Рішення

від 31.05.2021 по справі 910/20187/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2021Справа № 910/20187/20

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В.В. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦІЛІСНИЙ МАЙНОВИЙ КОМПЛЕКС 103"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБУДБІЗНЕС"

про стягнення 15 618,15 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦІЛІСНИЙ МАЙНОВИЙ КОМПЛЕКС 103" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБУДБІЗНЕС" про стягнення 15 618,15 грн, з яких 12 617,00 грн заборгованості згідно договору оренди, 2 259,72 грн пені, 398,25 грн три проценти річних та 343,18 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов`язків за договором оренди № 60 від 01.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20187/20 для розгляду за в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу на зазначену у позові адресу ля листування та була отримана уповноваженим представником позивача, що підтверджено наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0105477089905.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частин 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі ухвала від 29.12.2020 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03061, місто Київ, проспект Відрадний, будинок 95/літера Г.

Проте, поштовий конверт було повернуто до суду з відміткою за закінченням терміну зберігання .

У даному випаду судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою Господарського суду міста Києва справі № 910/20187/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2020, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЦІЛІСНИЙ МАЙНОВИЙ КОМПЛЕКС 103 (далі - позивач, Орендодавець, Комплекс) та Товариством з обмеженою відповідальністю УКРБУДБІЗНЕС (далі - відповідач, Орендар, Товариство) було укладено Договір оренди № 60 (надалі - Договір оренди) за умовами якого Орендодавець передав Орендареві нежиле складське приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, проспект Відрадний, буд. 97 загальною площею 87,50 кв.м. (далі - Приміщення), що підтверджено підписаним сторонами Актами приймання-передачі від 01.07.2018 та від 30.11.2019, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.

За приписами пункту 9.3. Договору оренди, Орендар зобов`язався сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 10-го числа поточного місяця за який здійснюється оплата.

Відповідно до умов Договору оренди, розмір орендної плати складає: 3 500,00 грн (в тому числі ПДВ 20% - 583,33 грн).

У додатковій угоді № 1 від 11.12.2018 сторони погодили, що починаючи з 01.02.2019 розмір орендної плати за місяць оренди Приміщення складає 5 687,50 грн (в тому числі ПДВ 20% - 947,92 грн).

Додатково на підставі сервісної угоди (додаток №1 до договору оренди) визначено, що орендар компенсує комунальні послуги.

Строк дії договору оренди було встановлено до 30.11.2019 (пункт 21.1 Договору оренди в редакції Додаткової угоди № 3 від 15.10.2019) .

Відповідач, за твердженням позивача свій обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі здійснення оплати не виконав, внаслідок чого заборгованість останнього перед позивачем складає 12 617,00 грн з ПДВ.

Наявність заборгованості відображена у Акті звірки взаємних розрахунків станом за період 01.07.2018-18.12.2020.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено вимогу про погашення заборгованості в добровільному порядку. Проте конверт повернувся за закінченням терміну зберігання. Повторна вимога була не вручена відповідачу згідно відстеження пересилання через (інші причини).

Зважаючи на ухилення відповідача від виконання умов Договору оренди позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного права з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 12 617,00 грн, яка складається з заборгованості згідно Додатка №1 (сервісної угоди) за комунальні послуги за період з вересня (частково) по листопад 2019 року у розмірі - 1 242,00 грн з ПДВ та орендної плати у розмірі - 11 375,00 грн за жовтень-листопад 2019 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір оренди № 60 від 01.07.2018 є договором найму (оренди).

Приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 6 статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору оренди було передано відповідачу у строкове платне користування Приміщення та, як наслідок, у відповідача виник обов`язок оплачувати орендні платежі за період користування об`єктом оренди.

Договір оренди є одним з видів зобов`язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов`язального права та майнового найму. Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов`язків наймача (орендаря), належне виконання якого вимагається законом.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 статті 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Судом встановлено, що за змістом пункту 9.3 Договору оренди плата за користування Приміщенням сплачується Орендарем один раз на місяць, не пізніше 10-го числа поточного місяця, за який здійснюється оплата.

Відповідно до приписів пунктів 9.4, 9.5 Договору оренди для зручності Орендаря Орендодавець до 5-го числа кожного місяця виставляє рахунок Орендареві. Якщо до настання зазначеного терміну оплати орендної плати відповідний рахунок не буде отриманий Орендарем, орендар повинен звернутися до Орендодавця з метою одержання рахунку до настання терміну оплати. Неотримання Орендарем рахунка (несвоєчасне його отримання) не є підставою для несплати або затримки оплати орендної плати за Договором оренди.

За розрахунком позивача, не спростованим відповідачем, заборгованість останнього за Договором оренди за комунальні послуги за період з вересня (частково) по листопад 2019 року складає 1 242,00 грн з ПДВ та з орендної плати - 11 375,00 грн за жовтень-листопад 2019 року.

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені Акти виконання робіт (надання послуг) щодо оренди приміщення та компенсації витрат за комунальні послуги за спірний період.

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи не було додано належних доказів та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 ГПК України на підтвердження сплати відповідачем заборгованості перед позивачем у загальному розмірі 12 617,00 грн.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором оренди, яка складає 12 617,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення вимоги про стягнення вказаної суми основного боргу.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення штрафних санкцій у вигляді 2 259,72 грн пені.

Як встановлено судом вище, відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Право постачальника на нарахування покупцю пені у розмірі 0,5% від відповідної суми простроченого зобов`язання за кожний календарний день прострочення закріплено у пункті 16.1 Договору.

У абзаці 2 пункту 16.1 Договору оренди сторони закріпили домовленість щодо встановлення строку нарахування вказаних штрафних санкцій та строк позовної давності щодо них встановлюються та складають 3 роки.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, законодавством визначено механізм нарахування та сплати пені, однак залишено на врегулювання сторін лише питання про встановлення такого обов`язку та розміру пені в договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19.

Відтак, за змістом наведених положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Зі змісту пункту 16.1 Договору оренди вбачається, що сторонами було визначено розмір пені та порядок нарахування пені (0,5% від відповідної суми простроченого зобов`язання за кожний календарний день прострочення).

Зважаючи на викладене вище, суд зазначає, що позивачем визначено період для нарахування пені з 30.11.2019 по 12.06.2020.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд перевіряє обґрунтованість заявленої суми пені, виходячи з зазначеного позивачем періоду, який не суперечить Закону.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов обґрунтованого висновку, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2 259,72 грн пені.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 398,25 грн та інфляційні втрати в сумі 343,18 грн, нарахованих згідно статті 625 ЦК України за період з січня по жовтень 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду (постанова від 20.11.2020 № 910/13071/19)., суд дійшов висновку, що зазначені розрахунки є вірними, відтак, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 398,25 грн та 343,18 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦІЛІСНИЙ МАЙНОВИЙ КОМПЛЕКС 103" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБУДБІЗНЕС" про стягнення 15 618,15 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБУДБІЗНЕС" (03061, місто Київ, ПРОСПЕКТ ВІДРАДНИЙ, будинок 95/ЛІТЕРА Г; ідентифікаційний код 32420884) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦІЛІСНИЙ МАЙНОВИЙ КОМПЛЕКС 103" (02081, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДНІПРОВСЬКА НАБЕРЕЖНА, будинок 19-А; ідентифікаційний код 38526690) 12 617,00 грн (дванадцять тисяч шістсот сімнадцять гривень 00 копійок) заборгованості згідно договору оренди, 2 259,72 грн (дві тисячі двісті п`ятдесят дев`ять гривень 72 копійки) пені, 398,25 грн (триста дев`яносто вісім гривень 25 копійок) три проценти річних, 343,18 грн (триста сорок три гривні 18 копійок) інфляційних втрат та 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08.10.2021

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ