Постанова

від 19.10.2021 по справі 570/328/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа №570/328/17

провадження №51-3447км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_11 на вирок Волинського апеляційного суду від 18 травня 2021 року щодо

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Горлівки Донецької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий вироком Микитівського районного суду м.Горлівки Донецької області від 20 серпня 2010 року за ч.2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, звільнений 04вересня 2013 року умовно-достроково із невідбутим строком 2 роки 1 місяць 20 днів,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м.Горлівки Донецької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м.Горлівки Донецької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимий,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 січня 2019року визнано винуватими та призначено покарання:

- ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, від відбування якого на підставі ст. 75 КК звільнено з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч.1, пунктами 2, 4 ч. 2 ст. 76 КК;

- ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, від відбування якого на підставі ст. 75 КК звільнено з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, пунктами 2, 4 ч. 2 ст. 76 КК;

- ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, від відбування якого на підставі ст. 75 КК звільнено з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, пунктами 2, 4 ч. 2 ст. 76 КК.

За цим же вироком ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 визнано невинуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 186 КК (за першим та другим епізодами від 21 липня 2016року, за третім та четвертим епізодами від 06 серпня 2016 року) і виправдано у зв`язку з недоведеністю в їх діях складу цих кримінальних правопорушень.

Цивільні позови ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вироком Волинського апеляційного суду вирок від 18 травня 2021року скасовано у частині призначеного покарання і призначено ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Судами встановлено, що засуджені вчинили інкримінований їм злочин за таких обставин.

03 вересня 2016 року близько 03:05 ОСОБА_10 за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на автомобілі марки «Skoda superb» з д. н. з. НОМЕР_1 приїхали на прилеглу до кафе «Чайка» територію на вул. Об`їзній, 1 у с.Корнин Рівненського району Рівненської області. ОСОБА_9 залишився в автомобілі на місці водія з метою забезпечення швидкого відходу спільників після вчинення злочину, а ОСОБА_10 та ОСОБА_7 вийшли з автомобіля та пішли на автостоянку території, прилеглої до кафе. Після огляду транспортних засобів ОСОБА_10 прорізав ліву передню шину автомобіля марки «Mitsubishi L200» з д. н. з. НОМЕР_2 , а ОСОБА_7 розбив скло правих передніх дверцят того ж автомобіля і, просунувши руку всередину автомобіля, де перебував ОСОБА_15 , висловив останньому погрозу застосувати насильство та відкрито викрав сумку з грошима та майном на загальну суму 1133,50 грн.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_10 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження. Зазначає, що апеляційний суд, хоча й дослідив обставини, які пом`якшують покарання, однак не врахував їх, а тому, на його думку, має місце незастосування ст. 66 КК.

У доповненнях до касаційної скарги засуджений стверджує, що апеляційний суд завчасно не повідомив потерпілого ОСОБА_15 про дату судового засідання та безпосередньо його показів не заслуховував.

У касаційній скарзі в інтересах засудженого ОСОБА_10 захисник ОСОБА_11 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок апеляційного суду та призначити ОСОБА_10 покарання, яке не пов`язане із реальним позбавленням волі.

На її думку, апеляційний суд не застосував положення ст. 66 КК, оскільки не врахував обставини, які пом?якшують покарання, зокрема, перебування на утриманні засудженого дружини, яка є внутрішньо переміщеною особою, двох малолітніх дітей, матері-пенсіонерки, вітчима, який є інвалідом, наявність у ОСОБА_10 третьої групи інвалідності, щире каяття. Стверджує, що ухвалою місцевого суду засудженого звільнено від відбування покарання у зв?язку із закінченням іспитового строку. Вказує, що потерпілий не був присутній в судовому засіданні 18 травня 2021 року, а тому цей суд помилково врахував його позицію щодо покарання ОСОБА_10 . Зазначає, що засудженому не вмінялася кваліфікуюча ознака повторність, а тому апеляційний суд необґрунтовано послався на неї.

У своїх касаційних скаргах засуджені ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначають, що вирок апеляційного суду ухвалено за відсутності потерпілого та без перевірки належного його повідомлення про дату, час і місце апеляційного розгляду справи. На їхню думку, в оскаржуваному вироку недостовірно вказано, що потерпілий висловлював свою думку стосовно міри покарання засуджених. Стверджують, що апеляційний суд неправильно зазначив формулювання обвинувачення, вказавши на наявність кваліфікуючої ознаки злочину повторність.

Засуджені вважають, що ознаку застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вчиненого за попередньою змовою групою осіб апеляційним судом враховано і як ознаку злочину, і як обставину, передбачену ст. 67 КК. Наголошують, що іспитовий термін, встановлений місцевим судом, закінчився і в ході апеляційного розгляду не було здобуто жодного належного й допустимого доказу невиконання обов`язків, покладених на них судом. На їхню думку, відсутність обтяжуючих покарання обставин та наявність декількох пом`якшуючих покарання обставин не давали підстав для зміни вироку суду першої інстанції.

ОСОБА_9 вважає, що апеляційний суд порушив його право на захист, оскільки не залучив йому захисника у зв?язку з тим, що він не в повній мірі володіє українською мовою.

Засуджений ОСОБА_7 стверджує про порушення його права на захист, а саме на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Крім цього, наголошує, що апеляційним судом не було залучено йому перекладача.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні:

- засуджений ОСОБА_7 частково підтримав касаційні скарги засудженого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_11 ; подані ним та ОСОБА_9 касаційні скарги просив задовольнити;

- захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та засуджений ОСОБА_9 підтримали всі касаційні скарги та просили їх задовольнити;

- прокурор заперечив вимоги касаційних скарг, просив відмовити в їх задоволенні.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Згідно із ч. 1ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Правова кваліфікація дій засуджених за ч. 2 ст. 186 КК та їх доведеність у касаційних скаргах не оскаржуються.

У розглядуваній справі постановою суду касаційної інстанції від 12 грудня 2019року скасовано ухвалу апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок місцевого суду. Призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, касаційний суд наголосив на тому, що у випадку підтвердження обсягу обвинувачення засуджених, призначення їм покарання із застосуванням положень ст. 75 КК слід вважати м?яким.

Апеляційний суд призначив засудженим покарання, яке слід відбувати реально.

На думку скаржників, апеляційним судом зроблено помилковий висновок про наявність підстав для призначення їм покарання, пов?язаного із реальним його відбуттям.

В ході касаційної перевірки тих доводів касаційних скарг засуджених та захисника, які стосуються незастосування апеляційним судом ст. 75 КК, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Визначення розміру покарання у конкретному кримінальному провадженні є реалізацією принципу справедливості у частині індивідуалізації кримінальної відповідальності. Обираючи той чи інший вид та розмір покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, апеляційним судом під час призначення покарання засудженим було здійснено детальний аналіз та надано належну правову оцінку тяжкості кримінального правопорушення, особам винних та іншим обставинам справи.

Так, призначаючи покарання засудженим, суд апеляційної інстанції зважив на те, що вчинений ними злочин належить до категорії тяжких, врахував дані, які їх характеризують, а саме:

1) щодо ОСОБА_10 враховано те, що останній одружений, його дружина є внутрішньо переміщеною особою, має матір-пенсіонерку та вітчима-інваліда армії, двох малолітніх дітей на утриманні, працює логістом, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно. В ході апеляційного розгляду було також встановлено, що він має третю групу інвалідності у зв?язку із загальним захворюванням.

Апеляційний суд звернув увагу і на те, що ОСОБА_10 раніше судимий, судимість непогашено у встановленому законом порядку, слідчим ізолятором характеризується посередньо, згідно з висновком органу пробації є особою, що має високий ризик небезпеки для суспільства (а. с. 138-141, Т. 8).

Щире каяття та наявність на його утриманні дружини і двох малолітніх дітей визнано обставинами, що пом?якшують покарання, а обставиною, що його обтяжує, визнано рецидив злочину.

2) щодо ОСОБА_9 враховано те, що він є особою молодого віку, сирота, раніше не судимий, слідчим ізолятором характеризується посередньо, органом пробації як особа, що має середній ризик небезпеки для суспільства, неодружений, працює експедитором (а. с. 134-136, Т. 8).

До обставин, які пом?якшують його покарання, апеляційний суд відніс щире каяття та статус внутрішньо переміщеної особи, обтяжуючих обставин встановлено не було.

3) щодо ОСОБА_7 враховано, що останній є особою молодого віку, раніше не судимий, слідчим ізолятором характеризується посередньо, висновком органу пробації характеризується як особа, що має середній ризик небезпеки для суспільства, неодружений, має на утриманні одну малолітню дитину, працює водієм-експедитором (а. с. 143-145, Т. 8).

Обставин, які б обтяжували його покарання, не виявлено, а пом?якшуючими визнано щире каяття та наявність на утриманні малолітньої дитини.

Окрім цього, апеляційний суд під час призначення покарання кожному із засуджених врахував, як це передбачено правилами ст. 65 КК, конкретні обставини вчиненого злочину, а саме застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров?я потерпілого, вчинення кримінально-караного діяння за попередньою змовою групою осіб. Врахування обставин вчинення кримінального правопорушення є обов`язковим, виходячи із положень кримінального закону.

Сукупність вказаної вище інформації дала підстави суду апеляційної інстанції призначити кожному із засуджених покарання у мінімальному розмірі, визначеному у санкції ч. 2 ст. 186 КК, яка передбачає можливість призначити покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років.

Покликання у вироку апеляційного суду на інші незавершені кримінальні провадження щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_9 не вплинули на висновок суду апеляційної інстанції про призначення засудженим мінімального розміру покарання, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Одночасно згадка в оскаржуваному вироку про повторність пов`язана із врахуванням судом апеляційної інстанції під час призначення покарання засудженим досудових доповідей органу пробації (а. с. 134-136 щодо ОСОБА_9 , а. с. 137-141 щодо ОСОБА_10 , а. с. 143-145 щодо ОСОБА_7 , Т. 8).

Тож доводи касаційних скарг про неврахування апеляційним судом обставин, які пом?якшують покарання засудженим, не знайшли свого підтвердження в ході касаційної перевірки, адже в тому числі, і ці обставини стали підставою для призначення засудженим покарання у мінімальному розмірі, визначеному у санкції ч. 2 ст. 186 КК.

Так само не знайшли свого підтвердження доводи касаційних скарг про безпідставне незастосування ст. 75 КК.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 75 КК якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року було зазначено про те, що у випадку підтвердження обсягу обвинувачення засуджених, то призначення їм покарання із застосуванням положень ст. 75 КК слід вважати м?яким.

Як вбачається із вироку апеляційного суду обсяг обвинувачення не змінився.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про неможливість застосування до ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком є правильним, а призначене засудженим покарання, яке слід відбувати реально, є необхідним та достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень.

Щодо аргументів касаційних скарг про те, що потерпілого ОСОБА_15 не було належно повідомлено про дату, час і місце апеляційного розгляду кримінального провадження, а також про неврахування думки потерпілого ОСОБА_15 щодо призначення засудженим покаранням Суд звертає увагу на таке.

З матеріалів кримінального провадження видно, що потерпілий у частині вирішення питання про розмір покарання покладався на розсуд суду.

Посилання ж апеляційного суду у вироку на його присутність у судовому засіданні цього суду є помилковим (у зв?язку із аналогічним прізвищем захисника ОСОБА_6 ). Однак Суд вважає, що потерпілий мав процесуальну можливість самостійно оскаржити судові рішення у разі незгоди з ними, ці доводи касаційних скарг сторони захисту не стосуються інтересів засуджених, а тому в силу п. 1 ч. 1 ст.425 КПК Суд вважає їх неспроможними.

Також Суд звертає увагу на те, що така кваліфікуюча ознака як повторність грабежу засудженим не інкримінувалася. В оскаржуваному вироку суд апеляційної інстанції вказав на повторність вчинення кримінального правопорушення лише ОСОБА_10 і така вказівка стосувалася лише факту вчинення ним раніше іншого злочину, судимість за який не погашена. Інформація про вчинення іншого (нового) злочину ОСОБА_10 не була вжита у значенні кваліфікуючої ознаки за ч. 2 ст. 186 КК.

Твердження касаційних скарг про те, що ухвалою місцевого суду засуджених звільнено від відбування покарання у зв?язку із закінченням іспитового строку, а тому вони стали на шлях виправлення, не заслуговують на увагу. Адже предметом цієї касаційної перевірки є вирок апеляційного суду, ухвалений після того, як суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду. Крім цього, ухвала місцевого суду про звільнення від відбування покарання засуджених у зв`язку із закінченням іспитового строку постановлена в порядку виконання покарання і не є рішенням по суті обвинувачення, на відміну від оскаржуваного вироку суду апеляційної інстанції у даному касаційному провадженні.

Також Суд звертає увагу на правові позиції Касаційного кримінального Суду у складі Верховного Суду, суть яких зводиться до того, що саме по собі посилання на рішення про звільнення особи від відбування покарання в порядку ст. 78 КК за наявності спору щодо правильного чи неправильного застосування до особи положень ст. 75 КК не є належним обґрунтуванням наявності підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням (наприклад, постанови від 13 липня 2021 року у справі №755/6436/15-к, від 13 травня 2021року у справі №159/1490/17).

В ході касаційної перевірки не знайшли свого підтвердження аргументи касаційної скарги ОСОБА_7 про порушення його права на захист в частині неознайомлення із матеріалами кримінального провадження.

Так, ухвалами слідчого судді від 27 грудня 2016 року було задоволено клопотання слідчого та встановлено стороні захисту, зокрема і засудженому ОСОБА_7 строк для ознайомлення із матеріалами кримінального провадження №12016180180001179 до 04 січня 2017 року включно (а. с. 26-29, Т. 7). Вказана ухвала мотивована тим, що сторона захисту зволікала з ознайомленням із матеріалами провадження. Зокрема, ОСОБА_7 безпідставно відмовлявся від ознайомлення (хоча матеріали кримінального провадження надавалися йому у приміщенні СІЗО у зв`язку із небажанням конвоювання до ізолятора тимчасового тримання, на виклики слідчого до спеціально відведеної кімнати у СІЗО з`являвся протягом 30-40 хв, мотивуючи зайнятістю).

В подальшому слідчий вдруге звернувся з клопотанням до слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, внаслідок чого ухвалою від 11 січня 2017 року це клопотання було задоволено та встановлено ОСОБА_7 та його захиснику ОСОБА_6 строк для ознайомлення із матеріалами досудового розслідування до 25 січня 2017 року включно (а. с. 199-202, Т. 7).

Вказаними ухвалами було роз`яснено, що після спливу вставленого слідчим суддею строку, зокрема ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 , вважатимуться такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів.

Окрім цього, постановою слідчого ОСОБА_16 від 06 січня 2017 року було частково задоволено клопотання захисника ОСОБА_6 та в порядку ст.290КПК надано їй для ознайомлення матеріали кримінального провадження з визначенням дати, часу та місця ознайомлення (а. с. 189, Т. 7).

Також право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження було реалізовано захисником і під час судового розгляду, адже згідно із клопотанням від 27 березня 2017 року ОСОБА_6 ознайомилася з ними цієї ж дати, про що свідчить її особиста відмітка та підпис (а. с. 167, Т. 8).

З огляду на наведене Суд вважає, що право ОСОБА_7 на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження порушено не було.

Окремо Суд звертає увагу на те, що засудженим та його захисником факт ознайомлення із матеріалами кримінального провадження не ставився під сумнів під час судового розгляду в суді першої інстанції. В подальшому вирок місцевого суду не оскаржувався, в тому числі і з підстав, наведених у касаційних скаргах, хоча сторона захисту мала процесуальну можливість реалізувати своє право на апеляційне оскарження.

У своїх касаційних скаргах засуджені ОСОБА_9 та ОСОБА_7 ставлять перед касаційним судом питання щодо порушення апеляційним судом їх права на захист, оскільки їм не було залучено перекладача, а ОСОБА_9 і захисника з тих підстав, що він не в повній мірі володіє українською мовою.

Згідно з ч. 1 ст. 68 КПК у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

Як слідує з матеріалів кримінального провадження засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_9 є громадянами України, уродженцями міста Горлівка Донецької області, проживають в Україні, протягом судового розгляду свою вину хоч не визнавали, але розуміли суть пред`явленого обвинувачення. Тобто будь-яких труднощів, пов`язаних із судовим розглядом пред`явленого їм обвинувачення в частині розуміння мови, якою ведеться судочинство, у них не було.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження у підготовчому судовому засіданні 07 березня 2017 року засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та їх захисники не заперечували щодо судового розгляду без перекладача (журнал судового засідання та звукозапис, а. с. 50-58, Т. 8).

В подальшому вже в ході судового розгляду 13 березня 2017 року також ніхто не заявляв клопотання про те, що засуджені не володіють українською мовою та не висловив заперечень про судовий розгляд кримінального провадження за відсутності перекладача (журнал судового засідання та звукозапис, а. с. 86-104, Т. 8). Крім того, у цьому судовому засіданні захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_17 зазначили, що у випадку необхідності залучення перекладача ними буде заявлено відповідне клопотання. Позицію своїх захисників підтримали і засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_9 .

Надалі кримінальне провадження розглядалося без залучення перекладача і з цих підстав сторона захисту не оскаржувала вирок місцевого суду в апеляційному порядку.

Нормами КПК не передбачено обов`язку для суду залучати перекладача, якщо не буде встановлено такої необхідності. Разом з тим учасники судового провадження реалізовують свої права, в тому числі і право користуватися послугами перекладача, шляхом подання відповідних заяв чи клопотань. Відповідно їх неподання свідчить про відсутність потреби, наприклад, у залученні перекладача.

Оскільки судами не було встановлено того факту, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_9 не володіє мовою, якою ведеться кримінальне провадження, то й підстав для визнання участі захисника обов`язковою колегія суддів не вбачає.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції ні ОСОБА_7 , ні ОСОБА_9 не заявляли клопотань про залучення перекладача.

В ході нового апеляційного розгляду засуджений ОСОБА_9 брав у ньому участь без захисника, однак зі звукозапису судового засідання від 18 травня 2021 року слідує, що він не вказував на необхідність залучення йому захисника (журнал судового засідання, а. с. 145-150, Т. 15), а підстав для обов`язкового залучення захисника згідно з положеннями ст. 52 КПК у цьому кримінальному провадженні немає.

В силу наведеного Суд вважає, що апеляційним судом не було допущено порушення права на захист засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 .

На переконання колегії суддів, апеляційним судом належно мотивовано прийняте судове рішення, вказано положення закону, якими він керувався, а також зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора з доповненнями визнано обґрунтованою та частково задоволено.

Таким чином, за результатами касаційного розгляду Судом не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених, як про це зазначають засуджені та захисник у поданих ними касаційних скаргах, а тому вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Вирок Волинського апеляційного суду від 18 травня 2021 року залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_11 без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3