Постанова

від 25.10.2021 по справі 643/14884/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року

м. Харків

справа № 643/14884/18

провадження № 22ц/818/4531/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Пилипчук Н. П., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Колосовської А.Р.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ , ОСОБА_2 , представник відповідачки - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року в складі судді Харченко А.М.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, який в подальшому уточнила.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 березня 2018 року її прийнято на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ на посаду заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ із щомісячною заробітною платою в розмірі 3750,00 грн.

Зазначила, що після повідомлення про вагітність, вона відчула утиски з боку директора товариства ОСОБА_2 , оскільки її фактично було відсторонено від роботи, пояснюючи це вагітністю. Виконання функцій заступника директора покладено на іншого працівника, а їй запропоновано працювати в телефонному режимі.

Зазначила, що в результаті утисків та хвилювань, 26 липня 2018 року вона звернулася до лікарні, де до 05 серпня 2018 року перебувала на амбулаторному лікуванні з діагнозом вагітність. Про це вона повідомила директора товариства, а також направляла листки непрацездатності поштою. При цьому, ОСОБА_2 пообіцяла, що всі лікарняні будуть їй оплачені після їх пред`явлення.

Вказала, що 06 серпня 2018 року вона вийшла на роботу, але під час спілкування з клієнтами з`ясувалось, що 29 липня 2018 року ОСОБА_2 повідомила клієнтів шляхом розміщення інформації у групі VIBER про те, що вона пішла у декретну відпустку, а її виключили з групи та заблокували.

У зв`язку з вагітністю та пологами з 06 вересня 2018 року до січня 2019 року їй надано лікарняний лист.

Посилалася на те, що директор ОСОБА_2 незважаючи на усі пред`явлені лікарняні листи, жодної виплати, починаючи з 01 липня 2018 року, не здійснювала та уникала спілкування з нею.

Зазначила, що 20 вересня 2018 року з довідки за формою ОК-7 вона випадково дізналась про те, що ще у липні 2018 року її звільнено з посади заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ , хоча жодної заяви про звільнення вона не писала.

Вказала, що її звільнили незаконно, тому відповідач повинен сплатити їй допомога по вагітності та пологам за 4 календарних місяця за період з 06 вересня 2018 року суму в розмірі 15 000,00 грн (3750,00х4). Середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру її заробітної плати за 31 місяць за період з 01 липня 2018 року по 03 лютого 2021 року становить 114 700,00 грн.

Вважала, що саме директор Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ Башура І.О. здійснювала активні дії щодо її дискримінації, а тому ОСОБА_2 має нести матеріальну відповідальність перед нею щодо моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 50 000,00 грн.

Просила зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ поновити її на роботі на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ з 01 липня 2018 року, про що видати відповідний наказ; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 у розділ відомості про роботу , де зазначити, що запис про звільнення є недійсним; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ на її користь середній заробіток, що складав 3700,00 грн на місяць, а за весь час вимушеного прогулу за 31 місяць - в розмірі 114 70,00 грн; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ на її користь допомогу по вагітності та пологам в розмірі 15 000,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ на її користь судові витрати згідно з розрахунком; допустити рішення до негайного виконання.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ з 01 липня 2018 року з виданням відповідного наказу; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 у розділ відомості про роботу , де зазначити, що запис про звільнення є недійсним; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ на користь ОСОБА_1 середній заробіток, що складав 3700,00 грн на місяць, за весь час вимушеного прогулу за 31 місяць - в розмірі 114 700,00 грн без урахування податків і зборів; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ на користь ОСОБА_1 допомогу по вагітності та пологах в розмірі 14 800,00 грн без урахування податків і зборів; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 3700,00 грн без урахування податків і зборів, підлягає негайному виконанню; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ в дохід держави судовий збір у розмірі 3111,00 грн; стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 908,00 грн; в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновок суду про те, що …позивачка була звільнена директором Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ ОСОБА_2 з роботи в липні 2018 року… ; скасувати рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди. В іншій частині судове рішення не оскаржувалось.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували факти: звільнення позивача саме нею (а не ОСОБА_4 , чи загальними зборами учасників товариства); проведення такого звільнення саме в липні 2018 року, а не в інший час. Вважала, що заявлені позивачкою вимоги є передчасними, а належним способом захисту прав позивачки (у випадку доведення вказаних обставин) було б висування до товариства вимог про зобов`язання виплатити заробітну плату та сплату єдиного соціального внеску за відповідний період. Посилалася на те, що доказів того, що позивачка повідомляла її особисто чи товариство про свою вагітність, перебування на лікарняному або в декретній відпустці матеріали справи не містять, оскільки зі змісту накладних та опису вкладення цінного листа вбачається, що ці листки були направлені на ім`я ОСОБА_2 26 вересня 2018 року, але на вказану дату вона не була ані директором, ані учасником товариства. Крім того, адреса, на яку були направлені листки не мала жодного відношення до відповідачів. Зазначила, що позивачкою не надано доказів того, що вона зазнавала будь-яких дискримінаційних дій зі сторони відповідача. Вказала, що посадова особа товариства виступає суб`єктом індивідуальних трудових правовідносин та до цієї особи не можуть бути пред`явлені претензії майнового характеру. Такі претензії пред`являються до товариства.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. 25 жовтня 2021 року до суду апеляційної інстанції від позивачки та представника відповідачки надійшли заяви про розгляд справи за їхньою відсутністю.

Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, рішення суду в оскаржуваній частині - скасувати в частині відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що позивачка довела, що з боку відповідачки мали місце дискримінаційні дії, утиск, що є підставою для стягнення моральної шкоди.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року прийнята на роботу заступником директора Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ , що також не заперечується і сторонами.

З листка непрацездатності, серія № 286154, вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до КЗОЗ Харківський міський перинатальний центр , де з 26 липня 2018 року по 04 серпня 2018 року включно перебувала на амбулаторному лікуванні (а.с.12).

З листка непрацездатності, серія № 286200, вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до КЗОЗ Харківський міський перинатальний центр , де з 13 серпня 2018 року по 22 серпня 2018 року включно перебувала на амбулаторному лікуванні (а.с.13).

З 06 вересня 2018 року до 09 січня 2019 року включно ОСОБА_1 надано лікарняний по вагітності та пологам (а.с.12).

Матеріали справи містять копію опису вкладення, з якого вбачається, що два листка непрацездатності та листок непрацездатності (декретний) ОСОБА_1 26 вересня 2018 року направила ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_1 (а.с.14-15).

Згідно з договором № 1 від 27 липня 2018 року купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_4 частку статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ , що становить 100%, а ОСОБА_4 прийняв у власність цю частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ (а.с.50).

Як вбачається з акту прийому-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ від 27 липня 2018 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Серговою О.М., реєстровий № 282-283, ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_4 прийняв частку у розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ (а.с.51).

Згідно з наказом Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ № 4 про припинення трудового договору від 07 серпня 2018 року ОСОБА_2 звільнена з 07 серпня 2018 року відповідно до статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) (а.с.53).

З Акту прийому-передачі справ при зміні директора вбачається, що ОСОБА_2 здала, а ОСОБА_4 прийняв печатку з документацією Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ , в тому числі, трудову книжку № НОМЕР_1 , належну ОСОБА_5 (а.с.54).

За відомостями про страхувальників застрахованої особи Пенсійного фонду України від 20 вересня 2018 року щодо ОСОБА_6 з липня 2018 року відсутні будь-які дані про сплату єдиного соціального внеску Товариством з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ (а.с.19).

З листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 09 жовтня 2018 року вбачається, що за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування на запит по застрахованій особі ОСОБА_7 з липня 2018 року відсутні будь-які дані про сплату єдиного соціального внеску та наявність трудових відносин (а.с.88).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У статті 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року прийнята на роботу заступником директора Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ , що також не заперечується і сторонами.

Звертаючись з даним позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що у липні 2018 року її звільнено з посади заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ , хоча жодної заяви про звільнення вона не писала.

При цьому матеріали справи не містять ані відповідного наказу про прийняття на роботу, ані відповідного наказу про звільнення з роботи ОСОБА_1 . Проте, матеріали справи свідчать про те, що сторони фактично не заперечують, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу 01 березня 2018 року та звільнена з роботи 01 липня 2018 року.

За клопотанням ОСОБА_1 ухвалами Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2019 року та 12 грудня 2019 року витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ наступні оригінали документів: наказ про прийом на роботу на посаду заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ ОСОБА_7 , наказ про її звільнення, трудову книжку ОСОБА_7 , наказ про звільнення ОСОБА_1 , всі наявні документи, на підставі яких видано наказ про звільнення (заява, акт, доповідна записка, розпорядження тощо), письмове попередження про звільнення, а також трудову книжку ОСОБА_1 (а.с.96-97, 132 том 1).

Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ до суду першої інстанції не надано витребувані документи. Таких документів не надано і до суду апеляційної інстанції.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 3 статті 12 ЦПК України).

Заперечуючи проти вимог позивачки в частині того, що вона була звільнена директором Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ ОСОБА_2 з роботи в липні 2018 року, відповідачка при цьому не надала щодо цього жодного доказу, який б підтверджував ці заперечення. В свою чергу факт прийняття на роботу та звільнення з роботи сторонами не оспорюється. Саме дату звільнення підтверджено даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. На цю дату, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 працювала директором товариства.

Таким чином, виключення з мотивувальної частини судового рішення висновку суду про те, що …позивачка була звільнена директором Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ ОСОБА_2 з роботи в липні 2018 року… є недоречним.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Суду необхідно з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Так, загальні принципи рівності та, відповідно, недискримінації встановлені статтею 24 Конституції України, яка гарантує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Законом України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні визначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, коли внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Пунктом 7 статті 1 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні передбачено, що утиск - це небажана для особи або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

Конституційний Суд України, у своєму рішенні від 07 липня 2004 року у справі № 14-рп/2004 вказав на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію.

Статтею 6 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні передбачено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі Вілліс проти Сполученого Королівства (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, рішення у справі Пічкур проти України від 7 листопада 2013 року, з, заява № 10441/06).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі Ван Раалте проти Нідерландів (Van Raalte v. the Netherlands), п. 39, Reports 1997-I).

Матеріали справи свідчать про те, що позивачку не обмежували у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі через те, що вона була вагітна, які можна було б вважати дискримінацією. Доказів утиску щодо неї також не надано.

Таким чином, не встановлено фактів будь-якого утиску або дискримінації з боку ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , у зв`язку з чим підстав для стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди з цих підстав немає. Інших підстав для відшкодування моральної шкоди, пов`язаних з моральними стражданнями, стресом, тривожністю, порушенням звичайного порядку життя, втрати звичайних життєвих зв`язків, перешкодами влаштуватися на нову роботу, внаслідок чого вона не могла забезпечувати свій рівень життя, позивачка не навела.

За таких обставин рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню в частині стягнення моральної шкоди, а апеляційна скарга -частковому задоволенню.

Оскаржуючи судове рішення в частині, викладеній в прохальній частині апеляційної скарги, ОСОБА_2 не оскаржує судове рішення в частині поновлення позивачки на роботі та інших задоволених вимог, які пов`язані з її поновленням, у зв`язку з чим судове рішення переглядалося тільки в оскаржуваній частині, виходячи з положень статті 367 ЦПК України.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не переглядалося.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року в оскаржуваній частині - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ІД.БЬЮТІ , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 в частині відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення .

В іншій оскаржуваній частині рішення суду - залишити без змін.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не переглядалося.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Н. П. Пилипчук

О.М. Хорошевський

Повний текст постанови складено 27 жовтня 2021 року.