Окрема думка

від 18.10.2021 по справі 910/7029/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

18 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа №910/7029/21

за касаційною скаргою Фізичної-особи підприємця Коломойця Миколи Івановича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 (головуючий суддя - Поляк О.І., судді: Кропивна Л.В., Ходаківська І.П.)

за позовом Фізичної-особи підприємця Коломойця Миколи Івановича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТТЕЛ"

про стягнення грошових коштів.

Фізична-особа підприємець Коломоєць Микола Іванович (далі - ФОП Коломоєць М.І.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТТЕЛ" (далі - ТОВ "МІТТЕЛ") про стягнення заборгованості у розмірі 5816904,48 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання за договором будівельного субпідряду №19/08 від 18.08.2020 "Реконструкція приміщень для розміщення відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги КП "Лікарня № 1" за адресою: м. Житомир, вул. В.Бердичівська, 70".

ФОП Коломоєць М.І. також подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки ТОВ "МІТТЕЛ" в межах суми 5816904,48 грн.

Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що поведінка відповідача, коли останній має фінансову можливість, проте не виконує взятого на себе грошового зобов`язання, дає підстави вважати, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач просто позбудеться наявних у нього активів для того, щоб і надалі не виконувати свої зобов`язання за договором субпідряду.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 05.05.2021 у справі №910/7029/21 наклав арешт на рахунки ТОВ "МІТТЕЛ" в межах суми 5816904,48 грн.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову, суд дійшов до висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.05.2021 у справі №910/7029/21. У задоволенні заяви ФОП Коломойця М.І. про забезпечення позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- позивачем жодним чином не обґрунтовано існування дійсної імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття заходу забезпечення позову, заявленого позивачем;

- будь-яких обставин на підтвердження припущення про вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію наміру позбутися наявних у нього грошових коштів, шляхом чого ухилитися від виконання свого зобов`язання та створити реальну загрозу можливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, позивачем не наведено;

- задовольняючи заяву про забезпечення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував вимог процесуальних норм стосовно обґрунтованості та доведеності заявником припущення того, що невжиття заходів до забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у даній справі.

Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у даній справі, ФОП Коломоєць М.І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.05.2021 про забезпечення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції порушив положення статей 76, 77, 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах у справах №№ 916/1727/17, 916/1572/19, 922/2163/17.

18.10.2021 Верховний Суд ухвалив постанову, якою постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 у справі №910/7029/21 залишив без змін.

Ухвалюючи вказану постанову Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зокрема про те, що посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення чи зменшення його майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Не погоджуюсь з висновками Верховного Суду та суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки ТОВ "МІТТЕЛ" в межах суми позову в розмірі 5816904,48 грн з огляду на таке.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №916/1572/19 та від 28.10.2019 у справі №916/1845/19).

Аргументуючи заяву про забезпечення позову, позивач посилався на те, що з урахуванням правовідносин, які склалися між сторонами, майнового характеру позовних вимог та їх суттєвого розміру, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову.

За твердженням позивача, які також не були спростовані відповідачем, з часу настання терміну виконання зобов`язань за договором будівельного субпідряду, ТОВ "МІТТЕЛ" не сплатило заборгованість за прийняті ним будівельні роботи на підставі відповідних актів приймання виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт.

З апеляційної скарги відповідача вбачається, що причиною несплати ним позивачу спірної суми грошових коштів є заперечення ТОВ "МІТТЕЛ" самого факту виникнення у нього відповідного обов`язку перед позивачем.

На мою думку є обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення заяви позивача та про існування підстав для накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах заявленої суми, з огляду на те, що: по-перше, предметом спору є вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів; по-друге, невжиття заходів забезпечення позову способом арешту коштів на банківському розрахунковому рахунку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, отже відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами банківського розрахункового рахунку і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості на моє переконання не вимагається.

Натомість, вказуючи про те, що позивачем не було зазначено обставин на підтвердження вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду, в тому числі і дій, спрямованих на реалізацію належного йому майна, безпідставного витрачання ним коштів, приховування активів тощо, суд апеляційної інстанції, з яким також погодився Верховний Суд, не заначив на підставі яких доказів та у який спосіб позивач мав доводити відповідні обставини, враховуючи те, що інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом.

Також, заперечуючи під час апеляційного перегляду ухвали про накладення арешту у цій справі, відповідач не спростував підстави для накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми, а також відповідні висновки суду першої інстанції та не зазначив, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права, не зазначив про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову, а тому відповідач не спростував імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у цій справі про задоволення позову в разі невжиття заходу до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми.

Крім того, на мою думку помилковими є твердження відповідача в апеляційній скарзі про невирішення судом першої інстанції питання зустрічного забезпечення позову, з огляду на те, що частиною першою статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову без вирішення питання зустрічного позову не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про незаконність ухвали місцевого суду.

При цьому, виходячи з приписів частини четвертої статті 141 ГПК України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника права звернутись із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подане після застосування судом заходів забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/661/19, від 27.06.2019 у справі № 916/73/19, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі №916/1845/19).

Оскільки вирішення питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення за ініціативою суду є правом суду, а не його обов`язком та зважаючи, що відповідач не заявляв клопотання про вжиття заходів зустрічного забезпечення, підстав стверджувати про порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляд заяви позивача про забезпечення позову немає.

Я вважаю, що накладення арешту на кошти є тим заходом забезпечення позову, який в розумінні приписів статті 136 ГПК України є ефективним для захисту оспорюваних прав заявника у цій справі та таким, що відповідає змісту порушеного права останнього.

Навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються в володінні відповідача, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Таким чином, при постановленні ухвали місцевий господарський суд, надавши оцінку обґрунтованості доводів позивача та встановивши безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову (стягнення заборгованості за договором будівельного субпідряду), правильно застосував статтю 136 ГПК України та обґрунтовано обрав захід до забезпечення позову, який відповідає пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України.

Отже, на мою думку суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ФОП Коломойця М.І. про забезпечення позову.

Моя позиція полягає у тому, що за наслідками розгляду касаційної скарги Верховний Суд мав скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.05.2021 у справі №910/7029/21.

Суддя С. Бакуліна