Рішення

від 18.10.2021 по справі 541/617/21

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/617/21

Провадження №2/541/495/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 жовтня 2021 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Куцин В.М.,

секретаря судового засідання Байва Т. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миргород за правилами загального провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення у власність в натурі частини земельної ділянки із спільної часткової власності,

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 про виділення у власність в натурі частини земельної ділянки із спільної часткової власності.

Обґрунтовуючи позов послалася на те, що вона є співвласником 1/3 частини земельної ділянки, земельного паю, площею 4,38 га, кадастровий № 5323284600:00:002:0052, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Остапівської сільської ради Миргородського району Полтавської області. Другим співвласником 2/3 частини цієї землі була її матір ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказану земельну ділянку в розмірі 1/3 частини успадкувала її рідна сестра - ОСОБА_2 . Вона на 1/3 частину землі після померлої матері не претендувала, а тому не приймала спадщину, а успадкувала її сестра. По часткам і долям у неї спору з відповідачкою немає. Спір є по спільній сумісній власності землі, яку вона бажає виділити в натурі. Спільне сумісне користування земельною ділянкою разом з сестрою виникли не можливе із-за життєвих обставини, які виникли з відповідачкою.

Спірна земля площею 4,38 га технічно та юридично підлягає виділенню в окрему 1/3 частку у її власність в розмірі площею 1,46 га, а інша 2/3 частина залишається у власності відповідачки. Відповідачка не визнає за нею права власності на 1/3 частину спірної землі.

Просила виділити їй у власність в натурі окремо належну їй 1/3 частку земельної ділянки в розмірі 1,46 га, кадастровий № 5323284600:00:002:0052, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Остапівської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

Ухвалою судді від 01 квітня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22 липня 2021 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, подала заяву та просила розглядати справу без її участі за наявними в матеріалах справи доказами (а.с.101) . В підготовчому провадженні позовні вимоги підтримала та повідомила що всі докази нею подані, інших доказів подавати наміру не має.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася. Представник відповідача, адвокат Жага Е.Г. подав заяву, в якій просив проводити розгляд справи у його відсутність та відсутність відповідача, позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову (а.с. 104).

Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 14.07.2007 (а.с.26).

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №075036 від 08.04.2005 ОСОБА_4 належала земельна ділянка розміром 4,38 га, кадастровий № 5323284600:00:002:0052, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Остапівської сільської ради Миргородського району Полтавської області (а.с.27,28).

Позивач ОСОБА_5 є власником 1/3 частки земельної ділянки, загальною площею 4,38 га, кадастровий № 5323284600:00:002:0052, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Остапівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, решта 2/3 частки належали ОСОБА_3 , яку вони успадкували після смерті ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 13.08.2020 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.6,7).

Своїм заповітом ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла все належне їй майно ОСОБА_2 (а.с.56 зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 21.09.2012 (а.с.25).

ОСОБА_2 в шестимісячний термін звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с.54).

Згідно матеріалів спадкової справи ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину по закону від 19.02.2007 згідно Державного акту серія ЯГ №681337 виданого 14.02.2008 належала на праві власності земельна ділянка площею 2,92 гектарів, кадастровий номер 5323284600:00:002:0186, що розташована на території Остапівської сільської ради Миргородського району Полтавської області (а.с. 62-63).

Відповідач ОСОБА_2 успадкувала після смерті ОСОБА_3 , земельну ділянку площею 2,9188 гектарів, кадастровий номер 5323284600:00:002:0186, що розташована на території Остапівської сільської ради Миргородського району Полтавської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 04.06.2013 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 30,34).

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи майна за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини майном в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права.

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то, з урахуванням конкретних обставин, такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог не долучила висновок експерта за результатами земельно-технічної експертизи.

При цьому судом на виконання вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України неодноразово роз`яснювалось ОСОБА_1 її право щодо заявлення клопотання про проведення судової експертизи, від якого позивач відмовилась та повідомила, що вона надала суду усі докази. Клопотання про призначення експертизи не подала.

Дуже вагомим аспектом поділу земельної ділянки з виділенням частки в натурі є фактична можливість такого поділу.

Без висновку експерта суд позбавлений можливості на свій розсуд визначити технічну можливість виділу земельної ділянки, її місце розташування, вартість та розмір.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28 липня 2021 року, справа № 205/1932/18, провадження № 61-11503св20.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_3 , в тому числі 2/3 частки земельної ділянки, загальною площею 4,38 га, кадастровий № 5323284600:00:002:0052, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Остапівської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

В матеріалах справи відсутні докази того, що земельна ділянка площею 2,9188 гектарів, кадастровий номер 5323284600:00:002:0186, що розташована на території Остапівської сільської ради Миргородського району Полтавської області була виділена із земельної ділянки, загальною площею 4,38 га, кадастровий № 5323284600:00:002:0052, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Остапівської сільської ради Миргородського району Полтавської області та становила 2/3 частки земельної ділянки, загальною площею 4,38 га, кадастровий № 5323284600:00:002:0052.

Загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати також інтереси обох сторін та встановлювати, зокрема: чи дійсно є можливим виділ частки в натурі; чи допускається такий виділ згідно із законодавством тощо.

На необхідність враховувати інтереси всіх учасників справи і заборону обмеження прав одних учасників за рахунок інших під час вирішення спору про виділ в натурі частки нерухомого майна у праві спільної часткової власності вказано в постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року в справі № 592/6348/13-ц (провадження № 61-20796св19) та постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року в справі № 6-4цс14.

Згідно положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з принципу диспозитивності, оскільки позивачем на надане клопотання про призначення експертизи, без якої суд позбавлений можливості на свій розсуд визначити можливість виділу земельної ділянки, її місце розташування, вартість та розмір, тому в задоволенні заявлених позовних вимог необхідно відмовити за недоведеністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення в натурі у власність 1/3 (одну третю ) частину земельної ділянки, кадастровий номер 5323284600:00:002:0052, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаюча за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаюча за адресою АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2021 року.

Суддя: В. М. Куцин