Постанова

від 09.08.2007 по справі 150-2007а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

150-2007А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

ПОСТАНОВА

Іменем України

09.08.2007Справа №2-27/150-2007А

За позовом – Нижньогірський спортивно – технічний клуб Товариства сприяння обороні України, с.м.т. Нижньогірський, вул.. Перемоги, 33.  

До відповідача – Державна податкова інспекція в Нижньогірському районі, с.м.т. Нижньогірський, вул.. Шкільна, 16.

Про    скасування податкових повідомлень – рішень.     

Суддя Н.В. Воронцова.

При секретарі Топоріщевої Т. П.

представники:

Від позивача –      Прокопенко О. А., дор. у справі.        

Від відповідача – не з'явився.     

Сутність спору:          

Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до  відповідача  про  скасування податкових повідомлень – рішень  державної податкової інспекції в Нижньогірському районі №0000361700/0 від 06.06.2006 р., №0000361700/1 від 04.07.2006 р. і №0000361700/2 від 18.09.2006 р.    

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що автомобілі, що йому належать, відносяться до автомобілів спеціального призначення  та до коду 8705 у розумінні Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11.12.1991 р. №1963 – XII.  

Крім того, позивач вказав на факт порушення відповідачем порядку винесення податкового повідомлення – рішення на донараховану суму по результатам адміністративного оскарження в порядку ст.. 6 Закону України  «Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами».

На підставі викладеного, просить позов задовольнити.

Відповідач у відзиві на позов повідомив про те, що позивач не вірно визначив код транспортного засобу згідно з Гармонізованою системою опису та кодування товарів, в результаті чого встановлено заниження податку з власників транспортних засобів.

На підставі викладеного просить у позові відмовити.

В зв'язку з вказаним, суд дійшов висновку направити в Білогірське МРЕО запит від 06.02.2007 р. відповідно до якого просив повідомити  про те, чи відносяться автомобілі ЗІЛ  -130, 1983 року випуску, державний номер 4378 КРЛ і ЗІЛ – 130, 1985 року випуску, державний номер 4333 КРН до машин спеціального призначення і чи відповідають вони коду 8705 ( автомобілі спеціального призначення ( крім пожежних і швидкої допомоги ) ).

У відповіді на запит суду було повідомлено про те, що дані автомобілі не відносяться до машин спеціального призначення і відповідають коду 8704.

Однак в матеріалах справи наявні технічні паспорти на вказані машини, де вказано,  що данні транспортні засоби відносяться до типу спеціальних.

В зв'язку з вказаним судом було зроблено повторний запит до Білогірського МРЕО від 19.03.2007 р. відповідно до якого просив роз'яснити до  якого все ж таки типу відносяться автомобілі ЗІЛ  -130, 1983 року випуску, державний номер 4378 КРЛ і ЗІЛ – 130, 1985 року випуску, державний номер 4333 КРН.

Відповідач у доповненнях до заперечень до позову повідомив про те, що у відповідності до ст.. 313 Митного кодексу України митні органи відносять то класифікаційних групувань, зазначеним в УКТ ВЕД, тобто Держмитслужбі України надано право здійснення остаточних висновків по визначенню кодів товарної номенклатури   зовнішньоекономічної діяльності.

Білогірське МРЕО  у відповіді на запит від 11.05.2007 р. повідомило про те, що запис в технічних паспортах був зроблений  в  1986 р. За час, що минув,  нормативна база  України неодноразово змінювалася і, можливо,  в 1986 р. дані автомобілі відносилися до складу «спеціальних». На якої підставі зроблено запис «спеціальні» відповіді надано не було, в зв'язку з  тим,  що підстави для реєстрації даних автомобілів знищені в зв'язку зі спливом строку зберігання.

    Таким чином, однозначної відповіді суду з поставлено питання надано не було.

    При таких обставинах справи, суд дійшов висновку надіслати запит до Державної митної служби України від 14.05.2007 р., відповідно до якої просив просив повідомити про те, чи відносяться автомобілі ЗІЛ  -130, 1983 року випуску, державний номер 4378 КРЛ і ЗІЛ – 130, 1985 року випуску, державний номер 4333 КРН до машин спеціального призначення і чи відповідають вони коду 8705 ( автомобілі спеціального призначення ( крім пожежних і швидкої допомоги ) ). Якщо не відносяться, то з якої причини?   

Центральне митне управління лабораторних досліджень Державної митної служби у відповіді на запит від 11.06.2007 р. №29/1-11.3/3488 повідомило про те, що вказаної судом інформації стосовно вищевказаних автомобілів недостатньо для визначення товару згідно з УКТЗЕД. Але повідомив про те, що до товарної позиції 8705 включаються ряд видів транспортних засобів, спеціально сконструйованих або пристосованих для розміщення різних пристроїв, які надають їм можливості виконувати визначені нетранспортні функції; тобто основною метою транспортного засобу цієї товарної позиції не є перевезення людей або вантажів.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.  

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив,  про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.       

           Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача,   суд,  -     

В С Т А Н О В И В :

В період з 22.05.2006 р. по 30.05.2006 р. відповідачем по справі було проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового і валютного законодавства позивачем  з 01.04.2003 р. по 30.03.2006 р.

По результатам перевірки було складено акт №321/23-01/02720690 від 02.06.2006 р.

На підставі  вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення – рішення №0000361700/0 від 06.06.2006 р., відповідно до якого було визначено податкове забовязання по податку на транспорт у розмірі 4686,90 грн., з якого 3269,00 грн. – основний платіж і 1417,90 грн. штрафних санкцій.

Не погодившись з вказаним, позивач звернувся зі скаргою від 14.06.2006 р. вих.. №23 до відповідача про скасування вказаного  податкового повідомлення – рішення.

Відповідач рішенням від 30.06.2006 р. №595/10/31-0 у задоволенні скарги відмовив.

Також виніс  податкове повідомлення – рішення №0000361700/1 від 04.07.2006 р. на суму 4686,90 грн., з якого 3269,00 грн. – основний платіж і 1417,90 грн. штрафних санкцій.

Не погодившись з вказаним, позивач звернувся з  повторною  скаргою від 08.07.2006 р. №29  до ДПА в АР Крим.

ДПА в АР Крим рішенням від 01.09.2006 р. №1910/10/25-007 у задоволенні скарги відмовило та донарахувало штрафні санкції по податку  з власників транспортних засобів в сумі 216,60 грн. ( 1634,50 грн. – 1417,90 грн. ).

Також було винесено  податкове повідомлення – рішення  №0000361700/2 від 18.09.2006 р.  на суму   4903,50 грн., з якого 3269,00 грн. – основний платіж і 1634,50 грн. штрафних санкцій.

Не погодившись з вказаним, позивач звернувся з повторною скаргою вих.. №54 від 12.09.2006 р.  до ДПА України.

ДПА України рішенням про результати розгляду повторної скарги від 10.11.2006 р. №12754/6/25-0215 залишила скаргу без задоволення.

При таких обставинах по справі, позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з  наступних підстав.

В ході проведення перевірки, було встановлено порушення позивачем ст.. ст.. 2, 3 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11.12.1991 р. №1963 – XII – в розрахунок суми податку з власників транспортних засобів не вірно вказано код транспортного засобу згідно з Гармонізованою системою опису та кодування товарів, що привело до невірного визначення ставок податку з власників транспортних засобів.

Однак при цьому у вказаному акті, відповідач не вказав код, до якого повинні  відносяться данні транспортні засоби згідно з Гармонізованою системою опису та кодування товарів.

Відповідно до п. 1.2 Статуту позивача його напрямами діяльності, зокрема, є організація навчально – виробничого і навчально – виховного процесу,  вибір форм і методів навчання; підготовка кваліфікованих працівників, їх перепідготовка і підвищення кваліфікації.   

Судом встановлено, що на балансі позивача, зокрема, значилися   автомобілі ЗІЛ  -130, 1983 року випуску, державний номер 4378 КРЛ і ЗІЛ – 130, 1985 року випуску, державний номер 4333 КРН.

Відповідно до ст.. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на:

           -  транспортні засоби загального призначення;

           -   транспортні засоби спеціалізованого призначення;

-   транспортні засоби спеціального призначення.

При державній    реєстрації    вантажних    автомобілів  у реєстраційних  документах  роблять  відмітку  щодо  їх призначення згідно з  документами  виробника  (вантажний  автомобіль,  причіп, напівпричіп  з  бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид,  цистерна,  сідельний  тягач,  фургон,  для   аварійного ремонту,    автокран,    пожежний,    автомобіль-мішалка,    вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі,  для транспортування сміття та  інших  відходів, технічна  допомога,  автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня,  радіологічна  майстерня,   автомобіль   для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Відповідно до  преамбули Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11.12.1991 р. №1963 – XII цим Законом  встановлюється  податок   з   власників   деяких наземних   і  водних  транспортних  засобів,  самохідних  машин  і механізмів як  джерело  фінансування  будівництва,  реконструкції, ремонту  та утримання автомобільних шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.  

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11.12.1991 р. №1963 – XII платниками податку з власників транспортних засобів та  інших самохідних   машин   і  механізмів  є  підприємства,   установи  та організації,  які є юридичними особами,  іноземні  юридичні  особи (далі -  юридичні  особи),  а  також  громадяни України,  іноземні громадяни та особи без громадянства (далі -  фізичні  особи),  які мають  зареєстровані  в  Україні  згідно  з  чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Відповідно до ст.. 3 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11.12.1991 р. №1963 – XII податок з   визначених   цим   Законом   власників   наземних транспортних  засобів  сплачується  за місцезнаходженням юридичних осіб і місцем  проживання  фізичних  осіб  на  спеціальні  рахунки територіальних    дорожніх    фондів   республіканського   бюджету Автономної Республіки Крим,  обласних бюджетів  та  бюджету  міста Севастополя.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11.12.1991 р. №1963 – XII податок з  власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується зокрема юридичними особами  -  щоквартально  рівними  частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

Відповідно до ст.. 2 вказаного Закону об'єктами оподаткування є, зокрема, автомобілі вантажні - код 8704; автомобілі спеціального    призначення,    крім    тих,    що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів,  - код 8705 (крім пожежних і швидкої допомоги).

В матеріалах справи наявні  технічні паспорти ВФ №099071 і ВО №860397 на вказані машини, де вказано,  що данні транспортні засоби відносяться до типу спеціальних.

В зв'язку з вказаним, суд дійшов висновку направити в Білогірське МРЕО запит від 06.02.2007 р. відповідно до якого просив повідомити  про те, чи відносяться автомобілі ЗІЛ  -130, 1983 року випуску, державний номер 4378 КРЛ і ЗІЛ – 130, 1985 року випуску, державний номер 4333 КРН до машин спеціального призначення і чи відповідають вони коду 8705 ( автомобілі спеціального призначення ( крім пожежних і швидкої допомоги ) ).

У відповіді на запит суду було повідомлено про те, що дані автомобілі не відносяться до машин спеціального призначення і відповідають коду 8704.

Однак в матеріалах справи наявні технічні паспорти на вказані машини, де вказано,  що данні транспортні засоби відносяться до типу спеціальних.

    В зв'язку з вказаним судом було зроблено повторний запит до Білогірського МРЕО від 19.03.2007 р. відповідно до якого просив роз'яснити до  якого все ж таки типу відносяться автомобілі ЗІЛ  -130, 1983 року випуску, державний номер 4378 КРЛ і ЗІЛ – 130, 1985 року випуску, державний номер 4333 КРН.

Білогірське МРЕО  у відповіді на запит від 11.05.2007 р. повідомило про те, що запис в технічних паспортах був зроблений  в  1986 р. За час, що минув,  нормативна база  України неодноразово змінювалася і, можливо,  в 1986 р. дані автомобілі відносилися до складу «спеціальних». На якої підставі зроблено запис «спеціальні» відповіді надано не було, в зв'язку з  тим,  що підстави для реєстрації даних автомобілів знищені в зв'язку зі спливом строку зберігання.

    Таким чином, однозначної відповіді суду з поставлено питання надано не було.

Відповідно до ст.. 313 Митного кодексу України митні органи відносять то класифікаційних групувань, зазначеним в УКТ ВЕД, тобто Держмитслужбі України надано право здійснення остаточних висновків по визначенню кодів товарної номенклатури   зовнішньоекономічної діяльності.

    Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 29.11.1996 р. №1145/96 «Про Державну митну службу в Україні», із змінами і доповненнями, внесеними Указом президента України від 23.03.1998 р. №216/98,  право на здійснення остаточних висновків щодо визначення кодів за товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності надано Центральній митній лабораторії Державної митної служби.    

При таких обставинах справи, суд дійшов висновку надіслати запит до Державної митної служби України від 14.05.2007 р., відповідно до якої просив  повідомити про те, чи відносяться автомобілі ЗІЛ  -130, 1983 року випуску, державний номер 4378 КРЛ і ЗІЛ – 130, 1985 року випуску, державний номер 4333 КРН до машин спеціального призначення і чи відповідають вони коду 8705 ( автомобілі спеціального призначення ( крім пожежних і швидкої допомоги ) ). Якщо не відносяться, то з якої причини?   

Центральне митне управління лабораторних досліджень Державної митної служби у відповіді на запит від 11.06.2007 р. №29/1-11.3/3488 повідомило про те, що до товарної позиції 8705 включаються рід видів транспортних засобів, спеціально сконструйованих або пристосованих для розміщення різних пристроїв,  які надають їм можливості виконувати визначені нетранспортні функції; тобто основною метою транспортного засобу цієї товарної позиції не є перевезення людей або вантажів.

В матеріалах справи наявна довідка Кримської республіканської організації товариства сприяння  обороні України від 24.07.2007 р. №225, відповідно до якої  автомобілі ЗІЛ  -130, 1983 року випуску, державний номер 4378 КРЛ і ЗІЛ – 130, 1985 року випуску, державний номер 4333 КРН,  що знаходяться на балансі позивача по справі,  використовуються в учбових цілях для підготовки водіїв транспортних засобів категорії «С». При цьому перевезення вантажів даними автомобілями не здійснюються.  

Судом встановлено,  що попередньою документальною  перевіркою  позивача за період з 01.04.1999  по 31.12.2000 р., по результатам якої було складено акт №31 від 17.01.2001 р.,  яких – небудь порушень з боку позивача по сплаті податку за автотранспорт, відповідачем встановлено не було, в тому числі не було встановлено не вірне визначення  коду транспортного засобу згідно з Гармонізованою системою опису та кодування товарів   

В матеріалах справи також наявні фотографії та путьові листи вказаних автотранспортних засобів, дослідивши які суд дійшов висновку, що вказані автомобілі неможливо використовувати для перевезення пасажирів і вантажів.

Крім того, відповідач не довів факт  використання позивачем вказаних транспортних засобів для перевезення пасажирів і вантажів, а докази,  надані позивачем,  вказане спростовують.

Відповідно до п. 6.6  ст.. 6 Закону України «Про порядок погашення забовязань платників податків перед  бюджетами і державними цільовими фондами»  у  разі  коли  нарахована  сума податкового зобов'язання (пені та штрафних  санкцій)  або  податкового  боргу  збільшується внаслідок   їх   адміністративного  оскарження,  раніше  надіслане податкове  повідомлення  або  податкові вимоги не відкликаються, а на   суму   такого   збільшення   надсилається   окреме  податкове повідомлення.    Донарахована   сума   податкового   зобов'язання, визначена  у  такому  окремому  податковому  повідомленні, повинна бути  сплачена  або  може  бути  оскаржена  платником  податків за процедурою,  передбаченою статтею 5 цього Закону, із застосуванням строків,   установлених   для   сплати   або   оскарження   нового податкового зобов'язання.

Як вже зазначалося, ДПА в АР Крим, за результатами розгляду повторної скарги позивача, залишила рішення ДПІ в Нижньогірському районі без змін та донарахувала штрафні санкції по податку з  власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в сумі 216,60 грн.

За результатами розгляду повторної скарги у ДПА АР Крим, ДПІ в Нижньогірському районі не було винесено податкове повідомлення – рішення на суму 216,6 грн., а було винесено нове податкове повідомлення – рішення від 18.09.2006 р. №0000361700/2 на суму 4903,50 грн., що є порушенням п. 6.6  ст.. 6 Закону України «Про порядок погашення забовязань платників податків перед  бюджетами і державними цільовими фондами»   

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства  України  в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.  Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади , який повинен надати суду  всі матеріали, які свідчать про його правомірні  дії

Відповідач належним чином власну позицію не довів.

Відповідно до п. 11 ст. 171 КАСУ резолютивна   частина   постанови   суду   про   визнання нормативно-правового акта незаконним або таким,  що не  відповідає правовому акту вищої юридичної сили,  і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

В даному випадку, приймаючи до уваги той факт, що  опублікуванню належить постанова суду,  яка виноситься по справі,  результати якого зачіпають права і інтереси широкого кола осіб, суд дійшов висновку про те, що спор, який виник між сторонами по справі  зачипає тільки їх інтереси. Результат розгляду даного  спору носить локальний характер. Таким чином, суд не баче ніякої необхідності в опубліковані результатів розгляду даної справи.

При таких обставинах справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.  

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3, 40  грн. з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України, а зайво сплачена сума у розмірі 81,60 грн. підлягає поверненню  з бюджету на підставі виконавчого листа ГС АР Крим.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено і підписано складом суду 09.08.07 р.

 23.08.07 р. постанову було виготовлено у повному обсязі.                                       

             На  підставі викладеного та керуючись ст. ст.. 94, 98, 122, 158 – 164, 167  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

    1.  Позов задовольнити.

          2.  Скасувати податкові повідомлення – рішення  державної податкової інспекції в Нижньогірському районі №0000361700/0 від 06.06.2006 р., №0000361700/1 від 04.07.2006 р. і №0000361700/2 від 18.09.2006 р.

          3. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 у банку отримувача: Управління Державного казначейства в АР Крим, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740405 ) на користь Нижньогірського спортивно – технічного клубу Товариства сприяння обороні України, с.м.т. Нижньогірський, вул.. Перемоги, 33, ( ЗКПО 02720690, банківські реквізити не відомі )   3,40  грн. судового збору.

          4.  Повернути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 у банку отримувача: Управління Державного казначейства в АР Крим, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740405 ) на користь Нижньогірського спортивно – технічного клубу Товариства сприяння обороні України, с.м.т. Нижньогірський, вул.. Перемоги, 33, ( ЗКПО 02720690, банківські реквізити не відомі )    зайво сплачену суму судового збору у розмірі 81,60 грн.

           Виконавчий документ видати після вступу Постанови в закону силу, за заявою особи на користь якої воно винесено.  

           У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.    

     Дійсну постанову направити сторонам рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Воронцова Н.В.