Ухвала від 25.10.2021 по справі 120/11818/21-а

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

м. Вінниця

25 жовтня 2021 р. Справа № 120/11818/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Чернюк Алла Юріївна, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління соціального захисту населення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління соціального захисту населення про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 27.09.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено 10-денний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

19.10.2021 року позивач подав до суду заяву щодо виконання ухвали від 27.09.2021 року.

Дослідивши подану заяву, суд дійшов висновку, що позивачем не усунуто повністю недоліки позовної заяви.

Так, відповідно до ухвали від 27.09.2021 року, виявлено наступні недоліки позовної заяви:

позовна заява подана із пропуском шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, при цьому, не подано заяву про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску;

разом із позовною заявою не подано доказу сплати судового збору;

не конкретизовано яку саме бездіяльність відповідачів позивач вважає протиправною і такою що порушує його права та законні інтереси, внаслідок яких позивач звертається з позовом до адміністративного суду;

до позовної заяви не додані копії усіх документів, що долучені до позовної заяви, необхідні для напрвлення таких відповідачам;

додані до позовної заяви документи не засвідчені позивачем;

у поданій позовній заяві відсутнє письмове підтвердження про те, що до суду не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;

у позовній заяві одного із відповідачів визначено Управління соціального захисту населення, не вказавши при цьому повного найменування юридичної особи.

На виконання ухвали суду від 27.09.2021 року позивачем подано заяву в якій останній наводить свої обґрунтування щодо поновлення строку звернення з даним позовом до суду, однак заяву про поновлення даного строку позивачем надано не було.

Поряд із цим позивач не уточнив прохальної частини позовної заяви з метою чіткого формулювання змісту позовних вимог у відповідності із вимогами ст. 5 КАС України, про що зазначалося в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, а відтак недоліки позовної заяви в цій частині не усунув.

Щодо надання копій документів, що долучені до позовної заяви, то позивач з посиланням на ч.ч. 2, 4 ст. 77 та ст. 79 КАС України зазначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. А тому, на переконання позивача, суд не має права витребувати у позивача відповідні докази. Крім того, зазначає, що в КАС України є таке поняття як підготовче засідання, завданням якого є з`ясування чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом; вирішення питання про проведення огляду письмових, речових та електронних доказів за їх місцезнаходженням; вирішення питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання; вирішення питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Надаючи правову оцінку наведеним аргументам, слід врахувати, що подання позовної заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов.

Зокрема, вимогами частини 1 статті 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків визначених частиною другою цієї статті.

Відтак, однією із обов`язкових вимог до позовної заяви є подання разом із такою копій позовної заяви та копій доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи.

Так, залишаючи позовну заяву без руху, суд, зокрема, виходив із того, що позивачем не подано до суду копії документів, що подані разом із позовом для відповідачів, що не заперечується особою, яка подала позовну заяву.

Водночас, варто звернути увагу на тому, що ухвалою від 27.09.2021 року не витребовувалися у ОСОБА_1 будь-які інші докази, крім тих, що ним долучені до позовної заяви. Натомість, в ухвалі йшлося про надання лише копій тих документів, що подавалися разом із позовною заявою, для можливості надіслання їх іншим учасникам справи (у разі вирішення судом питання про відкриття провадження у справі).

Норма статті 79 КАС України, на яку посилається позивач, визначає загальний порядок подання доказів в адміністративному процесі.

При цьому частина 2 статті 79 КАС України встановлює, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

В той же час, стаття 161 КАС України є спеціальною нормою на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі та встановлює безумовний та безальтернативний обов`язок позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, додати до позовної заяви її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи.

Виключення щодо подачі копій документів для іншої сторони при зверненні до суду із позовом, навіть якщо вони складені відповідачем або наявні у нього, положення статті 161 КАС України не містить.

Щодо надання доказів в оригіналі, то позивач вказує, що норма частини 2 статті 94 КАС України, на яку посилається суд, не вказує чітко коли і ким саме ці докази повинні бути надані, а тому вважає, що надання належно засвідчених доказів до відкриття провадження у справі має за мету порушити його (позивача) діями КАС України та притягнути до відповідальності за незаконне посвідчення документів, що видані державними органами.

Надаючи правову оцінку наведеним аргументам, суд виходить з того, що поняття та порядок подання письмових доказів визначений статтею 94 КАС України.

Так, частина 2 статті 94 КАС України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Норма статті 94 КАС України є обов`язковою для всіх письмових доказів, які подаються учасниками процесу, незалежно від стадії, на якій були подані.

Згідно із частинами 4, 5 статті 94 КАС України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Отже, якщо оригінал доказу, копію якого подає учасник справи, знаходиться в останнього, то він підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відтак, твердження позивача про те, що надання належно засвідчених доказів до відкриття провадження у справі має за мету порушити його (позивача) діями КАС України є необґрунтованими.

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55. За вказаним нормативно-правовим актом відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів "Згідно з оригіналом" назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.

Висновок щодо обов`язку належного засвідчення копії документів узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 02.10.2018 у справі №2а-15994/12/2670, від 11.09.2018 у справі № 826/15414/17, від 11.02.2020 у справі №826/2935/14.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Підстави для неврахування вказаних висновків Верховного Суду відсутні.

Відтак, вимоги ухвали від 27.09.2021 року в частині надання засвідчених належним чином копій документів, що долучені до позовної заяви, залишилися невиконані.

Визначаючись щодо доводів позивача про звільнення його від сплати судового збору, суд виходив з такого.

Положеннями частини 1 статті 133 КАС України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір").

Отже, законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, а єдиною підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення сторони від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони.

Майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Таким чином, для застосування судом положень частини 1 статті 133 КАС України повинні бути відповідні правові підстави, в іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі", вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Крім того, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв`язку із цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані із судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 КАС України, Закону України "Про судовий збір", а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Суд також враховує позицію Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 року №2 "Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" у редакції Закону України від 22.05.2015 №484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", яким рекомендовано суддям адміністративних судів враховувати під час ухвалення рішень у справах відповідної категорії Аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України "Про судовий збір" у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору"№484-VIII від 22.05.2015.

Зокрема, у вказаному аналізі зазначено, що при зверненні до суду із заявою про відстрочення або розстрочення сплати судового збору особа повинна додати до такої заяви належні документи на підтвердження факту відсутності таких коштів для сплати судового збору.

Водночас позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів наявності обставин щодо відсутності коштів на оплату судового збору, як на підставу для звільнення від сплати судового збору, як і не подано відповідного клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Отже, у суду відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору за подання до суду даної позовної заяви.

Таким чином, вимоги ухвали в частині надання оригіналу доказу сплати судового збору або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, не виконано.

Суд зазначає, що обов`язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов`язків, передбачених законами України, у зв`язку з чим, безпідставне звільнення від його сплати окремих осіб може свідчити про надання одній із сторін незаконної переваги перед іншою.

При цьому суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, наведені, зокрема, в рішеннях від 28.05.1985 у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" та від 13.02.2001 у справі "Кромбах проти Франції", згідно з якими держава може встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.

У рішеннях від 20.05.2010 в справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 в справі "Наталія Михайленко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, в тому числі щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.

Суд зазначає, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), при умові дотримання яких, особа може реалізувати право на судовий захист. Цих правил під час звернення до суду з позовом не дотримано, на що звернуто увагу позивача в ухвалі від 27.09.2021 року, з наданням достатнього строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви.

Разом з тим, всі інші недоліки позовної заяви, які зазначені судом в ухвалі від 27.09.2021 року, позивачем не усунуто.

Оскільки недоліки, зазначені в ухвалі від 27.09.2021 року, позивач у повному обсязі не усунув, існують підстави для застосування наслідків, визначених у пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України, а саме повернення позовної заяви позивачеві.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві.

За правилами, передбаченими частинами 5 та 6 статті 169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.

Згідно з частиною 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 94, 132, 133, 169, 242, 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління соціального захисту населення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.

2. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Чернюк Алла Юріївна