Ухвала від 26.10.2021 по справі 910/14184/20

УХВАЛА

26 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 910/14184/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

представник позивача - Сокуренко Є.С., адвокат (довіреність від 06.09.2021 № 7739-К-Н-О),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Профі",

представник відповідача - Зорін О.В., адвокат (ордер від 05.10.2021 № 1144864),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

на рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2021,

додаткове рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2021 (головуючий суддя Чебикіна С.О.),

постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021

та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 (головуючий Буравльов С.І., судді: Андрієнко В.В. і Пашкіна С.А.)

у справі № 910/14184/20

за позовом акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - Банк)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Профі" (далі - Товариство)

про стягнення 1 582 879,68 грн

та за зустрічним позовом Товариства

до Банку

про стягнення 143 737,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Банк звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення штрафу у розмірі 175 375,68 грн за договором поставки від 19.03.2020 № Т-012020 (далі - Договор-1), штрафу у розмірі 39 648,00 грн за договором поставки від 18.03.2020 № 30785105 (далі - Договір-2) та штрафу у розмірі 1 367 856,00 грн за договором поставки від 30.03.2020 № Т-012920 (далі - Договір-3; разом - Договори), що у загальній сумі складає 1 582 879,68 грн.

Позовні вимоги Банка обґрунтовані тим, що Товариство на порушення умов укладених Договорів та чинного законодавства здійснило поставку товарів неналежної якості, у зв`язку з чим йому нараховано штраф.

У свою чергу Товариство звернулось до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Банка про стягнення грошових коштів у розмірі 143 737,00 грн, з яких: 126 526,68 грн - пеня, 6 839,28 грн - інфляційні втрати та 10 371,04 грн - 3% річних.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що Банк здійснив оплату за поставлений товар з порушенням строків, передбачених умовами укладених Договорів, у зв`язку з чим йому нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2021 у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з Банку на користь Товариства 50 217,18 грн пені, 10 118,00 грн 3% річних та 6 839,28 інфляційних втрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що Банком не дотримано вимог Договорів у випадку виявлення невідповідності показників якості товару, зокрема пунктів 5.5 Договорів, не повідомлено Товариство (постачальника) про таку невідповідність, не викликано представника Товариства для складання акта про невідповідність товару та не складено такого акта самостійно, з урахуванням такого права, що передбачено умовами вказаних пунктів Договорів.

Також додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2021 задоволено частково заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з Банку на користь Товариства 25 000,00 грн витрат на надання правничої професійної допомоги за первісним позовом та 4 700,00 грн за надання правничої допомоги за зустрічним позовом. В іншій частині заяви відмовлено.

Додаткове рішення мотивоване тим, що надані Товариством докази є достатніми для підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, при цьому, враховуючи часткове задоволення зустрічних позовних вимог, суд пропорційно задоволених зустрічних позовних вимог поклав на Банк витрати Товариства на професійну правничу допомогу пов`язані з розглядом зустрічного позову у розмірі 4 700,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2021 скасовано частково. Викладено резолютивну частину рішення у такій редакції:

"1. У задоволенні первісного позову акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" відмовити повністю.

2. Зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Профі" задовольнити частково.

3. Стягнути з акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код 14360570) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Профі" (03151, м. Київ, вул. Ушинського, 40, код 43247920) 51 201 (п`ятдесят одна тисяча двісті одна),18 грн пені, 10 371 (десять тисяч триста сімдесят одна),00 грн 3% річних, 6 839 (шість тисяч вісімсот тридцять дев`ять),28 грн інфляційних втрат та 1 026 (одну тисяча двадцять шість),07 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви.

4. В іншій частині зустрічного позову відмовити".

Додаткове рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2021 скасовано частково. Викладено резолютивну частину додаткового рішення у такій редакції:

"1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Профі" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Профі" (03151, м. Київ, вул. Ушинського, 40, код 43247920) 25 000 (двадцять п`ять тисяч),00 грн витрат на надання правничої допомоги за первісним позовом та 4 760 (чотири тисячі сімсот шістдесят),00 грн. витрат на надання правничої допомоги за зустрічним позовом.

3. В іншій частині заяви відмовити".

Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що:

- суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог;

- здійснивши перерахунок розміру нарахованої Товариством за зустрічними вимогами пені, судом встановлено, що Товариством було допущено арифметичну помилку та за перерахунком суду правильний розмір пені за період з 17.05.2020 по 22.06.2020 складає 51 201,18 грн;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення 3% річних, нарахованих Товариством, та задовольнив зустрічні позовні вимоги у цій частині у розмірі, нарахованому Товариством, тобто у сумі 10 371,04 грн;

- втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України;

- беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, відмову у первісному позові та часткове задоволення зустрічного позову правомірним є часткове задоволення заяви Товариства та стягнення з Банка 25 000,00 грн витрат на надання професійної правничої допомоги за первісним позовом та 4 760,00 грн витрат на надання професійної правничої допомоги за зустрічним позовом.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 заяву Товариства про ухвалення додаткової постанови задоволено частково. Стягнуто з Банка на користь Товариства 11 898,72 грн витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції. У задоволенні іншої частини заяви Товариства відмовлено.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, відмову у первісному позові та часткове задоволення зустрічного позову, обґрунтованим є часткове задоволення заяви Товариства та стягнення з Банку вартості витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 11 898,72 грн, як суми пропорційної розміру задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями (рішенням, додатковим рішенням, постановою та додатковою постановою) судів попередніх інстанцій, Банк звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови у частині перегляду рішення суду першої інстанції судами не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18 щодо застосування статей 675, 676, 680 ЦК України у подібних правовідносинах; від 13.06.2019 у справі № 917/562/18 щодо застосування статей 3, 6, 625, 627, 628, 629 ЦК України у подібних правовідносинах;

- при ухваленні оскаржуваних додаткового рішення, постанови у частині перегляду додаткового рішення та додаткової постанови суду першої інстанції судами не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 щодо застосування статті 236 ГПК України у подібних правовідносинах; від 25.07.2019 у справі № 904/66/18 щодо застосування статті 126 ГПК України у подібних правовідносинах;

- суди не дослідили зібрані у справі докази.

Від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанції, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також Товариством у відзиві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, які воно очікує понести під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Банк у касаційній скарзі посилається на те, що при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови у частині перегляду рішення суду першої інстанції судами не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18 щодо застосування статей 675, 676, 680 ЦК України у подібних правовідносинах; від 13.06.2019 у справі № 917/562/18 щодо застосування статей 3, 6, 625, 627, 628, 629 ЦК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 904/5002/18 Верховний Суд у складі палати Касаційного господарського суду для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ "Дніпрозалізничпостачання" здійснити заміну рейок рамних прямих з вістряком кривим типу Р65 марки 1/11-1/9 із заводськими № 276 та № 280 неналежної якості у кількості 2 одиниць на аналогічну продукцію належної якості та стягнення з ТОВ "Дніпрозалізничпостачання" штрафу у розмірі 49 003,56 грн (20 % від вартості продукції неналежної якості), які, у свою чергу були обґрунтовані тим, що відповідач за договором поставки від 20.11.2017 № ЦЗВ-05-04817-01 поставив продукцію з дефектами, які були виявлені протягом гарантійного строку експлуатації (відповідно до акта комісії від 02.05.2018, складеного за участю представника виробника - АТ "Дніпропетровський стрілочний завод"), рейки рамні прямі з вістряком кривим типу Р65 марки 1/11-1/9 проект М1740.11.000; (-01) із заводськими №№ 276 та 280 не витримали гарантійного терміну експлуатації по пропущеному тоннажу та гарантованому мінімальному строку експлуатації), не здійснив її заміну на якісну продукцію та не сплатив штраф у розмірі 20 %, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази, які б підтверджували відповідні обставини (причини виникнення недоліків), що мають суттєве значення для справи, жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, а відповідач взагалі не доводив жодними доказами, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу, тому суди обох інстанцій, безпідставно відмовили у задоволенні клопотання позивача з тих підстав, що в матеріалах справи наявні докази, за результатом дослідження яких суд вбачає можливим без спеціальних знань та залучення експертів вирішити питання про наявність або відсутність підстав для заміни відповідачем товару неналежної якості. Суди, відмовивши у позові з підстав недоведеності, фактично поклали ризик настання негативних наслідків, пов`язаних з невчиненням процесуальних дій (не проведення судової експертизи), на позивача, чим порушили принцип змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ГПК України), суть якого визначена у статті 13 цього Кодексу та полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Водночас передача справи № 904/5002/18 на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у ній обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені в ній;

- № 917/562/18 Верховний Суд скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги про стягнення 1 180 297,97 грн пені та штрафу за договором поставки автокрану КС-55713-01 на шасі КрАЗ - 65053-05 від 03.04.2017 року, з яких: 397 299,32 грн пені, 202 999,65 грн штрафу - 7% від вартості несвоєчасно поставленого товару, 579 999,00 грн штрафу за постачання товару неналежної якості, виходив з того, що взяті на себе зобов`язання відповідач не виконав, поставку товару здійснив лише 22.11.2017, що підтверджується актом приймання-передачі № 1, який двостороннє підписаний сторонами та посвідчений печатками. За даних обставин, має місце прострочення виконання зобов`язання з поставки на 137 днів (з врахуванням визнання позивачем обставиною непереборної сили - хакерську атаку на комп`ютерні системи "PetyaA"). Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку щодо стягнення з відповідача пені та штрафу, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що заявлений розмір щодо стягнення 397 299,32 грн пені та 202 999,65 грн штрафу за 137 днів прострочення виконання зобов`язання з поставки товару є правомірними. Заперечення відповідача проти позову, викладені у відзиві, поданій заяві по суті справи визнані судом необґрунтованими, оскільки в наявній у матеріалах справи видатковій накладній від 17.08.2017 № 2821 всупереч пункту 5.3 договору та частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відсутній підпис отримувача. За даних обставин, зазначена накладна оформлена не належним чином, а отже, не є належним доказом у справі. Крім того, з акта вхідного контролю ПАТ "Укргазвидобування" ГПУ "Полтавагазвидобування" від 18.08.2017 № 76/0817/а вбачається, що 18.08.2017 автокран не був прийнятий позивачем відповідно до умов договору (пункт 5.3), а переданий на відповідальне зберігання, до усунення недоліків транспортного засобу. Таким чином, відповідач не довів відсутність своєї вини у невиконанні зобов`язання. Доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано. Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на незадовільний стан підприємства, суд першої інстанції дійшов висновку, що дане клопотання не обґрунтоване будь-якими доказами, відповідач не довів, що розмір стягуваної неустойки є надмірно великим в порівнянні зі збитками кредитора, а також не довів, що розмір неустойки може дійсно суттєво вплинути на майновий стан відповідача.

Водночас у даній справі № 910/14184/20 судами встановлено, що на виконання умов укладених Договорів Товариство здійснило поставку товару на загальну суму 4 381 478,40 грн, що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками обох сторін в електронному вигляді з проставленням кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується роздрукованим звітом про перевірку документа в електронному вигляді.

У свою чергу, Банк здійснив оплату поставленого товару на загальну суму 3 419 640,00 грн, що підтверджується меморіальними ордерами.

Відповідно до звіту від 20.04.2020 № 1340/2020 про наукове дослідження дезинфікуючих рідин, складеного товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-сервісна фірма "Отава", зразок 1340/1 наданий на дослідження є водним розчином, що містить близько 3% полісахаридної добавки, містить речовини силікатної природи як у вигляді осаду, так і частково у розчині, містить бензалконій, та не містить інших ПАР чи ЧАС, у зразку відсутні як ЕДТА, так і інші подібні штучно додані комплексоутворювачі, зразок має слабкі комплексоутворюючі властивості, зразок 1340/2 не містить тетрагідроксипропілетилендіаміну, основними компонентами зразка є: метанол, етанол, вода, етиленгліколь, зразок 1340/3 не містить хлоргексидину або його солей, зокрема біглюконату, основними компонентами якого є етанол, вода, гліцерин, містить складові згущувача або реологічної добавки полісахаридної природи, яка недостатньо розчинна у спирті, що викликає його розшарування при стоянні. Складені аналізи проводились з науково-дослідницькою метою та не носять характеру експерементального дослідження у відповідності до законодавства України про судову експертизу.

Згідно з висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20.04.2020 р., які надані відповідачем за первісним позовом до відзиву, засіб мийний, рідкий, лужний "профі 211" виготовлений відповідно до ТУ У 24.1-31992098-002-2003, засоби дезинфекційні "профі дез 604" та "профі дез 605" повністю відповідають технічним умовам.

Згідно з пунктами 5.5 Договорів при виявленні невідповідності фактичної кількості поставленої продукції, а так само при виявленні невідповідності показників якості встановленим вимогам, покупець повідомляє про це постачальника, представник якого повинен прибути для складання відповідного акту протягом 3 діб з моменту отримання повідомлення. Покупець складає відповідний акт, який підписується уповноваженими представниками сторін. У разі відмови постачальника від підписання відповідного акту або неприбуття в встановлені строки, покупець має право підписати його самостійно або з залученням представника незацікавленої сторони, при цьому акт буде мати юридичну силу.

При цьому судами встановлено, що Банком не дотримано вимог Договорів у випадку виявлення невідповідності показників якості товару, зокрема пунктів 5.5 Договорів, не повідомлено Товариство (постачальника) про таку невідповідність, не викликано представника Товариства для складання акта про невідповідність товару та не складено такого акта самостійно, з урахуванням такого права, що передбачено умовами вказаних пунктів Договорів.

Також Банк у касаційній скарзі посилається на те, що при ухваленні оскаржуваних додаткового рішення, постанови у частині перегляду додаткового рішення та додаткової постанови суду першої інстанції судами не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 щодо застосування статті 236 ГПК України у подібних правовідносинах; від 25.07.2019 у справі № 904/66/18 щодо застосування статті 126 ГПК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 922/445/19 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, скасовуючи постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 і рішення господарського суду Харківської області від 17.04.2019 у частині відмови у стягненні 15 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та приймаючи у цій частині нове рішення про стягнення з акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Панютинський вагоноремонтний завод" на користь публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" 15 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції і залишаючи без змін у решті рішення і постанову, виходив з того, що як убачається з матеріалів справи позивач надав до суду апеляційної інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом апеляційної скарги (2 881,50 грн - судовий збір, 8 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу: 3 500,00 грн - складання апеляційної скарги, 5 000,00 грн - участь в 1 судовому засіданні); угоду до договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018, укладену 30.04.2019 між адвокатом Максименком А. Ю. і ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (далі - угода від 30.04.2019); акт приймання-передачі наданих послуг до угоди від 30.04.2019, складений сторонами 10.06.2019; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1114, копію довіреності від 14.01.2019; платіжне доручення від 07.05.2019 № 36170 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2 881,50 грн. Також на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу скаржник до суду касаційної інстанції надав, зокрема, додаткову угоду до угоди № 3 від 25.01.2019, укладену сторонами 10.06.2019; попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом касаційної скарги (3 842,00 грн - судовий збір, 9 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу: 4 000,00 грн - складання касаційної скарги, 5 000,00 грн - участь у 1 судовому засіданні); платіжне доручення від 26.07.2019 № 38254 про сплату судового збору за подання касаційної скарги на суму 3 842,00 грн. Також з матеріалів справи вбачається, що адвокат Максименко А. Ю. був представником позивача у судах апеляційної та касаційної інстанцій; він підготував і подав апеляційну та касаційну скарги, брав участь у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції 12.06.2019 (протокол судового засідання від 12.06.2019) та у судових засіданнях у суді касаційної інстанції; згідно з платіжним дорученням від 13.08.2019 № 39789 (отримано Верховним Судом 19.08.2019) ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" перерахувало Максименку А. Ю. 33 000,00 грн, призначення платежу "за адвокатські послуги (проф. правничої допомоги) у справі № 922/445/19". Таким чином, з огляду на викладене, позивач згідно з положеннями статті 74 ГПК України довів надання йому адвокатом Максименком А.Ю. зазначених послуг у судах апеляційної і касаційної інстанцій у відповідних сумах;

- № 915/237/18 Верховний Суд, залишаючи без змін ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій, якими клопотання ТОВ "Альтер групп" про стягнення з Підприємства судових витрат задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 3 900,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 222,24 грн витрат, пов`язаних з вчиненням процесуальних дій, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на підтвердження понесення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи ТОВ "Альтер групп" надало: договір від 02.03.2018 № 02/03/18 про надання адвокатських послуг із зазначенням вартості однієї робочої години адвоката у сумі 1600 грн.; розрахунок витрат, пов`язаних з веденням справи № 915/237/18; платіжне доручення від 10.01.2019 № 24 на суму 13 781,08 грн.; опис виконаних робіт, акт приймання - передачі виконаних робіт від 10.01.2019, експрес-накладні та фіскальний чек органу зв`язку. Суди попередніх інстанцій, надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів ТОВ "Альтер групп" щодо розподілу судових витрат, з дотриманням норм процесуального права, навівши в судових рішеннях зі справи необхідне мотивування, дійшли висновку про стягнення з Підприємства на користь ТОВ "Альтер групп" 3 900,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 222,24 грн витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій;

- № 905/1795/18 Верховний Суд, скасовуючи додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 (стягнення з публічного акціонерного товариствам "Енергомашспецсталь" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛДПРО" 97 128,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги) у частині часткового задоволення заяви товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛДПРО" про відшкодування судових витрат та частково задовольняючи заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛДПРО" про відшкодування судових витрат (стягнення з публічного акціонерного товариствам "Енергомашспецсталь" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛДПРО" витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 30 000,00 грн), виходив з того, що апеляційний суд за наявності заперечень іншої сторони щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу дійшов помилкового висновку, що розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному випадку є сума 97 128,00 грн, адже зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді (участь у 2 судових засіданнях, з них - 1 у режимі відеоконференції та подання відзиву на апеляційну скаргу, який за своїм змістом подібний відзиву поданому під час розгляду справи в суді першої інстанції тощо). Крім того, оцінка дій, що полягали у вивченні апеляційної скарги, юридичному аналізі підстав скасування рішення суду першої інстанції, підготовці до судового засідання, відзиву на апеляційну скаргу, клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, заяви про розподіл судових витрат не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини п`ятої статті 129 ГПК України з огляду на вимоги, які ставляться до адвоката, а саме, наявності у такої особи повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи. Зважаючи на викладене та приймаючи до уваги те, що стягнення з відповідача за первісним позовом витрат у заявленій сумі (97 128,00) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції та прийняття рішення про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "ВАЛДПРО", у відшкодуванні понесених нею на професійну правничу допомогу витрат частково у розмірі 67 128,00 грн, та, відповідно, не покладання таких витрат у відповідній частині на публічне акціонерне товариство "Енергомашспецсталь" з покладанням на останнє обов`язку по відшкодуванню 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу;

- № 904/3583/19 Верховний Суд, залишаючи без змін додаткову постанову суду апеляційної інстанції, якою частково задоволено заяву ТОВ "Фабрика Миловарні Традиції" про ухвалення додаткового рішення; стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ТОВ "Фабрика Миловарні Традиції" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 169,00 грн; в іншій частині заяви про розподіл судових витрат відмовлено, зазначив те, що доводи скаржника про те, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, повністю узгоджується з правовими висновками, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду. Натомість у справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції вирішено питання про розподіл судових витрат, де суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу та не ставиться питання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу за клопотанням іншої сторони;

- № 904/66/18 Верховний Суд, ухвалюючи додаткову постанову, якою здійснив розподіл судових витрат, зазначив, що за результатами розгляду касаційної скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" дану скаргу залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.07.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 у справі №904/66/18 залишено без змін, Верховний Суд вважає обґрунтованим клопотання ПАТ "Прикарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи по суті у Верховному Суді, в частині понесених витрат ПАТ "Прикарпаттяобленерго" на професійну правничу допомогу. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Таких доказів або обґрунтувань, в тому числі розрахунків, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або неналежність послуг адвоката, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не надало. Виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, Верховний Суд вважає, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн є такою, що підтверджена наданими доказами, у зв`язку з чим клопотання про відшкодування таких витрат підлягає задоволенню.

Водночас у даній справі № 910/14184/20 суди, ухвалюючи оскаржувані додаткове рішення, постанову в частині перегляду додаткового рішення та додаткову постанову виходили з того, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, відмову у первісному позові та часткове задоволення зустрічного позову правомірним є часткове задоволення заяви Товариства та стягнення з Банку 25 000,00 грн витрат на надання професійної правничої допомоги за первісним позовом та 4 760,00 грн (з урахуванням здійснених судом апеляційної інстанції перерахунків сум нарахованих за зустрічним позовом) витрат на надання професійної правничої допомоги за зустрічним позовом, тобто пропорційно задоволених зустрічних позовних вимог.

Таким чином, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Отже, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Водночас обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.

Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Верховний Суд не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі іншим постановам Верховного Суду, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки, не враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень у даній справі № 910/14184/20 відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 234, 235 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2021, додаткове рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2021, постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 910/14184/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова