Ухвала

від 18.10.2021 по справі 521/2678/14-ц

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/2678/14-ц

Провадження № 6/521/641/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 року м.Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Бобуйка І.А.,

за участю секретаря - Підмазко Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України за поданням Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, буд. 42, код ЄДРПОУ: 41405395), стягувачі: ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), товариство з обмеженою відповідальністю Трефль-Україна (код ЄДРПОУ: 34279302, місцезнаходження, м. Львів, вул. Гайдучка, буд. 1), -

ВСТАНОВИВ:

06.10.2021 року до Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України, яке було встановлено ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27.02.2014 року за поданням старшого державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Заява обґрунтована наступними обставинами. У березні 2021 року ОСОБА_1 стало відомо про тимчасове обмеження відносно нього у праві виїзду за межі України. З метою з`ясування цих обставин заявник звернувся до Державної прикордонної служби України. Листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №91/Т-3486 від 23.03.2021 р. йому було повідомлено, що в органах охорони державного кордону Державної прикордонної служби України виконується ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 27.02.2014 року у цивільній справі № 521/2678/14-ц про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань.

27 лютого 2014 року Малиновським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала по справі № 521/2678/14-ц, якою було задоволено подання старшого державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соловйова В.В. про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа.

Заявник стверджує, що ознайомившись з текстом вищезазначеного судового рішення, зі змістом та додатками поданні вважає, що ухвала винесена на підставі неповного з`ясування обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду подання державного виконавця. У своїй заяві, ОСОБА_1 зазначає, що не ухилявся від виконання обов`язків, покладених на нього рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20.09.2013 р. по справі №1519/23029/12, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.09.2013 р. по справі №1519/23036/12 та рішенням Господарського суду Одеської області від 23.09.2013 р. по справі №916/1933/13.

Враховуючи все вищевикладене, ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суд м. Одеси про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України, яке було встановлено ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27.02.2014 року за поданням старшого державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Учасники процесу у судове засідання не з`явилися, повідомлялися про дату, час та місце належним чином та своєчасно. Заявник подав заяву до суду, в якій зазначив, що заяву підтримує та просить слухати справу без його особистої участі.

Суд, вивчивши заяву, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності дійшов висновку про задоволення заяви, зважаючи на наступні обставини.

Судом встановлено, що на виконанні Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції знаходиться зведене виконавче провадження № 41814045 за виконавчим листом № 1519/23029/12 виданий 09.10.2013 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 127199, 70 грн. на користь ОСОБА_2 ; виконавчим листом № 1519/23036/12 виданий 23.10.2013 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 297947,72 грн.; за наказом № 916/1933/13 виданий 11.10.2013 року Господарським судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 11235,37 на користь ТОВ ТРЕФЛЬ - Україна .

Судом встановлено, що 29.10.2013 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП № 40462387. Для забезпечення виконання рішень судів на все заявника в рамках цих виконавчих проваджень було накладено арешти, а саме: накладено арешт на кошти, що знаходились на розрахунковому рахунку боржника (у тому числі тих, які будуть відриті після винесення постанови про накладання арешту), накладено арешт на транспортні засоби, які належали боржнику ( ЗАЗ 110557 , 2004 р.в, д.н НОМЕР_3 ; ГАЗ 3302-414 , 2006 р.в, д.н НОМЕР_4 ; TOYOTA CAMRY", 2008 р.в, д.н НОМЕР_5 ); але автомобіль TOYOTA CAMRY (2008 р.в, д.н НОМЕР_5 ) згодом було звільнено з-під арешту на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17.09.2014 року по справі №521/4462/14-ц, та реалізовано ДП СЕТАМ на електронних торгах, але за іншим виконавчим провадженням №45710509, виконавчий лист №1519/21458/2012 від 04.07.2013 р., що підтверджується постановою про зняття арешту з майна від 25.04.2017 р. Судом встановлено, що дві земельні ділянки площею 0,08 га кожна, кадастровий номер 5122786400:01:001:1427 та кадастровий номер 5122786400:01:001:1428, що розташовані на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, що знаходяться у іпотеці, іпотечний договір №1474 від 18.07.2008 року, були реалізовані ДП СЕТАМ на електронних торгах, що підтверджується Актами про реалізацію предмета іпотеки від 14.12.2017 р. (земельних ділянок №5122786400:01:001:142 та №5122786400:01:001:1428) та постановою про зняття арешту з майна від 14.12.2017 р. Судом встановлено, що на нерухоме майно, що належить заявнику, у вигляді квартири, за адресою: АДРЕСА_3 , було накладено заборону згідно договору іпотеки №1935 від 30.03.2007 р.

Відповідно достатті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України, передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України регулює Закон України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України № 3857-ХІІ від 21.01.1994 року із змінами та доповненнями (далі - Закон №3857-ХІІ). Статтею 6 цього Закону встановлені підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України

Згідно приписів ст.6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України , право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно доч.ч.1-3,5 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження , виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Суд роз`яснює, що юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов`язань. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що ОСОБА_1 не перешкоджав та не перешкоджає державному виконавцю у виконанні всіх дій, передбачених Законом України Про виконавче провадження , спрямованих на погашення суми боргу, на майно накладено арешти, дещо реалізовано, а неможливість виконання зобов`язань не є ухиленням від виконання зобов`язань.

Також, судом встановлено, що згідно автоматизованої системи виконавчого провадження, за адресою в мережі Інтернет https://asvpweb.minjust.gov.ua/, виконавче провадження №40879776 за наказом №916/1933/13 Господарського суду Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 11 235,37 грн. на користь ТОВ Трефль- Україна - закінчене.

Згідно з узагальненнями, наданими Верховним Судом України від 01.02.2013 року, ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), вжите у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження , позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, та на думку Верховного Суду України, особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Таким чином, законодавством не передбачене обов`язкове обмеження в праві виїзду за межі України за наявності невиконаних зобов`язань, а встановлена лише така можливість при наявності відповідних підстав. Задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання. Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішеннями обов`язків. В протилежному випадку, і за хибною логікою виконавця, будь-яка наявність виконавчого провадження та відсутність термінового виконання зобов`язання у повному обсязі повинно автоматично призводити до обмеження боржника у праві виїзду за межі України, що є неприпустимим.

Водночас, дії державного виконавця щодо встановлення місця проживання боржника, розшуку майна боржника не можуть свідчити про ухилення боржника від виконання зобов`язань. Вказані дії проводяться державним виконавцем незалежно від ухилення чи не ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду. Виклики державного виконавця мені не вручалися, а тому відсутні підстави для визнання мене таким, що ухиляється від виконання судового рішення.

Таким чином, аналіз перелічених норм законів дає підстави стверджувати, що необхідною умовою для застосування тимчасового обмеження у виїзді за кордон є встановлення факту умисного ухилення боржника - фізичної особи від виконання зобов`язань за рішенням суду. Подання не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, слід зауважити, що звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.

Аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема у справі №6-55583ск13 (ухвала від 31.01.2014 року), у справі №6-51650ск13 (ухвала від 24.01.2014 року).

До того ж, відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю вчасною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

11 травня 2021 року Європейським судом з прав людини було ухвалено рішення у справі Стецов проти України , яке набуло статусу остаточного 11 серпня 2021 року.

У цій справі Європейський суд констатував порушення статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з втручанням у право заявника на виїзд з країни, яке не було виправданим та пропорційним з огляду на обставини справи.

У цьому рішенні Європейський суд зазначив, що ...у світлі принципу пропорційності намір боржника у разі несплати заборгованості, встановленої рішенням суду, (...) не може бути єдиною причиною, що виправдовує оскаржуване обмеження (...). Відповідний орган має пояснити, як заборона виїзду може бути використана для стягнення боргу, враховуючи індивідуальні обставини заявника та інші обставини справи. Однак у цій справі, на думку національних органів влади, які ініціювали цей захід та санкціонували його, ні суд, ні державний виконавець не були компетентними скасувати заборону або переглянути її доречність та нагальність. Відповідно до національного законодавства, яке діяло на той час, та рішення, прийнятого національними органами влади у справі заявника, якщо було застосовано заборону, її не можна скасувати до повної сплати заборгованості заінтересованою стороною. На думку Суду, таке регулювання суперечить статті 2 Протоколу № 4 Конвенції. Суд бере до уваги реформу цивільного судочинства, яка дозволяє будь- якому боржнику розпочати провадження щодо зняття тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (див. пункти 19 та 20 вище). Однак ця реформа відбулася після фактів, що стали підставою подання заявником заяви до Суду. Беручи до уваги ці міркування, суд вважає, що до заявника застосовувались заходи, які не були достатньо обґрунтованими і які не могли бути переглянуті, або повторно розглянуті до повної сплати заборгованості. Суд дійшов висновку, що національні органи влади не виконали зобов`язання, що випливає зі статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, а саме не забезпечили обґрунтованість та пропорційність втручання у право заявника на виїзд зі своєї країни як з моменту виїзду, так і протягом всього періоду з огляду на конкретні обставини справи. Отже, у цій справі було порушено право заявника на свободу пересування, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

У справі Гочев проти Болгарії Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином. У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою Напияло проти Хорватії (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу /рішення Європейського Суду за справою Луордо проти Італії (Luordov. Italy), скарга № 32190/96, § 96, рішення Європейського Суду за справою Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини (Foldes and Foldesne Hajlikv. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, рішення Європейського Суду за справою Рінер проти Болгарії , § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (згадуване вище рішення Європейського Суду за справою Рінер проти Болгарії , § 124 і згадуване вище рішення Європейського Суду Фельдеш и Фельдешне Хайлик проти Угорщини , § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою Сіссаніс проти Румунії , скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою Ле Конт, Ван Лейвені ДеМейере проти Бельгії (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), § 60) .

Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Враховуючи вищевикладене, та оскільки державним виконавцем не надано належних та об`єктивних доказів на підтвердження ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язання, суд вважає за можливе скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України. До того ж, обмеження свободи пересування продовжується вже протягом тривалого часу та є порушенням права особи на вільне пересування.

Відповідно до ч.ч. 5-7 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи управі виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного)виконавця. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Враховуючи викладене та керуючись, ст. 33 Конституції України, ст. 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України , ст. 313 ЦК України, ст. ст. 263, 354, 441 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України за поданням Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, буд. 42, код ЄДРПОУ: 41405395), стягувачі: ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), товариство з обмеженою відповідальністю Трефль-Україна (код ЄДРПОУ: 34279302, місцезнаходження, м. Львів, вул. Гайдучка, буд. 1) - задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження фізичної особи - ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, яке було встановлено на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 27.02.2014 року.

Копію ухвали, після набрання законної сили, направити до Державної прикордонної служби України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 26) для виконання.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СУДДЯ: Бобуйок І.А.