Постанова

від 12.10.2021 по справі 520/3116/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 р. Справа № 520/3116/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021, суддя Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 29.04.21 по справі № 520/3116/21

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 25 червня 2020 року №105010-5505-2027, яким визначено податкове зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати орендної плати на суму 98011,92 грн. за 2020 рік;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 25 червня 2020 року №105011-5505-2027, яким визначено податкове зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати орендної плати на суму 21047,66 грн. за 2020 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем відповідно до п. 287.5 ст. 287 та пп. 288.7 ст. 288 розділу XII Податкового кодексу України винесено податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2020 року №105010-5505-2027 та №105011-5505-2027, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем "орендна плата з фізичних осіб", з податковим періодом - 2020 рік в загальній сумі 119059,58 грн. З такими рішеннями позивач не погоджується, оскільки, на його думку, у відповідності до ст. ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" з часу реєстрації фермерського господарства "Агроленд-2014" обов`язки землекористувача земельної ділянки, в тому числі щодо сплати орендної плати за землю, повинне здійснювати фермерське господарство, а не особа, якій надавалась відповідна земельна ділянка. На переконання позивача, вказані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням та неправильним застосуванням норм чинного законодавства, у зв`язку з чим вважає їх протиправними та такими, що належить скасувати.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25 червня 2020 року №105010-5505-2027, яким визначено податкове зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати орендної плати на суму 98011,92 грн. за 2020 рік.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25 червня 2020 року №105011-5505-2027, яким визначено податкове зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати орендної плати на суму 21047,66 грн. за 2020 рік.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, суму сплаченого судового збору у розмірі 1190,60 грн. (одна тисяча сто дев`яносто гривень 60 коп.).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що оскільки в даних спірних відносинах орендарем земельних ділянок є фізична особа, то саме на неї покладено обов`язок по сплаті орендної плати відповідно до укладеного нею договору оренди землі. Той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем фермерського господарства не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у 2014 році ОСОБА_1 та Лозівська міська рада уклали договори з оренди земельних ділянок комунальної власності з кадастровими номерами 6311000000:29:080:0053 площею 41,9786 та 6311000000:29:080:0054 площею 8,7303, цільове призначення яких - для ведення фермерського господарства (а.с. 83-86).

У 2014 році ОСОБА_1 було створено Фермерське Господарство "Агроленд-2014", код ЄДРПОУ 39406887, якому ці земельні ділянки були передані за актами приймання-передачі, відомості про це зазначені в пункті 8.1. Статуту господарства (а.с. 20-40).

06 листопада 2020 року ОСОБА_1 отримав податкові повідомлення-рішення №105010-5505-2027 та №105011-5505-2027 від 25 червня 2020 року (а.с.9-13).

У вказаних податкових повідомленнях-рішеннях позивачу було визначено суми податкових зобов`язань за орендною платою з фізичних осіб (18010900) за 2020 рік у таких розмірах:

98 011,92 грн згідно податкового повідомлення-рішення №105010-5505-2027 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:29:080:0053 площею 41,9786 га;

21 047,66 грн згідно податкового повідомлення-рішення №105011-5505-2027 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6311000000:29:080:0054 площею 8,7308 га.

Реалізуючи своє право, передбачене пунктами 56.1-56.3 ст. 56 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 16.11.2020 звернувся з письмовою скаргою про скасування податкових повідомлень-рішень до контролюючого органу вищого рівня.

Рішенням Державної податкової служби від 29.01.2021 №2291/6/99-00-06-01-04-06 скарга ОСОБА_1 була залишена без задоволення, а ППР №105010-5505-2027 на суму 98 011,92 грн та №105011-5505-2027 на суму 21 047,66 грн - залишені без змін.

Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення контролюючого органу винесені безпідставно, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року №973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон №973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно зі статтею 4 Закону №973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Відповідно до статті 7 Закону №973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно пункту "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 8 Закону №973-IV встановлено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Таким чином, з викладених норм вбачається, що без отримання громадянином земельної ділянки у власність або в оренду для ведення фермерського господарства неможливо провести державну реєстрацію такого господарства.

Згідно п. "б" ч. 1 ст. 14 Закону №973-IV, фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до ст. 19 Закону №973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Частиною 5 ст. 20 Закону №973-IV визначено, що порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

На підставі вищезазначених норм законодавства суд зазначає, що законодавцем не визначено механізм передачі коштів, які поступають на рахунки фермерського господарства, від його господарської діяльності, його членам для сплати орендної плати за цю ділянку, що фактично унеможливлює сплату орендної плати самим членом господарства, який не отримує доходу від її використання та не веде господарської діяльності на ній.

У свою чергу, відповідно до ст. 12 Закону №973-IV, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Разом із тим, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України ( далі - ПК України).

Статтею 23 ПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об`єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об`єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Згідно ст. 37 ПК України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст.14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

За змістом пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пунктів 288.1- 288.4 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення її плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, об`єктом плати за землю є земельна ділянка, надана в користування з метою створення фермерського господарства, а майнові права на вказану земельну ділянку передаються до складеного капіталу фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача, має обов`язок внесення плати за землю. Саме з селянських (фермерських) господарств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей Закону №973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналогічна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №814/1005/16.

Також, у подібних правовідносинах у постанові від 28.08.2018 у справі №808/3798/16 Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої визнав правомірним нарахування контролюючим органам фермерському господарству плати за землю, яка використовується ним.

Між тим, при вирішенні даного спору суд, зокрема зауважує про наявність правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 13.09.2019 у справі №120/4362/18-а яка передбачає, що якщо факт використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем ФГ, то це не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки, якщо договір оренди укладено з позивачем (як фізичною особою).

Зазначене свідчить про наявність розходження судової практики у справах з аналогічними підставами позову та подібними правовими вимогами. Тому в цьому випадку суд вважає за необхідним врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 23.06.2020 по справі №179/1043/16-ц, де досліджувалося питання про те, чи переходить право постійного користування земельною ділянкою до селянського (фермерського) господарства від його засновника.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі вказала на те, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Окрім того, суд також враховує і правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у іншій постанові від 30.06.2020 по справі №927/79/19, з якого вбачається, що з аналізу положень статтею 8, 12, 19, 20 Закону №973-IV після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. При цьому, укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Як підсумувала Велика Палата Верховного Суду у справі №927/79/19, нормами Закону №973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону №973-ІV переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першою статті 8-1 Закону №161-XIV, а здійснюється встановлений нормами Закону №973-IV перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону №973-IV та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, при вирішенні даної справи суд враховує відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №179/1043/16-ц та №927/79/19, згідно яких саме до фермерського господарства переходять права й обов`язки орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, наданої фізичній особі для створення такого господарства.

Вказані обставини встановлені також в постанові Верховного Суду від 29.09.2020 по справі №922/2601/19 відносно Фермерського господарства "Агроленд-2014".

Як встановлено судовим розглядом, сторонами по справі не заперечуються ті обставини, що отримана позивачем згідно договорів оренди землі від 27.06.2014 земельні ділянки були передані ОСОБА_1 в оренду виключно для ведення фермерського господарства.

Також відповідачем не заперечується і та обставина, що позивач є засновником Фермерського господарства Агроленд-2014 , код ЄДРПОУ 39406887, що також підтверджується і відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які перебувають в загальному доступі, а також те, що орендна плата за спірну земельну ділянку сплачується фермерським господарством, яке використовує таку земельну ділянку для здійснення своєї діяльності.

Тобто, з моменту державної реєстрації фермерського господарства відбулась і фактична заміна землекористувача земельної ділянки та його обов`язки перейшли від позивача, як фізичної особи, до створеного ним фермерського господарства.

Таким чином, оскільки спірні земельні ділянки фактично використовуються саме фермерським господарством, а фізична особа, яка їх отримала з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", здійснює на них діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу, відповідно земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем фермерським господарством.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що позивач належним чином не оформив передачу земельної ділянки фермерському господарству як землекористувачу, і відповідне право за фермерським господарством не зареєстроване у відповідному реєстрі, з огляду на наступне.

Так, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певним майном, а не надає правомочності щодо його використання як такого. Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за даних правовідносин. Адже по перше, сторонам у справі не оспорювалось фактичне (безпосереднє) використання земельних ділянок саме фермерським господарством, а по друге, виходячи з специфіки створення фермерського господарства та переходу до нього прав і обов`язків орендаря згідно норм Закону №973-IV, укладення якоїсь додаткового угоди про зміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 по справі № 927/79/19.

При цьому суд враховує, що відсутність записів у реєстрі речових прав щодо фактичного користування земельними ділянками фермерським господарством в жодному разі не може спричинювати шкоди інтересам держави, адже всі необхідні податкові платежі в цьому випадку мають сплачуватися саме фактичним користувачем земельної ділянки - фермерським господарством.

Контролюючий орган був обізнаний щодо використання земельних ділянок Фермерським господарством "Агроленд-2014" через подання 19.02.2020 позивачем податкової декларації з плати за землю ФГ "Агроленд-2014" за 2020 рік (а.с. 124-128) та подання позивачем 25.09.2019 до контролюючого органу повідомлення про користування Фермерським господарством "Агроленд-2014" земельними ділянками та сплату земельного податку (а.с. 109-110).

При вирішенні цієї справи слід також вказати на положення пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПК України, якими передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Тому, в даному випадку, оскільки об`єктом плати за землю в спірних правовідносинах є земельні ділянки, надані у користування позивачеві з метою створення фермерського господарства, і майнові права на вказані земельні ділянки перейшли до створеного позивачем фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача і має обов`язок внесення плати за землю.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від від 25 червня 2020 року №105010-5505-2027, яким визначено податкове зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати орендної плати на суму 98011,92 грн. та №105011-5505-2027, яким визначено податкове зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати орендної плати на суму 21047,66 грн, є протиправними.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 року по справі №520/3116/21 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 по справі № 520/3116/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко Постанова складена в повному обсязі 22.10.21.