КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 905/2382/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Сотник А.С.

учасники справи:

заявник - Акціонерне товариство Сбербанк

представники заявника - не з`явилися,

божник - Товариство з обмеженою відповідальністю Маріупольський млинокомбінат

представники божника - не з`явилися,

арбітражний керуючий (ліквідатор) - Чупрун Є.В. - не з`явився,

кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю Лео 2002

представники кредитора - не з`явилися,

кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю Профі Трейдінг

представники кредитора - не з`явилися,

кредитор - Головне управління ДПС у Донецькій області

представники кредитора - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Лео 2002

на ухвалу Господарського суду Донецької області

від 02.06.2020

у складі судді: Кротінова О.В.

та на постанову Східного апеляційного господарського суду

від 15.04.2021

у складі колегії суддів: Дучал Н.М. (головуючий), Гетьман Р.А., Склярук О.І.,

у справі за заявою

Акціонерного товариства Сбербанк

до Товариства з обмеженою відповідальністю Маріупольський млинкомбінат

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Рух справи та короткий зміст вимог

1. У провадженні Господарського суду Донецької області знаходиться справа № 905/2382/18 за заявою Акціонерного товариства Сбербанк (далі - АТ Сбербанк , кредитор) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Маріупольський млинкомбінат (далі - ТОВ Маріупольський млинкомбінат ).

2. В ході розгляду справи про банкрутство, AT Сбербанк подано заяву про визнання недійсним договору поруки від 26.09.2017, укладеного між ТОВ Маріупольський млинкомбінат та Товариством з обмеженою відповідальністю Лео 2002 (далі - ТОВ Лео 2002 ) на підставі ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та ст. ст. З, 11, 13, 16, 202- 203, 215, 234, 509, 553 - 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

3. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 у справі №905/2382/18 визнано недійсним договір поруки від 26.09.2017, укладений між ТОВ ЛЕО 2002 та ТОВ Маріупольський млинкомбінат .

4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі №905/2382/18 ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 скасовано та відмовлено у задоволенні заяви АТ Сбербанк про визнання недійсним договору поруки від 26.09.2017.

5. Постановою Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №905/2382/18 касаційну скаргу АТ Сбербанк задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі № 905/2382/18 скасовано, справу №905/2382/18 в скасованій частині передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі № 905/2382/18 апеляційну скаргу ТОВ Лео 2002 на ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 у справі №905/2382/18 залишено без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 у справі №905/2382/18 залишено без змін.

7. Суд апеляційної інстанції визнав правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову та вказав на те, що судом встановлено наявність всіх ознак для визнання спірного договору поруки недійсним.

8. При цьому, судом апеляційної інстанції була перевірена правильність встановлення судом першої інстанції обставини справи та встановлено такі обставини справи:

8.1. 26.09.2017 між ТОВ Лео 2002 (Кредитор) та ТОВ Маріупольський млинкомбінат (Поручитель) укладено договір поруки від 26.09.2017.

За цим договором Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ" , код ЄДРПОУ 00376886) зобов`язань, вказаних в ст. 2 цього договору. Під зобов`язанням розуміється зобов`язання Боржника перед Кредитором, що випливають з договору(ів), з якого(их) випливає зобов`язання, суть та строки виконання якого передбачені ст.2 цього договору. В цьому договорі, в залежності від контексту, термін зобов`язання означає як всі зобов`язання Боржника перед Кредитором разом, які перелічені в ст.2 цього договору, так і окремо будь-яку частину цих зобов`язань (п.1.1 договору).

Пунктом 1.2 договору поруки від 26.09.2017 визначено, що Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язання Боржником суми у розмірі 257 910 484,55 грн. Відповідальність Поручителя обмежується лише зазначеною сумою, понад цю суму Поручитель не несе ніякої відповідальності за зобов`язаннями Боржника.

У разі порушення Боржником зобов`язання, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, що означає право Кредитора вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі як від Боржника і Поручителя разом, так і від кожного з них окремо (п.1.3 договору).

Пункт 2.1 ст.2 договору визначає, що порукою за цим договором забезпечується виконання зобов`язання Боржника перед Кредитором за договором №09/02 про надання поворотної фінансової допомоги від 09.02.2016, укладеного між ТОВ Інтер-Донбас (код ЄДРПОУ 32164569) та ТОВ "ВАН-БРОК" (код ЄДРПОУ 30652902), з усіма змінами, доповненнями та первинними документами до нього, а саме: зобов`язань зі сплати грошових коштів ТОВ Інтер-Донбас на користь ТОВ "ВАН-БРОК" на суму 257 910 484,55 грн., право вимоги на яку у Кредитора виникло на підставі договору №26/09/17 про відступлення права вимоги від 26.09.2017, а обов`язок сплати якої у Боржника виникло на підставі договору №25/09/17 про переведення боргу від 25.09.2017.

Пунктами 3.1 -3.3 договору поруки від 26.09.2017 закріплено наступне:

- у разі порушення зобов`язання Боржником Кредитор направляє Поручителю письмову вимогу виконати зобов`язання (або певну його частину), Кредитор направляє вимогу в якій зазначається загальна сума заборгованості, при цьому не зобов`язаний підтверджувати будь-яким чином факт невиконання зобов`язання Боржником. Вимога Кредитора буде достатньою Поручителю підставою виконати зобов`язання на суму, вказану у такій вимозі, без-будь яких застережень, умов чи вимог до Кредитора про надання додаткової інформації чи документів;

- Поручитель зобов`язаний виконати пред`явлену йому вимогу Кредитора в валюті Зобов`язання в повному обсязі в строк не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання такої вимоги;

- у разі порушення Поручителем строку виконання вимоги Кредитора, Поручитель повинен сплатити Кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється на суму простроченого виконанням платежу за весь час прострочення.

У п.5.1.4, п.5.1.6 договору підтверджено відсутність на дату укладання договору справ (у будь-якій їх стадії) про банкрутство Поручителя; підписання цього договору не призведе до порушення установчих документів Поручителя, його внутрішніх положень або будь-якого положення чинного законодавства України, що маж відношення до Поручителя, рішення про укладення цього договору прийняте відповідними органами управління згідно їх компетенції, визначеної уставними документами Поручителя.

Відповідно до п.п.6.1, 6.2 договору порука за цим договором припиняється, за умови виконання Поручителем зобов`язання Боржника перед Кредитором, в обсязі передбаченому пунктом 1.2 цього договору; у будь-якому випадку порука припиняється 31.12.2019.

Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Кредитора, Поручителя (п.7.6 договору поруки).

8.2. Договір поруки від 26.09.2017 підписано та скріплено печатками як з боку ТОВ Лео 2002 , так і з боку ТОВ Маріупольський млинкомбінат , містить суттєві умови для такого виду договорів визначені законом.

8.3. Кредитор та боржник, як поручитель за договором поруки від 26.09.2017, визнають укладеним та дійсним такий договір.

8.4. 26.09.2017 ТОВ Лео 2002 звернулось до ТОВ Маріупольський млинкомбінат з вимогою відповідно до п.п.3.1, 3.2 ст.3 договору поруки від 26.09.2017 виконати зобов`язання перед кредитором у повному обсязі на суму 257 910 484,55 грн, яка отримана боржником 27.09.2017, проте залишена без задоволення.

8.5. У зв`язку з невиконанням ТОВ Маріупольський млинкомбінат зобов`язань за спірним договором поруки, ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.03.2020 ТОВ Лео 2002 визнано кредитором ТОВ Маріупольський млинкомбінат на суму 3 842,00 грн. (1 черга); 317 554 799,03 грн. (4 черга); 38 100 091,23 грн. (6 черга).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.01.2021 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі № 905/2382/18, ТОВ Лео 2002 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою прийняти нове рішення, яким у визнанні недійсним договору поруки відмовити.

10. Скаржником заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/2382/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Банасько О.О., суддя - Жуков С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2021.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. від 15.07.2021 касаційну скаргу ТОВ Лео 2002 на ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі № 905/2382/18 залишено без руху.

Надано ТОВ Лео 2002 строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

Роз`яснено ТОВ Лео 2002 що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.

13. 23.07.2021 заявником подано заяву про усунення недоліків касаційної скарги разом з доказами сплати судового збору в сумі 8 408,00 грн., що підтверджується квитанцією № 10543 від 22.07.2021.

14. ТОВ Лео 2002 заявлено клопотання про зупинення дії ухвали Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Банаська О.О., суддя - Жукова С.В., від 02.09.2021 клопотання ТОВ Лео 2002 про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження задоволено.

Поновлено ТОВ Лео 2002 строк на касаційне оскарження.

Відкрито касаційне провадження у справі № 905/2382/18 за касаційною скаргою ТОВ Лео 2002 на ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021.

Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги ТОВ Лео 2002 на ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 відбудеться 12.10.2021.

В задоволенні клопотання ТОВ Лео 2002 про зупинення дії ухвали Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 відмовлено.

Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 23.09.2021.

16. Від арбітражного керуючого ліквідатора ТОВ Маріупольський млинкомбінат Чупруна Є.В. надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ Лео 2002 , в якому просить задовольнити касаційну скаргу ТОВ Лео 2002 та скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021.

17. Від ТОВ Лео 2002 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними у справі документами.

18. Від арбітражного керуючого ліквідатора ТОВ Маріупольський млинкомбінат Чупруна Є.В. надійшло клопотання про розгляд справи без його участі за наявними у справі документами.

19. В судове засідання 12.10.2021 учасники справи явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.

20. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) , постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 905/2382/18 розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

21. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, Колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників справи.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(ТОВ Лео 2002 )

22. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає, що судові рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 42 КУзПБ, ст. ст. 3, 6, 11, 12, 203, 204, 215, 216, 234, 626, 627, 638, 553-559 ЦК України, ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 236 ГПК України, без урахування правових позицій Верховного Суду викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/795/17, постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 756/4814/16-ц та постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14.

Доводи арбітражного керуючого

(ліквідатора ТОВ Маріупольський млинкомбінат Чупруна Є.В.)

23. Ліквідатор у відзиві на касаційну скаргу вказує на її обґрунтованість та вважає такою, що підлягає задоволенню. Зазначає, що оскаржувані судові рішення постановлені судами з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, вказує на відсутність підстав для застосування судами ст. 42 КУзПБ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України (в редакції Закону № 460-IX від 15.01.2020), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені п. п. 1, 3, 4, 8 ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (ч. 4 ст. 300 ГПК України в редакції Закону № 460-IX від 15.01.2020).

25. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Застосування конкретного способу захисту прав та законних інтересів залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Отже, факт подання юридичною особою або іншими особами до господарського суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні ч. 3 ст. 3 ГПК України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено принцип диспозитивності у господарському судочинстві, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Ст. 7 КУзПБ визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Предметом розгляду у цій справі є заява АТ Сбербанк про визнання недійсним договору поруки від 26.09.2017, укладеного між ТОВ Маріупольський млинкомбінат та ТОВ Лео 2002 .

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в обґрунтування заяви АТ Сбербанк посилалося, крім норм цивільного законодавства (ст. ст. З, 11, 13, 16, 202 - 203, 215, 234, 509, 553 - 554 ЦК України), на положення ст. 42 КУзПБ, якою встановлені спеціальні підстави визнання недійсним правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам.

Отже, з огляду на зміст предмету судового розгляду, аргументів скаржника та арбітражного керуючого, висновків судів попередніх інстанцій, необхідним є вирішення питання правомірності визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав передбачених нормами ЦК України, а також ч. 2 ст. 42 КУзПБ.

З огляду на приписи пунктів 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ (згідно яких з дня введення вказаного в дію Кодексу втратив чинність Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом № 2343-ХІІ (далі - Закон про банкрутство) і з дня введення Кодексу, подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Водночас слід зазначити, що Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування ст. 42 КУзПБ у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після введення в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений ст. 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Тобто, підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст. 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в ст. 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Тому, приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.

Враховуючи наведені вище висновки зроблені у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та з огляду на встановлені під час розгляду справи судами попередніх інстанцій обставини вчинення спірного правочину від 26.09.2017, що мало місце до введення в дію КУзПБ, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі положень ст. 42 КУзПБ.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Частиною першою ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. ч. 1, ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі Афанасьєв проти України ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Отже, розгляд відповідних заяв та справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження.

Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Беззаперечно, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.

Водночас, відсутність підстав для застосування ст. 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію цього Кодексу, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 та ін.

Тому, у кожному випадку цієї категорії справ суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Водночас, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч. ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому, усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається про людське око , таким критеріям відповідати не може.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Баланс ймовірностей або перевага доказів характерні для цивільного та господарського процесів, де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром.

Водночас, для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості, при оскарженні угод боржника в порядку спеціальних норм КУзПБ, або за правилами норм ЦК України, суду слід розглядати відповідні заяви пов`язані із недійсністю правочинів із застосуванням засад змагальності сторін у поєднанні з детальною перевіркою реальності проведення господарських операцій та наміру створення саме тих правових наслідків, що притаманні певним видам господарських правочинів.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що боржником не спростовано доводів заявника та не доведено, а з матеріалів справи не вбачається, існування ознак можливості реального виконання зобов`язання, яке прийнято ТОВ Маріупольський млинкомбінат .

Судами попередніх інстанцій, з посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи, встановлено:

- укладення оспорюваного договору поруки за зобов`язання за основним договором, яке вже було порушено та мало місце невиконання умов оплати, про що було відомо боржника та зазначено в п. 5.1.1. договору;

- наявність значних грошових зобов`язання боржника перед AT Сбербанк на підставі Договору поруки від 12.03.2012, про стягнення якої видано наказ Господарського суду м. Києва від 14.01.2016 у справі №910/28332/15;

- на майно та грошові кошти боржника накладено арешту в ході здійснення виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду у справі №910/28332/15, інформація про що внесена до Єдиного державного реєстру боржників;

- відсутності доказів того, що активи підприємства боржника становили суму більшу ніж зазначена у договорі,

- не підтвердження наявність або проведення розрахунку фінансової спроможності підприємства на прийняття фінансового зобов`язання у розмірі 257 910 484,55 грн. та можливості його виконання як на дату укладання договору поруки, так і у майбутньому.

За висновком судів попередніх інстанцій, вказані обставини свідчать про відсутність існування ознак реального виконання зобов`язання, яке прийнято боржником за оспорюваним договором поруки, оскільки боржник взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що розцінено судом як завдання збитків, зокрема, кредитору - АТ Сбербанк . Доказів протилежного суду не надано.

Враховуючи встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про визнання недійсним оспорюваного договору поруки.

При цьому, аргументи скаржника фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Щодо аргументів скаржника стосовно того, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених в постановах від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 28.02.2018 у справі № 909/330/16, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 22.05.2018 у справі № 923/795/17, від 19.06.2019 у справі № 756/4814/16-ц та від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14, Колегія суддів зазначає таке.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Колегія суддів зазначає, що висновки у наведених скаржником постановах не можуть вважатися в цьому випадку подібними, оскільки скаржник виокремив їх із контексту судових рішень, не врахувавши викладених в рішеннях правових позицій стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

З огляду на викладене, вказані аргументи скаржника визнаються Колегією суддів безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються.

26. Щодо суті касаційної скарги

Враховуючи висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та з огляду на встановлені під час розгляду справи судами попередніх інстанцій обставини вчинення спірного правочину від 26.09.2017, що мало місце до введення в дію КУзПБ, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для поширення на спірні правовідносини у цій справі положень ст. 42 КУзПБ.

При цьому, з урахуванням фактичних обставин встановлених у цій справі, помилкове застосування судами першої та апеляційної інстанцій ст. 42 КУзПБ не призвело до ухвалення помилкового рішення.

З огляду на викладене, така помилка судів не вплинула та не ставить під сумнів результат розгляду цієї справи, оскільки не впливає на законність та обґрунтованість ухвалених рішень, які прийнято по суті правильно. Тому скасування судових рішень з підстав наявності відповідної помилки, яка фактично зумовлена зміною судової практики щодо принципів застосування ст. 42 КУзПБ, було б відступом від принципу правової визначеності та проявом правового пуризму.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Колегія суддів дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

27. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України в редакції Закону № 460-IX від 15.01.2020).

Згідно з ч. 2 ст. 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ Лео 2002 та залишення ухвали Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі № 905/2382/18 - без змін.

28. Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Лео 2002 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі № 905/2382/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді О.О. Банасько

С.В. Жуков

Дата ухвалення рішення 12.10.2021
Зареєстровано 25.10.2021
Оприлюднено 26.10.2021

Судовий реєстр по справі 905/2382/18

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Ухвала від 20.12.2021 Касаційний господарський суд Верховного Суду Господарське
Ухвала від 09.12.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 09.12.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 09.12.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 09.12.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 01.12.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 01.12.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 30.11.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 30.11.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 30.11.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Постанова від 12.10.2021 Касаційний господарський суд Верховного Суду Господарське
Постанова від 12.10.2021 Східний апеляційний господарський суд Господарське
Ухвала від 12.10.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 30.09.2021 Східний апеляційний господарський суд Господарське
Ухвала від 30.09.2021 Східний апеляційний господарський суд Господарське
Ухвала від 30.09.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 30.09.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 15.09.2021 Касаційний господарський суд Верховного Суду Господарське
Ухвала від 14.09.2021 Господарський суд Донецької області Господарське
Ухвала від 14.09.2021 Господарський суд Донецької області Господарське

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Відстежувати судові рішення та засідання

Додайте Опендатабот до улюбленного месенджеру

Вайбер Телеграм

Опендатабот для телефону