Постанова

від 06.10.2021 по справі 700/303/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 700/303/20

провадження № 61-8524св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю Наше Зерно Плюс , державний реєстратор виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопа Богдан Анатолійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Іванишина Олександра Олеговича на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року у складі судді Бесараб Н. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Єльцова В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзивів на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Черкаській області), ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Наше Зерно Плюс (далі - ТОВ Наше Зерно Плюс ), державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області (далі - Державний реєстратор) Цьопи Б. А. про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що 19 липня 2019 року він звернувся до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області з клопотанням, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області за межами населених пунктів, за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 7122887600:03:001:0361. Вказане клопотання було зареєстровано в ГУ Держгеокадастру у Черкаській області 01 серпня 2019 року за вх. № К-5516/0/94-19. За результатами розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Черкаській області видало наказ від 16 серпня 2019 року № 23-3039/14-19-СГ про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. На підставі укладеного між ним та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 договору від 01 жовтня 2019 року № 589 було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки площею 2 га, який відповідно до висновку про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08 листопада 2019 року № 15050/82-19 було погоджено експертом державної експертизи Більською С. І. 16 грудня 2019 року він через управління надання адміністративних послуг подав заяву до ГУ Держгеокадасту у Черкаській області з проханням затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, до якої долучив витяг з Державного земельного кадастру та погоджений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки. За результатами розгляду цієї заяви ГУ Держгеокадастру у Черкаській області видало наказ від 02 січня 2020 року № 23-63/14-20-СГ, яким йому відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою та наданні земельної ділянки з кадастровим номером 7122887600:03:001:0361 у власність з тих підстав, що наказом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області затверджено проєкт землеустрою та цю саму земельну ділянку передано у власність іншій особі. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо про те, що 20 січня 2020 року Державним реєстратором Цьопою Б. А. було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0361 за ОСОБА_2 , а підставою для реєстрації права власності став наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6729/14-19-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення. Крім того, Державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50761681, від 22 січня 2020 року, яким зареєстровано інше речове право на земельну ділянку - право оренди ТОВ Наше Зерно Плюс (орендар) на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0361, номер запису про інше речове право: 35139768. Підставою для виникнення права оренди зазначено договір оренди землі від 20 січня 2020 року. Вищевказані накази ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6729/14-19-СГ про передачу у власність земельної ділянки та від 02 січня 2020 року № 23-63/14-20-СГ про відмову йому у затвердженні проєкту землеустрою є незаконними, а право власності ОСОБА_2 та договір оренди землі - недійсними, так як він звернувся до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки раніше, ніж ОСОБА_2 , і його дії щодо оформлення земельної ділянки були послідовними, своєчасними, з дотриманням вимог законодавства. Однак ГУ Держгеокадастру у Черкаській області надало необґрунтовану перевагу у відведенні земельної ділянки іншій особі, що порушує його право на рівність перед законом (стаття 24 Конституції України). Крім того, подальше надання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки в оренду ТОВ Наше Зерно Плюс порушує його права та законні інтереси як потенційного власника земельної ділянки, а тому він має право на оспорення договору оренди землі від 20 січня 2020 року. Для відновлення його порушеного права необхідно також визнати незаконними та скасувати рішення Державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 та реєстрації договору оренди. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 02 січня 2020 року № 23-63/14-20-СГ, яким йому відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району, площею 2 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0361, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї земельної ділянки у власність; визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6729/14-19-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність ОСОБА_2 вказану земельну ділянку; визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора Цьопи Б. А. від 20 січня 2020 року, індексний номер: 50710235, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0361 за ОСОБА_2 та визнати припиненим право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 січня 2020 року, запис за номером 35091117; визнати недійсним договір оренди землі, укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ Наше Зерно Плюс , об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0361; визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора Цьопи Б. А. від 22 січня 2020 року, індексний номер: 50761681, про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0361 за ТОВ Наше Зерно Плюс та визнати припиненим право оренди ТОВ Наше Зерно Плюс на цю земельну ділянку, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 січня 2020 року, запис за номером 35139768; зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Черкаській області видати наказ про затвердження йому проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, площею 2 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0361, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, та надання зазначеної земельної ділянки у власність.

У відзиві на позовну заяву ГУ Держгеокадастру у Черкаській області заперечило проти позову, посилаючись на те, що оскаржувані накази ГУ Держгеокадастру у Черкаській області були прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, тому є правомірними, законними та скасуванню не підлягають.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Іванишин О. О. у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів порушення відповідачами будь-яких його законних прав чи інтересів. Тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

ТОВ Наше Зерно Плюс також подало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, так як ОСОБА_2 раніше ніж ОСОБА_1 замовив розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки йому у власність, першим отримав погодження проєкту компетентним органом відповідно до норм законодавства, першим звернувся до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про затвердження проєкту землеустрою та надання йому земельної ділянки, відтак саме ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , першим вчинив юридично значущі дії щодо отримання у власність спірної земельної ділянки.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 02 січня 2020 року № 23-63/14-20-СГ Про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки , яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, площею 2 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0361, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї земельної ділянки у власність. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року №23-6729/14-19-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення , яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га, (кадастровий номер 7122887600:03:001:0361) із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області. Визнано незаконним та скасовано рішення Державного реєстратора Цьопи Б. А. від 20 січня 2020 року, індексний номер: 50710235, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0361 за ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ Наше Зерно Плюс , об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0361, що розташована на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області. Визнано незаконним та скасовано рішення Державного реєстратора Цьопи Б. А. від 22 січня 2020 року, індексний номер: 50761681, про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0361 за ТОВ Наше Зерно Плюс . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач раніше, ніж ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки. Дії позивача щодо оформлення земельної ділянки були послідовними, своєчасними, добросовісними, з дотриманням вимог законодавства. Знаючи про наявність двох заяв про затвердження проєктів землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку, ГУ Держгеокадастру у Черкаській області надало необґрунтовану перевагу у відведенні земельної ділянки іншій особі, що є порушенням конституційного права на рівність перед законом, гарантованого статтею 24 Конституції України. Тому оскаржувані накази ГУ Держгеокадастру у Черкаській області необхідно визнати незаконними та скасувати. Оскільки під час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 не було дотримано вимог, передбачених Конституцією України та Земельним кодексом України (далі - ЗК України), то відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір оренди землі, укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ Наше Зерно Плюс , підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація права оренди - скасуванню. При цьому вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Черкаській області видати наказ про затвердження йому проєкту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки не можуть бути задоволені, так як суди не вправі втручатися у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Іванишина О. О. залишено без задоволення, а рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

20 травня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Іванишин О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди застосували статті 116, 118, 122, 186-1 ЗК України, статтю 24 Конституції України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року у справі № 817/586/17, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 527/2036/18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 686/24410/17, від 11 листопада 2020 року у справах № 472/1282/17, № 570/4524/17, від 18 лютого 2021 року у справі № 570/2301/17. Крім того, суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 372/51/16-ц, № 570/3439/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17-а, від 27 листопада 2019 року у справ № 815/1915/18, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 686/10381/16. Позивачу та ОСОБА_2 в один день було надано дозволи на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення однієї і тієї ж земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Отримавши відповідні дозволи, ОСОБА_2 та позивач набули рівних прав на розроблення проєктів землеустрою та подальше отримання у власність спірної земельної ділянки. На підставі отриманих від ГУ Держгеокадастру у Черкаській області дозволів ОСОБА_2 та позивач розробили проєкти землеустрою, які в подальшому було погоджено в установленому законом порядку та неодноразово було подано на затвердження до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області. Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вчинили визначені земельним законодавством дії, спрямовані на отримання земельної ділянки у власність, які були послідовними, добросовісними, майже одночасними та здійснені з дотриманням вимог законодавства. При цьому суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 значно раніше, ніж позивач, замовив розроблення проєкту землеустрою, погодив його в установленому законом порядку та вперше подав його на затвердження до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області. Тобто ОСОБА_2 перший пройшов всю процедуру та отримав правомірні очікування і легітимні сподівання на отримання у власність спірної земельної ділянки, однак процедура отримання ним права власності на земельну ділянку за його першою заявою не завершилася внаслідок протиправних дій ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, яким було відмовлено в затвердженні проєкту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, що не передбачені нормами чинного законодавства. 24 вересня 2019 року ОСОБА_2 повторно звернувся до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про затвердження погодженого відповідно до вимог закону проєкту землеустрою та надання спірної земельної ділянки у власність, також першим пройшов всі передбачені нормами земельного законодавства України етапи процедури безоплатної приватизації земельної ділянки. Подання ОСОБА_2 останнього разу до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області заяви про затвердження проєкту землеустрою та надання йому у власність спірної земельної ділянки пізніше за подання позивачем аналогічної заяви відбулося виключно внаслідок недобросовісної поведінки ГУ Держгеокадастру у Черкаській області по відношенню до нього. Однак вказана обставина не спростовує факт проходження саме ОСОБА_2 першим всіх визначених законом етапів порядку безоплатної приватизації спірної земельної ділянки. Таким чином, дії ОСОБА_2 щодо безоплатної приватизації земельної ділянки були добросовісними, своєчасними, послідовними та з повним дотриманням вимог земельного законодавства, оскаржувані накази ГУ Держгеокадастру у Черкаській області за своєю суттю повністю відповідають принципам справедливості, розумності, добросовісності та не порушують жодних законних прав чи інтересів позивача.

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко О. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Тому посилання заявника на те, що ОСОБА_2 замовив, розробив та погодив проєкт землеустрою раніше, ніж позивач, не заслуговують на увагу. Крім того, з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою ОСОБА_1 звернувся 30 липня 2019 року, а ОСОБА_2 - 13 серпня 2019 року, тобто позивач розпочав процедуру приватизації землі раніше та мав першочергове право на отримання у власність земельної ділянки. Наведені в касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду були сформовані за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи. При цьому до спірних правовідносин підлягають застосуванню правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20-ц, оскільки обставини зазначеної справи є тотожними до обставин цієї справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Лисянського районного суду Черкаської області.

15 червня 2021 року справа № 700/303/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту а частини третьої статті 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з пунктом в частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом пункту б частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Судами встановлено, що 16 серпня 2019 року, тобто в один день, ГУ Держгеокадастру у Черкаській області видало накази, якими спочатку було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою ОСОБА_2 , а потім - ОСОБА_1 , хоча позивач першим подав відповідну заяву, яка зареєстрована 30 липня 2019 року за вх. № К-5516/0/94-19, а заяву ОСОБА_2 зареєстровано 13 серпня 2019 року за вх. № О-6021/0/94-19.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову у надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до положень частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України Про землеустрій в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України Про землеустрій ).

Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Виходячи з викладеного, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, на яку послалися суди першої та апеляційної інстанцій в цій справі.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Судами також встановлено, що на час звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7122887600:03:001:0361 перебувала в державній власності (землі резервного фонду) та вже була сформована, їй було присвоєно кадастровий номер, що підтверджується довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 16 січня 2018 року № 122/16-18.

Зазначене також підтверджується проєктами землеустрою, виготовленими на замовлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Отже, проєкти землеустрою щодо відведення земельної ділянки замовлялися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою зміни її цільового призначення із земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01) на ведення особистого селянського господарства (код 01.03) в порядку статті 50 Закону України Про землеустрій , а тому посилання ОСОБА_2 на те, що ним замовлено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки раніше (21 серпня 2019 року), ніж позивачем (01 жовтня 2019 року) не має правового значення для правильного вирішення цієї справи, так як спірну земельну ділянку вже було сформовано та присвоєно кадастровий номер, тобто визначено її як об`єкт цивільних прав не за розробленим на замовлення відповідача проєктом землеустрою.

У вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, на яку послалися суди попередніх інстанцій, також зазначено, що земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проекту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, чи погодження проекту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проект землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі.

Судами встановлено, що після розроблення проєкту землеустрою та його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України ОСОБА_1 16 грудня 2019 року подав до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області заяву про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, у відповідь на яку отримав наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 02 січня 2020 року № 23-63/14-20-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки з тих підстав, що вказану земельну ділянку вже було передано у власність іншій особі.

Однак ОСОБА_2 подав до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області заяву про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 17 грудня 2019 року і наказом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6729/14-19-СГ йому затверджено проєкт землеустрою та надано земельну ділянку у власність зі зміною цільового призначення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

З огляду на викладене суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно виходили з того, що незважаючи на те, що заява ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність була подана раніше, ніж заява ОСОБА_2 , йому було відмовлено у затвердженні документації із землеустрою з підстав її затвердження ОСОБА_2 , що свідчить про фактичне надання ГУ Держгеокадастру у Черкаській області необґрунтованої переваги у відведенні земельної ділянки ОСОБА_2 .

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність оспорюваних наказів ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року №23-6729/14-19-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення та від 02 січня 2020 року № 23-63/14-20-СГ Про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки .

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки під час передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки ГУ Держгеокадастру у Черкаській області не було дотримано вимог, передбачених Конституцією України та ЗК України, то з урахуванням вищенаведених положень статей 203, 215 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ Наше Зерно Плюс , об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0361, що розташована на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 першим пройшов всі передбачені земельним законодавством процедури безоплатної приватизації земельної ділянки, а тому першим отримав легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури - прийняття ГУ Держгеокадастру у Черкаській області рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання йому спірної земельної ділянки у власність, спростовуються змістом положень статті 118 ЗК України, відповідно до яких завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність, а також встановленими судами обставинами, згідно з якими на відміну від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 першим подав належно оформлену заяву про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому першим отримав легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 значно раніше за позивача замовив розроблення свого проєкту землеустрою, погодив його в установленому законом порядку та першим подав його на затвердження до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, а саме 24 вересня 2019 року, не заслуговують на увагу, так як ОСОБА_2 було відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки у зв`язку з наявністю недоліків проєкту. ОСОБА_2 також звертався до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про затвердження проєкту 21 листопада 2019 року, однак йому також було відмовлено у зв`язку із наявністю недоліків проєкту.

Наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду містять правові висновки, які були зроблені за інших встановлених фактичних обставин, а саме позивачами, яким відмовлено в передачі земельних ділянок у приватну власність, було дотримано встановленої законом процедури одержання безоплатно у власність земельних ділянок із земель державної власності, і земельні ділянки було сформовано на підставі технічної документації, виготовленої на замовлення саме позивачів, тому Верховний Суд з цих підстав визнавав протиправними рішення відповідних органів про затвердження відповідачам проєктів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, які вже були сформовані раніше на підставі проєктів землеустрою інших осіб - позивачів у справах. Відтак доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували таких правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду, не заслуговують на увагу.

Отже, Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Висновки судів попередніх інстанцій по суті спору в цій справі узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 700/315/20, від 12 липня 2021 року у справі № 700/294/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 700/311/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 700/318/20 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 700/297/20. Спірні правовідносини у зазначених справах є подібними до правовідносин в цій справи, так як в них предметом судового розгляду були: накази ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, якими відмовлено у затвердженні проєктів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, розташованих в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, та наданні цих земельних ділянок у власність; накази ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, якими затверджено проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність; рішення Державного реєстратора Цьопи Б. А. про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки; договори оренди землі, укладені між власниками земельних ділянок та ТОВ Наше Зерно Плюс .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Іванишина Олександра Олеговича залишити без задоволення.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук