Рішення

від 21.10.2021 по справі 120/8763/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 жовтня 2021 р. Справа № 120/8763/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оратівської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Оратівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернулась з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га на території Осичнянської сільської ради Вінницького району Вінницької області в межах земельної ділянки площею 17,5503 га (кадастровий номер 0523183600:02:001:0211) за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства. Однак рішенням Оратівської селищної ради № 506 від 20.05.2021 року позивачу відмовлено у наданні дозволу, підставою для відмови визначено не надання належним чином оформлених графічних матеріалів, не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, яким заперечує щодо заявлених позовних вимог. В обґрунтування позиції зазначає, що в прийнятому рішенні № 506 від 20.05.2021 року, селищною радою відмовлено у надані дозволу на виготовлення проекту землеустрою з підстав не відповідності поданого клопотання вимогам земельного законодавства України, а саме: ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів, не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Позивачем надано відповідь на відзив, яка за своєю суттю відповідає обставинам викладеним у адміністративному позові.

Ухвалою від 09.08.2021 року відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 в квітні 2021 року звернулась з колективним клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га на території Осичнянської сільської ради Вінницького району Вінницької області в межах земельної ділянки площею 17,5503 га (кадастровий номер 0523183600:02:001:0211) за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства.

За наслідком розгляду вказаного звернення, відповідачем 20.05.2021 року прийнято рішення № 506 "Про розгляд заяв громадян", яким вирішено відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав не надання належним чином оформлених графічних матеріалів на яких не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач вирішив скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та з цією метою звернулась до Оратівської селищної ради з відповідним клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 2 га на території Осичнянської сільської ради в межах земельної ділянки площею 17,5503 га (кадастровий номер 0523183600:02:001:0211) за межами населеного пункту.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено зі змісту оскаржуваного наказу, підставою для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зазначено те, що клопотання не відповідало вимогам земельного законодавства України, а саме не було надано належним чином оформлені графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування

Оцінюючи спірне рішення про відмову, суд керується нормами ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Судом встановлено, що до клопотання позивачем додано графічні матеріали (викопіювання), роздруковані із Публічної карти України, на яких позначено бажане місце розташування земельної ділянки (в межах земельної ділянки 17,5652 га за кадастровим номером 0523185500:02:003:0201).

Враховуючи норми абз. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.ч. 1, 8 ст. 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

При цьому суд враховує, що Земельним кодексом України не встановлюється жодних вимог до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Таким чином, надання особою графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздрукованих з Публічної кадастрової карти України із зазначенням кадастрового номеру ділянки є достатньою інформацією для ідентифікації бажаної земельної ділянки на місцевості. Суд наголошує, що така інформація створена повноважним суб`єктом, яка є належним документом із відображенням інформації.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 09.01.2020 року у справі №812/1264/17 (провадження №К/9901/46454/18).

Відносно математичних розрахунків відповідача, зазначених у відзиві на адміністративний позов, якими селищна рада наголошує, що в межах земельної ділянки 17,5503 га за кадастровим номером 0523183600:02:001:0211, звернення відбулось в інтересах 9 осіб, тому надати земельну ділянку на кожного заявника в межах 2 га є неможливим. З даного приводу суд зазначає що така підстава не була покладена в основу рішення про відмову, а тому відсутня в спірному рішенні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Осичнянської сільської ради в межах земельної ділянки 17,5503 га (кадастровий номер 0523183600:02:001:0211) за межами населеного пункту.

З даного приводу суд вважає, що вказане зобов`язання відповідача може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проте, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.10.2019 по справі № 814/1959/17.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання сільську раду прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Таким чином, позовні вимоги зобов`язального характеру задоволенню не підлягають.

Також, надаючи оцінку вимозі позивача про встановлення судового контролю, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Наведена норма процесуального закону не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про необхідність чи недоцільність у зобов`язанні суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. Вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю суд враховує надані позивачем докази, особливості покладених на суб`єкта владних повноважень обов`язків згідно з судовим рішенням та його можливості ці обов`язки виконати без достатніх зволікань.

У цій справі позивачем не обґрунтовано необхідність застосування заходів судового контролю, а у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.

З урахуванням наведеного, у задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю належить відмовити.

Згідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України.

Визначаючись щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства встановлено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020 року, № 640/15803/19 від 05.08.2020 року.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано:

- договір про надання правової допомоги від 23.07.2021 року, у якому встановлено розмір гонорару адвоката на загальну суму 10000 грн., за надання послуг правової допомоги одному клієнтові;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000669;

- ордер серії ВН № 172300 від 23.07.2021 року.

Отже, витрати позивача в розмірі 10000 грн. на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними і допустимими доказами.

Однак, з аналізу матеріалів справи, суд вважає, що суть справи, обсяг робіт та час, витрачений адвокатом на виконання робіт, є неспівмірними з розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Оскільки враховуючи, що адвокат здійснює представництво від 18 осіб з аналогічними позовними заявами та враховуючи кваліфікацію і досвід адвоката, а також, що дану справу віднесено до незначної складності, суд вважає не співмірною суму витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, належним буде наголосити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на викладене, враховуючи документи, надані представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також на сталу судову практику у даній категорії справ, суд дійшов висновку, що виходячи з реальності витрат на професійну правничу допомогу, обставин справи, складності справи, часу, затраченого на послуги адвоката, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат в частині понесених позивачем витрат на професійну правничу та стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на суму 1500 грн., за надання послуг правової допомоги.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Оратівської селищної ради (вул. Паркова, 14, смт. Оратів, Вінницька область, ЄДРПОУ 04327985) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 7 сесії 8 скликання Оратівської селищної ради від 20.05.2021 року № 506 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га на території Осичнянської сільської ради в межах земельної ділянки площею 17,5503 га (кадастровий номер 0523183600:02:001:0211) за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Оратівську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, розташованої на території Осичнянської сільської ради в межах земельної ділянки площею 17,5503 га (кадастровий номер 0523183600:02:001:0211), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 454 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Оратівської селищної ради (вул. Паркова, 14, смт. Оратів, Вінницька область, ЄДРПОУ 04327985).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович