Рішення

від 25.10.2021 по справі 120/8202/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 жовтня 2021 р. Справа № 120/8202/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Шаргородської міської ради (вул. Героїв Майдану, 224, м. Шаргород, Вінницька область, 23500; код ЄДРПОУ 04326253) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Шаргородської міської ради (далі - відповідач).

За змістом позовних вимог позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Шаргородської міської ради №295 від 14.07.2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером: 0525384800:05:003:0208 у власність;

- зобов`язати Шаргородську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти рішення про затвердження їй проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером: 0525384800:05:003:0208 та надати її у власність.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона звернулася до відповідача з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером: 0525384800:05:003:0208 площею 1,5920 га, що знаходиться на території Лозівської сільської ради, у власність. За результатами розгляду даного клопотання, Шаргородською міською радою прийнято рішення №295 від 14.07.2021 року, відповідно до якого, як вказує позивач, їй відмовлено у затвердженні проекту землеустрою з непередбачених законом та не підтверджених документально підстав.

Рішення відповідача №295 від 14.07.2021 року позивач вважає протиправним та таким, що порушує її законні права та інтереси.

Ухвалою суду від 23.07.2021 року відмовлено у забезпеченні адміністративного позову.

Ухвалою від 27.07.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення. Окрім того, вирішено витребувати у відповідача всі належним чином засвідченні копії документів, які стали підставою для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок та у затвердженні проектів землеустрою від 14.07.2021 року №295, в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

25.05.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема вказує, що під час розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Шаргородською міською радою встановлено, що бажана ОСОБА_1 земельна ділянка за кадастровим номером 0525384800:05:003:0238 не є вільною, оскільки згідно рішень Лозівської сільської ради Шаргародського району за 1995-1999 роки бажана ділянка перебуває у користуванні інших осіб, які своєї згоди на її вилучення не давали.

За вказаних обставин проект землеустрою щодо відведення земельної у власність не відповідає вимогам Земельного кодексу України, а тому, на переконання відповідача, Шаргородською міською радою обґрунтовано прийнято рішення від 14.07.2021 року №295 про відмову у затвердженні проекту на підставі вимог ч. 8 ст. 186 Земельного кодексу України.

Окрім того, за змістом відзиву, сторона відповідача вказує, що даний спір належить до цивільної юрисдикції.

19.08.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами Шаргородської міської ради та звертає увагу суду на те, що відповідачем не конкретизовано яким саме рішенням Лозівської сільської ради бажана нею земельна ділянка передана у користування іншій особі (особам), не зазначено й кому саме належить право користування нею. Окрім того, в оскаржуваному рішенні №295 від 14.07.2021 року відповідач посилався на рішення сесій Лозівської сільської ради, які були прийняті протягом зовсім інших років, а саме з 1999 по 2001 роки. Проте у відзиві представник Шаргородської міської ради зазначає про існування рішень за 1995-1999 роки, чим фактично змінює підстави, які слугували для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Ухвалою суду від 25.10.2021 року вирішено відмовити у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі.

Правом на подання заперечення сторона відповідача не скористалась.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером: 0525384800:05:003:0208 площею 1,5920 га, що знаходиться на території Лозівської сільської ради та надання її у власність.

За результатами розгляду клопотання позивача 13 позачерговою сесією 8 скликання Шаргородської міської ради прийнято рішення №295 від 14.07.2021 року "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок та у затвердженні проектів землеустрою".

Відповідно до п. 2 вищезазначеного рішення вирішено відмовити у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам, зокрема, ОСОБА_1 , жительці м. Шаргород на території Шаргородської міської ради за межами с. Теклівка на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства по 2 га кожному в зв`язку з тим, що згідно даних погосподарського обліку на вказаному масиві обліковуються земельні ділянки у користуванні громадян згідно рішень сесій Лозівської сільської ради 1999-2001 років - у відповідності до пункту 6 ст. 118 Земельного кодексу необхідне погодження землекористувача (землекористувачів) про вилучення земельної ділянки.

Незгода позивача із такою відмовою зумовила звернення останньої до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт б частини 1 статті 121 ЗК України).

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з вимогами статті 50 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально ( у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Порядок погодження та затвердження документації із землеустрою визначений ст. 186 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 186 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенні в частині відмови в затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з перебуванням земельної ділянки у користуванні інших осіб, суд зазначає таке.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас в силу приписів ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.

Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року).

У цьому контексті суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, дійсно перебуває у користуванні іншої особи (осіб).

Так, в оскаржуваному рішенні від 14.07.2021 року №295 Шаргородська міська рада вказує, що згідно даних погосподарського обліку на вказаному масиві обліковуються земельні ділянки у користуванні громадян згідно рішень сесій Лозівської сільської ради 1999-2001 років.

У свою чергу, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб згідно рішень Лозівської сільської ради Шаргародського району за 1995-1999 роки.

З огляду на зазначене вбачається, що підставою для прийняття рішення щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою слугували рішення Лозівської сільської ради саме 1999-2001 років, водночас у відзиві відповідач наводить доводи, які суперечать підставам для відмови, наведеним у рішенні, посилаючись на рішення Лозівської сільської ради за 1995-1999 роки.

Відтак, Шаргородська міська рада вказує на перебування бажаної позивачем земельної ділянки у користуванні інших осіб, при цьому посилаючи на рішення Лозівської сільської ради, які були прийняті у різні роки.

Окрім того, стороною відповідача, на виконання вимог ухвали суду від 27.07.2021 року щодо надання всіх документів, які слугували підставою для прийняття рішення від 14.07.2021 року №295, долучено до відзиву на позовну заяву рішення Лозівської сільської ради від 23.05.1995 року, від 30.04.1996 року, від 02.04.1997 року, протокол від 17.03.1999 року та додаток № 1 до рішення IV сесії 23 скликання.

При цьому, відповідачем не надано рішення Лозівської сільської ради 1999-2001 років, на які останній посилався в оскаржуваному рішенні, як на докази того, що бажана ОСОБА_1 земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб та власне і слугували підставою для відмови позивачу, відповідно до змісту рішення №295 від 14.07.2021 року.

Суд наголошує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відтак, відповідач посилаючись на рішення Лозівської сільської ради від 1995-1999 років, порушує приписи ч. 2 ст. 77 КАС України.

Водночас, суд вказує, що зі змісту рішень Лозівської сільської ради від 23.05.1995 року, від 30.04.1996 року, від 02.04.1997 року, протоколу від 17.03.1999 року та додатку № 1 до рішення IV сесії 23 скликання не можливо встановити, що саме бажана позивачем земельна ділянка за кадастровим номером 0525384800:05:003:0208 передана у користування та якій саме особі.

Крім того, судом досліджено Публічну кадастрову карту, та встановлено, що тип власності земельної ділянки за кадастровими номером 0525384800:05:003:0208 не визначений, жодні відомості про перебування такої земельної ділянки у користуванні або власності іншої особи відсутні.

Відтак, Шаргородсьеою міською радою не доведено факт правомірності рішення № 295 від 14.07.2021 року "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок та у затвердженні проектів землеустрою", в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для визнання протиправним та скасування рішення від 14.07.2021 року № 295 "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок та у затвердженні проектів землеустрою", в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером: 0525384800:05:003:0208 у власність.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання Шаргородської міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером: 0525384800:05:003:0208 та надати її у власність, суд звертає увагу, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, водночас, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

До того ж слід звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 року у справі № 509/1350/17, яка полягає у наступному. Оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11.02.2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зауважує, що під час розгляду даної справи, судом встановлено, що відповідач, відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою посилався на рішення Лозівської сільської ради, наявність яких судом не встановлена, відтак, ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язати відповідача прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Разом з тим, частина 8 статті 186 ЗК України передбачає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проектів землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття таких