Рішення

від 03.10.2021 по справі 910/7738/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.10.2021Справа № 910/7738/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ПОЛІГРАФІЧНИЙ КОМБІНАТ "УКРАЇНА" ПО ВИГОТОВЛЕННЮ ЦІННИХ ПАПЕРІВ"

до відповідача МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ

про стягнення 14 976 000,00 грн.

за участю представників:

від позивача: Чебан Н.М.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПОЛІГРАФІЧНИЙ КОМБІНАТ "УКРАЇНА" ПО ВИГОТОВЛЕННЮ ЦІННИХ ПАПЕРІВ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ про стягнення заборгованості за договором № 286/3/19/163 від 14.05.2019 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) у розмірі 14 976 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав умови договору в частині повної та своєчасної оплати прийнятого товару, внаслідок чого виникла спірна заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 23.06.2021.

07.06.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ надійшов відзив на позовну заяву.

16.06.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ПОЛІГРАФІЧНИЙ КОМБІНАТ "УКРАЇНА" ПО ВИГОТОВЛЕННЮ ЦІННИХ ПАПЕРІВ" надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2021, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.09.2021.

У судовому засіданні 06.09.2021 судом оголошено перерву до 04.10.2021.

У судовому засіданні 04.10.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судове засідання 04.10.2021 не з`явився, заяв та клопотань до суду не направив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить розписка повноважного представника, наявна у матеріалах справи.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 по справі № 361/8331/18 виходив з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У свою чергу, судом враховані пояснення та заперечення представників учасників справи, подані під час підготовчого провадження та розгляду справи по суті.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

14.05.2019 року між Державним підприємством "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (надалі - позивач, постачальник) та Міністерством оборони України (надалі - відповідач, замовник) укладено договір № 286/3/19/163 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України) (надалі - договір), відповідно до п. 1.1., 1.2. якого, постачальник зобов`язався до 30.11.2019 року поставити замовнику друковану продукцію з елементами захисту, а саме: військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу в кількості 336 000 штук вартістю 11 928 000,00 грн. та військовий квиток офіцера запасу в кількості 9600 штук вартістю 552 000,00 грн. (далі разом - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі. Ціна товару з ПДВ складає 14 976 000,00 грн.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що здійснення контролю за якістю товару складається з таких етапів: перевірка контрольного зразка; приймального контролю товару.

За умовами п. 2.2. договору отримані від постачальника контрольні зразки товару перевіряються комісією з перевірки контрольних зразків предметів речового майна (далі - комісія), яка здійснює перевірку зовнішнього вигляду, конструкції, комплектності, лінійних вимірів, маркування та відповідність вимогам нормативної та технічної документації. У разі відповідності контрольних зразків комісії затверджує їх шляхом підписання ярлика та опломбовує. У разі, якщо за результатами перевірки виявлено невідповідність контрольних зразків зразку-еталону та вимогам нормативної та технічної документації, комісія не затверджує їх та складає акт з переліком зауважень.

Відповідно до п. 2.3. договору, постачальник зобов`язаний до початку поставки товару за договором разом з оголошенням письмово повідомити представника замовника про готовність партії товару до приймання та місце здійснення приймального контролю товару за якістю.

Згідно з умовами п. 2.3.1. договору, результати приймального контролю товару оформлюються актом приймального контролю товару за якістю.

У п. 2.4. договору визначено, що приймання товару за кількістю та якістю у всіх випадках, які не врегульовані положеннями цього договору, здійснюється одержувачем замовника відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України від 19.07.2017 № 375 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних сил України" (далі - наказ № 375), Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 № П-6).

Судом встановлено, що між сторонами існував спір щодо порядку прийняття товару. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/4224/20 були задоволені позовні вимоги ДП "ПОЛІГРАФІЧНИЙ КОМБІНАТ "УКРАЇНА" ПО ВИГОТОВЛЕННЮ ЦІННИХ ПАПЕРІВ" до МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ. Визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо відмови від приймання товару, яке відбулося 23.12.2019. Зобов`язано Міністерство оборони України отримати виготовлений Державним підприємством "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" за Договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України) № 286/3/19/163 від 14.05.2019 товар а саме: військовий квиток рядового, сержантського і старшинського складу в кількості 336 000 штук та військовий квиток офіцера запасу в кількості 9 600 штук. Вказане рішення було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі № 910/4224/20.

Як вбачається з матеріалів справи, після набрання рішенням у справі № 910/4224/20 законної сили, на виконання п. 2.3. договору позивач направив відповідачу оголошення № 1, № 2 від 22.03.2021 про готовність товару до приймання та запросив замовника прийняти товар, здійснити приймальний контроль товару за якістю відповідно до умов договору.

Матеріалами справи підтверджується, що за результатами приймального контролю сторонами складено відповідні акти приймального контролю товару за якістю № 1, № 2 від 24.03.2021.

В подальшому, на виконання умов розділу V договору постачальником було доставлено товар на склад військової частини НОМЕР_1 (229 ОЦЗ), на підтвердження чого позивачем долучено до позову копії посвідчень № 40, № 41.

Матеріалами справи також підтверджено, що постачальником було передано, а замовником прийнято товар відповідно до актів приймання-передачі майна (товару):

- № Р-40 від 25.03.2021 на суму 14 313 600,00 грн.;

- № Р-41 від 25.03.2021 на суму 662 400,00 грн.

Крім того сторонами не заперечується, що позивачем було передано відповідачеві накладні на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 684/1, № 684/2 від 25.03.2021, а також рахунки № Ц-516, Ц-517 від 25.03.2021на загальну суму 14 976 000,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача, відповідач не виконав умови договору в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару, внаслідок чого у Міністерства оборони України існує непогашена основна заборгованість у розмірі 14 976 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав умови договору з поставки відповідачеві товару, що підтверджується наявними у справі матеріалами, в тому числі актами приймання-передачі майна (товару):

- № Р-40 від 25.03.2021 на суму 14 313 600,00 грн.;

- № Р-41 від 25.03.2021 на суму 662 400,00 грн.

Зазначені акти підписані та скріплені печатками обох сторін без заперечень та зауважень, зокрема, щодо якості та кількості поставленого товару.

У силу вимог розділу ІV договору оплата товару здійснюється замовником протягом тридцяти днів з дати надання постачальником рахунку-фактури на поставлений товар (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок замовника за даним кодом видатків).

В цій частині суд зауважує, що дана умова не є ні визначенням строку/терміну виконання зобов`язання, адже не є подією, яка має неодмінно настати, ні відкладальною обставиною, так як в даному випадку вона стосується лише обов`язків відповідача щодо оплати наданих послуг, а відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України відкладальна обставина має змінювати права та обов`язки сторін.

Суд також звертає увагу, що у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року та у справі «Бакалов проти України» від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

Відсутність у позивача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання (постанова Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №908/1076/17).

Суд наголошує, що між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов`язань.

За таких обставин, факт відсутності бюджетного фінансування, в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати придбаної електроенергії, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання.

Доводи відповідача про те, що на момент прийняття товару такий товар не відповідав вимогам нормативної та технічної документації на предмет постачання та встановленим у діючих стандартах, зокрема, лінійним розмірам товару та маркуванню, не приймаються судом, оскільки є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

При цьому, як було вищезазначено, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/4224/20 були задоволені позовні вимоги ДП "ПОЛІГРАФІЧНИЙ КОМБІНАТ "УКРАЇНА" ПО ВИГОТОВЛЕННЮ ЦІННИХ ПАПЕРІВ" до МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ та визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо відмови від приймання товару, яке відбулося 23.12.2019.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що принцип правової визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, оскільки на момент розгляду даного спору набрало законної сили судове рішення у справі № 910/4224/20, обставини, які були встановлені під час господарського провадження № 910/4224/20, не підлягають доказуванню в межах даної справи.

У свою чергу, у межах провадження по справі № 910/4224/20 судом було встановлено повну відповідність маркування товару вимогам нормативної та технічної документації, а також вказано, що якість товару підтверджена сертифікатом відповідності та висновком судового експерта, що є належним і допустимим доказом по справі. Такі обставини окремо свідчать про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача в частині невідповідності поставленого позивачем товару умовам договору та вимогам приписів чинного законодавства.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем взятих на себе згідно договору грошових зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 14 976 000,00 грн., що не спростовано відповідачем шляхом подачі належних, допустимих та достовірних доказів

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку оплатити вартість поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ (Україна, 03168, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 6; ідентифікаційний код: 00034022) на користь ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ПОЛІГРАФІЧНИЙ КОМБІНАТ "УКРАЇНА" ПО ВИГОТОВЛЕННЮ ЦІННИХ ПАПЕРІВ" (Україна, 04119, місто Київ, ВУЛ. ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 38-44; ідентифікаційний код: 16286441) заборгованість в розмірі 14 976 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 224 640,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 18.10.2021.

Суддя І.В. Приходько