Ухвала

від 28.10.2021 по справі 640/7435/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 жовтня 2021 року

Київ

справа №640/7435/21

адміністративне провадження № К/9901/28492/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М. від 20.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Грибан І.О., суддів Кузьмишина О.М., Лічевецького І.О. від 07.07.2021

у справі № 640/7435/21

за позовом Приватного акціонерного товариства Київський електротранспортний завод

до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправними та скасування окремих положень містобудівних умов,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2021 року Приватне акціонерне товариство Київський електротранспортний завод (далі також - позивач) звернулося до суду з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також - відповідач), в якому просило: визнати протиправним та скасувати абзац 2 пункту 1 Містобудівні умови та обмеження від 28.12.2019 № 28545/0/7-1-19, де зазначено: Органів охорони культурної спадщини ; абзац 3 пункту 5 Містобудівні умови та обмеження від 28.12.2019 № 28545/0/7-1-19, в якому вказано об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу, у зоні регулювання забудови третьої категорії (згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 № 976, 16.07.1979 № 920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/180) ; абзац 4 пункту 5 Містобудівні умови та обмеження від 28.12.2019 № 28545/0/7-1-19, де зазначено: Розроблення проектної документації на будівництво має відповідати вимогам Закону України Про охорону культурної спадщини , постанові Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності та території історичних ареалів населених місць та потребує погодження з Департаментом охорони культурної спадщини ; абзац 5 пункту 5 Містобудівні умови та обмеження від 28.12.2019 № 28545/0/7-1-19, у якому зазначено: дозвіл на виконання робіт отримати згідно Закону України Про охорону культурної спадщини та розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002 ; абзац 16 пункту 5 Містобудівні умови та обмеження від 28.12.2019 № 28545/0/7-1-19, де зазначено: Про охорону культурної спадщини .

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 , залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано абзац 2 пункту 1, абзаци 3, 4, 5, 16 пункту 5 Містобудівні умови та обмеження № 28545/0/7-1-19 від 28.12.2019; стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства Київський електротранспортний завод судові витрати щодо сплати судового збору у розмірі 11 350,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

3. 03.08.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

4. Ухвалою Верховного Суду від 17.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

5. 11.10.2021 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить закрити провадження у справі.

II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач отримав у Департаменті Містобудівні умови та обмеження № 28545/0/7-1-19 (далі також - МУО) для проектування об`єкта будівництва - будівництво житлово-громадського комплексу з об`єктами соціального призначення, нове будівництво по вул. Велика Васильківська, 143/2 в Печерському районі м.Києва, які затверджені наказом Департаменту від 15.01.2020 № 60.

7. Відповідно до змісту оскаржуваних положень МУО:

абзац 2 пункту 1: Остаточні показники поверховості визначити проектною документацією, розробленою згідно із вимогами будівельних норм ДБН В.2.2-15:2019 Житлові будинки. Основні положення , ДБН В.2.2-41:2019 Висотні будівлі. Основні положення , ДБН В.2.2-9-2018 Будинки і споруди. Громадські будинки та споруди. Основні положення , ДБН В.2.2-3:2018 Заклади освіти , ДБН В.2.2-4:2018 Заклади дошкільної освіти , ДБН В.1.2-7-2008 Пожежна безпека , п. 2.4 ДБН В.2.2-24:2009 Проектування висотних житлових і громадських будинків та відповідно до погоджень, отриманих забудовником до розробки проектної документації від: КП МА аеропорт Київ (Жуляни), ДП Антонов , Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, Державної авіаційної служби України, органів охорони культурної спадщини ;

абзац 3 пункту 5: об`єкт проектування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу, в зоні регулювання забудови третьої категорії (згідно з рішеннями виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 № 976, 16.07.1979 № 920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/180) ;

абзац 4 пункту 5: розроблення проектної документації на будівництво має відповідати вимогам Закону України Про охорону культурної спадщини , постанові Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць та потребує погодження в Департаментом охорони культурної спадщини ;

абзац 5 пункту 5: дозвіл на виконання робіт отримати згідно Закону України Про охорону культурної спадщини та розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002 ;

абзац 16 пункту 5: проектну документацію розробляти та затверджувати відповідно до вимог Закону України Про охорону культурної спадщини .

8. Листом від 25.01.2021 № 18/1 позивач звернувся до ТОВ Творча архітектурна майстерня А. Пашенька , з яким укладено договір генерального підряду на виконання проектних робіт від 22.04.2020 № 1709 та просив організувати погодження проектної документації в органах охорони культурної спадщини.

9. За результатами розгляду вказаного листа ТОВ Творча архітектурна майстерня А. Пашенька повідомило позивачу листом від 28.01.2021 № 5, що відсутня законодавча можливість щодо погодження розробленої проектної документації центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - Міністерстві культури та інформаційної політики України у зв`язку з невідповідністю певних пунктів МУО вимогам чинного законодавства.

10. При цьому позивачу запропоновано звернутися до Департаменту з відповідною заявою про виключення відповідних пунктів МУО для проектування об`єкта будівництва, які стосуються необхідності їх погодження у Міністерстві культури та інформаційної політики України.

11. Позивач звернувся до відповідача з заявою від 02.01.2021 № 26, в якій просив виключити оскаржувані в межах даної справи положення МУО.

12. За наслідками розгляду такої заяви відповідач повідомив позивачу листом від 12.03.2021 № 055-4585, що у Департаменту відсутні правові підстави для задоволення заяви по суті.

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13. Позивач в обґрунтування своєї позиції посилався на те, що спірні абзаци містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є протиправними, оскільки покладають на нього непередбачені чинним законодавством обмеження та обов`язки, а тому підлягають скасуванню. Земельна ділянка не належить до земель історико-культурного призначення, тому вимога щодо погодження проектної документації на будівництво об`єктів з органами охорони культурної спадщини та отримання дозволу останнього на земельні роботи є протиправною.

14. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на дотримання відповідачем вимог чинного містобудівного законодавства під час надання позивачу містобудівних умов та обмежень.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що визначення у МУО необхідності в отриманні забудовником погодження до розробки проектної документації від органів охорони культурної спадщини є протиправним. Межі історичного ареалу м. Києва як історичного населеного місця, занесеного до Списку історичних населених місць України, на момент видання МУО належним чином не затверджені, у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва - будівництво житлово-громадського комплексу з об`єктами соціального призначення, нове будівництво по вул. Велика Васильківська, 143/2 в Печерському районі м. Києва, знаходиться в межах історичного ареалу. Об`єкт проектування, щодо якого планується здійснювати нове будівництво, не знаходиться на території та не входить до складу пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, в зоні охорони, буферній зоні, на охоронюваних археологічних територіях, в історичному ареалі населеного місця, а тому у позивача відсутній обов`язок щодо отримання будь-яких дозволів на виконання робіт на такому об`єкті згідно з вимогами Закону України Про охорону культурної спадщини . Також зазначений об`єкт не знаходиться у межах центральної планувальної зони та у межах зони регулювання забудови третьої категорії. Під час ухвалення рішень у цій справі суди послались на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 813/4993/15, а також у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

16. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Судом першої інстанції не враховано, що оскаржувані в частині МУО видані відповідно до вимог містобудівної документації. Також судами не враховано, що у розділі 2.3 Містобудівні умови та обмеження таблиці 2.3.1 ДПТ встановлено гранично допустиму висоту та рекомендовану поверховість житлової забудови, а також планувальні обмеження, вимоги щодо охорони культурної спадщини і визначено, що територія розробки ДПТ розташована в межах історичного ареалу міста та центральної планувальної зони; ділянки проектованих будівель потрапляють в межі регулювання забудови третьої категорії; на території ДПТ розташовані пам`ятки архітектури та історії місцевого значення. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м.Києві внесено зміни в додатки до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920. Відповідачем здійснено надання позивачу МУО відповідно до вимог чинного містобудівного законодавства. Однак суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, не здійснив належну перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції та помилково залишив в силі рішення суду, яке підлягало скасуванню. Ураховуючи наведене та посилаючись на частину дев`яту статті 120, статті 293, 295, 296, пункт 2 частини першої статті 315, 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), відповідач просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову

17. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що Верховним Судом вже викладались висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17, а тому касаційне провадження підлягає закриттю.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Відповідно до статті 341 КАС України у редакції, чинній з 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

19. Колегія суддів зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.

20. Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі Golder v. the United Kingdom № 4451/70, пункт 57 рішення у справі Ashingdane v. the United Kingdom № 8225/78, пункт 37 рішення у справі Guerin v. France № 25201/94, пункт 96 рішення у справі Krombach v. France № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі Воловік проти України № 15123/03, пункт 27 рішення у справі Пелевін проти України № 24402/02, пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі Скорик проти України ); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах Osman v. The United Kingdom № 23452/94 та Kreuz v. Poland № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі Levages Prestations Services v. France № 21920/93 та рішення у справі Brualla Gomez de la Torre v. Spain № 26737/95).

21. Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина с статті 7 Рекомендацій).

22. Також Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні Zubac v. Croatia [GC] від 05.04.2018 (№ 40160/12), згідно з яким визнано відсутність порушення судом касаційної інстанції пункту 1 статті 6 Конвенції під час визнання касаційної скарги неприйнятної ratione valoris та відмови у перегляді рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі. Суд, зокрема виходив з наступного: застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості; Суд враховував обсяг, в якому справу було розглянуто в судах нижчої інстанції, наявність чи відсутність питань, пов`язаних зі справедливістю судового розгляду, проведеного в судах нижчої інстанції, а також характер повноважень суду, що розглядається; застосовуючи встановлені законодавством обмеження ratione valoris доступу до судів вищої інстанції, Суд повинен у різній мірі враховувати деякі додаткові фактори, зокрема, передбачуваність обмеження та чи можна стверджувати, що ці обмеження пов`язані з надмірним формалізмом ; саме національний Верховний Суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду; узгоджена національна судова практика та послідовне застосування цієї практики, як правило, задовольняють критерій передбачуваності стосовно обмеження доступу до суду вищої інстанції; Суд наголошує на цінності та важливості дотримання формалізованих норм процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору, оскільки завдяки цьому може, зокрема, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду (пункти 83-88, 96).

23. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі Науменко проти України (заява № 41984/98, пункт 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами. Такий підхід повною мірою відповідає принципу субсидіарності (the principle of subsidiarity), який гарантує вирішення питання на тому рівні, який є достатнім з огляду на складність такого питання.

24. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі також - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

25. У пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78).

26. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

27. Такі виключні випадки визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, згідно якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

28. З огляду на наведене, колегія суддів зауважує, що законодавець чітко визначив, які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.

29. Верховний Суд вважає за необхідне вказати, що аналіз положень частини четвертої статті 328 КАС України дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, або ж чітко зазначити, який саме висновок Верховного Суду, на думку скаржника, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є відсутнім, або ж якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу, то навести відповідні підстави, а саме: порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів; порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

30. Перевіривши доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у таких не зазначено випадків, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, які є умовами перегляду у касаційному порядку судових рішень, а саме у такій не зазначено жодних посилань на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду, які на думку відповідача не були враховані судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, відсутні будь-які обгрунтування щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, як і не зазначено про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та посилань на підстави оскарження судових рішень, передбачені частинами другою і третьою статті 353 КАС України.

31. Натомість згідно з положеннями статті 328 КАС України лише зазначення про порушення судами норм матеріального та процесуального права недостатньо для відкриття касаційного провадження у справі. Більше того, касаційна скарга відповідача містить виключно посилання на норми права без зазначення про їх неправильне застосування судами попередніх інстанцій та в чому таке полягає.

32. Окрім цього, у касаційній скарзі відповідач посилається на положення статей 293, 295, 296, 315, 317 КАС України, якими передбачено право та строк апеляційного оскарження, форму та зміст апеляційної скарги, повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, та така не містить посилань на положення КАС України, що стосуються подання касаційної скарги та її розгляду у касаційному порядку.

33. Також колегія суддів зауважує, що касатором не наведено жодних мотивів незгоди із застосуванням у цій справі судами правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 813/4993/15, а також у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17.

34. Зважаючи на наведене, оскільки відповідачем у касаційній скарзі не наведено встановлених частиною четвертою статті 328 КАС України випадків для перегляду у касаційному порядку оскаржуваних у цій справі судових рішень, такі не можуть бути переглянуті Верховним Судом як судом касаційної інстанції у порядку, визначеному главою 2 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України, а тому згідно касаційне провадження підлягає закриттю.

35. Правова позиція стосовно закриття касаційного провадження у справі, відкритого за відсутності підстав для відкриття такого, висловлена, зокрема, в ухвалах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 295/10633/14-а, від 18.03.2021 у справі № 822/1543/17 та від 24.06.2021 у справі № 127/7597/17.

36. Водночас колегія суддів враховує, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення враховано висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 27.02.2019 у справі №826/5755/17, зі змісту якого випливає, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України відповідно до вимог статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318.

37. Також колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у справі № 640/3418/20 дійшов висновку, що проектна документація на будівництво об`єктів не потребує погодження іншими державними органами, а відтак відповідні висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 640/7435/21, відповідають зазначеному висновку, сформованому Верховним Судом у справі № 640/3418/20.

38. Водночас колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висновку, сформованого у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17 .

З огляду на викладене, керуючись статтями 248, 328, 339, 355, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021 у справі № 640/7435/21 за позовом Приватного акціонерного товариства Київський електротранспортний завод до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування окремих положень містобудівних умов.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Желєзний

Судді Я.О. Берназюк

С.М. Чиркін