Ухвала

від 18.10.2021 по справі 320/10020/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

18 жовтня 2021 року № 320/10020/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведені перерахунку та виплаті позивачу пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у відповідності до ст.ст. 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2011 р. у справі № 2-а-570/2011 року за період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р.;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок основної та додаткової пенсії та виплатити позивачу за період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. на підставі постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2011 р. у справі № 2-а-570/2011 року державну пенсію по інвалідності з розрахунку - 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю з розрахунку - 50 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та у відповідності до ст. 50, 54, 67 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

26 листопада 2020 р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

При цьому судом взято до уваги, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зробив правовий висновок у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 щодо строків звернення до суду, в якому він відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 р. у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20 жовтня 2020 р. у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25 лютого 2021 р. у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк , який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 р. №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Суд зауважує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 р. у справі №240/12017/19 зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 р. у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 р. №340/1019/19).

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголосила на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що, звертаючись 15 червня 2020 р. до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знав, що у період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. розмір його пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанови № 1210.

Однак предметом даного позову є правовідносини щодо ненараховних сум пенсії.

Зокрема, вищевказані норми щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії, підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 грудня 2020 р. у справі № 510/1286/16-а.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах, у яких, зазначено, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла наступного висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/ несвоєчасність її перерахунку тощо.

Відтак, отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 6 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 червня 2021 р. у справі №522/5974/17 щодо застосування строкових обмежень у правовідносинах про перерахунок пенсії за період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р..

До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звернула увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.

Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Крім цього, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судом пропущеного строку.

Вказані висновки суду повністю узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 31 березня 2021 р. у справі №240/12017/19. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, звернувшись в жовтні 2020 року до суду з позовом про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсійних платежів за період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. включно позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Викладені позивачем у позовній заяві твердження про дотримання строку звернення до суду спростовуються вищевикладеною позицією, наведеною у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 р. у справі №240/12017/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 р. у справі №510/1286/16-а.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду протягом майже семи років.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що у позовній заяві не наведено поважних та об`єктивних причин пропуску строку на звернення до суду.

Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне залишити адміністративний позов без розгляду.

Керуючись ст.ст. 123, 240, 243, 248 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов у справі №320/10020/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Бориспільське об`єднане управління Пенсійного фонду України, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

2. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Я.В. Горобцова