Постанова

від 18.10.2021 по справі 155/19/20

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 155/19/20 Головуючий у 1 інстанції: Адамчук Г. М. Провадження № 22-ц/802/1125/21 Категорія: 60 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Здрилюк О. І.,

з участю:

секретаря судового засідання - Губарик К. А.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Горохівської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Волинській області, третя особа Реєстраційна служба Горохівського районного управління юстиції у Волинській області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 , поданою її представником ОСОБА_2 , на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 01 червня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5 , який до дня смерті проживав у житловому будинку своєї покійної матері - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в АДРЕСА_1 . Вказував, що після смерті бабусі ОСОБА_6 залишилося спадкове майно: житловий будинок, а також сертифікат на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_6 розміром 1,95 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Зазначає, що ОСОБА_6 залишила на користь ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_4 заповіти, згідно з якими все належне їй майно заповіла розділити між ними порівну, по Ѕ частки кожному. Крім того, в доповнення до вищевказаних заповітів ОСОБА_6 цього ж дня залишила в користь сина ОСОБА_5 та доньки ОСОБА_4 заповіти, в яких право на земельну частку (пай), відповідно до належного їй сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_6, заповіла сину ОСОБА_5 - в розмірі 0,98 в умовних кадастрових гектарах, а доньці ОСОБА_4 - в розмірі 0,97 в умовних кадастрових гектарах від загального розміру 1,95 умовних кадастрових гектарів.

У позові ОСОБА_3 вказує, що його батько прийняв спадщину після смерті своєї матері, однак не оформив своїх спадкових прав, оскільки не мав оригіналів та копій заповітів, складених на його користь ОСОБА_6 , а також сертифікату на право земельну частку (пай). Зазначені документи перебували у розпорядженні відповідачки, яка запевняла, що буде займатися всіма справами щодо спадкування особисто і все вирішить.

Однак, всупереч волі спадкодавця, ОСОБА_4 незаконно отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, внаслідок чого отримала право на земельну частку (пай) згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) №002355 в цілому на себе. Згодом вона виготовила технічну документацію із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі на місцевості та оформила свідоцтво про право власності на своє ім`я з присвоєнням кадастрового номера земельній ділянці - 0720886400:00:001:0046.

Позивач зазначає, що є спадкоємцем майна ОСОБА_5 за заповітом та має право на спадкування його майна, однак у зв`язку із тим, що відповідач стала власником вищезазначеної земельної ділянки в цілому площею 1,4351 га, що розташована на території Пустомитівської сільської ради Горохівського району Волинської області та призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0720886400:00:001:0046, він нотаріально оформити спадщину змоги не має та просить поданий позов задовольнити.

На підставі наведеного ОСОБА_3 просив суд визнати за ним в порядку спадкування за заповітом право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 1,4351 га, кадастровий номер 0720886400:00:001:0046, розташованої на території Пустомитівської сільської ради Горохівського району Волинської області; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видане 16 березня 2007 року державним нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори на спадкове майно ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_4 , що складається з права на земельну частку (пай), в частині Ѕ даного спадкового майна; скасувати державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку площею 1,4351 га, кадастровий номер 0720886400:00:001:0046, посвідчену свідоцтвом про власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_1 , видане 17 березня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Горохівського районного управління юстиції у Волинській області на ім`я ОСОБА_4 , щодо половини даної земельної ділянки. Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, просив стягнути із відповідача.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 01 червня 2021 року позов задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за заповітом право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 1,4351 га, кадастровий номер 0720886400:00:001:0046, розташованої на території Пустомитівської сільської ради Горохівського району Волинської області.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 16 березня 2007 року державним нотаріусом Горохівської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Волинській області, у спадковій справі за №94 за 2007 рік, зареєстроване в реєстрі Р№2-144, на спадкове майно ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ім`я ОСОБА_4 , що складається з права на земельну частку (пай), в частині Ѕ даного спадкового майна.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 1,4351 га, розташовану на території Пустомитівської сільської ради Горохівського району Волинської області, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0720886400:00:001:0046, посвідчену свідоцтвом про власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_1 , виданим 17 березня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Горохівського районного управління юстиції у Волинській області на ім`я ОСОБА_4 ,в половині даної земельної ділянки.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім зібраним доказам у справі, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довів факту прийняття спадщини його батьком ОСОБА_5 після смерті баби ОСОБА_6 , а тому позовні вимоги не підлягали до задоволення. Щодо решти позовних вимог, то оскільки вони є похідними, вони також не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення учасників справи, колегії суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус належним чином не перевірив належним чином поданих документів, не з`ясував коло спадкоємців за заповітами, склад майна та його розмір, що залишилося після смерті ОСОБА_6 , та безпідставно видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом відповідачці на право на земельну частку (пай) у повному розмірі, всупереч волі спадкодавця, яка заповіла лише 1/2 частину майна відповідачці ОСОБА_4 , у той час, коли позивач, який проживав зі спадкодавцем на час її смерті, також прийняв спадщину.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як встановлено судом, згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_6, виданим головою Горохівської районної державної адміністрації 25 листопада 1996 року (а.с.11), ОСОБА_6 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності селянської спілки Мир , розміром 1,95 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Сертифікат зареєстровано у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку за №355.

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.26), вбачається, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , і після її смерті відкрилася спадщина.

Згодом до сертифікату НОМЕР_6, належного ОСОБА_6 , внесено зміни на підставі розпорядження Горохівської райдержадміністрації №132 від 30.03.2000 р."Про внесення змін в розрахунок до технічного звіту по паюванню земель, переданих у колективну власність" у зв"язку із новим розрахунком вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах та розмір земельної частки (пай) становив 2,33 в умовних кадастрових гектарах (а.с.11 ).

Відносини спадкування регулюються тим законом, який був чинним на час відкриття спадщини, зокрема, у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року (дата набрання чинності діючого ЦК України) до відносин спадкування застосовуються відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, в тому числі щодо порядку прийняття спадщини.

Згідно з нормами цього Кодексу для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, необхідно щоб він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або щоб він подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець має вчинити ці дії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 524 ЦК Української РСР (в редакції Закону 1963 року), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ст. 534 ЦК Української РСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

За змістом ст. 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Із положень п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року за № 152/361), яка була чинною на час відкриття спадщини ОСОБА_6 , слідує, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

В силу п. 206 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за№283/8882), яка була чинною на час видачі нотаріальною конторою ОСОБА_4 (16 березня 2007 року) свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 вересня 1997 року, свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством, кожному з них окремо із визначенням прізвища, імені, по батькові та часток у спадщині інших спадкоємців. Якщо свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом не всім спадкоємцям і не на все спадкове майно, у тексті його зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.

Як передбачено ст. 560 ЦК Української РСР, спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 1296 чинного ЦК України.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов`язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку.

Згідно з довідкою Пустомитівської сільської ради №410 від 30.07.2019 р. (а.с.101) ОСОБА_5 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 проживав у батьківському будинку в АДРЕСА_1 , без реєстрації.

Зібрані докази вказують на те, що протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 її син ОСОБА_5 не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Натомість, у вказаний строк він вступив в управління та володіння спадковим майном.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10).

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів спадкової справи №349/2019, заведеної Горохівською державною нотаріальною конторою Волинської області 06 вересня 2019 року, що крім позивача ОСОБА_3 , із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 ніхто не звертався.

Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с.49) вбачається, що ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьком є ОСОБА_5 .

Із заповіту, посвідченого 21 червня 2005 року Пустомитівським сільським головою Горохівського району Волинської області та зареєстрованого в реєстрі за №155, вбачається, що ОСОБА_5 заповів все належне йому майно із чого б воно б не складалось і взагалі все те, що буде належати на день смерті, і на що він за законом матиме право, і грошовий вклад в Горохівському відділенні Ощадбанку №6304 по рахунку № НОМЕР_5 , своєму синові ОСОБА_3 .

Рішенням Горохівського районного суду від 14.11.2019 р., яке не змінене та не скасоване і набрало законної сили 14.12.2019 року, ОСОБА_3 визначено додатковий строк тривалістю в 2 місяці з дня набрання законної сили ухваленим у даній справі рішенням суду, для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_5 .

Згідно з довідкою Пустомитівської сільської ради №688 від 18.12.2019 р., виданою ОСОБА_3 , житловий будинок, що в АДРЕСА_1 , значиться за ОСОБА_6 . Спадкодавця ОСОБА_6 доглядав до дня смерті ОСОБА_5 , який проживав без реєстрації. Спадкоємцями за законом та заповітом є син ОСОБА_5 , який помер, та дочка ОСОБА_4 . Довідкою також стверджується, що спадкоємець вступив у фактичне володіння майном до шести місяців шляхом догляду за житловим приміщенням в АДРЕСА_1 (а.с.55).

Зі змісту постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 грудня 2019 року №02-31/1848 вбачається, що ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_5 на право на земельну частку (пай) розміром 0,98 га в умовних кадастрових гектарах на підставі сертифікату серії НОМЕР_6, виданого Горохівською РДА, в зв`язку з тим, що на підставі вищезгаданого сертифікату було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом 16 березня 2007 року під Р№2-144 ОСОБА_4 , яка успадкувала вищевказане право на земельну частку (пай) після смерті своєї матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач же успадкував майно, належне на час смерті його батькові ОСОБА_5 , що доведено матеріалами справи.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину.

Отже, суд, встановивши, що ОСОБА_3 , прийнявши спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 , який прийняв спадщину на майно, що належало його матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак не оформив своїх спадкових прав на майно, не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права, дійшов до правильного висновку, що позивач набув право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали ОСОБА_5 .

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, та призводить до їх відновлення.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, відповідно до якої свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 та

від 11 грудня 2019 року № 414/811/17 у подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов висновку, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Отже, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

Встановивши, що свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 було видано на ім`я відповідача у справі - ОСОБА_4 , яка була рідною сестрою померлого ОСОБА_3 та разом з ним спадкоємцем першої черги, незважаючи на те, що він як спадкоємець першої черги за заповітом також фактично прийняв спадщину після смерті їх матері, та приватний нотаріус припустився помилки, видавши свідоцтво про право на спадщину лише на ім"я відповідачки в цілому на право на земельну частку за сертифікатом НОМЕР_7, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про підставність позовних вимог.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідачки щодо помилкового встановлення судом фактичних обставин справи. Покликання на те, що в суді не доведено факту прийняття спадщини батьком позивача ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6 суд не бере до уваги, оскільки це спростовується зазначеною вище довідкою сільської ради та визнавалось самою відповідачкою ОСОБА_4 у письмовому відзиві на позовну заяву, який вона підписала особисто і подала до суду першої інстанції 01.07.2010 року (а.с.82 зворот).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Зважаючи на конкретні обставини даної справи, беручи до уваги норми ст.3 ЦК України щодо таких засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, а також норми ст.16 ЦК України, колегія суддів вважає, що спосіб захисту свого порушеного права позивачем обрано правильно і його відновлення судом здійснено у відповідності до закону.

На підставі наведеного та враховуючи, що апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для його скасування, колегія суддів доходить висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 , подану її представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 01 червня 2021 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді