицик