Постанова

від 12.10.2021 по справі 905/1695/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 905/1695/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Маріупольської міської ради на рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 (суддя Говорун О. В.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 (головуючий - Тарасова І. В., судді Білоусова Я. О., Пуль О. А.) у справі

за позовом фізичної особи-підприємця Склярової Антоніни Сергіївни

до Маріупольської міської ради

про визнання незаконним і скасування рішення Маріупольської міської ради та визнання поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договору оренди земельних ділянок.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2019 року фізична особа-підприємець Склярова Антоніна Сергіївна (далі - ФОП Склярова А. С., Підприємець, Орендар) звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Маріупольської міської ради (далі - Маріупольська міськрада, Міськрада, Орендодавець) про: 1) визнання незаконним і скасування рішення Маріупольської міськради від 24.10.2018 № 7/36-3276 "Про відмову у поновленні строку оренди земельних ділянок по просп. Будівельників, 92 в Центральному та по вул. Новоросійській в Приморському районі міста фізичній особі-підприємцю Скляровій А. С." (далі - рішення від 24.10.2018 № 7/36-3276, оспорюване рішення); 2) визнання поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договору оренди земельних ділянок від 31.12.2013, укладеного між Маріупольською міськрадою та ФОП Скляровою А. С. (далі - договір оренди від 31.12.2013, з посиланням на положення статей 11, 319, 320, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 4, 116, 124, 152, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частин 1- 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), статті 5 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) оспорюване рішення містить немотивовану відмову Міськради у поновленні договору оренди від 31.12.2013 на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, в той час як Підприємцем виконано всі передбачені частинами 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" вимоги щодо реалізації ним свого переважного права на укладання договору оренди землі на новий строк, оскільки позивач звернулася до відповідача із заявою про продовження строку договору оренди землі не пізніше ніж за 2 місяці до його закінчення, а також наявні обставини, які відповідно до частини 6 зазначеної статті є підставою для поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, а саме Орендар виконує свої договірні обов`язки належним чином, сплачуючи орендну плату, та продовжує користування земельною ділянкою, тоді як протягом місяця після закінчення строку договору від орендодавця не надходив лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди від 31.12.2013; 2) Орендодавець не виконав вимог щодо відповідності нормативно-правовим актам інформації, вміщеної в інформаційній картці, зокрема у ній не зазначено про необхідність подання суб`єктом звернення разом з іншими документами проекту додаткової угоди про продовження договору оренди земельної ділянки, тоді як рішення з розгляду звернення ФОП Склярової А. С. про поновлення строку оренди земельних ділянок прийнято Маріупольською міськрадою з порушенням 30-денного строку надання адміністративної послуги, встановленого Законом України "Про адміністративні послуги", а лист про відсутність наміру продовжувати договір оренди підписано до фактичного проведення сесії Міськради міським головою, що не є уповноваженою особою; 3) рішення Маріупольської міськради від 26.11.2013 № 6/31-3945 "Про поновлення строків оренди земельних ділянок для експлуатації об`єктів побутового обслуговування населення в Жовтневому, Іллічівськом, Приморському районах фізичній особі Скляровій А. С.", яким Підприємцю було надано в оренду спірні земельні ділянки строком на 5 років - до 26.11.2018, як дозвільний документ продовжило свою дію на період проведення антитерористичної операції, яка дотепер триває.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 позов задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано рішення від 24.10.2018 № 7/36-3276 у частині відмови в поновленні строку оренди земельної ділянки площею 0,0008 га, кадастровий номер 1412337200:01:006:0386, розташованої по вул. Новоросійській, 2 у Приморському районі міста Маріуполя. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Рішення місцевого суду аргументовано тим, що: 1) Міськрада не надала документів на підтвердження наявності зауважень Головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міськради, зокрема, плану зонування міста Маріуполя, Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та Приморського районів міста Маріуполя, оскільки ані в рішенні Маріупольської міськради від 26.11.2013 № 6/31-3945 "Про поновлення строків оренди земельних ділянок для експлуатації об`єктів побутового обслуговування населення в Жовтневому, Іллічівськом, Приморському районах фізичній особі Скляровій", ані в листах-повідомленнях Орендодавця про відсутність наміру на поновлення договору оренди землі відповідач не зазначав як про невідповідність розміщення тимчасової споруди плану зонування міста Маріуполя та Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та Приморського районів міста Маріуполя, так і не довів повідомлення Орендаря упродовж строку дії договору оренди від 31.12.2013 про невідповідність розміщення тимчасової споруди вказаним вимогам; 2) відмова в поновленні строку оренди земельної ділянки по пр. Будівельників, 92, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, обґрунтовується розташуванням на цій земельній ділянці нерухомого майна, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Азовтенгрі" (далі - ТОВ "Азовтенгрі") на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2019, що відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України зумовлює перехід до власника об`єкта нерухомості права користування земельною ділянкою, на якій він розташований та свідчить про відсутність у позивача, станом на час звернення до суду, порушеного права внаслідок прийняття Маріупольською міськрадою рішення про відмову в поновленні договору оренди цієї земельної ділянки; 3) заявляючи позовну вимогу про визнання поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договору оренди від 31.12.2013, позивач обрав неналежний і неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки не надав Орендодавцю проекту додаткової угоди про поновлення вказаного договору оренди.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення від 24.10.2018 № 7/36-3276 у частині відмови в поновленні строку оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, розташованої по пр. Будівельників, 92 у Центральному районі міста Маріуполя. Прийнято нове рішення про задоволення позову в цій частині. У решті рішення залишено без змін.

6. Постанова мотивована положеннями статей 15, 16, 21, 377, 792 ЦК України, статей 79 1 , 120 ЗК України, статей 13, 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), статті 16 Закону України "Про державний земельний кадастр", статей 5, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення Міськради в цілому з огляду на те, що: 1) наразі наявні передбачені частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" підстави для поновлення договору оренди від 31.12.2013 на той самий строк та на тих самих умовах, позаяк Орендар, який належно виконував свої обов`язки за цим договором, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та відсутнє письмове повідомлення Орендодавця про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку договору; 2) знаходження об`єкта нерухомого майна за певною адресою, яка є також адресою певної земельної ділянки з присвоєним кадастровим номером, не свідчить про знаходження такого об`єкта саме на цій земельній ділянці, оскільки за однією адресою може бути присвоєно кілька кадастрових номерів різним земельним ділянкам із визначенням їх меж, тобто ідентифікатором земельної ділянки є саме кадастровий номер, а не адреса, натомість матеріали справи не містять як будь-яких договорів про перехід права власності на об`єкти нерухомого майна із зазначенням у якості істотної умови кадастрового номеру спірної земельної ділянки - 1412336300:01:001:0227 як ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям покупцем права власності на об`єкти нерухомості, так і будь-яких доказів знаходження на земельній ділянці, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, об`єктів нерухомого майна, які належать на праві власності певним особам. Відтак суд першої інстанції визнав встановленою недоведену обставину про знаходження на земельній ділянці по пр. Будівельників, 92, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, об`єкта нерухомості, який належить на праві власності ТОВ "Азовтенгрі" на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2019, та про перехід до власника об`єкта нерухомості внаслідок цього прав на зазначену земельну ділянку, у зв`язку з чим дійшов неправильного висновку про відсутність станом на час звернення до суду порушення прав позивача шляхом прийняття Міськрадою рішення про відмову в поновленні договору оренди цієї земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Маріупольська міськрада звернулася з касаційною скаргою, у якій просить рішення і постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), статті 236 ГПК України, наголошуючи, що: 1) апеляційним судом не враховано висновку щодо застосування норм права, а саме положень статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17 та від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17; 2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. ФОП Склярова А. С. не подала відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.12.2020 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Дроботова Т. Б., Зуєв В. А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Маріупольської міськради на рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 905/1695/19 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 02.02.2021 о 15:30.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 розгляд касаційної скарги Маріупольської міськради на рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 905/1695/19 відкладено на 23.02.2021 о 16:00.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2021 зупинено провадження у справі № 905/1695/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/1030/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2021 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Маріупольської міськради на рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 905/1695/19 та призначено її до розгляду на 12.10.2021 о 12:00.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 11.10.2021 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Дроботової Т. Б. визначено у справі № 905/1695/19 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Зуєв В. А.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

11. 31.12.2013 між Маріупольською міськрадою (Орендодавець) та ФОП Скляровою А. С. (Орендар) укладено договір оренди, за умовами пунктів 1.1, 2.1, 3.1 якого Орендодавець згідно з рішенням Міськради від 26.11.2013 № 6/31-3945 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки, які знаходяться за адресою: ділянка № 1 - м. Маріуполь, пр. Будівельників, 92, у Жовтневому районі м. Маріуполя, (кадастровий номер 1412336300:01:001:0227); ділянка № 2 - м. Маріуполь, вул. Новоросійська, 2 у Приморському районі м. Маріуполя (кадастровий номер 1412337200:01:006:0386). В оренду передаються земельні ділянки площею 0,0008 га та 0,0008 га.

12. Згідно з пунктом 3.2 договору оренди від 31.12.2013 цей договір укладено на 5 (п`ять) років (з 26.11.2013 до 26.11.2018). Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово Орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.

13. Пунктом 5.1 договору оренди від 31.12.2013 передбачено, що земельні ділянки передаються в оренду з метою та за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування населення (функціонування кіоску з ремонту мобільних телефонів без права будівництва капітальних споруд).

14. 07.09.2018 ФОП Склярова А. С. через центр надання адміністративних послуг звернулася до Орендодавця із заявою про продовження терміну оренди земельної ділянки.

15. До зазначеної заяви Орендар не додав проекту додаткової угоди, що ним не заперечується.

16. 18.09.2018 та 01.10.2018 Підприємцю було направлено підписані головою Маріупольської міськради листи № 26.6.5-49003-01 та № 26-51896-01, якими повідомлено Орендаря про відсутність наміру поновлювати дію договору оренди від 31.12.2013, предметом якого є земельні ділянки, кадастрові №№ 1412336300:01:001:0227, 1412337200:01:006:0386.

17. 24.10.2018 Міськрада прийняла рішення №7/36-3276 "Про відмову в поновленні строку оренди земельних ділянок по просп. Будівельників, 92 в Центральному районі міста та по вул. Новоросійській, 2 в Приморському районі міста фізичній особі-підприємцю Скляровій А. С.", яким відмовлено у поновленні строку оренди земельних ділянок площею 0,0008 га (кадастровий номер 1412336300:01:001:0227) по просп. Будівельників, 92 га у Центральному районі міста Маріуполя та площею 0,0008 га (кадастровий номер 1412337200:01:006:0386) по вул. Новоросійській, 2 у Приморському районі міста Маріуполя для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (функціонування кіоску з ремонту мобільних телефонів без права будівництва капітальних споруд) фізичній особі-підприємцю Скляровій А. С.

Оспорюване рішення обґрунтовується наявністю зауважень Головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міськради, згідно з якими спірні земельні ділянки відповідно до плану зонування території міста Маріуполя знаходяться у зоні ТР-2. Відповідно до пояснювальної записки плану зонування території міста Маріуполя у зоні ТР-2 дозволяється розміщувати тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності, які не мають фундаменту, зблоковані з зупинкою громадського пасажирського транспорту, загальною площею не більше 4 м 2 . Комплексною схемою розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та Приморського районів міста Маріуполя не передбачено розміщення тимчасових споруд за вказаними вище адресами.

Позиція Верховного Суду

18. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

20. Міськрада у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

21. Зокрема, скаржник зазначає про: 1) неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норм права, а саме положень статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17 та від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17.

22. Проте колегія суддів відхиляє зазначене твердження скаржника та вважає за необхідне закрити касаційне провадження у справі у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на таке.

23. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

24. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

25. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права , який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

26. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову , зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин . Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

27. Згідно з частинами 1, 2 статті 120 ЗК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

28. Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

29. Колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норм права, а саме положень статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України у подібних правовідносинах , викладеного у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17 (за позовом про внесення змін до договору оренди землі у частині розміру орендної плати) та від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17 (за позовом про визнання припиненими правовідносин за договором оренди земельної ділянки), оскільки предмет і підстави позовів, установлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у цій справі (№ 905/1695/19) та справах №№ 922/3655/17, 910/20774/17 є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.

30. Так, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду про задоволення позову та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду про відмову в позові у справі № 922/3655/17, Верховний Суд дійшов такого висновку:

"При виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки. Ураховуючи викладене, відчуження частини об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, не є підставою для внесення змін до договору оренди, зокрема в частині розміру орендної плати, зважаючи на те, що договір у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, зокрема зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, а тому після відчуження частини об`єкта нерухомості та його державної реєстрації за іншими особами ТОВ "Офіс 2000" не повинно сплачувати орендну плату за частину земельної ділянки, користувачем якої не є".

У свою чергу, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові у справі № 910/20774/17, касаційна інстанція дійшла аналогічного висновку з питання застосування положень частини 1 статті 377 ЦК України і частини 1, 2 статті 120 ЗК України, уточнивши при цьому, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, не залежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі. У даній справі суди, обґрунтовано встановивши факт припинення права землекористування позивачів у силу закону, тобто фактичне припинення правовідносин між сторонами за спірним договором оренди, дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог по суті. Заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (припинення правовідносин у силу закону) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивачів, які вже захищені законом.

31. Натомість, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову у цій справі, місцевий господарський суд, з яким не погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обставин недоведеності порушення прав позивача оспорюваним рішенням Міськради на час звернення з позовом у зв`язку з переходом до ТОВ "Азовтенгрі" права користування земельною ділянкою на просп. Будівельників, 92, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2019, укладеного після закінчення строку дії договору оренди (26.11.2018).

Тобто, на відміну від справ № 922/3655/17 і № 910/20774/17, спір у цій справі виник з правовідносин поновлення договору оренди від 31.12.2013 на новий строк у зв`язку із закінченням строку дії цього договору, які (правовідносини) регулюються положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 15.07.2020), а не у межах чинного договору оренди землі.

32. Наведене, окрім різних предмета, підстав позову та фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у справі № 905/1695/19 і справах №№ 922/3655/17, 910/20774/17.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.

33. Водночас колегія суддів зауважує, що в основу обґрунтування своїх доводів щодо наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається виключно на долучену до касаційної скарги копію договору купівлі-продажу від 19.02.2019, яка є новим доказом, позаяк з матеріалів справи не вбачається та скаржником не доведено як надання цього доказу під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, здійснення огляду його оригіналу безпосередньо в судовому засіданні, так і заявлення учасниками справи клопотань про витребування вказаного доказу.

Наведене власне і слугувало достатньою підставою для висновку про недоведеність переходу до ТОВ "Азовтенгрі" права користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, у зв`язку з набуттям вказаним товариством права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю площею 6 м 2 по пр. Будівельників, 92 у м. Маріуполі, що покладено в основу оскаржуваної постанови, якою скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 15.01.2020 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення від 24.10.2018 № 7/36-3276 у частині відмови у поновленні строку оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1412336300:01:001:0227, і ухвалено нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Проте відповідно до імперативних вимог частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

34. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку чим касаційне провадження за касаційною скаргою Міськради у частині вказаної підстави підлягає закриттю згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

35. В основу оскаржуваних рішення та постанови у частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Маріупольської міськради від 24.10.2018 № 7/36-3276 покладено правильний висновок місцевого та апеляційного господарських судів про безпідставність і невмотивованість відмови відповідача у поновленні строку оренди земельних ділянок, що зумовлено ненаданням Міськрадою документів на підтвердження наявності зауважень Головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міськради, зокрема, плану зонування міста Маріуполя, Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та Приморського районів міста Маріуполя, оскільки ані в рішенні Маріупольської міськради від 26.11.2013 № 6/31-3945 "Про поновлення строків оренди земельних ділянок для експлуатації об`єктів побутового обслуговування населення в Жовтневому, Іллічівськом, Приморському районах фізичній особі-підприємцю Скляровій А. С.", ані в листах-повідомленнях Орендодавця про відсутність наміру на поновлення договору оренди землі відповідач не зазначав як про невідповідність розміщення тимчасової споруди плану зонування міста Маріуполя та Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд та їх архітектурного типу для провадження підприємницької діяльності на території Центрального та Приморського районів міста Маріуполя, так і не довів повідомлення Орендаря упродовж строку дії договору оренди від 31.12.2013 про невідповідність розміщення тимчасової споруди вказаним вимогам.

36. Верховний Суд зазначає, що вказаний висновок судів попередніх інстанцій не спростовано скаржником, а заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни (схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

37. Разом з тим колегія суддів не погоджується з суперечливим твердженням скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 15.07.2020), з огляду на одночасне посилання скаржника на правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18.

38. Так, згідно з частинами 1- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

39. Відповідно до частин 4, 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

40. Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

41. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1- 5, так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

42. Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди . Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди , за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

43. Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди . Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Наведений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

44. При цьому у постановах від 22.09.2020 Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступити від висновку судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020).

45. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду констатувала необхідність попереднього звернення орендаря до орендодавця з листом-повідомленням про намір продовжити відносини оренди землі, до якого (листа-повідомлення) має додаватися проект додаткової угоди.

46. Зважаючи на викладене, касаційна інстанція вважає помилковим і таким, що не відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справах № 159/5756/18 і № 903/1030/19, висновок суду апеляційної інстанції про те, що наразі наявні умови для поновлення спірного договору оренди від 31.12.2013 на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачено частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 15.07.2020), оскільки позивач як орендар, який належно виконував свої обов`язки за договором, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку договору.

47. Колегія суддів зауважує, що за змістом частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 15.07.2020) встановлений цією нормою місячний строк стосується саме розгляду орендодавцем листа-повідомлення орендаря у сукупності з проектом додаткової угоди, внаслідок чого прийняття Міськрадою (Орендодавцем) оспорюваного рішення про відмову в поновленні договору оренди від 31.12.2013 з пропуском вказаного місячного строку не можна вважати порушенням нею встановленої законом процедури у разі, якщо Орендар перед цим надіслав неповний пакет необхідних документів (без проекту додаткової угоди), що достеменно встановлено судами під час вирішення цього спору та не заперечується позивачем.

Тим більше, що суди попередніх інстанцій достовірно встановили обставини направлення Підприємцю 18.09.2018 та 01.10.2018, тобто у межах місячного строку, визначеного частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 15.07.2020), листів голови Маріупольської міськради № 26.6.5-49003-01 та № 26-51896-01, якими повідомлено Орендаря про відсутність наміру поновлювати дію договору оренди від 31.12.2013, предметом якого є земельні ділянки, кадастрові №№ 1412336300:01:001:0227, 1412337200:01:006:0386, що, у свою чергу, свідчить про відсутність волевиявлення власника землі на поновлення договору оренди земельних ділянок від 31.12.2013 на новий строк.

48. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі , або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

49. Отже, хоча наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час є висновок Верховного Суду щодо комплексного застосування норм права, а саме частин 1- 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 15.07.2020) у подібних правовідносинах поновлення договору оренди землі, який (висновок) викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 і від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, проте з матеріалів цієї справи вбачається, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч такому правовому висновку, що з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України виключає можливість закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Міськради у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

50. Водночас колегія суддів вбачає достатні підстави для врахування зазначеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який повністю спростовує висновки судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Маріупольської міськради від 24.10.2018 № 7/36-3276 з мотивів, пов`язаних з неправильним застосуванням судами положень частин 1, 2 статті 120 ЗК України, частини 1 статті 377 ЦК України і частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 15.07.2020), що, у свою чергу, свідчить про наявність підстав для зміни оскаржуваної постанови з мотивів, викладених у пунктах 35, 36, 41- 47 цієї постанови.

51. Верховний Суд також зазначає про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги щодо скасування рішення та постанови у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання поновленим на тих самих умовах і на той самий строк договору оренди від 31.12.2013, оскільки відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

52. Натомість Міськрада у поданій касаційній скарзі не наводить жодних доводів на обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження, які (доводи) могли би спростувати висновок судів попередніх інстанцій про обрання позивачем як орендарем неналежного і неефективного способу захисту своїх прав при поданні вказаного вище позову, який (висновок) зроблено судами з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 905/174/18.

Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Великої Палати від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, оприлюдненій 07.12.2020 (тобто після подання касаційної скарги у цій справі), який (висновок) касаційна інстанція вважає за необхідне врахувати на підставі частини 4 статті 300 ГПК України.

53. Наведене вище свідчить про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги шляхом зміни мотивувальної частини оскаржуваної постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

54. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

55. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Маріупольської міськради у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

56. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

57. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

58. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи скаржника отримали часткове підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим оскаржувану постанову необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Розподіл судових витрат

59. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваної постанови із залишенням без змін її резолютивної частини, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 905/1695/19 за касаційною скаргою Маріупольської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Маріупольської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 905/1695/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у цій справі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

В. А. Зуєв