Рішення

від 13.10.2021 по справі 140/2255/21

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021 року ЛуцькСправа № 140/2255/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Берестечківська міська рада про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області) про визнання протиправною та скасування відмови у затвердженні документації із землеустрою згідно з наказом від 24 грудня 2020 року №3-8296/15-20-СГ; зобов`язання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Мервинської сільської ради Горохівського району.

В обґрунтування позову позивач вказала, що спірним наказом їй відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з тих підстав, що проект не у повній мірі відповідає вимогам законодавства: в порушення статті 186 Закону України "Про державний земельний кадастр" витяг з Державного земельного кадастру не засвідчений підписом та печаткою Державного кадастрового реєстратора. Позивач зауважила, що названий закон не містить статті 186. Вочевидь, відповідач мав на увазі пункт 186 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 (далі - Порядок №1051). Проте невідповідність витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку Порядку №1051 в частині засвідчення Державним кадастровим реєстратором копій документів, які формуються за допомогою програмного забезпечення, не може бути підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою, а відповідач не позбавлений можливості самостійно перевірити інформацію щодо земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Вказана відповідачем підстава не відповідає положенням Земельного кодексу України (далі - ЗК України); перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту. Поданий на затвердження проект пройшов таку перевірку та був погоджений; при цьому витяг з Державного земельного кадастру не є частиною проекту землеустрою, оскільки такий документ формується вже після реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

На думку позивача, законодавчі підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою відсутні.

Окрім того, позивач зауважила, що частина дев`ята статті 118 ЗК України зобов`язує орган, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак відповідач у встановлений строк не прийняв відповідне рішення.

Позивач з наведених підстав просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечив та у задоволенні позову просив відмовити (а.с.28-34). В обґрунтування цієї позиції відповідач вказав, що до заяви позивача про затвердження проекту землеустрою було додано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який не засвідчений підписом та печаткою Державного кадастрового реєстратора. Наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2020 року №3-8296/15-20-СГ ОСОБА_1 було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою з посиланням на те, що проект землеустрою не у повній мірі відповідає вимогам статті 186 Закону України "Про державний земельний кадастр". Разом з тим, у зв`язку з допущеною помилкою 29 грудня 2020 року наказом Головного управління №3-8418/15-20-СГ внесено зміни у наказ від 24 грудня 2020 року №3-8252/15-20-СГ та підстави відмови викладено в новій редакції із зазначенням про невідповідність витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вимогам пункту 176 Порядку №1051.

Відповідач вважає, що ним правомірно відмовлено у затверджені проекту документації із землеустрою.

Також відповідач вказав, що наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 31 грудня 2020 року №58-ОТГ передано Берестечківській територіальній громаді в особі Берестечківської міської ради у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, в тому числі і земельну ділянку, на яку претендує позивач. При цьому рішенням Берестечківської міської ради від 05 лютого 2021 року №5-30/2021 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок комунальної власності за межами населеного пункту села Мерва в одну земельну ділянку та було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0720883800:00:001:1170 площею 49,0393 га.

Відповідач також вважає, що позовна вимога про зобов`язання прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не підлягає задоволенню, оскільки суд не вправі втручатися у повноваження органу державної влади, які є дискреційними.

Ухвалою суду від 14 травня 2021 року залишено без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17 травня 2021 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Берестечківську міську раду.

Третя особа пояснень щодо позову та відзиву не подала.

Ухвалою суду від 18 травня 2021 року провадження у цій справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №140/207/21.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року провадження у справі поновлено.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 23 жовтня 2020 року №3-7047/15-20-СГ ОСОБА_1 за її заявою надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 г, розташованої за межами населених пунктів Мервинської сільської ради Горохівського району (а.с.81).

27 листопада 2020 року до відповідача надійшла заява ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с.13). До заяви позивач додала копію документації із землеустрою та витяг з Держаного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 0720883800:00:001:1058 (а.с.80, 100). Відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 09 листопада 2020 року №13157/82-20, підготовленого експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, розроблений проект землеустрою відповідає вимогам земельного законодавства та погоджений (а.с.82-83).

У свою чергу наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2020 року №3-8296/15-20-СГ ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів Мервинської сільської ради Горохівського району з тих підстав, що поданий проект не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства. З посиланням на статтю 186 Закону України "Про державний земельний кадастр" вказано, що додана до заяви копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку не засвідчена підписом та печаткою Державного кадастрового реєстратора (а.с.12).

Незгода позивача із прийнятим рішенням стала підставою для звернення до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (ЗК України) та Законом України від 22 травня 2003року №858-IV "Про землеустрій".

Відповідно до підпункту "б" частини першої статті 81 ЗК України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) однією з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є безоплатна передача із земель державної і комунальної власності.

За змістом частин першої - другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Підпунктом "а" частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення селянського господарства в розмірі не більше 2,00 гектара.

Згідно з підпунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

На підставі підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року №308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20 лютого 2020 року №53), Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Волинської області.

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Як свідчать матеріали справи, ГУ Держгеокадастру у Волинській області надало позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та після його розроблення проект підлягав затвердженню відповідачем (а.с.81).

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частинами шостою статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина перша статті 186-1 ЗК України).

Відповідно до частини шостої статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відповідно до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, який у двотижневий строк зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).

При цьому з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 цього Кодексу не містять. Перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту. Право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України не передбачено.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року №820/4852/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 22 жовтня 2020 року у справі №808/3083/17 та їх відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує до спірних правовідносин.

У розглядуваному випадку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю Волинський аукціонний інститут (а.с.80), був погоджений (позитивний висновок ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 09 листопада 2020 року №13157/82-20 на а.с.82-83).

Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 (далі - Порядок №1051) установлено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Земельна ділянка площею 2,0 га, щодо якої розроблявся проект землеустрою, була зареєстрована у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 0720883800:00:001:1058. Тобто державна реєстрація земельної ділянки здійснена під час її формування на підставі документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку, як це визначено пунктом 107 Порядку №1051.

Відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, відповідач підставою відмови у затвердженні документації з землеустрою у наказі від 24 грудня 2020 року №3-8296/15-20-СГ (зі змінами, внесеними наказом від 29 грудня 2020 року №3-8252/15-20-СГ) вказав невідповідність поданого проекту у повній мірі вимогам чинного законодавства. При цьому його зауваження стосувалися виключно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відповідно до пункту 176 Порядку №1051 витяг з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Примірник витягу в електронній формі Державний кадастровий реєстратор (адміністратор центру надання адміністративних послуг, уповноважена посадова особа виконавчого органу органу місцевого самоврядування) посвідчує власним кваліфікованим електронним підписом, а в паперовій формі - надається без використання спеціальних бланків, проставлення печатки та містить обов`язкове посилання на Державний земельний кадастр. Обов`язковим атрибутом витягу є QR-код, що містить інформацію про документ. Витяг з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру в електронній формі оформлюється відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг". Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку в електронній формі долучається до Поземельної книги в електронній формі.

Згідно з пунктом 75 Порядку №1051 витяг з Державного земельного кадастру, який надається для підтвердження внесення до Державного земельного кадастру відповідних відомостей, є підставою для передачі відповідної документації на затвердження органу державної влади або органу місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню даним органом).

Як визначено пунктом 88 Порядку №1051, витяг з Державного земельного кадастру формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру одночасно з внесенням відповідних відомостей до Державного земельного кадастру відповідно до пункту 176 цього Порядку та надається заявникові відповідно до пункту 178 цього Порядку.

З наведеного слідує, що позивач позбавлений можливості впливати на формування Державним кадастровим реєстратором витягу з Державного земельного кадастру. У свою чергу недоліки паперової копії, яка формується програмним забезпеченням, не є підставою для відмови у затвердженні проекту документації із землеустрою, бо така не передбачена ЗК України.

Суд також звертає увагу, що відповідач не вказав, у чому конкретно полягає невідповідність витягу з Державного земельного кадастру вимогам пункту 176 Порядку №1051, та не надав доказів на підтвердження вказаної обставини. Крім того, суду не надано доказів того, що у поданому позивачем витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку зазначена неповна чи недостовірна інформація. Поряд з тим відповідно до статті 50 Закону №858-IV витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку не є частиною проекту землеустрою, а тому висновки про невідповідність витягу Порядку №1051 не може слугувати підставою для відмови в затвердження проекту землеустрою, що свідчить про протиправність відмови з наведених підстав.

Отже, спірний наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2020 року №3-8296/15-20-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою" (зі змінами), яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не ґрунтується на положеннях ЗК України та не містить законодавчо визначених підстав для такої відмови.

Крім того, клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою зареєстроване в ГУ Держгеокадастру у Волинській області 27 листопада 2020 року (вх. №Г-11371/0/94-20), а спірний наказ за результатами його розгляду прийнятий лише 24 грудня 2020 року, тобто з порушенням вимог частини дев`ятої статті 118 ЗК України щодо строку прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Суд наголошує, що встановлена правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади та встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми і строків такої діяльності та як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Стосовно доводів відповідача про передачу земельної ділянки у комунальну власність суд зауважує, що спірне рішення прийняте відповідачем 24 грудня 2020 року. Тому суд надає оцінку рішенню відповідача як акту індивідуальної дії саме на момент його прийняття.

У свою чергу наказ про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 0720883800:00:001:1058, відповідач прийняв 31 грудня 2020 року (а.с.40).

З цього приводу суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року №1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" (далі - Постанова №1113) врегульовано питання передачі земельних ділянок із державної до комунальної власності. Постановою №1113, серед іншого, зобов`язано Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру забезпечити передачу у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких надано дозволи на розроблення документації із землеустрою, у разі, коли до 15 грудня 2020 року документацію із землеустрою не подано на затвердження до територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру відповідно до статті 117 Земельного кодексу України (пункт 4 Постанови №1113).

Таким чином, не підлягали до передачі у комунальну власність земельні ділянки, документацію із землеустрою щодо яких подано на затвердження до територіальних органів Держгеокадастру до 15 грудня 2020 року.

Позивачу було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою та до 15 грудня 2020 року документацію із землеустрою вона подала на затвердження відповідачу, що свідчить про наявність у неї права на отримання у власність спірної земельної ділянки.

На переконання суду, поведінка відповідача у цій ситуації свідчить про недотримання принципу належного урядування, зміст якого Європейський суд з прав людини розкриває у рішенні у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04), прийнятому 20 жовтня 2011 року (набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року). Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Поряд з тим наказ ГУ Держгеокадастру від 31 грудня 2020 року №58-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" (а.с.40-42) був оскаржений у судовому порядку та рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі №140/207/21 цей наказ визнано протиправним та скасовано в частині передачі у комунальну власність Берестечківської ОТГ в особі Берестечківської міської ради Горохівського району земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами, в тому числі з кадастровим номером 0720883800:00:001:1058 (а.с.57-66, 90). У той же час ухвалою суду від 25 січня 2021 року у справі №140/207/21 було забезпечено позов шляхом заборони ГУ Держгеокадастру у Волинській області вчиняти дії щодо передачі (відчуження) земельних ділянок, зокрема, земельної з кадастровим номером 0720883800:00:001:1058. Зважаючи на наявність спору з приводу передачі земельної ділянки, на яку претендує позивач, відповідач не може обґрунтовувати правовірність своєї поведінки та відсутність у нього обов`язку щодо прийняття законного рішення щодо розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у власність.

Оскільки наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2020 року №3-8296/15-20-СГ "Про відмову у затверджені документації із землеустрою" не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою та винесений з порушенням строку, то він є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому суд вважає безпідставними твердження відповідача про відсутність предмету позову, бо земельна ділянка з кадастровим номером 0720883800:00:001:1058, на яку претендує позивач, на даний момент не існує, оскільки на основі земельної ділянки з кадастровим номером 0720883800:00:001:1058 шляхом об`єднання було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0720883800:00:001:1170 з площею 49,0393 га. Суд наголошує, що скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2020 року №3-8296/15-20-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою" має наслідком повернення сторін у попередній стан, який існував на момент прийняття цього наказу, що передбачає необхідність обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача внаслідок прийняття цього наказу. Суд враховує, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено правових підстав для відмови у затвердженні позивачу документації із землеустрою.

Вирішуючи позов в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд дійшов висновку про необхідність їх задоволення, враховуючи таке.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

На думку суду, у цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними.

Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою регламентовано статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявою заявника замість суб`єкта владних повноважень.

У постанові від 28 травня 2020 року у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій.

Суд враховує також позицію Верховного Суду України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15, відповідно до якої спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16).

Зважаючи на дотримання позивачем порядку розроблення документації із землеустрою з метою отримання земельної ділянки у власність, своєчасність її подання та недоведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку буде саме зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Волинській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0720883800:00:001:1058, розташованої за межами населених пунктів Мервинської сільської ради.

Таким чином, позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просила стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Як встановлено частиню сьомою статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем не надано доказів, які б підтверджували склад та розмір таких витрат, як того вимагають наведені вище положення статей 134, 139 КАС України.

Отже, у суду відсутні підстави присуджувати на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Поряд з тим, звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 12 січня 2021 року №232, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.24, 25). У зв`язку із задоволенням позову витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67, ідентифікаційний код юридичної особи 39767861), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Берестечківська міська рада (45765, Волинська область, місто Берестечко, вулиця Шевченка, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 04051262) про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 24 грудня 2020 року №3-8296/15-20-СГ Про відмову у затвердженні документації із землеустрою .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0720883800:00:001:1058, розташованої за межами населених пунктів Мервинської сільської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області судові витрати у сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк