Рішення

від 18.08.2021 по справі 910/19648/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.08.2021Справа № 910/19648/20

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В.В. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом ALLTRANS OL Spolka z Organiczona Odpowiedzialnoscia - Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛТРАНС ОЛ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СФС ЛТД"

про стягнення 2145,00 євро,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ALLTRANS OL Spolka z Organiczona Odpowiedzialnoscia - Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЛТРАНС ОЛ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СФС ЛТД" про стягнення 2100,00 Євро, що еквівалентно 71 943,06 грн, заборгованості та 45,00 Євро, що еквівалентно 1541,64 грн, три проценти річних, .

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача обов`язків щодо оплати вартості послуг перевезення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/19648/20 для розгляду за в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу на зазначену у позові адресу ля листування та була отримана уповноваженим представником позивача, що підтверджено наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0105477088984.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частин 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі ухвала від 17.12.2020 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 3, офіс 305.

Проте, поштовий конверт було повернуто до суду.

У даному випаду судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою Господарського суду міста Києва справі № 910/19648/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2020, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

28.07.2021 від позивача до суду надійшла заява з розрахунком позовних вимог відповідно до якої позивач зазначає, що основна заборгованість відповідача станом на 26.07.2021 становить 2100,00 Євро, відсотки за користування грошовими коштами (3%) складають 84,00 Євро.

Дослідивши матеріали справи та подану позивачем заяву суд дійшов обґрунтованого висновку, що за своєю правовою природою подана позивачем заява фактично є заявою про збільшення позовних вимог в частині заявлених у позові 3% річних.

За приписами статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Аналогічна правова позиція викладена в пунктах 3.10-3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011.

З огляду на викладене, дотримуючись вище наведених норм процесуального законодавства, суд дійшов висновку про прийняття заяви та вирішив здійснювати подальший розгляд справи у межах заявлених позовних вимог з урахуванням збільшення, а саме щодо стягнення з відповідача 2 184,00 Євро.

Інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.02.2020 Alltrans OL Spolka z o.o отримало від TOB Транс ЮА два замовлення на перевезення вантажу.

06.02.2020 відбулося завантаження вантажу на фірмі Papierfabrik Palm за адресою: Am Oberwald 2 D 76744 Worth am Rhein та 07.02.2020 відбулося розвантаження товару на фірмі VGK SRL (ВТК СРЛ) за адресою: Via Cremona, 24 It 26029 Soncino, що підтверджується CMR, яка є в наявності у відповідача. Вартість замовлення склала 900 євро, термін сплати - 45 днів. Фактура (рахунок) та CMR були відправлені на адресу, яка була вказана у замовленні: Trans- UA TOV (Sp. z o.o.) ul. Swieradowska 47 02-662 Warszawa Poland.

07.02.2020 відбулося завантаження товару на фірмі RIFER SRL за адресою: VIA DOGANA IT- 21052 BUSTO ARSIZIO, a 10.02.2020 відбулося розвантаження товару на фірмі FRANZ KAMINSKI WAGGONBAU POLSK SP. Z.O.O. за адресою: UL. J.U. NIEMCEWICZA 4 PL-48-300 NYSA, що підтверджується CMR, яка є в наявності у відповідача. Вартість замовлення складала 1200 євро, термін сплати - 45 днів. Фактура(рахунок) разом з CMR відправлені на адресу, яка була вказана у замовленні: Trans-UA TOV (Sp. z о.о.) ul. Swieradowska 47 02-662 Warszawa Poland.

За твердженням позивача, станом на 08.12.2020 оплата за вказані послуги з перевезення вантажу ТОВ Транс ЮА (ТОВ ТД СФС ЛТД ) не здійснена.

До 22.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю ТД СФС ЛТД (код ЄДРПОУ 43020030) мало назву Товариство з обмеженою відповідальністю Транс ЮА (код ЄДРПОУ 43020030).

На адресу ТОВ ТД СФС ЛТД була направлена претензія від 12.06.2020 № 9, яка не була отримана відповідачем.

Зважаючи на невиконання відповідачем свого обов`язку щодо своєчасного та в повному обсязі здійснення оплати за отримані послуги позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного права.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 73 Закону України Про міжнародне приватне право від 23 червня 2005 року № 2709-IV (далі Закон № 2709-IV) іноземні юридичні особи мають права звертатись до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з статті 76 Закону № 2709-IV суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (статті 365 ГПК України).

Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (статті 366 ГПК України).

Відповідно до статті 32 Закону № 2709-IV зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України (статті 43 Закону № 2709-IV).

Відповідно до статті 47 Закону № 2709-IV право, що застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює: 1) дійсність договору; 2) тлумачення договору; 3) права та обов`язки сторін; 4) виконання договору; 5) наслідки невиконання або неналежного виконання договору; 6) припинення договору; 7) наслідки недійсності договору; 8) відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором. Якщо при визначенні способів та порядку виконання договору, а також заходів, які мають бути вжиті в разі невиконанні або неналежного виконання договору, неможливе застосування права, зазначеного в частині першій цієї статті, може бути застосоване право держави, у якій здійснюється виконання договору. Право, що застосовується до форми договору, визначається відповідно до статті 31 цього Закону.

В силу вимог статей 32, 43, 47 Закону України Про міжнародне приватне право в даному випадку підлягає застосуванню матеріальне право України. Відповідач є стороною, яка повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору.

Відповідно до статей 174, 181 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень статті 509 ЦК України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 ЦК України, статтею 202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями статті 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частини 1-3 статті 207 ЦК України).

Статтею 3 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що відносини, пов`язані з електронним документообігом та використанням електронних документів, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах"; Про державну таємницю"; Про телекомунікації"; Про обов`язковий примірник документів"; Про Національний архівний фонд та архівні установи", цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений

електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Як встановлено статтею 8 зазначеного Закону юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Електронний документ не може бути застосовано як оригінал: 1) свідоцтва про право на спадщину; 2) документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної шляхом створення електронного документа (електронних документів), здійснюється у порядку, встановленому законом.

Обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що наведена у пункті 18 постанови від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17).

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 ЦК України).

За приписами пункту 1 статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої приєдналася Україна згідно із Законом України від 01.08.2006 № 57-V "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником (пункт 1 статті 9 Конвенції).

Згідно з умовами статті 12 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити, надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

У відповідності до статті 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін.

Наявність та розмір заборгованості відповідача за надані позивачем послуги перевезення вантажу у сумі 2 100 євро підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги що до стягнення основної заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 84,00 євро, нарахованих в порядку статті 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також З % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При обчисленні 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.10.2019 у справі № 905/2508/15 та від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17.

Здійснивши наданий позивачем розрахунок 3% річних та встановлено, що зазначений розрахунок є вірним, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у сумі 84,00 євро.

Щодо стягнення заборгованості Господарським судом в іноземній валюті, суд вважає за необхідне зазначити, що прямої заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, в якій воно виражене у договорі, у чинному законодавстві немає, тому суд вважає за можливе стягнути грошові кошти в іноземній валюті, а саме у доларах США. (Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справ № 1519/2-3165/11 від 3 липня 2019 року).

Крім того, відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону № 606-XIV.

Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Відповідно до частин 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивачем зазначено, що судові витрати, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складаються із витрат позивача на переклад документів в сумі 4 625,00 грн та сплату судового збору в сумі 2 102,00 грн.

Частиною 5 статті 129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно приписів статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов ALLTRANS OL Spolka z Organiczona Odpowiedzialnoscia - Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛТРАНС ОЛ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СФС ЛТД" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СФС ЛТД" на користь ALLTRANS OL Spolka z Organiczona Odpowiedzialnoscia - Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛТРАНС ОЛ" (Польща, місто Люблін, код 20-380, вулиця Глуска, № 58; NIP 9462673620) 2 100,00 євро (дві тисячі сто євро 00 євроцентів) основної заборгованості, 84,00 (вісімдесят чотири євро 00 євроцентів) 3% річних, 4 625,00 грн (чотири тисячі шістсот двадцять п`ять гривень 00 копійок) витрат позивача на переклад документів та 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) витрати по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08.10.2021.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ