Рішення

від 21.10.2021 по справі 600/3138/21-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/3138/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Чернівецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Укрбукмакссервіс» про стягнення коштів.

В С Т А Н О В И В:

Чернівецьке обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просить: стягнути з ПП «Укрбукмакссервіс» адміністративно-господарські санкції на користь Чернівецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів в сумі 29481,82 грн та пеню у розмірі 449,60 грн, шляхом перерахування коштів на рахунок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у 2020 році належним чином не виконав вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо забезпечення працевлаштування інвалідів та в силу ст. 20 цього Закону своєчасно не сплатив штрафні санкції в сумі 29481,82 грн та пеню у розмірі 449,60 грн. У добровільному порядку адміністративно-господарські санкції та пеню відповідачем не було сплачено, що стало підставою звернення до суду з позовною заявою.

Приватне підприємство «Укрбукмакссервіс» (далі - відповідач) подало до суду відзив, в якому зазначало, що у 2020 році було створене робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та надав до уповноваженого органу інформацію щодо відкритої вакансії для можливого подальшого працевлаштування особи з інвалідністю.

Відповідач вважає, що ним вжито всіх необхідних заходів для виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, тому він не повинен сплачувати адміністративно-господарські санкції та пеню. Враховуючи наведене, позивач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

З`ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

приватне підприємство «Укрбукмакссервіс» (вул. Рівнянська, 20, с. Банилів-Підгірний, Сторожинцький район, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 35415353) зареєстроване як юридична особа 05.10.2007.

Відповідачем подано Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми № 10-ПОІ, в якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 11 осіб, а середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 осіб, в той час коли встановлений норматив складає 1 чоловік. Фонд оплати праці штатних працівників склав 646,6 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника складала 58963,64 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем не визначена.

15.04.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію, у зв`язку з не виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, відповідно до якої відповідач зобов`язаний був самостійно сплатити протягом 15 діб на рахунок позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 29491,82 грн.

06.05.2021 відповідач направив на адресу позивача відповідь на претензію, в якій вказано, що підприємством вжито всіх необхідних заходів для виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, тому підприємство не повинне сплачувати адміністративно-господарські санкції в сумі 29481,82 грн.

З матеріалів справ видно, що 15.04.2021 позивач звернувся з листом за вих. № 05-54/189 до Сторожинецького районного центру зайнятості про надання інформації, зокрема, про те чи подав відповідач звіти з питань працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН у 2020 році.

Відповідь за результатами розгляду вказаного листа, позивач до матеріалів справи не надав.

Згідно розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів сума штрафних санкцій становить 29481,82 грн, а за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій розмір пені склав 449,60 грн.

Таким чином, борг зі сплати адміністративно-господарських санкцій складає 29481,82 грн, а пені - 449,60 грн.

Проте, дана сума відповідачем не сплачена, у зв`язку з цим позивач звернувся до суду.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі - Закон № 875-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Процедуру реєстрації підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), у відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) визначає Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70.

На виконання п. 2 зазначеного Порядку, наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 № 591, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.10.2020 за № 1007/35290, затверджено форми звітності № 10-ПОІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю"

Судом встановлено, що відповідач подав до позивача звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми № 10-ПО.

Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 р. № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1 - 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу").

Порядок подачі інформації про попит на робочу силу, а також форми цієї звітності, встановлено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. № 316, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 р. за № 988/23520 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання".

Відповідно до Закону № 5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, із аналізу вказаної норми слідує, що законодавством не встановлено періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду у постановах від 31.01.2018 р. у справі № 824/379/17-а та від 26.06.2018 р. у справі №806/1368/17.

Відповідно до ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст. 250 Господарського кодексу України.

Із системного аналізу вказаної норми видно, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості.

У свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 р. у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 р. у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 р. у справі № 819/639/17, від 15.04.2019 р. № 824/370/17-а.

При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування таких осіб з інвалідністю.

Враховуючи викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Так, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

З матеріалів справи видно, що відповідачем подавалися до Сторожинецького районного центру зайнятості звіт форми № 3-ПН з інформацією про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування таких осіб з інвалідністю, зокрема: 13.07.2020, 25.09.2020, 11.11.2020 та 29.01.2021.

Доказів на спростування наведеної обставини, позивач до суду не надав.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач у 2020 році, обов`язки, покладені на нього ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII виконав, зокрема ним виділено та створено робоче місце для працевлаштування інвалідів, надано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і відзвітовано до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

По своїй правовій природі адміністративно-господарська санкція є видом господарської санкції, яка застосовуються як захід впливу на порушника у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті Кодексу передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням правопорушення. У разі доведення учасником господарських відносин про вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення на нього не може бути покладена відповідальність за не працевлаштування інвалідів.

Суд вважає, що правова позиція позивача, відповідно до якої всі підприємства обов`язані або виконувати встановлений Законом №875-XII норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, або перераховувати до Державного бюджету України відповідну суму адміністративно-господарських санкцій, які використовуються на фінансування заходів з соціальної, трудової, фізкультуро-спортивної реабілітації інвалідів, надання цільових позик на створення робочих місць, передбачених для працевлаштування осіб з інвалідністю, ґрунтується на невірному тлумаченні ст. 20 Закону № 875-XII, яку необхідно тлумачити системно із врахуванням положень ст. ст. 17, 18, 18-1 зазначеного Закону та положень Господарського кодексу України. При цьому, об`єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для осіб з інвалідністю, або у подальшій відмові роботодавця прийняти осіб з інвалідністю на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров`я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам). У випадку, якщо роботодавець виділив та створив робочі місця у кількості, розрахованій відповідно до нормативної, та подав до органів державної служби зайнятості звіт про наявність робочих місць для осіб з інвалідністю, він вважається таким, що виконав свій обов`язок належним чином.

Разом із цим, варто зазначити, що міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч. 2, 3 та 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Указаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 р. у справі № 808/2646/15.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування та за відсутності у населеному пункті, за місцем знаходження ПП "Укрбукмакссервіс", осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.

Відтак, посилання позивача у позовній заяві як на підставу для задоволення позову про невжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, суд вважає, безпідставними та не обґрунтованими, оскільки чинним законодавством України на роботодавця не покладено такого обов`язку.

Таким чином, стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю є необґрунтованим, а тому позов в частині стягнення адміністративно-господарських санкцій не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Враховуючи те, що саме стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій є безпідставним та законодавчо не вмотивованим, відповідно і стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За наведених вище обставин, суд приходить до висновку, що позивач не довів правовірність своїх позовних вимог та не надав доказів того, що відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 241 - 246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Чернівецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Укрбукмакссервіс» про стягнення коштів, - відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування сторін:

позивач - Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вулиця Героїв Майдану, 87-Г, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 21415797);

відповідач - приватне підприємство «Укрбукмакссервіс» (вул. Рівнянська, 20, с. Банилів-Підгірний, Сторожинцький район, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 35415353).

Суддя В.К. Левицький